Справа № 2-ц-16/ 2009 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2009 року Болградський районний суд Одеської області в складі:

головуючого- судді ТИМОШЕНКО І.В.

при секретарі БОРОДАСТОВОЇ О.А.

з участю адвоката ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Болград цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, виконавчого комітету Болградської міської ради Одеської області, Болградської міської ради Одеської області, КП «Болградське БТІ» державного нотаріуса Болградської районної державної нотаріальної контори про визнання протиправними рішення виконавчого комітету Болградської міської ради Одеської області та акту введення в експлуатацію житлового будинку, визнання недійсними свідоцтва про право власності на житловий будинок та договору дарування житлового будинку, визнання права власності на житловий будинок,

ВСТАНОВИВ;

Позивачка, уточнивши позовні вимоги, просить постановити рішення яким визнати протиправними та скасувати: акт про закінчення будівництва та введення в експлуатацію житлового будинку по вул.. Суворова, 222 А в м. Болград від квітня 1994 року; рішення виконкому Болградської міської ради № 96 від 24 квітня 1994 року про затвердження акту введення в експлуатацію вказаного житлового будинку; свідоцтво про право власності на цей житловий будинок № 81 від 8 серпня 2004 року, видане Болградською міською радою на ім’я ОСОБА_5; договір дарування цього будинку, укладений між ОСОБА_5 і відповідачем ОСОБА_3 10 грудня 2004 року та засвідчений Болградською райдержнотконторою по реєстру за № 7247, а також визнати за нею право власності на цей житловий будинок. Позивачка посилається на те, що житловий будинок по вул.. Суворова, 222 А в м.Болград вони побудували з її чоловіком ОСОБА_5, який помер 24 березня 2005 року за спільні кошти під час знаходження в зареєстрованому шлюбі. Будинок був закінчений будівництвом у 1976 році і з цього часу вони з чоловіком та дітьми постійно проживали в цьому будинку. Але у встановленому законом порядку будинок в експлуатацію введений не був. Акт введення будинку в експлуатацію від квітня 1994 року не відповідає вимогам діючого законодавства, не підписаний всіма членами комісії з прийомки будинку в експлуатацію, а також в ньому містяться відомості, яки не відповідають дійсності. Тому цей акт, а також рішення виконкому Болградської міської ради № 96 від 24 квітня 1994 року є недійсними і підлягають скасуванню. Недійсним є і свідоцтво про право власності на будинок № 81 від 8 серпня 2004 року, видане на ім’я її чоловіка ОСОБА_5, оскільки рішення виконкому Болградської міської ради № 96 від 24 квітня 1996 року, на підставі якого було видане це свідоцтво, не існує. 10 грудня 2004 року її чоловік ОСОБА_5 подарував зазначений житловий будинок відповідачу ОСОБА_3 Цей договір дарування є недійсним і підлягає скасуванню, оскільки укладений без її згоди, а також на будинок, який фактично не введений в експлуатацію. ОСОБА_6 вказаний будинок у встановленому порядку не був введений в експлуатацію, її чоловік ОСОБА_5 при житті не придбав право власності на цей будинок і не мав право розпоряджатися ним, а тому право власності на весь будинок необхідно визнати за нею.

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав, посилаючись на те, що будинок по вул.. Суворова, 222А в м.Болград був побудований його батьками ОСОБА_5 і позивачкою ОСОБА_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі та був прийнятий в експлуатацію у встановленому порядку. Договір дарування будинку від 10 грудня 2004 року на його ім’я був укладений з ініціативи його батьків, його мати - позивачка по справі була з цим згодна і також бажала подарувати йому будинок. Всі документи, які просить скасувати позивачка: акт введення будинку в експлуатацію, рішення виконкому Болградської міської ради № 96 від 24 квітня 1994 року, свідоцтво про право власності на будинок № 81 від 8 серпня 2004 року, договір дарування будинку від 10 грудня 2004 року відповідають вимогам діючого законодавства, підстав для їх скасування не має. Крім того, позивачка пропустила строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про скасування цих документів. Просить в задоволенні позову відмовити.

Відповідач ОСОБА_4 позов визнав в повному обсязі, просив справу розглянути у його відсутність.

Представник Болградської міської ради Одеської області та виконавчого комітету Болградської міської ради позов не визнав, посилаючись на те, що позивачка пропустила без поважних причин строк позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання протиправними та скасування акту введення в експлуатацію спірного житлового будинку від квітня 1994 року, рішення виконкому Болградської міської ради № 96 від 24 квітня 1994 року про затвердження акту введення в експлуатацію цього житлового будинку, а також свідоцтва про право власності на будинок № 81 від 8 серпня 2004 року. Просить в задоволенні позову відмовити.

Комунальне підприємство «Болградське БТІ» просить позов вирішити відповідно до вимог діючого законодавства.

Державний нотаріус Болградської райдержнотконтори позов не визнав, посилаючись на те, що договір дарування спірного житлового будинку на ім’я ОСОБА_3 від 10 грудня 2004 року відповідає вимогам закону, при засвідченні цього договору письмова згода позивачки не була потрібна, оскільки малось свідоцтво про право власності на цей житловий будинок № 81 від 8 серпня 2004 року, відповідно до якого власником будинку був ОСОБА_5 відповідно до рішення виконкому Болградської міськради № 96 від 24 квітня 1996 року, а шлюб між ОСОБА_5 та позивачкою ОСОБА_2 був зареєстрований у 2002 році.

Суд, заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши інші докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 23 жовтня 1971 року вступила в зареєстрований шлюб з ОСОБА_5 (а.с.79).Рішенням виконкому Болградської міської ради Одеської області № 124 від 11 липня 1973 року ОСОБА_5 була відведена земельна ділянка площею 600 кв.м, під будівництво житлового будинку по вул.. Суворова, 222 А в м.Болград Одеської області (а.с.76). 24 вересня 1973 року між Болградською міською радою та ОСОБА_5 був укладений договір забудови зазначеного житлового будинку (а.с.41).

З пояснень в судовому засіданні позивачки встановлено, що вона та її чоловік ОСОБА_5 в 1973 році почали будівництво житлового будинку по вул.. Суворова, 222 А в м.Болград і в 1976 році закінчили будівництво цього будинку. В 1976 році вона та її чоловік ОСОБА_5 вселилися в цей будинок, в якому вона постійно проживає з 1976 року по теперішній час, а її чоловік ОСОБА_5 постійно проживав з 1976 року по день своєї смерті. Цей будинок вони побудували за спільні кошти під час знаходження в зареєстрованому шлюбі.

29 листопада 1990 року шлюб між ОСОБА_5 та позивачкою було розірвано (а.с. 79). Але після розірвання шлюбу позивачка та ОСОБА_5 продовжували проживати у вказаному будинку, вели спільне господарство, що підтверджується поясненнями в судовому засіданні позивачки, відповідача ОСОБА_3. 31 січня 2002 року шлюб між позивачкою ОСОБА_2 та ОСОБА_5 був знову зареєстрований (а.с.80).

Відповідно до ст.. 22 Кодексу про шлюб та сім’ю України 1970 року майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Згідно ст.. 28 Кодексу про шлюб та сім’ю України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Таким чином судом встановлено, що житловий будинок по вул.. Суворова, 222 А в м.Болград був придбаний ОСОБА_5 та позивачкою ОСОБА_2 під час шлюбу за спільні кошти і є їх спільною сумісною власністю, їх частки в цьому будинку є рівними і складають по 1/2 частині кожного.

В квітні 1994 року був складений акт про закінчення будівництва та введення в експлуатацію вказаного житлового будинку (а.с.75). 24 квітня 1994 року виконавчий комітет Болградської міської ради своїм рішенням за № 96 затвердив акт про закінчення будівництва та введення в експлуатацію цього будинку (а.с.78). На підставі цього рішення Болградською міською радою 8 серпня 2004 року було видане свідоцтво за № 81 про право власності на цей житловий будинок на ім’я ОСОБА_5, яке було зареєстроване Ізмаїльським БТІ 10 серпня 2004 року під № 709 (а.с.47), тобто спірний житловий будинок пройшов державну реєстрацію.

Згідно ст.. 257 ЦК України загальна позовна давність, тобто строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права, встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст.. 261 ч.1 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд вважає, що вимоги позивачки щодо визнання протиправними та скасування акту про закінчення будівництва та введення в експлуатацію житлового будинку від квітня 1994 року та рішення виконкому Болградської міської ради № 96 від 24 квітня 1994 року про затвердження акту введення будинку в експлуатацію не підлягають задоволенню в зв’язку з пропуском позивачкою строку позовної давності для звернення до суду з такими вимогами. Так судом встановлено, що позивачка з 1976 року постійно проживає в спірному будинку. З 1976 року по теперішній час цей будинок експлуатується його власниками, в ньому проведено газове опалення та інші комунікації. В судовому засіданні позивачка пояснила, що вона мала вільний доступ до усіх документів, що стосуються будівництва та експлуатації вказаного житлового будинку, неодноразово бачила та читала ці документи, в тому числі технічний паспорт на будинок і акт введення будинку в експлуатацію від квітня 1994 року. Крім того, постійно проживаючі в будинку та будучі співвласником цього будинку, позивачка мала реальну можливість дізнатися чи введений будинок в експлуатацію шляхом звернення до відповідного органу - до Болградської міської ради, або до органу БТІ для з’ясування цього питання. Таким чином судом встановлено, що позивачці про акт введення будинку в експлуатацію та про рішення виконкому Болградської місткої ради № 96 від 24 квітня 1994 року було відоме ще з часу прийняття цих документів, у всякому випадку вона мала можливість довідатись про ці документи ще в 1994 році. Але протягом трирічного строку позовної давності з позовом до суду про визнання протиправними зазначених документів позивачка не звернулась. Доказів про те, що строк позовної давності вона пропустила з поважних причин позивачка не надала. Крім того, суд вважає, що відсутність в акті введення будинку в експлуатацію підписів всіх членів комісії ніяким чином не порушує права позивачки, оскільки судом достовірно встановлено, що спірний будинок є спільною сумісною власністю позивачки та її померлого чоловіка

ОСОБА_5 і їх долі в цьому будинку є рівними. Твердження позивачки про те, що через неналежне введення будинку в експлуатацію її померлий чоловік ОСОБА_5 не придбав при житті право власності на цей будинок, а тому право власності на весь будинок придбала лише вона, а також посилка позивачки на вимоги ст.. 331 ч. 2 ЦК України є безпідставними, оскільки вони суперечать вимогам ст.. 22, 28 Кодексу про шлюб та сім’ю України 1970 року, а також вимогам ст.. 60, 68, 70 Сімейного Кодексу України.

Разом з тим свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок № 81 від 8 серпня 2004 року підлягає визнанню частково недійсним в 1/2 його частині, оскільки позивачка має право на 1/2 частину цього будинку, що є спільною сумісною власністю позивачки та її чоловіка ОСОБА_5 Суд вважає, що позивачкою строк позовної давності за вимогою про визнання недійсним цього свідоцтва не пропущений, оскільки як встановлено судом, про наявність цього свідоцтва позивачці стало відоме лише в ході розгляду цієї справи з пояснень державного нотаріуса Болградської райдержнотконтори ОСОБА_7 в судовому засіданні 13 липня 2007 року.

Твердження позивачки про те, що свідоцтво про право власності на будинок № 81 від 8 серпня 2004 року є протиправним та підлягає скасуванню в зв’язку з тим, що не існує рішення виконкому Болградської міської ради № 96 від 24 квітня 1996 року, на підставі якого видане це свідоцтво, є безпідставним. Судом встановлено, що зазначене свідоцтво про право власності на будинок було видане на підставі рішення виконкому Болградської міської ради № 96 від 24 квітня 1994 року про затвердження акту введення житлового будинку в експлуатацію (а.с. 78). При цьому в свідоцтві № 81 від 8 серпня 2004 року допущена механічна помилка, замість рішення виконкому Болградської міської ради № 96 від 24 квітня 1994 року зазначено рішення виконкому Болградської міської ради № 96 від 24 квітня 1996 року, що підтверджується довідкою КП «Болградське БТІ» (а.с.77).

10 грудня 2009 року між ОСОБА_5 і відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_5 подарував, а відповідач ОСОБА_3 прийняв в дар житловий будинок по вул.. Суворова, 222 А в м.Болград Одеської області. Цей договір був засвідчений державним нотаріусом Болградської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_7 по реєстру за № 7247 (а.с.43-44).

Відповідно до ст.. 203 ч.1, 4 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Згідно ст.. 719 ч. 2 ЦК України договір дарування житлового будинку укладається у письмовій формі і підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. Згідно ст.. 54 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси посвідчують угоди щодо яких законодавством встановлено обов’язкову нотаріальну форму. Відповідно до ст.. 7 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами та розпорядженнями Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства юстиції України...

Згідно п.44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 3 березня 2004 року та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за № 283/8882 правочини щодо належного подружжю на праві спільної сумісної власності майна, яки потребують обов’язкового нотаріального посвідчення і державної реєстрації, можуть бути посвідчені нотаріусом при наявності письмової згоди другого з подружжя. Справжність підпису на заяві другого з подружжя про згоду на укладення такої угоди повинна бути засвідчена в нотаріальному порядку.

Судом встановлено, що позивачка не давала письмову згоду на укладання договору дарування спірного будинку, власником 1/2 частини якого вона є. ОСОБА_6 ОСОБА_8 при житті мав право розпорядитися належною йому 1/2 частиною будинку, зазначений договір дарування житлового будинку підлягає визнанню частково недійсним в 1/2 його частині, тобто в частині дарування 1/2 частки будинку, яка належить позивачці.

Посилання відповідача ОСОБА_3 на те, що позивачці було достовірно відоме про зміст та умови договору дарування будинку від 10 грудня 2004 року, що вона в повному обсязі була згодна з цим договором і сама була ініціатором укладення договору дарування будинку на його ім’я, не може бути прийнята судом до уваги, оскільки така згода позивачки повинна була бути письмовою та засвідченою в нотаріальному порядку. З тих самих підстав не можуть бути прийнятими до уваги і пояснення державного нотаріуса Болградської райдержнотконтори ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_10 про те, що позивачка під час укладення договору дарування будинку 10 грудня 2004 року була присутня у нотаріальній конторі, була згодна та сама просила укласти договір дарування будинку на ім’я її сина -відповідача по справі ОСОБА_3 Позивачка цей факт категорично заперечує, посилаючись на те, що хоча вона і була 10 грудня 2004 року в нотаріальній конторі, але безпосередньо при підписанні договору присутня не була і який саме договір був укладений їй відоме не було, зі слів свого чоловіка ОСОБА_5 та сина ОСОБА_3 вона вважала, що у нотаріуса ними був підписаний документ про передачу відповідачу ОСОБА_3 спірного житлового будинку лише після їх з чоловіком смерті.

Згідно ст.. 63 Сімейного Кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. ОСОБА_6 право позивачки на розпорядження належною їй частиною спільної сумісної власності подружжя було порушено при укладенні договору дарування спірного житлового будинку від 10 грудня 2004 року, цей договір підлягає визнанню частково недійсним. Згідно ст.. 215 ч.3 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна з сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За викладених обставин суд вважає необхідним визнати частково недійсними в 54 їх частині свідоцтво про право власності на спірний будинок № 81 від 8 серпня 2004 року і договір дарування цього будинку від 10 грудня 2004 року та визнати за позивачкою право власності на 1/2 частину цього будинку. Підстав для задоволення решти позову суд не знаходить.

Керуючись ст. 10, 11, 60, 131, 212-215, 294 ЦПК України, ст. 22, 28 Кодексу про шлюб та сім’ю України, ст.. 60, 63, 70 Сімейного Кодексу України, ст..203, 215, 217, 257, 261, 717, 719 ЦК України, ст..7, 54 Закону України «Про нотаріат», п. 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 3 березня 2004 року та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України З березня 2004 року за №283/8882, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати частково недійсним на 1/2 його частину свідоцтво про право власності на житловий будинок по вул.. СУВОРОВА, 222 А в м. БОЛГРАД Одеської області за № 881 від 8 серпня 2004 року, видане Болградською міською радою Одеської області на ім’я ОСОБА_5 та зареєстроване Ізмаїльським бюро технічної інвентаризації за № 709 від 10 серпня 2004 року.

Визнати частково недійсним на 1/2 його частину договір дарування житлового будинку по вул.. СУВОРОВА, 222 А в м. БОЛГРАД Одеської області, укладений 10 грудня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 та посвідчений Болградською районною державною нотаріальною конторою по реєстру за № 7247.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку по вул.. СУВОРОВА, 222 А в м. БОЛГРАД Одеської області.

В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду О деської області через Болградський районний суд в наступному порядку: заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення, апеляційна скарга може бути подана протягом 20 днів псля подачі заяви про апеляційне оскарження.