ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "25" травня 2011 р.                                                                                    Справа № 8/138  

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЄвсікова О.О.

суддівБарицької Т.Л.

Губенко Н.М.

розглянувши

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.03.2011 р. (головуючий суддя: Гольцова Л.А., судді: Ропій Л.М., Рябуха В.І.)

у справі№ 8/138 Господарського суду Чернігівської області

за позовомОСОБА_1

до1. ОСОБА_2,

2. ОСОБА_3,

3. Публічного акціонерного товариства "Банк "Денмарк",

третя особаАкціонерне товариство закритого типу "Фірма "Проммонтаж",

прозастосування наслідків недійсності правочинів,

за участю представників

позивачаОСОБА_4;

відповідача-1ОСОБА_5;

відповідача-2не з'явилися;

відповідача-3Білоус Т.С.;

третьої особиОСОБА_4;

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 10.12.2010 р. у справі №8/138, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2011 р., відмовлено повністю у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства „Банк „Демарк”, третя особа Акціонерне товариство закритого типу „Фірма „Проммонтаж” про застосування наслідків недійсності правочину (скасування реєстрації цінних паперів).

Не погоджуючись з даною постановою, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що апеляційним господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Скаржник стверджує про порушення апеляційним судом ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 99 ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили наступне.

АТЗТ „Фірма „Проммонтаж” відповідно до установчого договору про створення та його діяльність від 05.12.1997 р. створене шляхом реорганізації Повного товариства „Фірма „Проммонтаж” і його засновниками (акціонерами) ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Статутний фонд в сумі 20.000,00 грн. розподілений на 20 простих іменних акцій, з яких: ОСОБА_1 –50 % - 10 акцій (на 1.000,00 грн. кожна), ОСОБА_3 –50 % - 10 акцій (на 1.000,00 грн. кожна).

Послуги з ведення реєстру акціонерів АТЗТ „Фірма Проммонтаж” надано ПАТ „Банк „Демарк” згідно з укладеним договором від 23.07.1998 р. № 274, додатковими угодами до нього від 01.10.1999 р. № 1, від 31.12.2003 р. № 2, від 25.11.2004 № 3.

Між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) 08.07.2005 р. укладено договір купівлі –продажу цінних паперів, за умовами якого Продавець продає, а Покупець купує цінні папери - акції АТЗТ „Фірма „Проммонтаж” прості, іменні, номінальної вартістю 1.000,00 грн. кожна, у кількості 10 (десять) штук, на загальну суму 10.000,00 грн. (п. 1.1 договору).

ОСОБА_3 складено передавальне розпорядження від 08.07.2005 р. про перереєстрацію простих іменних акцій АТЗТ „Фірма „Проммонтаж” у кількості 10 шт. на суму 10.000,00 грн. з відповідача-2 на відповідача-1. Підпис ОСОБА_3 на вказаному розпорядженні засвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу, та зареєстровано в реєстрі за № 3544.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч. 4 ст. 9 Закону України „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" підставою для внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів є документи, згідно з якими переходить право власності на цінні папери.

Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26.05.1998 №60 затверджене Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого, яке було чинне на час здійснення реєстрації переходу права власності на акції (далі –Положення).

Дане Положення встановлює вимоги до ведення системи реєстру власників іменних цінних паперів, порядок ведення цього реєстру, обов'язки реєстратора, емітентів та зареєстрованих осіб, порядок доступу до інформації, яка міститься у реєстрі.

Відповідно до п. 1.1 Положення передавальне розпорядження - письмове розпорядження власника, номінального утримувача, який дає розпорядження реєстроутримувачу внести зміни до реєстру власників іменних цінних паперів у зв'язку з передачею іменних цінних паперів іншій особі.

Пунктом 4.4.1 Положення передбачено, що справжність підпису власника (уповноваженої особи власника) - фізичної особи на передавальному розпорядженні засвідчується нотаріусом або посадовими особами виконавчих комітетів селищних, міських Рад народних депутатів, консульськими установами України, які можуть здійснювати нотаріальні дії, або підтверджується уповноваженими працівниками реєстроутримувача, який здійснює ведення реєстру власників по цінних паперах, щодо яких здійснюється передача прав власності.

Згідно з п. 7.16 Положення внесення в систему реєстру записів про перехід права власності на іменні цінні папери за наслідками цивільно-правових угод здійснюється реєстроутримувачем на підставі подання таких документів:

- передавального розпорядження, складеного від імені зареєстрованої особи;

- сертифіката цінних паперів власника, який передає цінні папери (при документарній формі випуску цінних паперів );

- оригіналу або нотаріально засвідченої копії цивільно-правової угоди, яка підтверджує перехід права власності на цінні папери;

- у разі укладання угоди або подання документів до реєстроутримувача за участю третіх осіб, оригіналів або копій документів, засвідчених у порядку, визначеному законодавством, які підтверджують правомірність участі та повноваження третіх осіб щодо внесення відповідних змін до системи реєстру від імені зареєстрованої особи.

Згідно з вказаним Положенням внесення в систему реєстру записів про перехід права власності на іменні цінні папери за наслідками цивільно-правових угод здійснюється реєстроутримувачем на підставі подання визначених документів.

ПАТ "Банк "Денмарк" 14.07.2005 р. внесено зміни до реєстру власників цінних паперів –акціонерів АТЗТ „Фірма Проммонтаж” і зареєстровано право власності на 10 простих іменних акцій за ОСОБА_2 на підставі вищевказаного договору купівлі-продажу та передавального розпорядження від 08.07.2005 р.

Вказаний договір є чинним на час прийняття оскаржуваних рішень. Так, судовими рішеннями, залишеними без змін постановами Вищого господарського суду від 17.03.2010 р. у справі № 15/135, від 09.06.2010 р. № 15/154/21, ОСОБА_1 відмовлено у позові, зокрема, про визнання договору купівлі-продажу від 08.07.2005 р. недійсним, про скасування реєстрації 50% акцій АТЗТ „Фірма „Проммонтаж” в кількості 10 штук від ОСОБА_3 на ОСОБА_2.

Під час вирішення спору у справі № 15/154/21 судами встановлено, що реєстрацію переходу права власності на акції було здійснено на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів та передавального розпорядження, що узгоджується з вимогами Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26.05.1998 р. № 60.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 03.07.2007 р. у справі № 8/128 визнано недійсним рішення загальних зборів акціонерів АТЗТ „Фірма „Проммонтаж” від 10.07.2005 р. щодо продажу ОСОБА_3 своїх акцій ОСОБА_2.

При цьому внесення в систему реєстру запису про перехід права власності на акції АТЗТ „Фірма „Проммонтаж” відповідачем-3 здійснено на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів від 08.07.2005 р., укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_2, та передавального розпорядження.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку про те, що реєстрацію переходу права власності на акції на ім’я ОСОБА_2. було здійснено на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів та передавального розпорядження, з урахуванням вимог законодавства щодо регулювання порядку ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Звертаючись до місцевого суду із даним позовом, позивач зазначає, що відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України передавальне розпорядження є нікчемним документом, а тому слід застосувати наслідки нікчемного правочину, передбачені ст. 216 ЦК України, та просить задовольнити його вимоги про застосування наслідків нікчемного передавального розпорядження, а саме: скасувати реєстрацію 50% акцій АТЗТ „Банк „Демарк” в кількості 10 штук від ОСОБА_3 до ОСОБА_2, яка відбулась за відсутності необхідних документів: цінних паперів та передавального розпорядження, складеного у відповідності до законодавства України. Згідно з п. 4.4.1 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26.05.1998 р. № 60, яке було чинне на час здійснення реєстрації переходу права власності на акції (далі –Положення), передавальне розпорядження містить серії та номери сертифікатів, що додаються до розпорядження та підлягають погашенню при проведенні операції (тільки для документарної форми іменних цінних паперів). Як зазначає позивач, в передавальному розпорядженні не зазначені серії та номери сертифікатів, які повинні додаватися до розпорядження, але додані не були.

Посилання на те, що згідно з листом ДКЦПФР від 09.12.2009 р. № 1319/02/01-24 реєстратор не мав права вносити зміни до реєстру власників цінних паперів за відсутністю сертифікатів, колегією суддів до уваги не беруться з наступних підстав.

Статтею 4 ЦК України до переліку підзаконних актів цивільного законодавства віднесено: 1) ЦК України, інші закони, які регулюють цивільні відносини; 2) акти Президента у випадках, встановлених Конституцією України; 3) постанови Президента України, які не суперечать ЦК України, іншим законам; 4) цивільно-правові акти, видані іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією і законом.

Норма статті 4 ЦК України містить положення, згідно з яким підзаконний акт цивільного законодавства може бути виданий лише державним органом як окремим суб'єктом публічного права з притаманною йому публічною правосуб'єктністю.

Лист ДКЦПФР від 09.12.2009 р. № 1319/02/01-24 свідчить про оцінку ДКЦПФР дій АТЗТ „Фірма „Проммонтаж” щодо непередачі реєстроутримувачу бланків сертифікатів акцій. Водночас ДКЦПФР зазначає, що такі листи-відповіді на звернення учасників фондового ринку мають інформаційно-довідковий характер, не мають статусу офіційного роз’яснення ДКЦПФР, не встановлюють правових норм і не є правовими актами.

З позовної заяви вбачається, що позивач вважає передавальне розпорядження від 08.07.2005 р. нікчемним правочином, оскільки воно суперечить п. 4.4.1 Положення.

Колегія суддів вказане твердження позивача вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемним є правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Однак Положення, на яке посилається позивач, за своєю юридичною силою не є законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Оскільки при вирішення спору судами попередніх інстанцій встановлено, що реєстрацію переходу права власності на акції було здійснено на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів та передавального розпорядження, що узгоджується з вимогами Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26.05.1998 № 60, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для застосування ст. 216 ЦК України.

У даних правовідносинах передавальне розпорядження є обов’язковою похідною дією від основного правочину (договору продажу цінних паперів), спрямованою на належне оформлення переходу права власності на цінні папери, набутого, як встановлено кількома судами, з дотриманням закону.

Переглядаючи справу в порядку касаційного провадження, колегія суддів також бере до уваги наступне.

Як встановлено судом першої інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів, з 25.11.2010 р. припинилась дія договору № 274 від 23.07.1998 р. про надання відповідачем-3 послуг з ведення реєстру акціонерів АТЗТ "Фірма "Проммонтаж". Після цього 29.11.2010 р. відповідач-3 за актом прийому-передачі документів системи реєстру власників іменних цінних паперів передав АТЗТ "Фірма "Проммонтаж" зазначені документи. За таких обставин суд першої інстанції дійшов цілком правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо відповідача-3.

Всі інші доводи скаржника колегією суддів до уваги не беруться, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

За висновком колегії суддів, місцевий та апеляційний господарські суди повно встановили обставини справи, надали їм вірну юридичну оцінку, встановили безпідставність доводів позивача та прийняли законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановленого у справі  апеляційною інстанцією судового рішення не вбачається.

Керуючись ст. ст.  85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2011 р. у справі № 8/138 –без змін.

Головуючий суддяО.О. Євсіков

суддіТ.Т. Барицька

Н.М. Губенко