ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2011 р.                                                            Справа № 5023/2627/11

вх. № 2627/11

Суддя господарського суду Погорелова О.В. 

при секретарі судового засідання Стешенко О.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за дорученням,  відповідача - не з"явився,

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю  "ТД "Укрсварка", м. Харків  

до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Домострой", м. Харків  

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ТОВ “Торговий дім Укрсварка” звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою про відшкодування шкоди у розмірі 13000,00 грн., заподіяної йому відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю “Домострой”. Позов обґрунтований ст.ст. 203, 215, 638 ЦК України та ст.ст. 180, 193 ГК України.

19.04.2011р. через канцелярію господарського суду від позивача - ТОВ “Торговий дім Укрсварка” надійшла уточнена позовна заява, в якій позивач просить суд застосувати наслідків недійсності нікчемного правочинну до договору № 01/07 від 01.07.2010 року, укладеного між ТОВ “Домострой” та ТОВ “Торговий дім Укрсварка”, посилаючись на його нікчемність у зв’язку з порушенням публічного порядку, та вимагає застосування наслідків недійсності правочину. Крім того, просить суд стягнути з відповідача суму у розмірі 13000,00 грн., витрачену на підготовку до виконання договору № 01/07 від 01.07.2010 року.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Суд, розглянувши заяву позивача, визнав її такою, що не суперечить чинному законодавству та не порушує чиї - не будь права та охоронювані законом інтереси, відповідає вимогам ст. 22 ГПК України та підлягає прийняттю.

За таких обставин, суд продовжує розгляд справи з урахуванням заяви.

19.04.2011 року до господарського суду від ТОВ “Домострой” надійшла зустрічна позовна заява, в якій він просить суд визнати дійсним договір поставки № 01/07 від 01.07.2010 року, укладений між ТОВ "Домострой" та ТОВ "Торговий дім Укрсварка".

Відповідно до частини 1 статті 60 ГПК України, відповідач  має право до початку розгляду господарським судом справи  по  суті подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду  з  первісним  позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним.

Розглянувши матеріали зустрічного позову, суд визнав їх такими, які відповідають вимогам статей 1, 2, 12, 21, 45, 54-57, 60 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, а також враховуючи те, що зустрічний позов взаємно пов’язаний з первісним позовом, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для прийняття зустрічного позову до розгляду разом з первісним позовом.

19.04.2011 року до господарського суду від позивача за зустрічним позовом надійшло клопотання, в якому він підтримує зустрічний позов у повному обсязі та просить суд розглядати справу без участі його представника в судовому засіданні.

Суд, дослідивши матеріали справи, враховуючи те, що відповідно до статті 22 ГПК України, брати участь в судовому засіданні є правом сторони, а не обов'язком, знаходить правові підстави для задоволення клопотання позивача за зустрічним позовом як такого, що не суперечить нормам діючого законодавства.

Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні підтримує уточнені позовні вимоги у повному обсязі та просить суд їх задовольнити. Проти зустрічного позову заперечує, вважає його необґрунтованим та просить в його задоволенні відмовити.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача по первісному позову, суд встановив наступне.

01.07.2010 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу № 01/07 від 01.07.2010 р., за умовами якого продавець (відповідач) зобов’язався передати у власність покупця (позивача), а покупець зобов’язався прийняти та оплатити на умовах цього договору асфальтозмішувальну установку.

На виконання договору № 01/07 від 01.07.2010 р. відповідачем було поставлено, а позивачем отримано товар на загальну суму 22044000,00 грн.

Вказані обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи підписаною уповноваженими особами та скріпленою печатками позивача і відповідача прибутковою накладною № ПН-030901 від 03 вересня 2010р. на суму 22044000,00грн.

Крім того, в матеріалах справи містяться видані відповідачем податкові накладні, а саме: № 130706 від 13.07.10р., № 20905 від 04.08.10р., № 100801 від 10.08.10 р., № 160802 від 16.08.10 р., № 190802 від 19.08.10 р., № 308002 від 30.08.10р., № 20905 від 02.09.10р., № 30903 від 03.09.10р.

Також в матеріалах справи містяться банківські виписки по рахунку ТОВ “Торговий дім Укрсварка”, відповідно до яких позивачем за первісним позовом було сплачено на користь відповідача за первісним позовом 22044000,00 грн., у якості оплати за поставлений йому товар.

Позивач за первісним позовом вважає, що у відповідача за первісним позовом на момент укладення та виконання спірного договору був відсутній спеціальний дозвіл на поставку даного типу машин у межах України, що на його думку є підтвердження того, що договір спрямований (вчинений з умислом) на порушення публічно-правових нормативних актів держави, які визначають основи державного ладу, політичної системи та економічної безпеки держави, і кваліфікований як злочин чи адміністративне правопорушення у встановленому законом порядку, вважає вказаний договір нікчемним, в зв’язку з чим вимагає застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі ч. 5 ст. 216 ЦК України та просить стягнути з відповідача за первісним позовом 13000,00 грн. в якості відшкодування шкоди.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського Кодексу України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським Кодексом України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, в тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити кошти, надати інформацію, тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (п. 1 ст. 626, ст. 627, п.1 ст. 628 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 статті 180 Господарського Кодексу України також передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч.3 ст.180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено обов’язок  суб’єктів господарювання та інших учасників господарських відносин  виконувати  господарські зобов’язання  належним чином  відповідно до  закону, інших  правових  актів, договору, а за відсутності  конкретних  вимог щодо  виконання зобов’язання  - відповідно до  вимог, що  звичайно ставляться.

Аналогічні вимоги щодо виконання зобов’язання закріплені і в статті 526 ЦК України. При цьому, відповідно до статті 629 ЦК України  договір  є  обов’язковим  для виконання обома сторонами.

Укладений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов’язань, а саме майново-господарських зобов’язань згідно зі статтями 173, 174, 175 ГК України (статтями 11, 202, 509 ЦК України) і відповідно до ст. 629 ЦК України є обов’язковим для виконання сторонами.

Так, згідно п. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом надана належна правова оцінка відносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами укладено договір поставки.

У частині  2 статті 266 ГК України визначено, що  предметом   поставки є визначені   родовими   ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Матеріали справи та пояснення представників сторін у судовому засіданні свідчать, що позивач і відповідач як юридичні особи мають цивільну право- та дієздатність; договір був підписаний сторонами в силу вільного волевиявлення учасників договору відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, із  досягненням згоди щодо всіх істотних умов договору, договір сторонами виконувався згідно з його умовами.

Таким чином, матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин, з якими закон пов’язує недійсність правочинів, зокрема: невідповідності змісту правочину вимогам Цивільного Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; відсутності право- дієздатності сторін правочину; відсутності свободи волевиявлення учасників правочину та невідповідності волевиявлення їх внутрішній волі; не спрямованості правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; дійсність договору позивачем за первісним позовом, всупереч вимог ст. 4-3, 33, 44 ГПК України, не спростована.

Відповідно до абзацу 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Стаття 215 ЦК України розрізняє поняття нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов’язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку, тобто в такому разі існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним.

Згідно ст. 204 ЦК України - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у ч. 1 ст. 219 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у ч. 1 ст. 220 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 ч. 2 ст. 221 ЦК України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним; тощо.

Позивачем за первісним позовом, всупереч вимогам ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не доведено обставин, з якими закон пов’язує нікчемність правочину внаслідок порушення публічного порядку –спрямованості правочину на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, та, відповідно, вини відповідача за первісним позовом.

Таким чином, судом приходить до висновку, що договір № 01/07 від 01.07.2010 р., укладений між ТОВ “Торговий дім Укрсварка” та ТОВ “Домострой”, не віднесений законом до нікчемних.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідома суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Виконання господарського зобов’язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішення суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виконання. У разі якщо за змістом зобов’язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов’язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Наслідки визнання господарського зобов’язання недійсним застосовуються після визнання правочину недійсним відповідно до статті 208 ГК України.

Суд зазначає, що сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину додержані всі необхідні вимоги чинного законодавства України, він підписаний двома сторонами, в договорі зазначені всі необхідні умови, що характерні до договору поставки, а саме: предмет, зобов’язання сторін, порядок розрахунків, умови та строк поставки, відповідальність сторін, вирішення спрів, строк дії договору. Крім того, сторони вчинили дії, спрямовані на виконання договору.

Надані відповідачем за первісним позовом в обґрунтування зустрічного позову письмові докази свідчать про те, що спільні дії позивача за первісним позовом та відповідача за первісним позовом при укладенні та виконанні договору № 01/07 від 01.07.2010 р., укладеного між ТОВ “Торговий дім Укрсварка” та ТОВ “Домострой”, були направленні на набуття тих прав та обов’язків, які випливають саме з цього договору, і таким чином вказаний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З огляду на наведене, первісні позовні вимоги є необґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.

Щодо можливості захисту оспорюваних прав відповідача за первісним позовом шляхом визнання договору дійсним, суд зазначає наступне.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п’ята статті 55). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України).

Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

Спосіб захисту повинен відповідати правовідносинам, що склалися між сторонами та призводити до відновлення порушеного (оспорюваного) права, оскільки саме відновлення такого права є метою захисту та одночасно і його призначенням.

Договором № 01/07 від 01.07.2010 р., укладеним між позивачем та відповідачем, сторони передбачили можливість захисту прав та охоронюваних законом інтересі у такий спосіб як визнання укладених договорів дійсними.

З огляду на наведене вище, суд вважає за можливе захистити цивільне право та інтерес відповідача за первісним позовом шляхом визнання договору №01/07 від 01.07.2010 р., дійсним.

Враховуючи викладене, суд вважає договір №01/07 від 01.07.2010 р., таким, що відповідає вимогам діючого законодавства України, у зв’язку з чим зустрічні позовні вимоги вважає законними, обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі слід покласти на позивача по первісному позову.  

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України,  ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44-49, 60, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Прийняти уточнення до позовної заяви ТОВ "Торговий дім "Укрсварка".

Прийняти зустрічний позов ТОВ "Домострой" до розгляду разом з первісним.

В задоволенні первісного позову відмовити повністю.

Зустрічний позов задовольнити повністю.

Визнати дійсним договір № 01/07 від 01.07.2010 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Укрсварка”(61002, м. Харків, вул. Маршала Бажанова, 12, кв.16, код ЄДРПОУ 35245578) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Домострой”(м. Харків, вул. Мироносицька, б. 63 Код ЄДРПОУ 32031160).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Укрсварка”(61002, м. Харків, вул. Маршала Бажанова, 12, кв.16, код ЄДРПОУ 35245578, п/р 26002147100600 в АКІБ "УкрСиббанк", МФО 351005) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Домострой”(м. Харків, вул. Мироносицька, б. 63, код ЄДРПОУ 32031160, р/р 26005010048160 в АКБ "Золоті ворота" м. Харкові, МФО 351931) - 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                 Погорелова О.В.

Повний текст рішення складений та підписаний 26 квітня 2011 року