КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-17203/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: каракашяКолегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Файдюка В.В.,
суддів: Чаку Є.В., Літвіної Н.М.,
розглянувши відповідно до ст. ст. 41, 128, 197 КАС України в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2010 року по справі за позовом Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, –
В С Т А Н О В И Л А :
СПД – фізична особа ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення від 17 листопада 2010 року № 0003891705/0.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2010 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, ДПІ у Деснянському районі м. Києва подали апеляційну скаргу, в якій просять апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилаються на незаконність, необ’єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи по суті.
До суду апеляційної інстанції особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.
Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.
Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.
За змістом ч. 1 вищезазначеної статті, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.
З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Деснянському районі м. Києва на підставі п.1 ст. 10, п. 1 ст. 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, було проведено невиїзну перевірку СПД – фізичної особи ОСОБА_1 з питань формування податкового кредиту по податку на додану вартість за період серпень 2010 року за взаємовідносинами з ТОВ “Амікс Груп”.
За результатами перевірки складено Акт № 7297/17-05/НОМЕР_1 від 12.11.2010 року.
Згідно висновків, викладених в Акті перевірки, було виявлено порушення позивачем вимог ч.1 п.п.7.2.3. п.7.2, п.п. 7.7.1 п. 7.7. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.
З висновків, викладених в акті перевірки, вбачається, що СПД – фізичною особою ОСОБА_1 неправомірно занижено податок на додану вартість на суму 199311,00 грн. по декларації з ПДВ за серпень 2010 року.
На підставі даних, отриманих за наслідками перевірки, апелянтом було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 17.11.2010 р. № 0003891705/0, в якому визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 259 104,00 грн., з яких 199 311.00 грн. – основного платежу та 59793,00 грн. – штрафних (фінансових) санкцій.
Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням СПД – фізична особа ОСОБА_1 звернулась до суду з адмінпозовом та просить його задовольнити.
Окружний адміністративний суд м. Києва в своєму рішенні прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог. Колегія суддів апеляційної інстанції повністю погоджується з доводами суду першої інстанції.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).
У відповідності до Закону України “Про податок на додану вартість” та до п.6.2 наказу ДПА України від 30.05.1997 року №165 “Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення” факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а також право покупця, зареєстрованого як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість засвідчує податкова накладна.
Відповідно до пп.7.2.3 та пп. 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).
Статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Підпунктом 7.2.3. пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
У відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Пункт 7.5 ст. 7 ЗУ “Про податок на додану вартість” визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату здійснення першої з наступних подій: а) дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до абзацу 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкції встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
При цьому жоден нормативний акт не містить вказівок на залежність права платника податку на включення до свого податкового кредиту сум податку на додану вартість, фактично сплачених в ціні придбання товару, на підставі податкової накладної, від дотримання контрагентами правил господарської діяльності, оскільки згідно вимог чинного законодавства обов'язок контролювати звітність контрагента на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, крім того суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Отже, якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції на підтвердження реальності господарських операцій щодо реалізації TOB “Амікс Груп” позивачу товару протягом серпня 2010 року, останнім подано наступні копії документів: податкові накладні від 02.08.2010 року № 455, від 03.08.2010 року № 468, від 05.08.2010 року № 483, від 06.08.2010 року № 486, від 09.08.2010 року № 491, від 11.08.2010 року № 501, від 13.08.2010 року № 505, від 16.08.2010 року № 511, від 17.08.2010 року № 519, від 24.08.2010 року № 547, від 27.08.2010 року № 556; платіжні доручення на оплату придбаного товару № 766 від 04.11.2010 р., № 767 від 04.11.2010 року, № 768 від 04.11.2010 року, № 769 від 10.11.2010 р., № 770 від 10.11.2010 року, № 771 від 10.11.2010 року, № 772 від 10.11.2010 р., № 773 від 10.11.2010 року, № 774 від 10.11.2010 року; також товарні та видаткові накладні щодо використання придбаних товарів у межах власної господарської діяльності та їх реалізації ТОВ “Фоззі-Фуд”, ТОВ “Ріал Істейт Ф.К.А.У.”, ТОВ “Реал-Гіпермаркет Україна”, ТОВ “Метро Кеш Енд Кері Україна”.
Як вбачається з матеріалів справи, податковий орган не заперечує, що відомості в цих документах відповідають дійсності, та не спростовує наявність прав на виписку податкових накладних TOB “Амікс Груп”.
Отже, позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих йому продавцем – TOB “Амікс Груп”.
Із зазначеного слідує, що суму податкового кредиту та відповідно суму бюджетного відшкодування позивач сформував правомірно, оскільки податок на додану вартість входить до складу договірної суми, сплаченої продавцям.
Згідно з пунктом 8 статті 19 Господарського кодексу України усі суб'єкти господарювання зобов'язані самостійно здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.
Таким чином, у разі порушення контрагентами платника податку вимог податкового законодавства, податковий орган має право у межах своєї компетенції та у відповідності до вимог чинного законодавства видавати акти державного органу на усунення таких порушень, які є обов'язковими до виконання.
За таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.
Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Платники податку, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону України “Про податок на додану вартість”).
Таким чином, як слідує з вищенаведеного, сама по собі сплата або несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції, не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.
Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 20.10.2006 року “Про вивчення та узагальнення судової практики Вищого адміністративного суду України про відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету” для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.
Вказаним обставинам також надано правову оцінку у листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби”, відповідно до якого не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема, про несплату податків чи неподання податкової звітності).
Господарська діяльність TOB “Амікс Груп” на момент здійснення правочинів не припинена, а тому податкові накладні складені належними особами та не суперечать приписам норм чинного законодавства.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов, оскільки обгрунтування податковим органом про порушення позивачем вимог ч.1 п.п.7.2.3. п.7.2, п.п. 7.7.1 п. 7.7. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” при заявлені до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість, не узгоджуються з вимогами Закону.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких підстав, апеляційну скаргу – необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції – без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд –
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва – залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2010 року –залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Є.В. Чаку
Н.М. Літвіна
н с.к.
Суддя-доповідач: Файдюк В.В.
У Х В А Л А
Іменем України
"31" травня 2011 р. м. Київ