У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 червня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
головуючого судді - Григоренка М.П.,
суддів Буцяка З.І., Оніпко О.В.,
при секретареві Омельчук А.М., за участю позивача, представника позивача адвоката ОСОБА_1, представника відповідача адвоката ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в апеляційному порядку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя,
ВСТАНОВИЛА :
09 березня 2005 року ОСОБА_3 звернулась із позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя.
При цьому, позивач просила виділити їй, відступивши від засад рівностей часток, у зв’язку із перебуванням на її утриманні двох неповнолітніх дітей,
з нерухомого майна:
- житловий будинок з надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_1
- приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2»по вулиці АДРЕСА_2
- 1\2 частину незавершеного будівництва приміщення магазину по вулиці АДРЕСА_3
- дачний будинок з земельною ділянкою в селі Нагоряни Соснівської сільської ради Дубенського району;
- мікроавтобус марки «Мерседес-Бенц», модель 208-Д, 1992 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.
З рухомого майна в житловому будинку:
- гарнітур кухонний, вартістю 1000 грн.;
- стіл кухонний - 100 грн.;
- стільці 4 шт. - 200 грн.;
- гарнітур спальний - 800 грн.;
- телевізор «Айва»- 400 грн.;
- диван - 100 грн.;
- холодильник «Індезіт» - 1000 грн.;
- пральну машину «Сіменс»- 1500 грн.;
- стінка меблева «Смига» - 2000 грн.;
- куточок меблевий м »який - 500 грн.;
__________________________________________________________________________________________
Справа № 22-839-2011 р. Головуючий у 1 інстанції : Лопухович А.О.
Категорія : Доповідач : Григоренко М.П.
- крісла м»які - 100 грн.;
- телевізор «Нокіа» - 500 грн.,
а також в рухоме майно в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1,
Всього на загальну суму 397800 грн.
ОСОБА_4 виділити з нерухомого майна:
- 1\2 частину незавершеного будівництва приміщення магазину по вулиці АДРЕСА_3
- земельну ділянку, площею 0.03 га по АДРЕСА_4
- автомобіль Ауді-100, державний номер 552-90;
- металевий вагон-контейнер (обладнаний під магазин), площею 21 кв.м., розташований по АДРЕСА_5
З рухомого майна в житловому будинку:
- морозильну камеру, вартістю 800 грн.;
- телевізор «Айва», вартістю 400 грн.;
- домофон, вартістю 500 грн..
З рухомого майна в незавершеному будівництвом приміщенні магазину по вул. АДРЕСА_6
- торговий стелаж для товарів, вартістю 1500 грн.;
- торгові прилавки для товарів (два штуки), загальною вартістю 500 грн.;
- установку для змішуванню фарби, вартістю 3000 грн.;
- комплект комп'ютерної техніки для підбору фарби, вартістю 1500 грн.;
- фарбу автомобільну (250 літрів), вартістю 30000 (тридцять тисяч) грн.;
- тумбочку під чайник, вартістю 200 грн.;
- котел газовий, вартістю 2000 грн.;
- товари - автомобільна косметика, вартістю 6000 грн.;
- вагу електронну, вартістю 800 грн.;
- розчинник фарби, вартістю 1000 грн.;
- холодильник "Норд", вартістю 1500 грн.;
- барну стійку, вартістю 300 грн.
З рухомого майна в орендованому приміщенні по АДРЕСА_7
- комплект комп'ютерної техніки по підбору фарби, вартістю 800 грн.;
- установку для змішування фарби, вартістю 1000 грн.;
- фарбу автомобільну (100 літрів), вартістю 10000 (десять тисяч) грн.;
- товари - автомобільну косметика, вартістю 2000 грн.;
- компресор, вартістю 600 грн.;
- сейф, вартістю 400 грн.;
- вагу електронну, вартістю 800 грн.;
- розчинник фарби, вартістю 1000 грн.
Всього на загальну суму 233 600 грн.
Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 10 березня 2011 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності по 1\2 частині житлового будинку по АДРЕСА_1 Рівненської області та по 1\2 частині вбудованого приміщення магазину ІНФОРМАЦІЯ_3 загальною площею 516.6 кв. м., що знаходиться по вулиці АДРЕСА_2
З рухомого майна виділено у власність:
ОСОБА_3
- гарнітур кухонний, вартістю 1000 грн.;
- стіл кухонний, вартістю 100 грн.;
- стільці, 4 штуки, загальною вартістю 200 грн.;
- гарнітур спальний, вартістю 800 грн.;
- телевізор «Айва», вартістю 400 грн.;
- диван, вартістю 100 грн.;
- холодильник «Індезит», вартістю 1000 грн.;
- пральну машину «Сіменс», вартістю 1500 грн.;
всього на загальну суму 5100 грн.
ОСОБА_4.
- стінку меблеву «Смига», вартістю 2000 грн.;
- куточок меблевий мякий, вартістю 500 грн.;
- крісла м’які, вартістю 100 грн.;
- морозильну камеру, вартістю 800 грн.;
- телевізор «Нокія», вартістю 500 грн.;
- домофон, вартістю 500 грн.,
всього на загальну суму 4400 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 компенсацію за різницю у вартості виділеного майна, в розмірі 700 грн..
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Ухвалою Дубенського міськрайонного суду від 17 березня 2011 року виправлено описку у вищевказаному рішенні Дубенського міськрайонного суду від 10 березня 2011 року, шляхом виправлення вказаної загальної площі частини вбудованого приміщення магазину ІНФОРМАЦІЯ_3 що знаходиться по АДРЕСА_2 Рівненської області, з 516.6 кв.м. на 213 кв.м..
Не погодившись із вказаним рішенням Дубенського міськрайонного суду від 10 березня 2011 року обидві сторони подали на нього апеляційні скарги.
Відповідач ОСОБА_4 в своїй апеляційній скарзі вказує, що рішення суду першої інстанції прийнято без повного та всебічного з’ясування обставин по справі, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Вирішуючи спір щодо вбудованого приміщення магазину ІНФОРМАЦІЯ_3 який знаходиться по АДРЕСА_2 Рівненської області, суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки позивач при зверненні до суду із позовом вказала його вартість, а про його площу взагалі нічого не вказувала.
При цьому суд першої інстанції помилково визнав право власності за кожною із сторін по 1\2 частині вказаного магазину площею 516.6 кв. м., так як мова в даному випадку може йти лише про 213 кв.м..
Даний магазин взагалі не є предметом спільної сумісної власності сторін, як подружжя, а є особистою приватною власністю відповідача, як підприємця, так як це нерухоме майно останнім було придбано за особисті кошти, а на позивача це майно з певних причин було оформлено лише формально.
Рішення Дубенського міськрайонного суду від 02 жовтня 2006 року, на підставі якого суд першої інстанції дійшов висновку, що вищевказаний магазин є спільною сумісною власністю подружжя, не є допустимим доказом, оскільки його копія до матеріалів справи у встановленому порядку не долучалась і в судовому засіданні не досліджувалась.
У зв’язку із викладеним, відповідач ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції в частині визнання за позивачем та відповідачем права власності по 1\2 частині на вбудоване приміщення магазину ІНФОРМАЦІЯ_3 загальною площею 516.6 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_2 Рівненської області, скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову в цій частині ОСОБА_3 відмовити.
Позивач ОСОБА_3 в апеляційній скарзі вказує, що рішення Дубенського міськрайонного суду від 10 березня 2011 року є незаконним та необґрунтованим, оскільки суддя Лопухович А.О. не могла брати участі у розгляді даної справи, через перебування у кумівстві із представником відповідача адвокатам ОСОБА_2, а тому повинна була заявити самовідвід з цієї причини, але цього не зробила і безпідставно відхилила заяву позивача про відвід головуючому з цих же підстав.
Суд безпідставно послався у своєму рішенні на положення нового Сімейного кодексу України, ЦК України, в редакції 2004 року та відповідні роз’яснення вищестоящих судових інстанцій з приводу того, що майно приватного підприємця не може одночасно належати до спільного майна подружжя, оскільки все спірне майно сторонами у даній справі було набуто у власність до набрання чинності вказаними нормативними актами і тому положення цих актів не підлягали до застосування.
В той же час, законодавство, яке було чинним на час придбання спірного майна, не передбачало будь-яких винятків з даного приводу і саме на підставі цього законодавства мав вирішуватись спір у даній справі.
Висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не було вказано та надано доказів про місце перебування певної частини рухомого майна, на поділі якого вона наполягала, є упередженим і таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки на все вказане в позовній заяві рухоме та нерухоме майно судом було накладено арешт та передано на відповідальне зберігання відповідача, який це майно незаконно різними шляхами відчужив і суд не вжив належних заходів до з’ясування у останнього правомірності вчинення таких дій.
Безпідставно були проігноровані вимоги позивача щодо відступу від засади рівності часток подружжя, у зв’язку із врахуванням інтересів двох дітей сторін, так як для цього існували всі законні підстави, оскільки по справі було встановлено, що відповідач всупереч інтересам сім’ї відчужував без згоди іншої сторони частину спільного рухомого майна подружжя.
У зв’язку із викладеним, позивач ОСОБА_3 просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким здійснити поділ спільного майна подружжя за тим варіантом, який зазначений в апеляційній скарзі, з огляду на те, що на даний час місцезнаходження частини спірного майна є невідоме, а спір щодо мікроавтобусу марки «Мерседес-Бенц», державний номер НОМЕР_1 та автомобіля Ауді-100, державний номер 552-90 вже вирішений.
В ході апеляційного розгляду кожна із сторін підтримала свою апеляційну скаргу, просила її задовольнити, а апеляційну скаргу іншої сторони відхилити.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підлягають відхиленню.
Приймаючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що частина спірного майна, на поділі якого наполягала остання, не підлягало поділу, оскільки це майно було придбано відповідачем як приватним підприємцем для здійснення підприємницької діяльності і тому не є спільною сумісною власністю подружжя, а також з огляду на те, що позивачем не було надано відповідних доказів, які б підтверджували факт існування певної частини майна у спільній сумісній власності подружжя і відповідач також заперечував його існування.
Щодо збільшення розміру частки ОСОБА_3 у спільному майні подружжя, відповідно до вимог статті 70 СК України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ці вимоги не підлягають задоволенню, так як позивач не довела їх належними доказами і вони були спростовані показами свідка ОСОБА_5, який є сином сторін і який пояснив, що з 12 років проживає разом із батьком і той несе всі витрати по його утриманню.
З висновками оскаржуваного рішення погоджується і колегія суддів і вважає, що доводи апеляційних скарг також не спростовують правильності цих висновків.
Твердження відповідача про те, що суд не вірно вирішив спір щодо 41/100 частки приміщення магазину ІНФОРМАЦІЯ_3 який знаходиться по вулиці АДРЕСА_2, на увагу не заслуговують, оскільки зібраними у справі доказами доведено, що це нерухоме майно було придбано під час перебування сторін у шлюбі на ім’я позивача, як фізичної особи і це майно є спільною сумісною власністю подружжя, що також стверджується і рішенням Дубенського міськрайонного суду від 02 жовтня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Дубенського МРВ ДВС про визнання недійсним акту та свідоцтва про придбання арештованого майна, яким вже встановлені обставини придбання вищевказаного нерухомого майна і які, згідно із вимогами частини 3 статті 61 ЦПК України, не підлягали доказуванню в даній справі взагалі.
Та обставина, на яку ОСОБА_4 вказує, як на підставу задоволення його апеляційної скарги, що суд першої інстанції не повинен був посилатись у своєму рішенні на рішення Дубенського міськрайонного суду від 02 жовтня 2006 року, оскільки копія цього рішення не була долучена до матеріалів справи у встановленому законом порядку, на розсуд колегії суддів, не є достатньою підставою для скасування правильного по суті рішення, так як згідно із частиною 3 статті 131 ЦПК України сторони до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті, зобов’язані повідомити суд про всі відомі їм рішення судів, що стосуються предмету спору, а тому не виконання цієї вимоги сторонами у даній справі є проявом недобросовісного їх ставлення до своїх прав та обов’язків.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що головуючий суддя в судді першій інстанції не мала права розглядати дану справу, так як підлягала відводу, на увагу не заслуговують, оскільки вони є голослівними і в матеріалах справи відсутні будь-які достатні дані, які б підтверджували наявність підстав для відводу судді.
В ході апеляційного розгляду справи позивач ОСОБА_3 та її представник також не спромоглись надати будь-яку більш детальну інформацію з даного приводу, з тим щоб її можливо було перевірити.
З матеріалів справи вбачається, що земельні ділянки по вулиці АДРЕСА_3 в місті Дубно, на якій знаходиться незавершене будівництво, були придбані ОСОБА_4 як приватним підприємцем для здійснення комерційної діяльності ( а.с.107,109,151, 154,155, 182, 186, 194, 195, 196, 201).
Частина друга статті 53 ЦК України, який набрав чинності із 1 січня 2004 року, передбачає, що фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.
Згідно пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень до Цивільного кодексу України, який набрав чинності із 1 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
З огляду на те, що позивач ніколи на оспорювала набуття відповідачем вищевказаних земельних ділянок як приватним підприємцем для здійснення комерційної діяльності і на момент набрання чинності положень нового ЦК України, тобто на 1 січня 2004 року, права та обов’язки щодо вказаного майна у ОСОБА_4, як у приватного підприємця, продовжували існувати, тому, на переконання суддів, суд першої інстанції ґрунтовно дійшов висновку, що це майно не є спільною сумісною власністю подружжя, а тому не підлягає поділу.
Ці ж самі підстави для відмови у задоволенні позовних вимог стосуються і щодо устаткування по змішуванню фарб.
Правильним є висновок суду першої інстанції і про недоведеності позивачем вимог щодо дачного будинку із земельною ділянкою в селі Нагоряни Соснівської сільської ради Дубенського району, металевого вагона-контейнерна (обладнаного під магазин) по вулиці Волицькій, 1 в місті Дубно, а також щодо рухомого майна, факт існування якого відповідачем заперечувався, так як в матеріалах справи дійсно відсутні будь-які дані які б підтверджували, що вищевказане майно дійсно перебувало у спільній сумісній власності сторін як подружжя, його вартість та місцезнаходження.
Твердження апелянта ОСОБА_3 про те, що факт наявності вищевказаного майна стверджується відповідними ухвалами Дубенського міськрайонного суду про накладення арешту на це майно, на розсуд колегії суддів, не заслуговують на увагу, оскільки вжиття судом заходів забезпечення позову ніяким чином не звільняє сторін від обов’язку доводити свої вимоги чи заперечення проти заявлених вимог відповідними доказами, оскільки при вчиненні вказаної процесуальної дії суд не встановлює та не перевіряє приналежність майна тому чи іншому власнику, а також його вартість.
Крім того, майно, на яке ухвалами суду першої інстанції було накладено арешт, у встановленому порядку не було описано та передане на відповідальне зберігання, внаслідок чого виключається можливість встановлення фактичних обставин даної справи на підставі відповідних документів виконавчого провадження, а ті які були складені на момент апеляційного розгляду справи є вже знищеними.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що суд першої інстанції безпідставно проігнорував вимоги позивача щодо відступу від засади рівності часток подружжя, так як із матеріалів справи вбачається, що після розлучення позивача та відповідача, у кожного із них залишилось на утриманні по одній дитині і позивач дійсно не довела належними доказами факт відчуження відповідачем частини спільного майна без її згоди всупереч інтересів подружжя.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв’язку із чим рішення Дубенського міськрайонного суду від 10 березня 2011 року підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відхилити..
Рішення Дубенського міськрайонного суду від 10 березня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити ухвалу апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в касаційному безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили ухвали апеляційної інстанції.
Головуючий Григоренко М.П.
Судді Буцяк З.І.
Оніпко О.В.