ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

  РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  "05" травня 2011 р.                                                            Справа № 5023/2742/11

вх. № 2742/11

 Суддя господарського суду  

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, дов. від 31.01.2011 року

відповідача - ОСОБА_2, дов. від 31.01.2011 року

розглянувши справу за позовом  ФОП ОСОБА_3, м. Харків

до   ФОП ОСОБА_4, м. Харків

про стягнення 86206,50грн., згідно договору поставки б/н від 15.05.2010 року.

  ВСТАНОВИВ:

  Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій прохає суд стягнути з ФОП ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_3 заборгованість згідно договору поставки від 15.05.2010 року у розмірі 86206,50 грн. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконує умови договору в частині своєчасної та у повному обсязі сплати за поставлений товар. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

У судовому засіданні призначеному на 04.05.2011 року було оголошено перерву до 05.05.2011 року на 15:00. Після перерви судове засідання продовжено у тому ж складі суду.

У судовому засіданні представник позивача підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує з підстав викладених у відзиві на позов та просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилається на дію непереборної сили відповідно до ст. 218 ГК України, якою на думку відповідача є світова фінансова криза, що звільняє відповідача від господарсько-правової відповідальності.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

15.05.2010 р. між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 (позивач) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 (відповідач) був укладений договір поставки (надалі - спірний договір), за яким продавець (позивач) зобов’язався поставити та передати у власність відповідачу товар, а покупець (відповідач) зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах цього договору.

У п. 2.2 Договору сторони передбачили, що загальна вартість товару за спірним договором становить 95785,00 грн.

Відповідно п. 3.1. спірного договору позивач поставляє відповідачу товар у відповідності до цього договору в строк 10 календарних днів з дати проведення передплати відповідачем

На виконання умов Договору роставки від 15.05.2010 року позивач передав у власність відповідачу товар на загальну суму 95785,00 грн., що підтверджується актом приймання-передачі товару від 22 травня 2010р., яких додано до матеріалів справи.

Як зазначає позивач, відповідач частково розрахувався за отриманий товар, а саме на суму 9578,50 грн., що підтверджується розпискою від 20.05.2010 року, отже несплаченою залишилась заборгованість у сумі 86206,50 грн.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4.1 Договору оплата товару здійснюється відповідачем шляхом передплати у розмірі 10%, що становить 9578,50 грн., в строк 5 робочих днів з дати підписання цього договору, решта коштів сплачується не пізніше 01.10.2010 року.

Суд зазначає, що відповідно з умовами договору строк оплати товару настав, відповідачем не надано доказів відсутності заборгованості перед позивачем, хоча мав таку можливість. Більш того сума основного боргу відповідачем визнана у повному обсязі.

Наявність заборгованості підтверджується матеріалами справи.

Судом не приймаються до уваги заперечення відповідача проти позову з посиланням на ст. 218 ГК України, оскільки нормами цієї статті передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій, а не звільнення від виконання зобов'язання в натурі.

Також судом враховується ст. 42 ГК України, в якій встановлено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Наведені обставини свідчать про те, що відповідач не виконав належним чином своїх обов'язків відповідно до договору поставки від 15.05.2010 року, у зв'язку з чим порушив вимоги ст. 526 Цивільного кодексу України, що призвело до його заборгованості перед позивачем на вищезазначену суму.

Враховуючи доведеність факту порушення відповідачем умов діючого законодавства, не надання відповідачем суду доказів про погашення боргу суд знаходить позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в межах суми основного боргу у розмірі 86206,50 грн.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволених вимог. Тобто суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті державного мита у розмірі 862,06 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн., оскільки з його вини справу було доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 610, 611, 612 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49,75, 82-85, Господарського процесуального кодексу України; -

  ВИРІШИВ:

  Позов задовольнити повністю.

 Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 (юридична адреса: АДРЕСА_1; ідент. номер НОМЕР_1; відомості про розрахункові рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 (юридична адреса: АДРЕСА_2, гуртожиток; ідент. номер НОМЕР_2; відомості про розрахункові рахунки в матеріалах справи відсутні) 86206,50 грн. основного боргу, 862,06 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

 Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

  Суддя                                                                                

  Повний текст судового рішення підписано 10.05.2010 року.