Справа № 2-667/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          02 червня 2011 року

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді  Гандзій Д.М.

при секретарі          Рябоконь Н.В

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Овідіополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, стягнення моральної та матеріальної шкоди, зобов’язання вчинити певні дії та позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу і державних актів на право власності на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В :

20 січня 2011 року, позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з названим позовом, в якому просила суд, зобов’язати ОСОБА_2 у будь-який спосіб не чинити їй перешкод як власнику у володінні, користуванні, розпорядженні земельною ділянкою № 321, площею 0,059 га, з цільовим призначенням для ведення садівництва, яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_1яка належить їй на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 661134 від 13.02.2008 р. та витребувати у нього вказану ділянку і передати їй, стягнути з ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 20000 грн. та матеріальну шкоду за втрачені можливості користування земельною ділянкою у розмірі 20000 грн., мотивуючи це, тим, що відповідач ОСОБА_2, будучи головою СК «Росток», самовільно захопив спірну ділянку, встановивши ворота з замком на в’їзді до ділянки та на сьогоднішній день незаконно володіє та користується її ділянкою, отримує з неї прибуток і заборонив їй доступ на ділянку, посилаючись при цьому на належність спірної ділянки саме йому, відмовляючись визнати за нею право власності на ділянку, тим самим чинить їй перешкоди як власнику землі, з приводу чого, вона неодноразово зверталась зі скаргами на протиправні та незаконні дії відповідача в правоохоронні органи, однак останніми були винесені постанови про відмову в порушенні кримінальної справи.

В судовому засіданні представник позивачки за нотаріально-посвідченою довіреністю підтримав позовні вимоги.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав повністю та звернувся до суду зі своїм позовом до            ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1, в якому просив суд, визнати недійсним (нікчемним) з моменту вчинення нотаріально-посвідчений договір дарування земельної ділянки від 12.10.2006 р., відповідно до якого ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_4 прийняла у дар земельну ділянку № 321, площею 0,059 га, з цільовим призначенням для ведення садівництва, яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_1, визнати недійсним державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії ЯЕ № 113220, виданий 08.05.2007 р. на ім.`я ОСОБА_4, визнати недійсним (нікчемним) нотаріально-посвідчений договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 16.05.2007 р., згідно з яким ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_1 купила спірну ділянку та визнати недійсним державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії                              ЯЕ № 661134, виданий 13.02.2008 р. на ім.`я ОСОБА_1

Представник відповідачки ОСОБА_1, відповідачка ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_4 позов не визнали повністю, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість.     

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі та додатково надані докази, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні позову ОСОБА_2 слід відмовити в повному обсязі з наступних підстав.

         Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи.      

         Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

         Виходячи з приписів статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

         Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, якою передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

         Стаття 203 ЦК України зазначає – зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

         Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України –підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

         Не можу бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

         Статтями 215-217 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

          Згідно із нормами статті 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

          У відповідності зі ст. 387 ЦК України –власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

          Стаття 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

          Пунктами 8,13 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»передбачено –не є укладеним правочин (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору, не отримано акцепт стороною, що направила оферту, не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

          Згідно із статтями 210 та 640 ЦК України –не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

          Встановивши ці обставини –суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

          У відповідності зі ст. 220 ЦК України –у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору –такий договір є нікчемним.

          З підстав недодержання вимог Закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини –які відповідно до чинного законодавства підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню. Норма ч. 2 ст. 220 ЦК України –не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210 та 640 ЦК України –пов’язується з державною реєстрацією, тому вони - не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.

         Статтею 1167 ЦК України, передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

        Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(зі змінами до пункту 9, внесеними постановою від 25.05.2001 р. № 5), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне – за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого –спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У відповідності зі ст.ст. 125,126 ЗК України –право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених ч. 2 цієї статті.

          Статті 152,153 ЗК України передбачають, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

          Суд встановив, що на підставі рішення Миколаївської с/р Овідіопольського району Одеської області № 15 від 24.12.1994 р., ОСОБА_3 було передано у приватну власність земельну ділянку № 321, площею                0,059 га з цільовим призначенням для ведення садівництва, розташовану на території Миколаївської с/р в СК «Росток»(реєстр. № 121 в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю) та 26.05.1997 р., ОСОБА_3 отримала державний акт про право приватної власності на землю серії І-ОД           № 085535 (а.с. 77 т. 1).

         Зазначена ділянка дійсно належала ОСОБА_3 за колишньою адресою : АДРЕСА_1, яка була змінена, згідно Постанови ВРУ № 28 «Про присвоєння назви новоутвореному населеному пункту с. Калаглія, раніше назване с. Миколаївка»№ 2191-Ш від 21.12.2000 р. на нову адресу : АДРЕСА_1 (а.с. 79 т. 1).

         12.10.2006 р., ОСОБА_3 подарувала вказану земельну ділянку ОСОБА_5, що підтверджується нотаріально-посвідченим договором дарування (реєстр. № 5430). При чому, згідно довідки КП «Овідіопольське РБТІ»№ 1813 від 06.10.2006 р., на спірній земельній ділянці –будь-які будівлі та будь-яких обмежень прав та сервітутів за даними державного кадастру відсутні, що підтверджується довідкою Відділу Держкомзему у Овідіопольському районі та відповідно, вказаний правочин дарування, був зареєстрований в Державному реєстрі правочинів за № 1636237, контрольна сума 5Г0Г03007А та після цього, ОСОБА_4, на підставі вказаного договору дарування, отримала у встановленому законом порядку Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 113220 від 08.05.2007 р. (а.с. 40,76,78,80 т. 1).

         16.05.2007 р., ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_1 купила зазначену вище земельну ділянку, що підтверджується нотаріально-посвідченим договором купівлі-продажу (реєстр. № 2984), при чому, згідно довідки КП «Овідіопольське РБТІ»№ 1805 від 15.05.2007 р., ОСОБА_4 не має забудови на вказаній земельній ділянці, належній їй на праві власності (а.с. 7,41 т. 1).     

         На підставі вказаного нотаріально-посвідченого договору купівлі-продажу, ОСОБА_1 отримала у встановленому законом порядку Державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку серії            ЯЕ № 661134 від 13.02.2008 р. (а.с. 6).

         Всі зазначені вище державні акти на право власності на спірну ділянку –були у встановленому законом порядку зареєстровані у Книзі записів реєстрацій державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі у Відділі Держкомзему у Овідіопольському районі та в Єдиному державному реєстрі ЦДЗК України.

         Таким чином, суд вважає, що у відповідності до приписів ст. 220 ЦК України, всі вище вказані правочини –повністю відповідали нормам Закону, щодо усіх істотних умов договору (дарування та купівлі-продажу), що підтверджується письмовими доказами, а саме нотаріально-посвідченими договорами та відбулося повне виконання вищевказаних договорів з передачею спірної ділянки обдарованому та в подальшому покупцеві, що підтверджується державними актами про право власності на землю, а тому на думку суду, відсутні будь-які підстави для визнання вищезазначених договорів дарування та купівлі-продажу недійсними та незаконними, як і відсутні жодні підстави для визнання недійсними чи скасування державних актів на право власності на земельну ділянку, отриманих та зареєстрованих у встановленому Законом порядку. Крім цього, як було встановлено судом в судовому засіданні та підтверджено сторонами вказаних угод, вказані вище правочини –повністю відповідали дійсним намірам сторін та їх волевиявлення щодо укладання договору дарування та купівлі-продажу –було вільним та добровільним. Суд вважає безпідставними та необґрунтованими посилання представника відповідача та позивача за своїм позовом ОСОБА_2 щодо недійсності вказаних вище правочинів та отриманих на їх підставі державних актів, як таких, що порушують його інтереси з посиланням на нібито домовленість між ним та ОСОБА_3 щодо купівлі-продажу спірної ділянки саме йому зі зверненням на розписку ОСОБА_3 від 02.04.2004 р., у зв’язку з тим, що вказана розписка –не є належним та допустимим доказом по справі в розумінні ст.ст. 57-60 ЦПК України та враховуючи пояснення самої ОСОБА_3 в судовому засіданні, яка пояснила, що ніколи не мала наміру продавати ОСОБА_2 спірну ділянку за 530 грн., на що посилався представник ОСОБА_2, а піддавшись на його уговори, надала останньому спірну ділянку у користування за обумовлену ціну, так як зважаючи на свій вік, не могла самостійно оброблювати ділянку та постійно знаходитися на ній. Крім того, з вказаної розписки вбачається, що сторони не досягли будь-яких істотних умов договору, як то передбачено нормами ст.ст. 219-220 ЦК України, тобто, не було додержано нотаріального посвідчення форми договору, не зазначена площа та номер ділянки, не відбулася фактична передача ділянки, яку як пояснила ОСОБА_3, вона ніколи не збиралася продавати чи передавати у власність ОСОБА_2 за 530 грн., як вказано у розписці, 100 грн. з яких ОСОБА_2 не сплатив їй до цього часу (а.с. 15 т. 2).

        Представником ОСОБА_2 –не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, передбачених ст.ст. 57-60 ЦПК того, що його довіритель в законному порядку набув права власності на вказану ділянку, не надавши при цьому будь-яких належним чином посвідчених правочинів, підтверджуючих право власності на спірну земельну ділянку, передбачених ст.ст. 125,126 ЗК України, а тому на думку суду, посилання представника ОСОБА_2 на вищевказану розписку –є хибними та безпідставними, як і є безпідставними його посилання на нібито підроблений державний акт ОСОБА_3 на зазначену ділянку, дійсність якого, враховуючи численні нотаріально-посвідчені правочини, укладені на його підставі, у суду не викликає жодних сумнівів. Отримання ОСОБА_2 другого примірника державного акту спірної ділянки, виданого на ім.`я ОСОБА_3, який вона йому добровільно віддала після укладення вказаної розписки –жодним чином не свідчить про виникнення права власності ОСОБА_2 на спірну ділянку, а тому суд вважає необхідним повністю відмовити у безпідставних позовних вимогах ОСОБА_2 щодо визнання недійсними (нікчемними) вищевказаних договорів дарування, купівлі-продажу та державних актів на спірну земельну ділянку та одночасно, на думку суду, законними та обґрунтованими є позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов’язання ОСОБА_2 не чинити у будь-який спосіб ОСОБА_1 як власнику землі перешкод у володінні, розпоряджанні та користуванні землею з витребуванням у ОСОБА_2 та передачею ОСОБА_1 спірної ділянки.  

         З відмовних матеріалів прокуратури Овідіопольського району та Овідіопольського РВ ГУМВС України в Одеській області за зверненням ОСОБА_1 на неправомірні дії ОСОБА_2 щодо самозахвату спірної землі, вбачається, що ОСОБА_1, починаючи з 2007 року, зверталася до вказаних правоохоронних органів з вимогою зобов’язати ОСОБА_2 звільнити її земельну ділянку, у володінні, користуванні та розпорядженні якою, ОСОБА_2 заважав їй, встановивши ворота з замком на вході на земельну ділянку, о підтверджується її численними заявами, протоколами огляду місця пригоди, постановами про відмову у порушенні кримінальної справи, поясненнями ОСОБА_1, а тому суд вважає, що законна власниця спірної ділянки ОСОБА_1 була дійсно довгий час позбавлена законного права володіння, розпорядження та користування ділянкою та відповідно понесла моральні страждання, які суд, враховуючи приписи Пленуму ВСУ від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», вважає необхідним задовольнити частково у розмірі 1000 грн.

          Також, на думку суду, слід відмовити ОСОБА_1 у позовних вимогах про стягнення з ОСОБА_2 20000 грн. за втрачені можливості користування спірної землею, враховуючи, що позивачкою не надано будь-яких доказів намагання користування ділянкою, вартість втраченої вигоди з обґрунтованим розрахунком.

Крім того, на підставі ст. 88 ЦПК України, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню витрати з оплати державного мита пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 42,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –120 грн., які підтверджені документально (а.с. 1,2).

Керуючись ст. ст. 10,11,57-60,209,212,214,215,218 ЦПК України, ст. 215-217,386,387,391,651,1167 ЦК України, ст.ст. 125,126,152,153 ЗК України, Постановою Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Постановою Пленуму ВСУ від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(зі змінами до пункту 9, внесеними постановою від 25.05.2001 р. № 5), суд, -

В И Р І Ш И В :

    1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, стягнення моральної та матеріальної шкоди, зобов’язання вчинити певні дії –задовольнити частково;

    2. Зобов`язати ОСОБА_2 –не чинити у будь-який спосіб перешкод ОСОБА_1 у праві володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою АДРЕСА_1»та яка належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 661134 від 13.02.2008 р., зареєстрованого в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010852900015, кадастровий номер : 5123781700:01:002:0375 з цільовим призначенням для ведення садівництва, витребувавши вказану земельну ділянку з незаконного володіння ОСОБА_2, передавши її ОСОБА_1 ;

    3. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1000 грн., судові витрати по сплаті державного мита у розмірі 42,50 грн. та суму витрат на ІТЗ судового процесу у розмірі 120 грн. ;

    4. В задоволенні решти позову –відмовити ;

    5. В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу і державних актів на право власності на земельну ділянку –відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

                              Суддя                                                                          Гандзій Д.М.