Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
22ц-6260/11 Головуючий у 1 й інстанції - Сорока О.В.
Доповідач - Петренко І.О.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2011 року
Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді – Петренко І.О.
суддів – Котушенко С.П., Романюк М.М.
при секретарі – Солодової І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_5 до ОСОБА_4, Новомосковського районного виробничого підприємства «Агротехсервіс», третя особа Регіональне відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській області про визнання приватизації недійсною, про вселення, визначення порядку користування житловим приміщенням, зміну договору найму житлового приміщення,-
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач звернувся до суду з позовною заявою та просив з урахуванням уточнених позовних вимог ухвалити рішення, яким визнати земельну ділянку, розташовану в м. Новомосковську по вул. Технікумівській, 135-А, спільною сумісною власністю подружжя та визнати за ним право власності на Ѕ частину вказаного нерухомого майна.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що з 25 грудня 1987 року по 12 грудня 2006 року він знаходився в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 В період шлюбу з відповідачкою, а саме 17 червня 2003 року, вони за спільні кошти придбали земельну ділянку загальною площею 0,1000 га, що розташована в АДРЕСА_2, земельна ділянка була придбана для будівництва та обслуговування житлового будинку. Договір купівлі-продажу був оформлений на ім'я ОСОБА_2, однак позивач зазначає, що придбане ними майно повинно належати їм на праві спільної сумісної власності, оскільки їх права щодо володіння та користування майном є рівними.
В свою чергу, ОСОБА_2 та ОСОБА_5, звернулися до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4, Новомосковського районного виробничого підприємства «Агротехсервіс», третя особа - Регіональне відділення Фонду Державного майна України в Дніпропетровській області, в якому просять визнати незаконним факт приватизації та свідоцтво про право власності на АДРЕСА_1, вселити їх в зазначену квартиру, а також визначити порядок користування спірною квартирою, виділивши ОСОБА_2 та ОСОБА_5, житлову кімнату площею 17 кв.м., а ОСОБА_4 житлову кімнату площею 10,7 кв.м., залишивши прихожу, кухню, ванну та туалет у спільному користування, а Новомосковське районне виробниче підприємство «Агротехсервіс»зобов'язати змінити договір найму жилого приміщення.
В обґрунтування свого позову ОСОБА_2, ОСОБА_5, зазначають, що в період шлюбу між ними ОСОБА_4 набув право власності на АДРЕСА_1, про що отримав свідоцтво про право власності на житло. На момент приватизації сторони проживали однією сім'єю, тому позивачі вважають, що безкоштовна приватизація могла бути проведена лише з урахуванням прав всіх членів сім'ї. Не дивлячись на ту обставину, що на момент отримання свідоцтва про право власності на житло ОСОБА_2, ОСОБА_5 не були зареєстрованими в квартирі по АДРЕСА_1, на підставі ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», вони вважають себе особами, які постійно проживали в квартирі і мали право на проживання в ній, тому вважають факт приватизації зазначеної квартири недійсним, свідоцтво про право власності на житло, видане на ім'я ОСОБА_4. просять визнати недійсним та скасувати його. Крім того, позивачі просять вселити їх в зазначену квартиру, та визначити порядок користування житловим приміщенням.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені. Визнано земельну ділянку за АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2. Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину земельної ділянки за АДРЕСА_2 Дніпропетровської області.
Позов ОСОБА_2 та ОСОБА_5 задоволений частково. Вселено ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в АДРЕСА_1. В іншій частині позову ОСОБА_2 та ОСОБА_5 відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 –ОСОБА_3 просить рішення суду змінити:
- визнати факт приватизації та свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 43 кв.м. видане Новомосковським районним виробничим підприємством «Агротехсервіс»від 22 жовтня 1997 року незаконним та недійсним;
- вселити ОСОБА_2 та ОСОБА_5 у АДРЕСА_1
- виділити в користування ОСОБА_2 з сином ОСОБА_5 у АДРЕСА_1 кімнату житловою площею 17 кв.м., а ОСОБА_4 виділити в цій квартирі кімнату житловою площею 10,7 кв.м. залишивши прихожу, кухню, ванну кімнату та туалет у спільному користуванні,
- зобов'язати Новомосковське районне виробниче підприємство „Агротехсервіс" змінити договір найму житлового приміщення АДРЕСА_1;
- відмовити в позові ОСОБА_4 про розподіл майна в повному обсязі.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної карги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Відповідно до положень ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін , якщо визнає , що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст.. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення , яким суд , виконавши всі вимоги цивільного судочинства , вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення , ухвалене на основі повно і всебічно з”ясованих обставин , на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень , підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_4 та ОСОБА_2 знаходилися в зареєстрованому шлюбі в період з 25 грудня 1987 року по 12 грудня 2006 року ( ар. сп. 5,15) , а тому суд ухвалюючи оскаржуване рішення обґрунтовано виходив із того , що земельна ділянка розміром 0,1000 га за АДРЕСА_2 придбана на підставі договору купівлі-продажу від 17 червня 2003 року на ім.”я ОСОБА_2 ( ар. сп. 13) являється спільною сумісною власністю подружжя у відповідності до положень ст..ст.22,28 КпШС України та ч.1 ст. 60,ч.1 ст.70 СК України , в зв”язку з чим за ОСОБА_6 визнав право власності на 1\2 частину її.
Доводи апеляційної скарги про те , що грошові суми , на які була придбана спірна земельна ділянка , були подаровані ОСОБА_2 її родичами , в зв”язку з чим придбане на них майно являється власністю лише її , були вивчені судом першої інстанції та отримали оцінку в оскаржуваному рішенні суду.
Обґрунтованими являються і висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання незаконним факту приватизації АДРЕСА_1 та визнання недійсним свідоцтва про право власності від 22 жовтня 1997 року ( ар. сп. 118) на цю квартиру за ОСОБА_4 , оскільки як вбачається з копії паспорта ОСОБА_2 ( ар. сп. 103) , вона до 2 жовтня 1998 року була зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 , а у відповідності до положень ст..3,5 закону України „ Про приватизацію державного житлового фонду” приватизація його можлива лише для наймача житлового приміщення та членів його сім”ї , які постійно проживали з ним та , за якими зберігається право на житло. Сторони ж в суді першої інстанції пояснювали і , на що вказує в апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 , в 1996 році шлюб сторін було розірвано в суді , хоча розлучення сторін не було зареєстровано в органах реєстрації актів громадського стану до 12 грудня 2006 року , і вони на момент приватизації постійно разом не проживали.
Відповідно до вимог ст.ст. 10,60 ЦПК України кожна із сторін по справі забов”язана надавати докази в підтвердження своїх вимог та заперечень на позовні вимоги, а у відповідності до положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб , поданим відповідно до положень ЦПК України , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб , які беруть участь у справі . ОСОБА_2 не довела свої вимоги , а тому вважати рішення суду в даній частині необґрунтованим підстав не має.
Колегія суддів вважає правильними і висновки суду першої інстанції що до відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 з посиланням на положення 47,48, 63 ЖК України про визначення порядку користування спірною квартирою та забов”язання Ново московського районного виробничого підприємства „Агротехсервіс” змінити договір найму житлового приміщення.
Таким чином , колегія суддів вважає , що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі , надані сторонами докази , правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон , який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права , які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи , оскільки вони зводяться до не згоди з рішенням суду і були вивчені в суді першої інстанції і отримали оцінку суду.
Керуючись ст..ст. 303,307,308,313,314,315,317,319 ЦПК України , колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 –ОСОБА_3 –відхилити.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2011 року –залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення , однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили .
Судді