Справа№2-а-1198/2011

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

21 квітня 2011 року Совєтський районний суд м. Макіївки Донецької області у складі:

головуючого:   судді                               Курової О.І.

при секретарі                                           Давиденко Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Макіївці  цивільну справу за адміністративним позовом в порядку адміністративного судочинства  ОСОБА_1  до Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради,      

Про визнання відмови в виплаті разової допомоги на оздоровлення  у розмірі п"яти мінімальних заробітних плат та  компенсації за невикористані санаторно- курортні путівки    неправомірною та стягнення заборгованості,

В С Т А Н ОВ И В:

             Позивач  звернувся в суд  з адміністративним позовом 23.02.2011  року до Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської Ради про визнання відмови в виплаті разової щорічної допомоги на оздоровлення за 2009-2010 роки у  розмірі п"яти мінімальних  заробітних плат неправомірною та компенсації за невикористані санаторно- курортні путівки    неправомірною і стягнення заборгованості.

             В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він являється учасником ліквідації аварії на ЧАЄС1 категорії,  інвалідом 2 групи,  та згідно Закону України „Про статус і соціальний захист громадян,  які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” має право на отримання щорічної одноразової допомоги на оздоровлення у розмірі  п"яти  мінімальних заробітних плат.

                Однак, за вказаний період  він отримав у у січні 2011 року допомогу за 2009 рік у розмірі   120 грн    та за 20010  рік- 9 грн.

Не зважаючи на його звернення, відповідач в особі  УПтСЗН Совєтської районної адміністрації Макіївської міської Ради відмовляється від сплати разової допомоги в повному обсязі. Тому просить  відмову у виплаті разової щорічної допомоги визнати неправомірною та стягнути з відповідача  на його користь недоплачену суму за  2009-2010 роки у розмірі 5 мінімальних заробітних плат.   

             Крім того, згідно ст. 20 Закону України " Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” як інвалід  2 групи  має право на щорічне безоплатне надання санаторно-курортної путівки чи отримання за його бажанням грошової компенсації у розмірі середньої вартості путівки в Україні. Однак відповідач відмовив йому у виплаті  такої компенсації посилаючись на те,  що він не надав документів, які б підтверджували його самостійне санаторне лікування. Просив стягнути компенсацію за невикористані санаторно- курортні путівки  за 2008-2010 роки.

              В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримав.

              Представник відповідача  в судове засідання не з”явився, написав заяву , в якій просив розглянути справу в його відсутності, позов не визнав в повному обсязі. В наданих до суду запереченнях  посилається на те, що позов не обгрунтований, оскільки відповідно до п.3 ст.116 Конституції України Кабінет Міністрів забезпечує проведення політики у сфері соціального захисту населення.  Відповідно до законів, за якими встановлюються розміри мінімальної заробітної плати, Кабінету Міністрів надано право застосовувати норми, які розраховують з розміру мінімальної заробітної плати, з урахуванням реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836, в яку внесені зміни постановою КМУ  від 12.07.2005 року № 562 „ Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, встановлений розмір щорічної  допомоги на оздоровлення за   2009-2010 роки  у розмірі  120  грн. Стосовно вимог про виплату компенсації за санаторно-курортні путівки  відповідач надав пояснення про те, що одержання грошової компенсації у розмірі середньої вартості путівок в Україні та розмір їх середньої вартості визначається Кабінетом Міністрів України. Згідно існуючого Положеня така компенсація передбачена у разі самостійної організації санаторно- курортного лікування. Оскільки ОСОБА_1 не надав документи на підтвердження  самостійного лікування, право на отримання компенсації він не придбав.

           Суд  заслухавши  пояснення позивача, вивчивши матеріали справи  прийшов до висновку, що позов  підлягає задоволенню  частково  з наступних підстав.

          Так, позивач ОСОБА_1. згідно посвідчення НОМЕР_1 відноситься до 1 категорії учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.  

          На підставі ст. 48  Закону України „ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” має право на отримання щорічної допомоги  на оздоровлення у розмірі п"яти мінімальних заробітних плат, яка виплачується за місцем проживання органами соціального захисту населення. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

          Як вбачається з наданої відповідачем довідки, позивачу були проведені виплати за 2009 та 2010 роки таким чином: у листопаді 2009 року нараховано - 120 грн., виплачено 120 грн.  26.01.2011 року, за 2010 рік нараховано у грудні 2010 року у сумі 120 грн, виплачено 9 грн. 27.01.2011 року.

          На звернення позивача Управління праці та соціального захисту населення в Совєтському районі м. Макіївки   відмовило у виплаті різниці з підстав того, що відповідно до вимог постанови КМУ виплата щорічної допомоги на оздоровлення проводиться  у встановлених вказаними постановами розмірах, і це  послужило приводом для звернення  позивача до суду за захистом порушених прав та інтересів.

          Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та Законами України.

          Виходячи з загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні  даної справи, підлягає застосуванню  ст. 48 Закону України „ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” з урахуванням  розміру мінімальної  заробітної плати.

          Відповідно до Закону України „ Про Державний бюджет України на 2011 рік” мінімальна заробітна плата  з січня 2011 року складає 941 грн.  

Зі змісту  вимог законів України на 2011 рік не вбачається будь-яких обмежень, щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації  норми ст.. 48 Закону України „ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

           П.1,6 ст.92,22 Конституції України передбачено, що обсяг прав та гарантій громадянина встановлюється законами України. Звуження змісту та обсягу прав та громадян шляхом прийняття нових законів, або внесення змін до чинних законів не допускається.

           Правовою гарантією забезпечення державою прав громадян, у тому числі і на отримання передбачених законами України пільг та гарантій, є виконання державою прийнятних на себе зобов'язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як ст.8 Конституції України, так і ст.8 КАС України.

           Пунктом 30 ст.71 Закону України „ Про Державний Бюджет України на 2007 рік” дію абзаців 2-7 ч.4 ст. 48 Закону Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” в частині виплати допомоги на оздоровлення у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати зупинено.

 09.07.2007 року Конституційним Судом України у справі № 1-29/2007 ухвалено рішення № 6-рп, відповідно до якого положення, зокрема п.30 ст.71 Закону України   „ Про Державний Бюджет України на 2007 рік” визнані такими, що не відповідають Конституції України / неконституційними/.

            Конституційний суд визначив, що положеннями Закону України „ Про Державний бюджет України на 2007 рік” не можуть скасовуватися чи змінюватися обсяги прав і обов”язків, пільг, компенсацій і гарантій громадян, передбачених іншими законами України, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.

          Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для суддів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

           Стосовно виплат, що здійснені відповідачем  у  2011 році  у розмірах, передбачених постановою КМУ від 26.07.1996 року № 836" Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та змін до вказаної постанови які внесені постановою КМУ від 12.07.2005 року № 562 " Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"  доводить неправомірність застосування зазначених норм відповідачем при виплаті спірної допомоги за вищевказаний період.

          Таким чином, неправомірність дій відповідача про нарахування ОСОБА_1. щорічної грошової допомоги на оздоровлення   у 2009-2010 роках в розмірі 120 грн. грн.,  є очевидною.

          Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне задовольнити позов та стягнути з відповідача на користь позивача недоотримані суми на оздоровлення за   2009-2010 роки, які виплачені  у січні 2011 році  розмірі  9281 грн  /   941 грн.х5 -120 грн=4585 грн.., 941 грн х 5-9 грн= 4696 грн./

            Позовні вимоги про виплату компенсації за  невикористані санаторно- курортні путівки 2008-2010 роки задоволенню не підлягають з наступних підстав.

            Позивач посилається на те, що існує пряма норма закону, яка зобов"язує відповідача платити  компенсацію за невикористану санаторно-курортну путівку, проте  норма, яка викладена в пункті 4 частини 1 статті 20 Закону України " Про статус   і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”містить посилання на порядок та розміри середньої вартості  путівки, які повинен встановлювати Кабінет Міністрів України, та застосовується разом із підзаконими актами.

           Пунктом 1 Положення про організацію оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської кататсрофи, затвердженого постановю КМУ  від 16.05.2000 року № 800 передбачено, що це положення визначає  порядок організації щорічного оздоровлення /санаторно-курортного лікування та відпочинку/ громадян, визнаних постраждалими відповідно до Закону України " Про статус   і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Відповідно до п.17 вказаної постанови у разі самостійної організації санаторно- курортного лікування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, виплачується компенсація середньої вартості путівки у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

              Позивач не надав   документів на підтвердження  самостійного санаторно-курортного лікування, в судовому засіданні підтвердив, що таких документів у нього не має, тому суд вважає, що його вимоги не підлягають задоволенню, як такі, що не грунтуються на законі.

             На підставі викладеного, керуючись 20 Закону України " Про статус   і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Положенням про організацію оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи",  ст.ст.11,17,20,69-72,86,158-163,167,254  Кодексу адміністративного судочинства України  суд

ПОСТАНОВИВ:

                  Адміністративний позов ОСОБА_1 -   задовольнити частково.

             Визнати  неправомірною відмову Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської  міської ради в виплаті разової грошової  допомоги на оздоровлення  у розмірі п"яти мінімальних заробітних плат за  2009-2010 роки.

          Стягнути з  Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіівської  міської ради на користь ОСОБА_1  недоотриману суму допомоги  на оздоровлення за 2009-2010 роки  у розмірі 9281 грн.

           В іншій  частині позову  відмовити.

           Відповідача звільнити від сплати судового збору на користь держави.

           На постанову може бути подана апеляційна скарга до Донецького апеляційного адміністративного суду з одночасним надсиланням її копій особою, що її подає протягом 10 днів з дня проголошення постанови.

Суддя:                                                                            Курова О.І.