Справа № 22-ц-1645/11 09.06.2011 09.06.2011 14.06.2011
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22ц-1645/11 Суддя першої інстанції Батченко О.В.
Категорія 27 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
9 червня 2011 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.,
суддів: Кутової Т.З., Царюк Л.М.,
при секретарі судового засідання Величковської В.С.,
з участю: представника позивача ОСОБА_2 та представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 4 квітня 2011 р. у справі за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства ,,Укрсоцбанк” (далі - ПАТ ,,Укрсоцбанк”) про визнання недійсним кредитного договору,
В С Т А Н О В И Л А :
18 лютого 2011 р. ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ПАТ ,,Укрсоцбанк” про визнання недійсним кредитного договору, укладеного між ними 29 вересня 2008 р., за яким банк надав позивачу 163000 доларів США кредиту на поточні потреби під 15% річних, строком до 28 вересня 2018 р.
Поручителем по цьому кредитному договору виступив ОСОБА_5
Посилаючись на те, що вказаний договір не відповідає вимогам законодавства України, оскільки був укладений в іноземній валюті, і на позичальника покладено обов’язок погашати кредит теж у доларах США, тоді як єдиним платіжним засобом в Україні є гривня, позивач просив визнати указаний кредитний договір недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 4 квітня 2011 р. у позові відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про повне задоволення його позовних вимог.
Вислухавши суддю – доповідача, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Суд першої інстанції, розглянувши спір в межах заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази і дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним указаного кредитного договору.
Так, статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею другою Закону України ,,Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. (з наступними змінами) (далі – Закон) кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
За положеннями статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Таким чином, відповідно до законодавства України, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України. В той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. ,,Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (далі – Декрет КМУ).
Відповідно до статті 5 цього Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного Банку України (далі – НБУ). Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту другого статті 5 Декрету.
Статті 47 та 49 зазначеного вище Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операції, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 р., у п. 5. 3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ.
Правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Щодо вимог підпункту ,,в” пункту 4 статті 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують установлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов’язані з іноземною валютою.
Отже, надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України.
На таке прикладне застосування законодавства України, що регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, указано в постанові Верховного Суду України від 21 березня 2011 р., прийнятій у цивільній справі за позовом ОСОБА-1 до Публічного акціонерного товариства ,,ОТП Банк”, ОСОБА-2, треті особи: Національний банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, ОСОБА-3, ОСОБА-4 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними.
Указане рішення Верховного Суду України, ухвалене в порядку перегляду судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, в силу статті 360 - 7 ЦПК України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, а також для всіх судів України.
З матеріалів справи вбачається, що 29 вересня 2008 р. між сторонами було укладено кредитний договір, за яким банк надав позивачу 163000 доларів США кредиту на поточні потреби під 15% річних, строком до 28 вересня 2018 р.
Поручителем по цьому кредитному договору виступив ОСОБА_5
На той час відповідач мав усі необхідні на дозволи для видачі кредитів в іноземній валюті. Зокрема:
- Банківську ліцензію №5, видану Національним банком України 27 вересня 1991 р. на право здійснення банківських операцій, визначених ч. 1 та пунктами 5-11 ч. 2 ст. 47 указаного Закону;
- Письмовий дозвіл Національного банку України №5-2 від 29 грудня 2001 р., на право здійснення операцій визначених пунктами 1-4 ч. 2 та ч. 4 статті 47 названого Закону;
- Додаток до дозволу Національного банку України №5-2 від 29 липня 2003 р. про право залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
Відтак, банк мав право видавати позивачу кредит у доларах США, чим той скористався і протягом двох років погашав кредит в установленому договором порядку.
Правильно встановивши такі обставини справи та надавши їм вірну правову оцінку, місцевий суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують указаних висновків місцевого суду, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 4 квітня 2011 р. - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: