К-9664/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

 

П О С Т А Н О В А

 

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 

06 грудня 2007 року                                                                                                   м. Київ

 

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого -  Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Усенко Є.А., Федорова М.О.,

 

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ТОВ «ІнтерФуд» на рішення Господарського суду Донецької області від 30 травня 2005 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04 липня 2005 року по справі № 37/132пд за позовом ДПІ у Київському районі м. Донецька до ТОВ «Максима-Дон» та ТОВ «ІнтерФуд» про визнання недійсним договору.

 

Заслухавши доповідь судді  Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права процесуального права, колегія:

 

В С Т А Н О В И Л А :

 

Рішенням Господарського суду Донецької області від 30 травня 2005 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04 липня 2005 року, позовні вимоги ДПІ у Київському районі м. Донецька до ТОВ «Максима-Дон» задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу №07/10 від 07.11.2002 року укладений між відповідачами, стягнуто з ТОВ «Максима-Дон» на користь ТОВ «Інтерфуд» грошові кошти в сумі 10500 грн., стягнуто з ТОВ «Інтерфуд» в доход державного бюджету грошовий еквівалент вартості 70 кг сирного порошку, отриманого за спірним договором.

 

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач - ТОВ «ІнтерФуд» 20 липня 2005 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, який своєю ухвалою від 10 листопада 2005 року на підставі розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України направив її до Вищого адміністративного суду України. 

 

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.10.2006 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

 

В касаційній скарзі ТОВ «ІнтерФуд» просить скасувати судові рішення та постановити нове - про відмову в задоволені позову посилаючись на порушення судам апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. 

 

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з врахуванням наступного.

 

Судами на підставі досліджених в судовому засіданні з дотриманням норм процесуального права доказів, було встановлено, що ТОВ «Максима-Дон» (продавець) та ТОВ «Інтерфуд» (покупець) 07.11.2002 року уклали договір купівлі-продажу №07/10, ціна якого склала 10500 грн.

 

Відповідно до вказаного договору продавець зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити товар, а саме: сирні порошки.

 

Факт виконання договору сторонами підтверджується копіями наступних документів: випискою банку та рахунком від 07.11.2002 року, із яких вбачається, що покупець сплатив на користь продавця вартість сирних порошків в розмірі 10500 грн., в тому числі ПДВ в сумі 1750 грн., накладної від 07.11.2002 року №11075, за якою продавець передав покупцю товар та податкової накладної №11075 від 07.11.2002 року на суму 10500грн., в тому числі ПДВ 1750 грн.

 

«Інтерфуд» не має в наявності товар, отриманий за спірним договором купівлі-продажу, так як він ним був реалізований Закритому акціонерному товариству «АВК», що підтверджується копіями видаткової накладної №РН-0000119 від 18.11.2002 року, рахунку-фактури №СФ-0000105 від 29.10.2002 року, довіреності ЯДУ №523877 від 18.11.2002 року, податкової накладної №119 від 18.11.2002 року.

 

Вироком Пролетарського районного суду м. Донецька від 29.06.2004 року засновник ТОВ «Максима-Дон» - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 був визнаний винним у скоєні злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України, який полягає у створенні або придбанні суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

 

Під час розгляду кримінальної справи Пролетарським районним судом м. Донецька було встановлено, що ОСОБА_1., маючи на меті злочинне збагачення, у порушення встановленого законодавством порядку здійснення підприємницької діяльності, не маючи намірів здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах та пов'язану з виготовленням товарів, виконанням робіт або наданням послуг, вступив для зайняття фіктивним підприємництвом у злочинний зговір з особами, які планували отримувати прибуток при наданні послуг підприємствам, які працювали у сфері тіньової економіки з конвертації грошових коштів із безготівкової форми у готівкову, що використовуються для придбання необліковуваної продукції з ціллю прикриття незаконної діяльності та отримання неконтрольованого державою прибутку у червні 2002 року зареєстрував ТОВ «Максима-Дон» у виконавчому комітеті Донецької міської Ради, поставив зазначене підприємство на податковий облік у Держаній податковій інспекції в Будьонівському районі м. Донецька, отримав свідоцтво платника ПДВ, відкрив розрахунковий рахунок підприємства у Донецькій філії ВАТ АКБ «Автокразбанк» та одержав дозвіл на виготовлення печатки та штампу підприємства.

 

Відповідно до довідки Головного управління статистики у Донецькій області від 20.01.2005 року №32036478 ТОВ «Максима-Дон» включене до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

 

За наведених обставин суди прийшли до висновку про наявність підстав для задоволення позову, встановивши наявність умислу з боку ТОВ «Максима-Дон».

 

Водночас, задовольняючи позов, суди не врахували того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову.

 

Погоджуючись із висновком судів про недійсність зазначених угод, колегія суддів доходить висновку про наявність таких підстав для закриття провадження у справі в цій частині з огляду на наступне.

 

З матеріалів справи вбачається, що угода була укладена 07.11.2002 року. Позов до суду про визнання угоди недійсною було заявлено 24.03.2005 року.

 

На обґрунтування позову ДПІ у Київському районі м. Донецька Жовтневого послалась на статтю 49 ЦК УРСР.

 

У статті 49 ЦК УРСР, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, ішлося про недійсність угоди, укладеної з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, тобто ця угода визнавалась недійсною на підставі закону.

 

З 01.01.2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України, ст.228 якого передбачає, що правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

 

Враховуючи наведене, колегія вважає, що позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

 

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

 

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

 

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

 

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

 

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

 

Цивільний кодекс УРСР, стаття 49 якого встановлювала, зокрема, конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, втратив чинність із 01.01.2004. ЦК України таких санкцій не передбачає.

 

За змістом частини 2 статті 5 ЦК України він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

 

Господарський кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2004, містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 ЦК УРСР.

 

Однак відповідно до пункту 5 розділу IX «Прикінцеві положення» ГК положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення ГК щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.

 

З огляду на зазначене та керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 228, 229, 232 та ч.5 ст.254   КАС України, колегія -

 

П О С Т А Н О В И Л А :

 

Касаційну скаргу ТОВ «ІнтерФуд» задовольнити частково, рішення Господарського суду Донецької області від 30 травня 2005 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04 липня 2005 року скасувати, в частині щодо позову про визнання угоди недійсною провадження по справі закрити, в решті - в задоволені позову відмовити.

 

Постанова  набирає законної сили з моменту проголошення.

 

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня  відкриття таких обставин.

 

 

Головуючий:	/підпис/	_______________________	Шипуліна Т.М.
Судді:	/підписи/	_______________________	Бившева Л.І.
		_______________________	Костенко М.І.
		_______________________	Усенко Є.А.
		_______________________	Федоров М.О.
З оригіналом згідно. Відповідальний секретар: