Справа № 2-808/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2011 року

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючий суддя - Харечко С.П.  

секретар - Хіміч З.В.

з участю:   позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому  судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом  ОСОБА_1  до ТОВ "Агро-Союз-Хмельницький", Рівненська філія ТОВ "Агро-Союз-Хмельницький" про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ "Агро-Союз-Хмельницький" про поновлення його на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В судовому засіданні представник позивача суду пояснила, що ОСОБА_1 з 25 червня 2010 року відповідно до наказу № 109к від 25 червня 2010 року був прийнятий на посаду представника торговельної філії ТОВ «ОСОБА_5 - Союз - Хмельницький» у м. Рівне з випробувальним терміном три місяці. За період роботи зарекомендував себе із позитивної сторони, працював нормально. 30 серпня 2010 року між ОСОБА_1 та колишнім директором Рівненської філії ТОВ «ОСОБА_5 - Союз - Хмельницький» ОСОБА_6 виникли непорозуміння, внаслідок чого ОСОБА_6 запропонував ОСОБА_1 написати заяву на звільнення з роботи за власним бажанням. Того ж дня, під диктовку ОСОБА_6 її довірителем була написана заява на ім'я директора ТОВ «ОСОБА_5 - Союз -Хмельницький» ОСОБА_7 про звільнення з роботи за власним бажанням з 01.09.2010 року. Разом з тим, 01 вересня 2010 року зателефонувавши до ОСОБА_1 директор філії ОСОБА_6 попросив того залишитися на роботі, забути про звільнення та непорозуміння. Прийнявши пропозицію ОСОБА_6, цього ж дня ОСОБА_1 вийшов на роботу й продовжував працювати до 17 вересня 2010 року включно, підтвердженням даного факту є поїздка довірителя 17 вересня 2010 року в ТОВ "Транспортна компанія САТ", де він отримав п"ять дисків та дві ресори, що підтверджується накладною. Крім того, заперечувала твердженя предстанвика відповідача щодо того, що ОСОБА_1 не було звільнено з роботи 01.09.2010 року, тому що він є матеріально відповідальною особою, а тому повинен був передати товарно-матеріальні цінності, що не відповідало дійсноті, так як договору про повну матеріальну відповідальність, котрий мав бути укладений з її довірителем надано для суду не було.

На заяві ОСОБА_1 проставлена резолюція директора ТОВ «ОСОБА_5 - Союз - Хмельницький» ОСОБА_7, де спочатку зазначалось: «звільнити за згодою», а пізніше виправлено «за власним бажанням» 15.09.10. Підтвердженням того факту, що резолюція на заяві писалась значно пізніше є те, що дату резолюції виправлено з 15.09.10 на 06.09.10, оскільки 05.09.10 - вихідний день неділя. Резолюція на заяві ОСОБА_1 проставляється лише через тиждень - на восьмий день після написання заяви.

Керуючись вимогами ст.47КЗпП України власник або уповноважений ним орган  зобов'язаний  в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку та провести з ним розрахунок.

15 вересня 2010 року її довіритель був на роботі, однак в цей день йому не було видано ані трудову книжку, ані розрахункові кошти. В порушення ст. 110 КЗпП України відсутнє повідомлення працівника про суми, що належать йому до виплати у вересні 2010 року.

В суботу 18 вересня 2010 року у зв'язку із захворюванням на ГРЗ ОСОБА_1 звернувся у поліклініку №2 Рівненської міської ради й перебував на лікарняному листку № 175010 з 18 вересня 2010 по 23 вересня 2010 включно. В період з 24 вересня 2010 по 13 жовтня 2010 ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в пульмонологічному відділенні Рівненського обласного протитуберкульозного диспансеру у зв'язку з правобічною пневмонією.

В той час, коли 24 вересня 2010 ОСОБА_1 перебував на лікуванні у протитуберкульозному диспансері до нього зателефонував директор Рівненської філії ОСОБА_6 й, не поцікавившись станом здоров'я, повідомив, що його звільнено з роботи «заднім числом».

14 жовтня 2010 року, тобто по закінченню лікарняного ОСОБА_1 не допустили до роботи, мотивуючи відмову тим, що його звільнено з роботи.

В цей день, тобто 14.10.2010 року, ОСОБА_1 виплатили заробітну плату за серпень 2010 року та прийняли лікарняні листки. ОСОБА_1 не відмовився отримати виплачені йому кошти, що є ще одним підтвердженням безпідставного звинувачення представника відповідача про те, що на  неодноразові дзвінки прийти й отримати трудову книжку й розрахункові ОСОБА_1 не відповідав, однак жодних письмових повідомлень з цього питання направлених ОСОБА_1 рекомендованими листами не має.

Разом з тим, навіть цього дня - тобто 14.10.2010 року ОСОБА_1 не були виплачені розрахункові кошти та не була видана трудова книжка.

За таких обставин, 14 жовтня 2010 року він звернувся із заявою на ім'я директора ТОВ «ОСОБА_5 - Союз - Хмельницький» ОСОБА_7, у якій зазначив, що 14.10.2010 його безпідставно не допустили до роботи, не повідомивши про причини звільнення з роботи, не надали жодних документів щодо звільнення, не провели розрахунків по заробітній платі, відпускних та лікарняних. Просив повідомити підстави звільнення з роботи, а за умови якщо було таке звільнення - надати відповідний наказ.

З ТОВ «Агро-Союз-Хмельницький» надійшло повідомлення від 25.10.2010 року, що ОСОБА_1 звільнено на підставі заяви про звільнення з роботи за власним бажанням від 30.08.2010, бухгалтерські розрахунки проведено. Копія наказу про звільнення з роботи ОСОБА_1 так і не була надіслана, хоча відповідно до ч.2 ст.47 КЗпП України відповідач зобов'язаний був надати таку копію наказу на вимогу працівника.

26 жовтня 2010 року до ОСОБА_1 зателефонував ОСОБА_6 й повідомив, щоб той прийшов отримати трудову книжку, розрахункові кошти та лікарняні. При цьому вимагав, щоб на наказі про звільнення з роботи, а також за отримання трудової книжки він проставив дату отримання не 26.10.2010, а 15.09.2010 року. Таким чином, лише 26 жовтня 2010 року ОСОБА_1 видали трудову книжку та ознайомили з наказом про звільнення з роботи (на якому зазначена дата - 26.10.2010 року), однак копію наказу відмовились надати. Цього дня було виплачено заробітну плату за вересень в розмірі 820 грн. по відомості та 1150 грн. лікарняних без відомості.

Крім того вказала, що заява за власним бажанням на звільнення означає, що звільнення відбувається за волевиявленням працівника, відізвати заяву про звільнення - це безумовне право працівника. При цьому законодавство не встановлює обов'язкової письмової форми відзиву заяви про звільнення, тому відзив може бути усним, а доводитися він може будь-якими доказами.

Відзив заяви про звільнення від 30.08.2010 моїм довірителем мав місце 01 вересня 2010 року, коли вони домовилися з колишнім директором ОСОБА_6 щодо подальшої співпраці на даному підприємстві.

Окрім того, звільнення з роботи за власним бажанням має відбуватися у строк, який просить працівник і проти якого не заперечує керівник. У своїй заяві ОСОБА_1 вказав дату з якої бажав звільнитися. За умови, якщо керівник не погоджувався на його звільнення 01 вересня 2010 року, він повинен був повідомити про це письмово.

При цьому, навіть за умови, коли власник (керівник) відмовляє у звільненні працівника з роботи в день, який просить працівник, наказ про звільнення з роботи має бути виданий по закінченню двох тижнів з дня письмового попередження власника.

Попередження власника відбулося у понеділок - 30 серпня 2010 року, а відтак останнім днем роботи працівника є понеділок - 13 вересня 2010 року, а не 15 вересня 2010 року.

Відповідно до частини 2 статті 38 КЗпП України, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботу і не вимагає розірвання трудового договору, власник (керівник) не вправі звільнити його за поданою раніше заявою. Враховуючи вищевикладене, звільнення ОСОБА_1 з роботи є незаконним.

Щодо моральної шкоди вказала, що вона полягала у душевних стражданнях, яких ОСОБА_1 зазнав у зв"язку із винесанням відносно нього неправомірно та безпідставно наказу про звільнення, його звільнення відбулося в той час, коли позивач перебував на стаціонарному лікуванні, цим наказом порушено конституційне право її довірителя  на працю, що призвело до негативних наслідків, а саме: втрати роботи, а від так заробітку; зміни в способі життя (пошуки захисту своїх прав); втрата душевної рівноваги, спокою, постійне перебування в напрузі; дискомфортний стан, викликаний неможливістю продовжувати активну життєву позицію; сором, приниження, відчай, душевний біль, погіршення стану здоров'я. Просила суд позов задовольнити в повному обсязі.

Позивач підтримав надані пояснення його довірителя. Додатково на запитання вказав, що на його і"мя була видана багаторазова довіреність, яку на даний час надати суду не може, на підставі якої він міг отримувати по накладних товарно-матеріальні цінності, які перевозив на своєму автомобілі. Був прийнятий на роботу 25 червня 2010 року із випробувальним терміном три місяці. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 суду пояснив, що 25 червня 2010 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду представника торгівельної філії ТОВ "Агро-Союз-Хмельницький" у м. Рівне з випробувальним терміном три місяці. Його посада була пов"язана із організацією торгівлі запчастинами і підписанням відповідних договорів по замовленнях. Дані щодо підписання із позивачем договору про матеріальну відповідальність відсутні.

Щодо його роботи пояснив, що відразу після прийняття на роботу позивач на початку липня 2010 року пішов на лікарняний, в той час як було багато роботи і на нього розраховували, що він буде працювати. Однак він належним чином свої функціональні обов"язки не виконував і не дочекавшись закінчення випробувального терміну 30 серпня 2010 року позивач написав заяву про його звільнення за власним бажанням з 01 вересня 2010 року і на підставі даної заяви після спливу двох тижнів 15 вересня 2010 року був звільнений із роботи за ст. 38 КЗпП України за власним бажаням. За отриманням розрахункових та трудової книжки не з"явився, на неодноразові дзвінки та розмови не реагував. Вказав, що 01 вересня 2010 року ОСОБА_1 на роботу не вийшов з невідомих причин і тоді йому зателефонував директор і повідомив про необхідність відпрацювання двох тижнів, на що позивач погодився і вийшов на роботу, пропрацювавши по 15 вересня 2010 року включно, що підтверджується табелем обліку робочого часу.

Остаточний розрахунок, ознайомлення із наказом і видача трудової книжки було здійснено 26 жовтня 2010 року, про що свідчить підпис позивача на наказі та розписка про те, що він отримав трудову книжку і претензій не має від 26 жовтня 2010 року.

Коли він прибув на підприємство 15 жовтня 2010 року і йому було повідомлено про звільнення, він відмовився від ознайомлення із наказом та від підпису і отримання трудової книжки та розрахункових про що було складено відповідний акт.

Щодо наявності накладеної від 17 вересня 2010 року, яка на думку позивача підтверджує факт перебування його на роботі, вказав, що дана накладна є неналежним доказом, так як з її оригіналу не можна чітко прочитати, що куди і кому було видано, кірм того на його ім"я довіреності для отримання товару не видавалось.

Вважає, що посилання позивача на порушення його трудових прав є безпідставне, так як він звільнився за власним бажанням, написав власноручно заяву на звільненн, яку у двотижневий строк не відкликав, а тому адміністрація задвольнила його заяву і звільнила з роботи за власним бажанням. Вина підприємства в тому, що розрахункові були виплачені пізніше відсутня, так як позивач не з"являвся за проведенням розрахунків. Просив суд відмовити в задволенні позову за його безпідставністю та необгрунтованістю.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні повністю підтримав надані пояснення представником ОСОБА_4

Свідок ОСОБА_8, який працював разом із позивачем на ТОВ "Агро-Союз-Хмельницький" в м. Рівне, суду пояснив, що позивач працював на підприємстві близько трьох місяців. Він був звільнений із роботи у зв"язку із закінченням випробувального терміну та не проходженням атестації.. Коли саме і чи точно з даної підставі позивач звільнений йому не відомо. Вказав, що позивач з 15 вересня 2010 року вже не працював. Чи був присутній при здійсненні переїзду офісу після 15 вересня 2010 року суду повідомити не може, вказав, що позивач допомагав перевозити речі приблизно за тиждень-два до 15 числа. У функціональні обов"язки позивача входило заключати домовленості, брати замовлення на товар, а тоді віддавати їх йому для опрацювання. Результати роботи позивача були нульові, працював погано. Чи їздив позивач за дисками та ресорами в транспортну компанію 17 вересня 2010 року сказати не може.

Свідок ОСОБА_5, який працював разом із позивачем на ТОВ "Агро-Союз-Хмельницький" в м. Рівне, суду пояснив, що вони із позивачем працювали кілька місяців. Йому відомо, що позивач не справлявся із роботою, поставленими завданнями, відмовлявся навчатися. Про причину звільнення йому не відомо. Позивач працював на товаристві приблизно до 15 вересня 2010 року. Допомагав при переїзді офісу приблизно за тиждень до звільнення, при другому переїзді чи допомагав не відомо.

Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, дійшов до висновку, що позов необгрунтований та безпідставний і до задоволення не підлягає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 25 червня 2010 року працював на посаді представника торгівельної філії ТОВ "Агро-Союз-Хмельницький" в м. Рівне з випробувальним терміном три місяці.

30 серпня 2010 року він подав заяву на ім"я директора ТОВ "Агро-Союз-Хмельницький" ОСОБА_7 про звільнення з 01 вересня 2010 року із посади торгового представника за власним бажанням.

Після подання зазначеної заяви ОСОБА_1 не вийшов на роботу і лише після дзвінка безпосереднього керівника ОСОБА_6 01 вересня 2010 року вийшов на роботу та продовжував працювати на займаній посаді.

Наказом директора ТОВ "Агро-Союз-Хмельницький" № 215к від 15 вересня 2010 року позивача було звільнено із займаної посади за ст. 38 Кодексу законів про працю України за власним бажанням. Копію наказу про звільнення позивач не отримав.

Відповідно до частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Згідно з частиною другою зазначеної статті якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Як вбачається з обставин справи, 15 вересня 2010 року, в день видачі наказу про звільнення, позивач виходив на роботу, за що отримав заробітну плату.

Його вказівка на дату звільнення 01 вересня 2010 року мала бути підтверджена в заяві наявністю певних обставин, так як звільнення відбувалося за власним бажанням працівника - позивача, він мав відпрацювати два тижні після повідомлення роботодовця про намір звільнення, і не міг бути звільнений датою, яку він вказав.

В судовому засіданні вставнолено та досліджено, що сторонами не заперечувалося, що після написання заяви про звільнення за власним бажанням позивач з"явився на роботу лише 01 вересня 2010 року і відпрацювавши два тижні був звільнений із роботи на підставі ст. 38 КЗпП України, а тому вказівка представника позивача на те, що він мав би бути звільнений чи 01 вересня 2010 року чи 13 вересня 2010 року судом до уваги не приймається, так як позивач не міг бути звільнений у вказані дати. 01 вересня 2010 року не міг бути звільнений, такяк були відсутні обставни зумовлені неможливістю виконувати роботу та у зв"язку із звільненням не за згодою сторін. А про необхідність звільнення позивача 13 вересня 2010 року, тако ж не відповідає обставним справи та вимогам законодавства, так як працівник не може бути звільнений раніше ніж за два тижні після повідомлення про звільнення, тому враховуючи, що він вийшов на роботу 01 вересня 2010 року для відпрацювання двох тижнів, строк закінчення їх припадає саме на 15 вересня 2010 року, а не на 13 вересня 2010 року.

Посилання на те, що він звільнений неправомірно, так як продовжував виконувати роботу і 17 вересня 2010 року за дорученням відповідача забирав замовлення, суд до уваги не приймає, так як витребуваний судом оригінал накладної не дає можливості вставновити та підтвердити факт трудових відносин, так як в функціональні обов"язки торгового представника не входить функція отримання товару і позивачем не надано довіреності чи іншого документу, який уповноважував його на отимання даного товару, не надано листа про відрядження чи іншого належного доказу, який підтверджує продовження ним роботи.

Крім того,  допитані судом свідки вказали, що позивач після 15 вересня 2010 року не працював на товаристві і був звільнений з роботи.

Посилання на те, що позивачем було здійсненно відклик заяви про звільнення за власним бажанням від 30 серпня 2010 року тоді коли, позивач домовився із колишнім директором про вихід на роботу, спростовується тим, що позивач вийшов на роботу для відпрацювання двох тижнів у зв"язку із поданою заявою про звільнення.

Інших доказів, які б підтверджували продовженя ним роботи та не бажання звільнення позивачем не надано.

Вказівка на те, що відповідач повинен був повідомити про те, що не має наміру звільняти позивача з дати яку він просив не відповідає вимогам трудового законодавства, так як ст. 38 КЗпП України не містить такого положення і не вимагає такого повідомлення.

Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи, що звільнення ОСОБА_1 було проведено у відповідності до вимог законодавства, воно є законним, а тому він не підлягає поновленню на роботі.

Щодо пояснень та доказів не отримання вчасно трудової книжки, не надання повідомлення про нараховані суми та не проведення вчасного розрахунку, не надсилання інформації про проведення розрахунку та не видачі трудової книжки, суд їх не розглядає, так як дані обставними виходять за межі заявлених позовних вимог позивачем і не відносяться до предмету позову. Позивач не ставив питання про відповідальність відповідача за вказані факти.

Враховуючи, що звільнення позивача є законним не підлягають до задоволенні і позовні вимоги про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, так як вони є безпідставними.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

 ВИРІШИВ:

В задоволенні поову ОСОБА_1  до ТОВ "Агро-Союз-Хмельницький", Рівненська філія ТОВ "Агро-Союз-Хмельницький" про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди -  відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд з поданням в десятиденний строк апеляційної скарги з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

 Суддя:                                                                          Харечко С.П.