ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "25" травня 2011 р.                                                                                    Справа № 13/360  

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЄвсікова О.О.,

суддівБарицької Т.Л.,

Губенко Н.М.,

розглянувши

касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." –товариства з обмеженою відповідальністю

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 29.03.2011 р. (головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.)

у справі№ 13/360 Господарського суду міста Києва

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"

доФірми "Т.М.М." –товариства з обмеженою відповідальністю

простягнення заборгованості,

за участю представників

позивачаХасін Т.Б.,

відповідачаСлучак О.О.,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Ласка Лізинг” звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма Т.М.М.” про стягнення 47.422,68 грн. заборгованості за Договором фінансового лізингу № 1124/12/2007 від 18.12.2007 р., в тому числі 44.537,17 грн. суми основного боргу, 2.240,83 грн. неустойки, 309,09 грн. інфляційного збільшення суми боргу, 335,59 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.02.2011 р. у справі № 13/360 (суддя: Курдельчук І.Д.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2011 р. (головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.) рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2011 у справі № 13/360 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма Т.М.М.” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Ласка Лізинг” 44.537 (сорок чотири тисячі п’ятсот тридцять сім) грн. 17 коп. суми основного боргу, 2.240 (дві тисячі двісті сорок) грн. 83 коп. неустойки, 309 (триста десять) грн. 09 коп. інфляційного збільшення суми боргу, 335 (триста тридцять п’ять) грн. 59 коп. 3 % річних, крім того, 474 (чотириста сімдесят чотири) грн. 23 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 237 (двісті тридцять сім) грн. 12 коп. державного мита за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даною постановою, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що апеляційним господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що між Товариством з обмеженою відповідальністю “Ласка Лізинг” (позивач у справі, лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Фірма “Т.М.М.” (відповідач у справі, лізингоотримувач) був укладений Договір фінансового лізингу № 1124/12/2007 від 18.12.2007 р. (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов’язався придбати у свою власність транспортний засіб, згідно з встановленою відповідачем специфікацій продавця: тип: Автобус чи мікроавтобус; марка, модель: автобус “Богдан” А 09202, міський (одна одиниця); № шасі: буде встановлений в акті приймання –передачі майна; рік випуску: 2007; пробіг станом на дату придбання: до 300 км; специфікація продавця: Додаток до Договору  купівлі-продажу від 18.12.2007 та передати його без надання послуг з управління та технічної експлуатації відповідачу у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а відповідач зобов’язався прийняти його на умовах Договору.

Вартість майна, що передається позивачем відповідачу, складає суму, еквівалентну 39 327,00 у.о., у тому числі ПДВ у розмірі 20% - 6 554,50 у.о., виражена у гривнях України. Вартість майна (включаючи ПДВ), що передається позивачем відповідачу, у гривнях складають: сума авансу, внесеного відповідно до пункту 7.4 Договору, загальна сума платежу у погашення вартості майна, зазначена у “Графі 4” графіку внесення платежів по “Курсу 1” та викупну вартість, зазначену у Додатку № 1 до Договору по “Курсу1”.        

Між 30.07.2009 р. сторонами було укладено Додаткову угоду № 1124/12/2007/R, відповідно до якої сторони виклали Додаток № 1 –Графік внесення платежів у новій реакції.

Загальна сума лізингових платежів, що підлягають слаті лізингоотримувачем лізингодавцю, складає: 50.811,90 “у.о.”, враховуючи ПДВ у розмірі 20% від суми, що належить погашенню вартості майна 6.404,50 “у.о.” .

Як встановлено судами попередніх інстанцій, як ціна в Договорі визначена у гривнях (п. 2.3 договору), так і розрахунки між сторонами Договору підлягають здійсненню у гривнях (п. 7 договору), а тому умови Договору не суперечать законодавству України, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За приписами ст. ст. 1, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовим лізингом є вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (пункт 1 частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні, втім, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання також в іноземній валюті.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, але якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (п. п. 1, 2 ст. 533 Цивільного кодексу України).

Отже, чинне законодавство України забороняє застосування іноземної валюти лише як засобу платежу в розрахунках між резидентами, однак, не містить приписів щодо заборони на визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті, що поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань.

На виконання умов Договору позивачем було передано відповідачу предмет лізингу, а саме автобус “Богдан”А-09202 згідно з видатковою накладною № РН-0000083 від 27.03.2008р.

Апеляційним судом встановлено, що відповідач в порушення умов Договору свої зобов’язання щодо сплати лізингових платежів належним чином не виконав, сплативши лише частково за 24 період, а саме 6.920,70 грн. У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань, заборгованість останнього перед позивачем за 24, 25, 26, 27, 28, 29  періоди складає 44.537,17 грн.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

З огляду на встановлені апеляційним судом обставини справи, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 44.537,17  грн. є обґрунтованими та правомірно задоволені апеляційним судом.

Виходячи з положень ст. 231 ГК України, п. 9.5 Договору, ст.  625 ЦК України, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що крім суми основної заборгованості  з відповідача підлягають стягненню 2.240 (дві тисячі двісті сорок) грн. 83 коп. неустойки, 309 (триста десять) грн. 09 коп. інфляційного збільшення суми боргу, 335 (триста тридцять п’ять) грн. 59 коп. 3 % річних, оскільки вказані суми нараховані правомірно та їх розрахунок є правильним.

Заявник в касаційній скарзі посилається на те, що позивачем не було оплачено призначену місцевим судом бухгалтерську експертизу (у зв'язку з чим останню проведено не було), а тому висновки апеляційного суду щодо невиконання відповідачем своїх зобов'язань не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на доказах, наявних у матеріалах справи.

Скаржник фактично посилається а те, що при вирішенні даного спору апеляційним судом було невірно встановлено обставини справи та вирішено питання про достовірність доказів, наданих на їх підтвердження.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як роз'яснив Вищий господарський суд України у п. 2 Роз'яснень від 11.11.98 р. N 02-5/424 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»та в п. 1 Інформаційного листа від 27.11.2006 р. N 01-8/2651 «Про деякі питання призначення судових експертиз»судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

За висновком колегії суддів, апеляційний господарський суд повно встановив обставини справи, надав їм вірну юридичну оцінку, дослідив належним чином розрахунок позовних вимог, встановив відсутність підстав для призначення судової експертизи та безпідставність доводів відповідача та прийняв законне і обґрунтоване рішення.

Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника у касаційній скарзі на акт звірки за договором Договір фінансового лізингу № 1124/12/2007 від 18.12.2007 р. та бухгалтерські довідки № 737, 9, 71, 152, 235, 2389, 2998, 3560, 3655, оскільки фактично йдеться про додаткову перевірку доказів та визначення їх переваги над іншими, що виходить за межі компетенції касаційної інстанції.

Під час розгляду справи в попередніх судових інстанціях будь-яких методологічних помилок у визначенні суми як основного зобов’язання, так і у визначенні інших сум, що є предметом позову, відповідач не навів.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

На думку колегії суддів, висновок апеляційного суду про наявність фактичних та правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановленого у справі  апеляційною інстанцією судового рішення не вбачається.

Керуючись ст. ст.  85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." –товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2011 р. у справі 13/360 –без змін.

Головуючий суддяО.О. Євсіков

суддіТ.Т. Барицька

Н.М. Губенко