ЛЬВІВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2011 р. Справа № 85749/09

          Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді                             Коваля Р. Й.

суддів                                                    Пліша М. А.

                                                             Судової - Хомюк Н. М.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Дрогобицькому районі Львівської області на постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 липня 2009 року в адміністративній справі за позовами: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 до управління Пенсійного фонду України в Дрогобицькому районі Львівської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни», -

                                                                   В С Т А Н О В И Л А:

В лютому - березні 2009 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 (далі по тексту - позивачі) звернулися до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Дрогобицькому районі Львівської області (далі по тексту - управління), в якому просили: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_15 - відновити пропущений строк для звернення до суду; визнати дії відповідача неправомірними; зобов’язати управління нарахувати та виплатити на їх користь недоплачену щомісячну надбавку як «дитині війни» за 2006-2008 роки, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_16 - відновити пропущений строк для звернення до суду; визнати дії відповідача неправомірними; зобов’язати управління нарахувати та виплатити на їх користь недоплачену щомісячну надбавку як «дитині війни» за 2006-2007 роки, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

12 травня 2009 року вищезазначені позови об’єднані в одне провадження.  

Постановою суду від 17 липня 2009 року заявлений позов задоволено частково. Зобов’язано управління нарахувати та виплатити позивачам підвищення до пенсії, отриманої у період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та в період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням проведених нарахувань. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із постановою суду, її оскаржив відповідач, який, покликаючись на порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову по справі про відмову в позові.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що законодавством не прийнято жодного нормативного акту на виконання вказаних вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року №2195-IV, не визначено на законодавчому рівні за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку, яким чином обчислювати вказаний розмір. Окрім того, скаржник посилається на те, що відповідно до ст. 7 Закону №2195-IV передбачається, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Розпорядником Державних коштів України відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2007 та 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» є Міністерство фінансів України та Державне казначейство України. Вказує, що позивач не підтвердив відповідними доказами поважні причини пропуску строку звернення до суду та встановлення факту порушення права.

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому колегія суддів, у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що позивачі належать до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітей війни, а тому вони мають право на встановлене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії.

Безспірно встановлено, що позивачі є дітьми війни та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) мали право на отримання підвищення виплачуваної їм пенсії за віком.

Встановлено, що позивачі перебувають на обліку у вищезгаданому управлінні.

Згідно із п.17 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20 грудня 2005 року дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" було зупинено на 2006 рік. Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 19 січня 2006 року виключено п.17 ст. 77, а ст. 110 Закону викладена у новій редакції, відповідно до якої пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Оскільки чинним законодавством України не було визначено порядку нарахування та виплати у 2006 році щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а Конституційний Суд України не приймав рішень щодо неконституційності Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20 грудня 2005 року (з наступними змінами та доповненнями) повністю чи в його окремих частинах, тому суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про зобов’язання відповідача провести нарахування та виплату позивачу державної соціальної допомоги як дитині війни за 2006 рік.

Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» зупинено надане ст. 6 Закону право дітей війни на нарахування та виплату підвищення 30 % до пенсії. 09 липня 2007 року окремі положення Закону України «Про державний бюджет в Україні на 2007 рік» визнано неконституційними тим самим відновлено дію ст. 6 Закону, яка тривала до 31 грудня 2007 року, оскільки 01 січня 2008 року ст. 6 Закону викладено в іншій редакції, згідно якої дітям війни  (крім  тих,  на  яких  поширюється  дія  Закону  України «Про  статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх  соціального  захисту») до  пенсії  або  щомісячного  довічного  грошового  утримання  чи   державної   соціальної   допомоги,   що  виплачується  замість  пенсії,  виплачується  підвищення у розмірі  надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни,  які мають право на отримання підвищення  до пенсії  або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до  цього  Закону  та  Закону  України  «Про  статус  ветеранів війни, гарантії їх соціального  захисту» дане  підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів. Проте, рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року вказані зміни ст. 6 Закону визнано неконституційними, останні втратили свою чинність з дня ухвалення Конституційним Судом вказаного рішення, яке також містить вказівку про преюдиціальне значення цього рішення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Таким чином з 22 травня 2008 року позовні вимоги щодо нарахування та виплати  підвищення до пенсії як дітям війни підлягають до задоволення.

        У відповідності до ч.2 ст. 99 КАС України (в редакції, що була чинна на час виникнення спірних правовідносин) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

  Відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України (в редакції, що була чинна на час виникнення спірних правовідносин) пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

  Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судом першої інстанції не враховано тієї обставини, що позивачі пропустили строк звернення до суду, оскільки звернулися з позовом лише в лютому – березні 2009 року, а відповідачем за позовами: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_16 подано клопотання про застосування строків звернення до адміністративного суду.

      Колегія суддів зазначає, що оскільки стосовно не нарахованих пенсій ніякими нормативно-правовими актами, крім КАС України, не визначено строк звернення до суду, то під час вирішення спорів, які виникають із вказаних правовідносин слід застосовувати річний строк звернення до суду.

     Посилання вищевказаних позивачів на те, що їм стало відомо про факт порушення їх прав лише після висвітлення зазначених подій у пресі на думку колегії суддів є необгрунтованими, оскільки рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року було опубліковане у «Віснику Конституційного Суду України» та «Офіційному віснику України» 27 липня 2007 року.

     Позивачами не надано доказів того, що ними був пропущений строк для звернення до суду з поважних причин. Тому, з огляду на наведене, суд відмовляє в задоволенні позову в частині виплат за 2007 рік.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачам в передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі за вказаний період, колегія суддів не вбачає.

У зв’язку з тим, що функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі вищезгаданого управління, а також виходячи з вимог п.15 Положення про Пенсійний фонду України, затвердженого постановою КМ України № 1261 від 24.10.2007р., відповідний обов’язок слід покласти на відповідача у справі.

Покликання апелянта на відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» доплат до пенсії як на причину невиконання покладених на нього зобов’язань до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Доводи апелянта про неправильне застосування судом вимог ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів до уваги не приймає, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами лише цього Закону, чинним законодавством інший мінімальний розмір пенсії за віком не визначений, тому слід застосовувати цей розмір.

 За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про підставність позовних вимог: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії як дитині війни за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

Щодо позовів : ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_15 то колегія суддів приходить до висновку про залишення постанови в цій частині без змін, оскільки позивачі просили відновити пропущений строк для звернення до суду; визнати дії відповідача неправомірними; зобов’язати управління нарахувати та виплатити на його користь недоплачену щомісячну надбавку як «дитині війни» за 2006-2008 роки, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Відповідачем не подано заперечень, клопотань та не зазначено в апеляційній скарзі про застосування строку на звернення до суду а відтак слід розуміти, що відповідач погоджується з даним висновком суду.

В частині позовів: ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 постанову слід скасувати, оскільки позивачі в своїх позовних вимогах просили відновити пропущений строк для звернення до суду; визнати дії відповідача неправомірними; зобов’язати управління нарахувати та виплатити на їх користь недоплачену щомісячну надбавку як «дитині війни» за 2006-2007 роки, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» а суд зобов’язав відповідача нарахувати та виплатити підвищення до пенсії отриманої в період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року з врахуванням проведених виплат, тобто суд вийшов за межі заявлених позовних вимог.

В частині позову ОСОБА_16, то постанову слід скасувати та прийняти нову якою в позові відмовити, оскільки позивачка звернулася з позовом про стягнення допомоги за 2006 – 2007 роки а відповідач подав заперечення – клопотання в якому просив застосувати строк звернення до суду. Суд вийшов за межі позовних вимог зобов’язуючи відповідача нарахувати та виплатити підвищення до пенсії отриманої в період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року з врахуванням проведених виплат а також суд не врахував клопотання відповідача про застосування строків при винесенні постанови.  

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення заявленого позову з вищевикладених мотивів.

Керуючись ст. 100, ст. 160, ст. 195, ст. 197, п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ст. 202, ч.2 ст. 205, ст. 207, ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

                                                                П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Дрогобицькому районі Львівської області задоволити частково.

Постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 липня 2009 року скасувати та прийняти нову, якою позови: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 задоволити частково.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Дрогобицькому районі Львівської області нарахувати та виплатити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, із урахуванням вимог ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та проведених виплат за вказаний період. В задоволенні решти вимог – відмовити.

В частині позовів: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_15 постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 липня 2009 року – залишити без змін.

В частині позову ОСОБА_16 постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 липня 2009 року – скасувати та прийняти нову якою в позові відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя :                                                                          Коваль Р. Й.

Судді:                                                                                                 Пліш М. А.

                                                                                                           Судова-Хомюк Н. М.