П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 червня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі
головуючого судді Оніпко О.В.,
суддів Буцяка З.І., Григоренка М.П. ,
розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Рівненської районної державної адмвністрації про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії ,
ВСТАНОВИЛА :
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2009 року позов задоволено.
Визнано відмову відповідача виплатити позивачці допомогу по догляду за дитиною до досягнення 3-х річного віку з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудень 2008 року було визнано протиправною та зобов’язано відповідача виплатити їй таку допомогу за цей період в розмірі , визначеному ст. 43 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із постановою суду, відповідач в апеляційній скарзі вказував, що він виплачував зазначену допомогу відповідно до вимог законодавства , а тому в суду першої інстанції не було правових підстав для задоволення позову.
Постанова суду в частині відмови у задоволенні позову сторонами не була оскаржена , а тому не була в цій частині предметом апеляційного перегляду.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню в повному обсязі з таких підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено , що ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачка народила дитину (а.с.4).
Відповідно до ст. 42 та 43 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”(в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі (один із батьків дитини, усиновитель, баба, дід, інший родич або опікун, які фактично здійснює догляд за дитиною) у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Порядок виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку незастрахованим особам був визначений Законом України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”.
Пунктом 23 розділу ІІ Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”до статей 13,15 Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” були внесені зміни, які вступили в силу з 1 січня 2008 року, у відповідності до яких, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень. Також, із зазначеного Закону були виключені норми, відповідно до яких право на отримання допомоги мали лише особи незастраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 25 розділу ІІ Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”стаття 43, яка встановлювала розмір допомоги за дитиною до досягнення нею трирічного віку для застрахованих в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, була виключена із Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням".
Справа №22-а-17/11 Головуючий в суді 1 інст. Юрчук М.І.
Суддя-доповідач Оніпко О.В.
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року положення пункту 25 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”щодо внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" були визнані неконституційними.
Таким чином, в період з 1 січня по 22 травня 2008 року розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку для осіб, застрахованих в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулювався статтею 15 Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”, а з моменту втрати чинності положень пункту 25 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України ”зазначені правовідносини регулювалися також і статтею 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням".
Отже, для вирішення цього спору суду першої інстанції необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.
Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: “Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.
За змістом частини 3 статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, враховуючи, що зміни до статей 13, 15 Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”були внесені Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”з 1 січня 2008 року, а зміни у статтю 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", який діяв у часі раніше, з 22 травня 2008 року не вносились, пріоритетними в даному випадку є положення Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”.
Разом із тим, суд першої інстанції не дав правової оцінки тій обставині , що позивачка при зверненні до суду пропустила визначений статтею 99 КАС України ( в редакції на час звернення із позовом до суду) річний строк звернення до суду з адміністративним позовом.
Суд першої інстанції вказаний строк не поновив, а прийшов до безпідставного висновку , що строк звернення позивача до суду пропущений не був.
Відповідно до ч. 2 ст.99 КАС ( в редакції на час звернення з позовом) річний строк звернення до суду з адміністративним позовом обчислюється з дня , коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Оскільки рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року зупинення дії ст. 41, 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" на 2007 рік було визнано неконституційним , то колегія суддів прийшла до висновку , що про порушення свого права на отримання допомоги в розмірі , визначеному законодавством, позивачка повинна була дізнатися 9 липня 2007 року і саме із цієї дати слід обраховувати початок перебігу строку звернення з позовом до суду.
Статтею 100 КАС ( в редакції на час вирішення справи судом) було визначено , що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, що на цьому наполягає одна із сторін.
Відповідач у запереченнях на позов наполягав на застосуванні наслідків пропущення строків звернення до суду з адміністративним позовом.
За таких обставин суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 100 КАС України ( в редакції на час вирішення справи) мав вирішити питання про поновлення строку і задовольнити позов , або відмовити у задоволенні позову в частині визнання бездіяльності протиправною та в частині зобовязання відповідача нарахувати й виплатити допомогу відповідно до законодавства з 9 липня по 31 грудня 2007 року за пропуском строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Суд першої інстанції вимог процесуального закону не виконав , що призвело до неправильного вирішення спору в цій частині.
На підставі наведеного колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду в частині задоволення позову залишатися чинним не може і підлягає скасуванню.
Згідно ст. 100 КАС ( в редакції на час вирішення справи апеляційним судом) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду , якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Позивачем не наведено поважних підстав пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом .
Враховуючи, що позивач звернувся з адміністративним позовом з пропущенням строку звернення до суду та враховуючи наполягання відповідача на застосуванні наслідків пропущення цього строку , колегія суддів прийшла до висновку , що рішення суду в частині задоволення позову підлягає скасуванню.
Колегія суддів прийшла до висновку, що адміністративний позов в межах річного строку звернення до суду (31.12.07 р. - 31.12.08 р.) підлягає задоволенню, а поза межами цього строку ( 09.07.07 р. - 31.12.07 р) - залишенню без розгляду.
Керуючись ст. 100 , п.4 ч.1 ст. 198 , п.4 ч.1 ст. 202 , ст. 206 КАС України , колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА :
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області задовольнити .
Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2009 року скасувати та ухвалити нову постанову.
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Управління праці та соціального захисту населення Рівненської районної державної адміністрації про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії за період із 22 травня по 31 грудня 2008 року за безпідставністю позовних вимог.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Рівненської районної державної адміністрації про визнання протиправною відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомоги по догляду за дитиною до досягнення 3-х років та зобов"язання нарахувати та виплатити вказану допомогу в розмірах, визначених законодавчими актами за період із 09 липня по 312 грудня 2007 року включно - залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили .
Головуючий :
Судді: