ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 червня 2011 р. Справа № 2а/0470/5121/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кальника Віталія Валерійовича
при секретаріПетранцові О.Ю.
за участю:
представника позивача Іванченка Р.П.
представника відповідача 1 Каціонової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ПП "Омега" до Відповідача 1: Дніпропетровської митниці, Відповідача 2: Головного управління Державного Казначейства України у Дніпропетровській області про визнання недійсним рішення та зобов’язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство «Омега»звернулося з адміністративним позовом до Відповідача 1: Дніпропетровської митниці, Відповідача 2: Головного управління Державного Казначейства України у Дніпропетровській області, в якому просить визнати нечинною картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товару і транспортних засобів через митний кордон України № 110000013/1/00658 від 29.03.2011 року; визнати недійсним рішення Дніпропетровської митниці про визначення митної вартості товарів до вантажної митної декларації № 110000013/2011/300543/2 від 29.03.2011 року; зобов'язати Головне управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області повернути Приватному підприємству «Омега»з Державного бюджету України надмірно сплачену суму у розмірі 45 985, 84 грн., перераховану в якості податку на додану вартість та надмірно сплачену суму у розмірі 9 572,88 грн., перераховану в якості ввізного мита, шляхом зарахування на поточний рахунок Приватного підприємства «Омега»№ 2600230062001 в ПАТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО», МФО 305749, ЄДРПОУ 24990740.
Позовні вимоги обґрунтовано адміністративним позовом від 29.04.2011р
У судове засідання з’явився представник позивача, надав пояснення, аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві, та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник Відповідача 1 в судовому засіданні проти позову заперечував, до суду надав заперечення, в яких зазначено, що відповідно до норм статті 264 Митного кодексу України, у разі виникнення потреби в уточненні заявленої митної вартості товарів або в разі незгоди декларанта з митною вартістю, визначеною митницею, декларант має право звернутись до митного органу з проханням випустити товари, що декларуються, у вільний обіг, під гарантію уповноваженого банку або сплатити податки і збори (обов'язкові платежі) згідно з митною вартістю цих товарів, визначених митним органом. У разі, якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у місячний термін з дня прийняття рішення, у порядку, передбаченому законодавством. Механізм реалізації положень статті 264 Митного кодексу України встановлено Порядком випуску товарів у вільний обіг під гарантійні зобов'язання при ввезенні їх на митну територію України, затвердженим наказом Держмитслужби України від 17.03.2008 № 230, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.03.08 за № 259/14950. Відповідно до пунктів 8 та 10 вказаного Порядку у разі випуску товарів у вільний обіг під гарантійні зобов'язання у вигляді сплати до державного бюджету суми податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, у графі 47 вантажної митної декларації декларантом зазначається відповідний код способу розрахунку (код «52»згідно із Класифікатором способів розрахунку, затвердженого наказом Держмитслужби від 12.12.2007 № 1048), а посадова особа митного органу, що здійснює митне оформлення товарів, вчиняє у графі «для відміток митного органу»декларації митної вартості форми ДМВ-2 записи «контроль митної вартості після пропуску», а також «сплачено до бюджету». Проте, позивач не вчинив дій, передбачених вищезазначеними нормами законодавства, тим самим погодившись з рішенням митниці, про що свідчить ВМД від 30.03.2011 № 110000013/2011/305389. Таким чином, відповідач вважає дії посадових осіб Дніпропетровської митниці з визначення митної вартості заявленого Позивачем товару за методом № 6 правомірними та такими, що відповідають нормам чинного законодавства, а Рішення про визначення митної вартості товарів та Картка відмови прийняті митницею відповідно до норм чинного законодавства.
Представник Відповідача 2 в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неприбуття суд не повідомив, заперечень на позов не надав.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника Відповідача 1 та вивчивши матеріали справи, оцінивши їх у сукупності, встановив.
Приватне підприємство «Омега»є суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності. На виконання умов договору купівлі-продажу від 25 січня 2011 року укладеного між ПП «Омега»та фірмою Project LLP»на митну територію України було ввезено товар, а саме: одяг та взуття, яке було у споживанні 3-ої категорії. Одержувачем зазначеного товару є позивач.
Відповідно до п. 4 вищезазначеного зовнішньо - економічного договору, вартість товару визначається в специфікації і складає 800 доларів США за одну тону (0,80 центів за кілограм). 15 березня 2011 року на виконання договору купівлі-продажу Приватним підприємством «Омега»на митну територію України було ввезено товар в режимі «Імпорт-40»в кількості 14 990 кг на загальну суму 11 992 долара США.
Для проведення митного оформлення, ПП «Омега»через свого представника подало до Дніпропетровської митниці вантажну митну декларацію (далі - ВМД) № 110000013/2011/305119 від 28.03.2011 року та товаросупровідні документи. В даній декларації фактурна вартість товару була скоригована відповідно до погодженої з митницею вартості, взятої з бази цінової інформації ДМСУ. Митна вартість товару відповідно до бази складала 1 долар 17 центів за кілограм. Враховуючи, що зазначена митна вартість не набагато відрізнялась від ціни договору, ПП «Омега»погоджувалось з нею. З огляду на це, вартість товару, визначена в декларації, складала 17 538, 30 доларів США або по курсу НБУ 139 604, 87 гривні.
Встановлено, що при подачі ПП «Омега»декларації митної вартості заповненої за загальними правилами, представником Дніпропетровської митниці зазначено, що він має намір додатково підвищити вже кориговану вартість товару. З огляду на це, Дніпропетровською митницею позивачу було запропоновано обґрунтувати заявлену митну вартість та надати для підтвердження додаткові документи, а саме: договір з третіми особами, що пов'язані з договором про поставку товарів митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; рахунки про списану комісію, брокерських послуг пов'язаних з виконанням умов договору. Зазначені документи посадова особа митного органу - ОСОБА_1 запропонувала позивачу отримати у продавця за договором - нерезидента. Ознайомившись з зазначеним переліком документів ПП «Омега»звернулося до свого партнера - фірми Project LLP»(Великобританія) з проханням надати зазначені документи. У відповідь на запит, від нерезидента ПП «Омега» отримало лист б/н від 29.03.2011 року, у якому директор Project LLP»повідомив про неможливість надати запитуємі документи, так як вони складають комерційну таємницю. Зазначеного листа було надано до Дніпропетровської митниці. Так як представник митниці повідомив про те, що збирається визначати митну вартість в розмірі 3 доларів США за кілограм товару, шляхом застосування резервного методу, позивач відмовился сплачувати митні платежі виходячи із відкоригованої митницею ціни товару.
За наслідками цього, митний орган видав картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 110000013/1/00658, в якій вказано вимоги, виконання яких забезпечує можливість прийняття ВМД, а саме: подання до оформлення нової ВМД з урахуванням рішення про визначення митної вартості від 29.03.2011 року.
Не погодившись з рішеннями митниці про відмову в прийняті митної декларації та про визначення митної вартості, ПП «Омега»відповідно до норм ст. 264 Митного Кодексу України сплатило ввізне мито та ПДВ згідно з митною вартістю товарів визначеною митним органом. Зазначене рішення було прийняте ПП «Омега»з метою недопущення збитків від простою товару.
Встановлено, що 31 березня 2011 року ПП «Омега»розмитнило товар, подавши ВМД та декларацію митної вартості з урахуванням визначеною митницею вартістю товарів та сплатило необхідні податки.
У розумінні статті 259 Митного кодексу України - (далі Кодекс) митна вартість товарів, які переміщуються через кордон України є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. У відповідності до вимог частини 4 статті 260 цього Кодексу методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та умови їх застосування встановлюються цим Кодексом. На підставі статті 262 Кодексу митна вартість товару та метод її визначення заявляються митному органу декларантом шляхом подання митної декларації.
Вантажна митна декларація (далі - ВМД) - письмова заява встановленої форми, що подається митному органу і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування податків, зборів та інших платежів. Таке значення наведене в пункті першому Положення про вантажну митну декларацію, яке затверджене відповідно до статей 81, 86 Митного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 року № 574.
Картка відмови є рішенням митниці як суб'єкту владних повноважень, тобто способом реалізації владних управлінських функцій.
Порядок декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для їх підтвердження, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766, який затверджений відповідно до статей 262 і 264 Митного кодексу України (надалі - Порядок).
Пунктом 2 даного Порядку передбачене визначення митної вартості товарів, як сукупність дій, які вчинюються декларантом та/або митним органом з метою визначення вартості товарів відповідно до положень Митного кодексу України та інших нормативно- правових актів.
Нормами Митного кодексу України та порядком декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, подання відомостей для її підтвердження, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. №1766 (далі - порядок №1766), не передбачено чітких підстав для витребування додаткових документів, натомість норми статті 267 МК України передбачають перелік витрат, які додаються до митної вартості, та відомостей, які впливають на її визначення.
Саме для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, декларантом подаються документи, передбачені Митним кодексом України та Порядком №1766.
Відповідно до п. 11 Порядку, для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи. Для підтвердження заявленої декларантом митної вартості оцінюваних товарів можуть подаватися: договір з третіми особами, що пов'язаний з договором (контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; рахунки про сплату комісійних, брокерських (посередницьких) послуг, пов'язаних з виконанням умов договору (контракту); відповідна бухгалтерська документація; ліцензійний чи авторський договір (контракт); каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс- листи) фірми - виробника товару; калькуляція фірми - виробника товару; копія вантажної митної декларації країни відправлення, а в разі, коли в такій країні товар розміщувався в митному режимі, яким не передбачено сплату податків і відповідно до якого товар перебував під митним контролем, - копія вантажної митної декларації, оформленої в попередній експорту митний режим; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством; сертифікат про походження товару: відомості про якісні Характеристики товару; інформація зовнішньоторговельних та біржових організацій про вартість товару та/або сировини.
Із змісту вказаної норми вбачається, що вона не зобов'язує ПП «Омега», як декларанта надати повний перелік документів відповідно до п. 11 Порядку. При цьому, саме формулювання вказаної норми - "можуть подаватися", вказує на те, що витребування таких документів може мати місце у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Як вбачається з декларації митної вартості в даній графі відповідачем зазначено про необхідність надання додаткових документів, а саме: договір з третіми особами, що пов'язані з договором про поставку товарів митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; рахунки про списану комісію, брокерських послуг пов'язаних з виконанням умов договору. Слід зазаначити, що вищезазначені документи ПП «Омега»не надало в силу відмови нерезидента, але під час подання ВМД, позивачем додатково було подано висновки експерта ТПП України (акт експертизи) № ГО -1035/1 та ГО -1035/2 від 28.03.2011 року, про якість та ринкову вартість товару. Зазначені документи повністю підтверджують контрактну вартість товару.
Окрім того, відповідно до Наказу ДМСУ № 1242 від 19.10.2010 року - рахунки про сплату комісійних, брокерських (посередницьких) послуг, пов'язаних з виконанням умов договору (контракту), вимагаються від декларанта, якщо витрати за такі послуги понесені покупцем оцінюваного товару та вони не включені до заявленої митної вартості. Представник митниці вимагав щоб ПП «Омега»отримало ці документи у нерезидента, проте це не передбачається вищезазначеним наказом.
Також, вимоги митної служби, щодо витребування у нерезидента зазначених документів є незаконними, з огляду на норми ч.1 ст. 23 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», у якій зазначено, що кожний суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності має право на одержання будь-якої інформації, необхідної для здійснення цієї діяльності, якщо ця інформація не становить державної або комерційної таємниці. Як вже зазначалося раніше, нерезидент відмовив у наданні документів, саме з приводу того, що вони є комерційною таємницею.
Відповідно до п. 14 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766, якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно чинного законодавства.
Визначення митної вартості товарів, що ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування методів, визначених у частині першій статті 266 МК України. Виходячи із зазначеної норми, методами визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України є: метод оцінки за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (метод 1); метод оцінки за ціною договору щодо ідентичних товарів (метод 2); метод оцінки за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3); метод оцінки на основі віднімання вартості (метод 4); метод оцінки на основі додавання вартості (метод 5); резервний метод (метод 6).
Відповідно до частин другої-п'ятої статі 266 МК України основним методом визначення митної вартості товарів є метод оцінки за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються. У випадку, якщо основний метод при визначенні митної вартості товару не можна використати застосовується послідовно кожний із зазначених методів. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Якщо митна вартість не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у ст.ст.267-272 МК України, або митний орган аргументовано вважає, що ці методи визначення митної вартості не можуть бути використані, митна вартість оцінюваних товарів визначається з урахуванням світової практики (резервний метод).
Послідовного застосування методів визначення митної вартості товарів або доцільності застосування чи незастосування інших методів, митниця не здійснювала. Таким чином, не було підстав для застосування резервного методу визначення митної вартості.
Також суд вважає, що посилання митниці в рішенні про визначення митної вартості на базу цінової інформації Державної митної служби України, як на наявність обґрунтованих сумнівів щодо заявленої нами митної вартості, є неприйнятними з огляду на наступне
Методичними рекомендаціями із застосування окремих положень Митного кодексу України, що стосуються питань визначення митної вартості товарів, які імпортуються на митну територію України, затвердженими наказом Державної митної служби України від 31 січня 2007 р. № 74, чітко визначається наступне: п.3.1. під час здійснення митного контролю й митного оформлення окремих видів товарів, які визначені Держмитслужбою для поглибленого контролю за правильністю визначення їх митної вартості із застосуванням положень статті 265 Митного кодексу України, посадова особа митного органу, що здійснює такий контроль, використовує інформацію бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України, а також електронного та/або паперового бюлетеня "Огляд цін українського та світового товарних ринків", біржову інформацію про ціни на товари та/або сировину, інші інформаційні джерел", де наведено цінові характеристики таких товарів та/або сировини. Пункт 3.2. - при митному оформленні окремих видів товарів посадова особа митного органу, яка здійснює контроль за правильністю визначення митної вартості, обчислює прямі витрати на виробництво товару, зокрема сировину й матеріали та/або комплектуючі, що входять до складу цього товару, відповідно до інформації, надісланої Держмитслужбою. Пункт 3.3. - якщо заявлена декларантом митна вартість товару в результаті розрахунків нижча, ніж величина витрат, обчислена посадовою особою митного органу згідно з пунктом 3.2 цих Рекомендацій, то посадова особа митного органу повідомляє про це декларанта та запитує додаткові документи в підтвердження заявленої декларантом митної вартості, що визначені в п. 11 постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766. Пункт 3.4. передбачає, що якщо декларантом не надано в установлений законодавством термін вищезазначені додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, то митний орган відповідно до статті 265 Митного кодексу України має право зобов'язати його визначити митну вартість іншим методом, ніж він використав для її визначення.
Тобто, передбачається право митного органу зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим методом, однак не застосування резервного методу.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартості операції), використовується в разі, якщо: немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів; стосовно продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, що унеможливлюють визначення вартості цих товарів; жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не може бути зроблено відповідне коригування відповідно до положень частини другої цієї статті; покупець і продавець не є пов'язаними між собою особами або хоч і є пов'язаними між собою особами, але ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Відповідач жодного разу не посилався на обставини, які виключають використання першого методу. За таких підстав суд вважає, що відповідач незаконно відмовив в митному оформленні товару за першим методом.
Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.
Враховуючи вище викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати нечинною картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товару і транспортних засобів через митний кордон України № 110000013/1/00658 від 29.03.2011 року.
Визнати недійсним рішення Дніпропетровської митниці про визначення митної вартості товарів до вантажної митної декларації № 110000013/2011/300543/2 від 29.03.2011 року.
Зобов'язати Головне управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області повернути Приватному підприємству «Омега» з Державного бюджету України надмірно сплачену суму у розмірі 45 985, 84 грн., перераховану в якості податку на додану вартість та надмірно сплачену суму у розмірі 9 572,88 грн., перераховану в якості ввізного мита, шляхом зарахування на поточний рахунок Приватного підприємства «Омега» № 2600230062001 в ПАТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО», МФО 305749, ЄДРПОУ 24990740.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова в повному обсязі складена 14.06.2011 року
Суддя
В.В. Кальник