Справа  №2-1662/11    

                                                               РІШЕННЯ

                                          Іменем               України

13 квітня 2011 року                                                       Рівненський міський суд Рівненської області

в особі судді             Музичук Н.Ю.,

при секретарі            Ярема Г.В.

за участю  позивача ОСОБА_1

          та представника відповідача  ОСОБА_2

             представника відповідача      ОСОБА_3

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_4  про визнання недійсним договору про іпотечний кредит та додаткової угоди про іпотечний кредит, -

                                                        ВСТАНОВИВ:

          В липні 2010 року позивач звернулася до суду з позовною заявою, в якій вказала, що 28 березня 2008 року між її чоловіком ОСОБА_4 та ЗАТ КБ “ПриватБанк”, найменування якого було змінено на Публічне акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі - Банк) було укладено договір про іпотечний кредит № ROS0GI0000004003, за яким Банк зобов'язався надати чоловіку грошові кошти в сумі 75000,00 (Сімдесят п'ять тисяч) грн. 00 коп., а він взяв на себе обов'язок прийняти, належним чином використати та повернути кредит в сумі 75000 (Сімдесят п'ять тисяч) грн. 00 коп. та сплатити відсотки у сумі 15% річних за користування ним. Кредит було надано в національній валюті (гривня). Договір укладено за її згоди.

          28.03.2008 ОСОБА_2, з метою забезпечення взятого чоловіком зобов'язання по договору про іпотечний кредит № ROS0GI0000004003, між нею та Банком було укладено іпотечний договір № ROS0GI0000004003, за яким нею Банку передано в іпотеку будинок, що знаходиться за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Рогачів, вул. Залізнична, 11. 01 Серпня 2008 року без її відома та без згоди, чоловік уклав додаткову угоду до договору про іпотечний кредит № ROS0GI0000004003 від 28.03.2008 року. Цією додатковою угодою було визначено, що в кредит йому надано 16190,69 (Шістнадцять тисяч сто дев'яносто) дол.США 69 центів та він має сплачувати за користування кредитом відсотки у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку за кредитом, винагороду за резервування ресурсів у розмірі 3% річних від суми виданого кредиту.

          ОСОБА_1 вважає, що укладенням 01.08.2008 року додаткової угоди до договору про іпотечний кредит  № ROS0GI0000004003 значно було погіршено умови кредитування її чоловіка, а також, вона повинна бути визнана судом недійсною, оскільки укладена без її відома та без отримання її згоди. Позивач просить визнати недійсним договір про іпотечний кредит № ROS0GI0000004003 від 28 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ КБ “ПриватБанк”, визнати недійсною додаткову угоду до договору про іпотечний кредит № ROS0GI0000004003 від 28 березня 2008 року, укладену 01 серпня 2008 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ “ПриватБанк”, стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” кошти в сумі 75124,80 грн.

           Згідно наданого відповідачем ПАТ КБ “ПриватБанк” заперечень, позовні вимоги вважаються безпідставними, такими що до задовлення не підлягають.

          В судовому засіданні ОСОБА_1 відмовилася від позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_4 на користь Банку коштів у сумі 75124,80 грн., у решті позовні вимоги підтримала та дала пояснення згідно поданої позовної заяви.

          Представник відповідача ПАТ КБ “ПриватБанк”в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що укладення кредитного договору є правочином щодо отримання у власність грошових коштів і не створює обов'язків для другого з подружжя, тому положення ст. 65 СК України щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя  не можуть застосовувати до правовідносини, що виникли між сторонами. Також, представник Банку пояснив, що зміна валюти кредитування не збільшує розмір основного зобов'язання, а внесення змін до іпотечного договору № ROS0GI0000004003 відповідно до ст. 19 Закону України “Про іпотеку” необхідне лише у випадку збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням.

          Представник відповідача ОСОБА_4 позов визнав та просив ухвалити рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

          Дослідивши матеріали справи суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

          Судом встановлено, що 28 березня 2008 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ “ПриватБанк” було укладено договір про іпотечний кредит № ROS0GI0000004003, за яким Банк зобов'язався надати чоловіку позивача грошові кошти в сумі 75000,00 (Сімдесят п'ять тисяч) грн. 00 коп., а він взяв на себе обов'язок прийняти, належним чином використати та повернути кредит в сумі 75000 (Сімдесят п'ять тисяч) грн. 00 коп. та сплатити відсотки у сумі 15% річних за користування ним. Кредит було надано в національній валюті (гривня).

          Також, 01 серпня 2008 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ “ПриватБанк” було укладено додаткову угоду до договору про іпотечний кредит  № ROS0GI0000004003 від 28.03.2008 року, згідно якої залишок заборгованості по іпотечному кредиту у розмірі 75124,80 (Сімдесят п'ять тисяч сто двадцять чотири) грн. 80 коп. було переведено в еквівалентну суму в доларах США і він станом на 01.08.2008 року складав 16190,69 (Шістнадцять тисяч сто дев'яносто) дол.США 69 центів. Вказаною додатковою угодою визначено, що позичальник взяв на себе зобов'язання за користування кредитом сплачувати на користь Банку відсотки у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку за кредитом,  винагороду за резервування ресурсів у розмірі 3% річних від суми виданого кредиту.

 Посилання позивача на чинне сімейне законодавство, зокрема положення ст.ст. 60,65 СК України, суд вважає безпідставним, оскільки такі норми стосуються угод на розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, до яких не відноситься договір поруки. Доводи позивача про порушення, у зв’язку із укладеним дружиною договором поруки його особистого майнового права, не підтверджені, оскільки звернення стягнення на майно подружжя не проводилось. Крім того, відповідно ст.69 ч.1 СК України  передбачене право дружини і чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

           Відповідно до ст. 65 Сімейного кодексу України, дружина, чоловік розпоряджаються майном,  що  є  об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.  При  укладенні договорів одним із подружжя вважається,  що він діє за згодою другого з подружжя.  

          Тобто, при укладенні угод одним із подружжя презюмується, що він діє за згодою іншого. Згода іншого подружжя необхідна тільки на відчуження майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, а на отримання майна згода іншого подружжя не потрібна. Отже, згода позивача на укладення спірного кредитного договору  не є обов'язковою.

          З договору про іпотечний кредит  № ROS0GI0000004003 від 28.03.2008 року вбачається, що він не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором. Умови цього договору є зобов'язальними тільки для його сторін та не створюють жодних наслідків для другого з подружжя (позивача).

          Таким чином, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів і не створює обов’язків для другого із подружжя, а лише для позичальника як сторони договору, положення  статті 65 Сімейного кодексу України щодо порядку розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються саме розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту. Тобто, укладення одним із подружжя кредитного договору не потребує згоди на це іншого з подружжя.

          Відповідно до змісту ст.202 ЦК України, правочин може створювати обов’язки лише для особи, яка його вчинила, обов’язки для інших осіб може створювати лише у випадках, встановлених законом або домовленістю з цими особами.

Згідно положень ст.ст.510,511 ЦК України, сторонами у зобов’язанні є боржник і кредитор, зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи.

         Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою, шостою статті 203 цього кодексу. Частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

          Згідно ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

          З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 при укладенні договору про іпотечний кредит від 28.03.2008 року  був ознайомлений з умовами, викладеними  у п. п. 10.2, 10.3, 10.4 договору про іпотечний кредит, зокрема про те, що договір може бути змінений або доповнений за взаємною згодою сторін (на кожному аркуші договору стоїть його особистий підпис).   

          Відповідно до пункту 10.2 договору про іпотечний кредит № ROS0GI0000004003 від 28.03.2008 року, цей договір може бути змінений або доповнений за взаємною згодою сторін.

          Згідно пункту 10.3 цього ж договору, всі зміни та доповнення до нього викладаються в письмовій формі та набувають чинності з моменту їх підписання уповноваженими на те представниками сторін, а додаткові угоди до цього договору є його невід’ємною частиною (п.10.4 договору).

          З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що зміст та форма укладення договору про іпотечний кредит № ROS0GI0000004003 від 28.03.2008 року та додаткової угоди до нього від 01.08.2008 року, не суперечить нормам Цивільного кодексу України та нормам інших актів цивільного законодавства і при укладенні вказаних правочинів не було порушено вимог закону, тобто підстав для визнання їх недійсним немає.

          Позивачем не надано належних допустимих доказів щодо порушення її прав внаслідок укладення додаткових угод ОСОБА_4, оскільки вона, як іпотекодавець, несе відповідальність в межах кредитного договору та договору іпотеки, а зміна валюти платежу по кредиту в еквівалентному розмірі, не змінює вимоги щодо відповідальності по погашенню кредиту.

          Таким чином, позовні вимоги позивач не обґрунтував та не надав жодних доказів на підтвердження обставин на які посилався, які згідно ст. 10 ЦПК України зобов'язаний надати суду, тому суд вважає, що вимоги позивача щодо визнання недійсними договору про іпотечний кредит № ROS0GI0000004003 від 28 березня 2008 року та додаткової угоди до договору про іпотечний кредит № ROS0GI0000004003 від 28 березня 2008 року, укладеної 01 серпня 2008 року є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

          На підставі викладеного, ст.ст. 202, 215, 510-511, 654 ЦК України, керуючись ст.ст. 10,11, 57- 60, 208,209, 212 - 215, 218,223, 292, 294 ЦПК України, –

                                                          ВИРІШИВ:

          В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_4  про визнання недійсним договору про іпотечний кредит від 28 березня 2008 року № ROS0GI0000004003 та додаткової угоди, укладеної 01 серпня 2008 року, до договору про іпотечний кредит № ROS0GI0000004003 від 28 березня 2008 року відмовити.

          Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через місцевий суд поданням апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення, а для осіб які брали участь у справі але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

            Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Рівненського міського суду                                                            Музичук Н.Ю.