Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
22ц-6621/11 Головуючий у 1 й інстанції - Шестакова З.С.
Доповідач - Болтунова Л.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2011 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Болтунової Л.М.
суддів - Прозорової М.Л., Козлова С.П.
при секретарі - Лещинській О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу по апеляційної скарзі Обслуговуючого кооперативу «Автогаражний кооператив № 9 «Менжинський»на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2011 року за позовом ОСОБА_2 до Обслуговуючого кооперативу «Автогаражний кооператив № 9 «Менжинський»про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОК «Автогаражний кооператив № 9 «Менжинський»про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2011 року позов задоволено частково та поновлено ОСОБА_2 на посаді сторожа ОК «Автогаражний кооператив № 9 «Менжинський»з 14 листопада 2009 року; стягнуто з ОК «Автогаражний кооператив № 9 «Менжинський»на користь ОСОБА_2 за час вимушеного прогулу 5 890, 88 грн., у відшкодування моральної шкоди - 1000 грн.; в інший частині позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення по справі, яким в задоволенні позову відмовити.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач працював на посаді сторожа ОК «Автогаражний кооператив № 9 «Менжинський».
Згідно доповідної записки голови ревізійної комісії ОСОБА_3 сторож ОСОБА_2 був відсутній на робочому місці 14 листопада з 09-30 до 14-30 годин.
Наказом відповідача № 111 від 14 листопада 2009 року ОСОБА_2 був звільнений з роботи з 14 листопада 2009 року за ст. 40 п. 4 КЗпП України за прогул без поважних причин.( а.с.3)
Як вбачається з акту від 14 листопада 2009 року позивач відмовився давати пояснення по факту прогулу.
Відповідно наявних у матеріалах справи, видаткових касових ордерів ОСОБА_2 отримав заробітну плату в листопаді та грудні 2009 року в повному обсязі та за повний місяць роботи.
Крім того, за листопад 2009 року він отримав заробітну плату 05 грудня 2009 року, в той час як в актах від 23 листопада 2009 року, 01 грудня 2009 року та 11 січня 2010 року, підписаних членами правління ОК «Автогаражний кооператив № 9 «Менжинський», вказано, що ОСОБА_2 на роботі в листопаді та грудні 2009 року не з'являвся.
Листом від 02 березня 2010 року за підписом голови правління ОК «Автогаражний кооператив № 9 «Менжинський»ОСОБА_4 позивачу пропонувалося з'явитися 06 березня 2010 року для розірвання з ним трудової згоди. (а.с.4)
З наказом № 111 від 14 листопада 2009 року позивач був ознайомлений 09 березня 2010 року. В цей же день позивач отримав копію вказаного наказу.( а.с.3)
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_2 з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем при звільненні ОСОБА_2 за ст. 40 п. 4 КЗпП України були порушені вимоги ст. 149 КЗпП України, оскільки відповідач не зажадав від позивача письмових пояснень з приводу порушення трудової дисципліни 14 листопада 2009 року.
Також, в порушення норм ст. 147 КЗпП України, до позивача фактично було застосовано два стягнення, одне з яких не передбачено діючим законодавством.
Так, за відсутність на робочому місце 14 листопада 2009 року він був відстороненій від займаної посади на строк один місяць без збереження заробітної плати згідно рішення правління відповідача, та звільнений з роботи за ст. 40 п. 4 КЗпП України.( а.с.3,79)
Крім того, сам наказ про звільнення позивача з роботи був підписаний головою ОК № 9 «Менжинський»ОСОБА_4, який на той час не був головою правління і не мав повноважень прийому та звільнення з роботи працівників, оскільки був обраний таким тільки 15 грудня 2009 року за рішенням загальних зборів кооперативу. 22 грудня 2009 року відомості про зміну голови правління ОК «Автогаражний кооператив № 9 «Менжинський» було внесено до Єдиного держреєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців у встановленому законом порядку.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що звільнення ОСОБА_2 відповідачем було проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а тому позивач підлягає поновленню на роботі.
Судом першої інстанції обґрунтовано не було прийнято до уваги твердження представника відповідача щодо пропуску позивачем встановленого законом строку для звернення до суду з позовом, оскільки ОСОБА_2 дізнався про порушення його права на труд лише 09 березня 2010 року. З позовною заявою про поновлення на роботі до суду він звернувся 06 квітня 2010 року, тобто в межах встановлених процесуальних строків.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Враховуючи вказані вимоги закону, суд першої інстанції вірно визначив та стягнув з відповідача суму середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу на користь позивача.
Статею 237-1 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав привели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Суд першої інстанції. вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди, виходив з засад розумності та справедливості, враховуючи також характер порушених прав позивача відповідачем та правильно задовольнив в цій частині вимоги ОСОБА_2 частково.
Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України судом було вірно вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування під час апеляційного розгляду справи не встановлено.
В апеляційної скарзі не наведено доводів, які б спростовували висновки суду, викладені в рішенні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Автогаражний кооператив № 9 «Менжинський»– відхилити.
Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді: