ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 травня 2011 р. Справа № 2а/0470/2282/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бондар М.В.,
при секретарі Кайстро О.М.,
за участю:
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Булаха Ю.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовною заявою адвоката ОСОБА_3 до Адресно-довідкового сектору відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
Адвокат ОСОБА_3 (далі – ОСОБА_3, позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Адресно-довідкового сектору відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, (далі – Адресно-довідковий сектор ВГІРФО ГУМВС України в Дніпропетровській області, відповідач), у якій просить визнати дії відповідача по відмові в наданні інформації за адвокатським запитом незаконними та зобов’язати відповідача надати запитувану адвокатським запитом позивача за№15-сd/3 від 25.01.2011 р. інформацію.
В обґрунтування позову зазначено, що 25.01.2011 року адвокат ОСОБА_3 звернувся до начальника адресно-довідкового сектору ВГІРФО ГУ МВС України в Дніпропетровській області з адвокатським запитом про надання інформації, щодо зареєстрованого місця проживання громадянина ОСОБА_4, та надання копій документів, які підтверджують правові підстави для реєстрації гр. ОСОБА_4 за теперішнім місцем проживання. Дана інформація запитувалась у зв’язку із захистом прав клієнта позивача – ОСОБА_5 Відповідач листом №32/79 від 27.01.2011 року у наданні інформації відмовив. Обрунтовуючи позовні вимоги, позивач спирається на норми Указу Президента України «Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури» №1240/99 від 30.09.1999 року, а саме, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, зобов’язанні сприяти реалізації права адвокатів збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази, надавати безоплатно відповідні відомості та копії документів за запитами адвокатів. Позивач вважає, що Закон України «Про інформацію» є загальним законом, і він не може поширюватись на діяльність адвокатів, порядок здійснення якої регулюється спеціальним законом – Законом України «Про адвокатуру», а рішення Конституційного суду України у справі № 18/203-97 від 30.10.1997 року щодо заборони збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди, стосується тлумачення Закону України «Про інформацію» і визначає виключно порядок отримання/обмеження в отриманні інформації громадянами та іншими особами, на яких не поширюється дія Закону України «Про адвокатуру». Позивач зазначає, що інформація запитувалась про чоловіка клієнтки адвоката ОСОБА_3, який є процесуальним опонентом і тому можливості отримати згоду від цієї особи не було. Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, надав суду письмове заперечення з нижченаведеним обґрунтуванням. В своїй відповіді №32/79 від 27.01.2011 року на адвокатський запит позивача адресно-довідковий сектор ВГІРФО ГУ МВС України в Дніпропетровській області керувався нормами Закону України «Про інформацію» щодо заборони збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом. Відповідач посилається на те, що запитувані дані позивачем є конфіденційною інформацією, до конфіденційної інформації відносять, зокрема, персональні дані про особу, а відповідно до ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних» поширення таких даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу з баз даних за згодою суб’єкта персональних даних. Наказом МВС України від 12.10.2010 року № 495 «Про затвердження Інструкції з організації роботи адресно-довідкових бюро в системі МВС України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 № 1411/18706, встановлений зразок заяви до адресно-довідкового бюро, неодмінною умовою надання позитивної відповіді на яку, є наявність письмової згоди особи, інформація про яку запитується.
Дослідивши письмові докази по справі, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, проаналізувавши чинне законодавство, суд приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва № НОМЕР_1 ОСОБА_3 має право на заняття адвокатською діяльністю на підставі рішення Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 14.09.2010 року № 4.
25.01.2011 року позивач звернувся з адвокатським запитом до адресно-довідкового сектору ВГІРФО ГУ МВС України в Дніпропетровській області про надання документально підтвердженої інформації щодо зареєстрованого місця проживання громадянина ОСОБА_4
27.01.2011 року адресно-довідковим сектором ВГІРФО ГУ МВС України в Дніпропетровській області за № 32/79 позивачу надано відповідь, згідно якої запитувана ним інформація може бути надана у випадку пред`явлення документів, що підтверджують згоду особи, відносно якої запитується інформація.
Статтею 6 Закону України «Про адвокатуру» від 19.12.1992 року № 2887-ХІІ (далі – Закон № 2887) визначено, що при здійсненні професійної діяльності адвокат має право запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян - за їх згодою.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 року № 2657-ХІІ (далі - Закон № 2657) документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі; інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до ст. 20 Закону № 2657 за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.
Частина 1 статті 21 Закону № 2657 до інформації з обмеженим доступом відносить між іншим конфіденційну інформацію.
Відповідно до ч.2 ст.21 Закону № 2657 конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.
Відповідно до ст. 11 Закону № 2657 та рішення Конституційного Суду України у справі №18/203-97 від 30.10.1997 року не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані.
У своєму запиті ОСОБА_3 просив відповідача надати відомості про зареєстроване місце проживання громадянина ОСОБА_4 Такі дані Законом віднесені до персональних даних про фізичну особу.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 року № 2297-VІ (далі – Закон № 2297): поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу з баз персональних даних за згодою суб'єкта персональних даних; поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Як зазначає позивач така інформація запитувалась ним у зв’язку з захистом прав клієнта – громадянки ОСОБА_5 відповідно до Договору про надання адвокатських послуг від 12.10.2010 року.
Відповідно до положень, закріплених ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
Позивач не надав суду відомостей щодо згоди громадянина ОСОБА_4 на надання інформації щодо його зареєстрованого місця проживання.
З огляду на вищезазначене, суд вважає дії відповідача правомірними та такими, що не перешкоджають здійсненню адвокатської діяльності позивачем, оскільки позивачем не було дотримано всіх законодавчо визначених вимог для отримання інформації про фізичну особу.
Таким чином, у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
В позовній заяві позивач просить покласти судові витрати на відповідач.
Оскільки позов не підлягає задоволенню, відповідно до ч.2 ст.94 КАС України, суд не вбачає підстав для задоволення цього клопотання.
На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоводенні позову відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, визначені ст. 186 КАС України та набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.
Постанова в повному обсязі виготовлена 06 травня 2011 року.
Суддя
М.В. Бондар