Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
22ц-3899/11 Головуючий у 1 й інстанції - Антонюк О.А.
Доповідач - Єлізаренко І.А.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2011 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
Головуючого –Єлізаренко І.А.
Суддів –Гайдук В.І., Петешенкової М.Ю.
при секретарі –Ляпченко Л.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 23 грудня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В.Лазаряна про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації, встановлення фактів, зобов»язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди і судових витрат, -
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2007 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В.Лазаряна про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації, встановлення фактів, зобов»язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди і судових витрат.
В обґрунтування своїх вимог позивачка посилається на те, що під час судового розгляду цивільної справи №2-309/2007 у Жовтневому районному суді представником відповідача Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В.Лазаряна було поширено відомості, що вона відмовлялася підписувати накази, а також безпідставно стверджував про наявність заяв студентів стосовно її упередженості та необ»єктивності у навчальному процесі. Зазначені відомості не відповідають дійсності та ганьблять її гідність і честь. Неправомірними діями відповідача їй було спричинено моральну шкоду, яку позивачка оцінює у 2000 грн.
Під час судового розгляду справи позивачка неодноразово доповнювала свої позовні вимоги в частині обґрунтування позову та позовних вимог, зазначаючи, що на підставі надання відповідачем по справі недостовірної інформації про те, що трудові відносини між сторонами припинялися з закінченням обумовлених строків дії строкових трудових договорів з належним оформленням, виразилося у неправильному вирішенні судом справи №2-309/2007.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 23 грудня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В.Лазаряна про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації, встановлення фактів, зобов»язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди і судових витрат відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія судді вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, котрим суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, прийняте на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 214 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, встановив, що ОСОБА_2 з 01.10.2002 року перебувала в трудових відносинах з відповідачем та працювала на посаді доцента кафедри електропостачання залізниць. Позивачка отримувала пенсію як науковий (науково-педагогічний) працівник. У відповідності до ст.24 Закону України «Про науку та науково-технічну діяльність»від 06.04.2000 року у чинній до 01.01.2007 року редакції, договори між позивачем та відповідачем мали строковий характер та укладалися на термін: з 01.01.2002 року по 30.06.2003 року; з 01.07.2003 року по 30.06.2005 року; з 01.07.2005 року по 30.06.2006 року. Наказом №101-ос від 21.06.2006 року позивачка була звільнена з займаної посади з 30.06.2006 року у зв»язку із закінченням строку дії контракту.
Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 неодноразово зверталася до Жовтневого районного суду з позовами до Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В.Лазаряна. Згідно рішень цього суду у справах за позовами ОСОБА_2 її вимоги стосовно встановлення фактів, визнання дій неправомірними, скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди були залишені без задоволення (а.с. 110-111, 113-114, 116-117, 122-123). Вказані рішення суду першої інстанції були залишені апеляційним судом Дніпропетровської області без змін (а.с. 111-112, 114-115, 117-121, 124-125).
Тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачці в задоволенні її позовних вимог стосовно встановлення фактів відмови від поширення інформації у формі відмови від розгляду її документів на заміщення посади доцента та розгляді її кандидатури на заміщення посади доцента, а також зобов»язання вчинити пені дії стосовно зобов»язання відповідача розглянути на черговому засіданні вченої ради факультету електрифікації залізниць її документи на заміщення посади доцента, що вже були предметом розгляду.
Стосовно позовних вимог позивачки щодо захисту честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації слід зазначити, що відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»від 27.02.2009 року №1 позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред»явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права. Згідно п.15 даної Постанови Пленуму Верховного Суду України при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складовим правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Як вбачається з доповнення до позовної заяви (а.с. 35-39) позивачка просила встановити факт недостовірності інформації, поширеної ОСОБА_5 у формі її виступу в якості свідка в судовому засіданні при розгляді цивільної справи № 2-309/2007 та спростувати таку інформацію, а також просила встановити факт недостовірності інформації, поширеної відповідачем в формі заперечень, наданих до справи №2-209/2007 та спростувати таку інформацію.
У відповідності до п.18 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України згідно з положеннями ст.277 ЦК України, і ст.10 ЦПК України обов»язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Згідно п.19 зазначеної Постанови вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з»ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до ч.2 ст.47-1 Закону України «Про інформацію»оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, відповідно до ст.277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб»єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні ст.10 Конвенції.
Тому суд першої інстанції вірно встановив, що твердження позивачки відносно встановлення переваг відповідачем не на її користь є лише оціночним судженням позивачки і не може бути витлумачене як таке, що містить фактичні дані та не підлягає спростуванню і доведенню їх правдивості у відповідності до ст.277 ЦК України.
За таких обставин суд першої інстанції вірно встановив правовідносини, що виникли між сторонами, надав їм правильну правову оцінку та дійшов правильного висновку щодо відмови в задоволенні позову в повному обсязі, оскільки твердження позивачки стосовно її позовних вимог не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні і є безпідставними.
Доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, так як не мають правого значення, а зводяться лише до незгоди з висновками суду. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду першої інстанції, апелянтом не наведено, тому рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга відхиленню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 23 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів
Судді