2-а-1655/11

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

            21 березня 2011 року суддя Ворошиловського районного суду міста Донецька Орєхов О.І., розглянувши у скороченому провадженні справу адміністративного судочинства за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ворошиловської районної в м. Донецьку ради  про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманої допомоги на оздоровлення за 2002-2011 роки та одноразової компенсації у зв’язку із встановленням інвалідності, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до УПСЗН Ворошиловської районної в м. Донецьку ради про визнання дій неправомірними та стягнення допомоги на оздоровлення за 2002-2011 роки та одноразової компенсації у зв’язку із встановленням інвалідності.  В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно якої вона має право на щорічну компенсаційну виплату за шкоду, заподіяну здоров’ю, в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат та на одноразову компенсацію за шкоду, заподіяну здоров’ю, у зв’язку із встановленням інвалідності в розмірі 30 мінімальних заробітних плат. Позивачка зазначила, що вона має статус ліквідатора наслідків аварі на ЧАЕС 1 категорії, у зв’язку з чим відповідач виплачував їй компенсацію на оздоровлення, але у сумі меншій ніж встановлено законодавством.

Відповідач надав суду заперечення проти позову, в яких  зазначив, що відповідно до ст. 63 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», витрати, пов’язані з реалізацією цього закону фінансуються за рахунок державного бюджету. Виходячи з фінансових можливостей, держава гарантує виплату допомоги на оздоровлення в розмірах, передбачених постановами Кабінету міністрів України 3 836 від 26.07.1996 року та № 562 від 12.07. 2005 року.  Щодо виплати недоотриманої суми одноразової компенсації за посилення групи інвалідності, відповідач зазначив, що ОСОБА_1 відповідно до довідки МСКЕ встановлено ІІІ групу інвалідності 19.07.1994 р., а УПСЗН існує з квітня 2002 року, тому позивачка мала отримати одноразову компенсацію за встановлення групи інвалідності на підприємстві де вона на той час працювала.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.

ОСОБА_1 має статус постраждалого громадянина внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1, відповідно до довідки МСЕ № 232187 від 19.07.1994 р. їй встановлено ІІІ групу інвалідності безстроково.

Позивач  як учасник ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії щорічно отримує від Управління праці та соціального захисту населення компенсацію на оздоровлення, право на отримання якої встановлено ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Як вбачається з відповіді Управління праці та соціального захисту населення від 08.02.2011 року за № 01/1-22-0133, у 2002 році позивачка отримала компенсацію у розмірі 21,50 грн., у 2003 році –21,50 грн., у 2004 році - 21,50 грн. згідно Постанови КМУ від 26.07.1996 року № 836, у 2005-2008 роках позивачка отримала компенсацію на оздоровлення у розмірі по 90 гривень у кожному році, згідно до постанови КМУ № 562 від 12.07.2005 року, за 2009 р. в травні 2009 р. нараховано 90 грн., але не виплачено у зв’язку арештом рахунку відповідача,  за 2010 р. в січні 2010 р. нараховано 90 грн, але не виплачено у зв’язку арештом рахунку відповідача.

Право на щорічну допомогу (соціальну виплату), а також її розмір  встановлено ст. 48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».  

Встановлений законом розмір допомоги (чотири мінімальних заробітних плат) не повинен зменшуватись ніякими іншими нормативно-правовими актами (ні законами, ні підзаконними актами Кабінету Міністрів України та інших органів влади), оскільки ст. 22 Конституції України прямо це забороняє.

Відповідач, керуючись постановами Кабінету Міністрів України, які фактично зменшили розмір допомоги, порушив ст. 113 ч.3 Конституції України. Таким чином, відбулося значне звуження обсягу прав, які існували на той час щодо відповідної категорії громадян, а саме  звуження обсягу права позивача на спірну допомогу.

Згідно ст. 9 КАСУ в разі невідповідності будь-якого нормативно-правового акту Конституції або закону України, суд повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, відповідно до положень частини 4 статті 48 Закону № 796-ХII від 28.02.1991 року  щорічна допомога на оздоровлення інвалідам 3 групи виплачується у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. При цьому розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Таким чином, право ОСОБА_1 на спірну виплату прямо встановлено Конституцією України та Законом  України  «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Крім того, вказане право гарантовано ст.17  ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», а також гарантований і розмір спірної соціальної допомоги. До цього ж, в ч.1 ст.17  закону зазначено, що соціальні гарантії встановлюються тільки законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Тобто при виплаті спірної допомоги за 2002 –2005, 2007-2010 роки Управління праці та соціального захисту населення повинно було керуватися ст. 48 спеціального закону, а саме Закону України «Про статус та соціальний  захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до ст.29 Закону України «Про державний бюджет на 2002 рік», саме на Кабінет Міністрів України, за погодженням з Комітетом Верхової Ради України з питань бюджету, покладено обов’язок затвердити розподіл бюджетних призначень на погашення заборгованості із соціальних виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розрізі бюджетних програм.

Відповідно до ст.33 Закону України «Про державний бюджет на 2003 рік», визначено, що Кабінетом Міністрів України, за погодженням з Комітетом Верхової Ради України з питань бюджету затверджено розподіл коштів на погашення заборгованості із соціальних виплат, передбачених  програмою по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, чим підтверджена наявність заборгованості державним бюджетом.  

Згідно п.37 ст.77 Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік»дію абзаців 2,3,4,5,6,7 частини 4 та частини 7 ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»на 2006 рік зупинено.

У зв’язку з викладеним, сплачена позивачу сума у розмірі 90 грн. у 2006 р., не підлягає перерахуванню.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України»мінімальний розмір заробітної плати (на момент виплати) встановлений: у 2002 році 205 грн.; у 2003 р. 205 грн.; 2004 році - 290 грн.; у 2005 році 332 грн.; у 2007 році –400 грн.; у 2008 році-515 грн., у 2009 році –625 грн., у 2010 р. 869 грн.

Встановлено, що не доотриманий розмір допомоги на оздоровлення позивача складає: за 2002 рік –205 * 4 -21,50 = 798,50 грн.; за 2003 рік –205 *4 -21,50 грн., 798,50 грн., за 2004 рік –290 грн. * 4 -21,50 грн.  = 1138,50 грн.; за 2005  рік –332 грн. * 4 -90 грн. = 1238 грн.; за 2007 рік –400 грн. * 4 - 90 грн. = 1510 грн.; за 2008 рік –515 грн. * 4 –90 грн. = 1970 грн.; за 2009 рік –625 грн. * 4 = 2500 грн.; за 2010 рік –869 грн. * 4 = 3476 грн., а всього –13 429,50 гривень.

Вимоги позивачки про стягнення грошової компенсації на оздоровлення за 2011 р. суд вважає необґрунтованими та передчасними, оскільки нарахування позивачці такої допомоги ще не відбулося, а нарахування допомоги нараховується з розрахунку чотирьох мінімальних заробітних плат, встановлених саме на момент виплати(нарахування). У зв’язку з цим, вимоги про стягнення грошової компенсації на оздоровлення за 2011 р. не підлягають задоволенню.

Що стосуються позовних вимог про стягнення одноразової компенсації у зв’язку із встановленням інвалідності, суд вважає їх необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню у зв’язку з наступним.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»інвалідам 3 групи передбачена одноразова компенсація в розмірі 30 мінімальних заробітних плат на момент встановлення інвалідності.

ІІІ група інвалідності позивачці встановлена безстроково 19.07.1994 р.,  що підтверджується довідкою МСЕ № 232187 від 19.07.1994 р.

Управління праці та соціального захисту населення існує з квітня 2002 року. Тому вимоги позивача в цій частині безпідставні.

Керуючись ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.ст. 161-163, 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

            Позовні вимоги  ОСОБА_1 –задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Ворошиловської районної в м. Донецьку ради щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації на оздоровлення за 2002-2005, 2007-2010 р.р. у розмірі, що є меншим, ніж передбачено ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ворошиловської районної в м. Донецьку ради  недоотриману суму грошової компенсації на оздоровлення за 2002-2005, 2007 -2010 р.р. у розмірі 13 429,50 гривень (тринадцять тисяч чотириста двадцять дев’ять  гривень 50 копійок) на користь ОСОБА_1.

Позовні вимоги  ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ворошиловської районної в м. Донецьку ради про стягнення недоотриманої грошової компенсації на оздоровлення за 2006, 2011 роки та про стягнення одноразової компенсації у зв’язку із встановленням інвалідності в розмірі 30 мінімальних заробітних плат на момент встановлення інвалідності –залишити без задоволення.

Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку.   

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку також іншими особами у зв’язку з тим, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки.   

Строк для подання апеляційної скарги стороною або іншою особою, яка брала участь у справі, обчислюється з моменту отримання копії постанови.   

Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.   

Апеляційна скарга на постанову може бути подана до Донецького апеляційного адміністративного суду через Ворошиловський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови.

Суддя                                                                                                    О.І. Орєхов