КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.05.2011 № 3/009-11
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Рябухи В.І.
суддів: Гольцової Л.А.
Ропій Л.М.
при секретарі: Філоненко М.В.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1., дов. від 17.01.11 №5,
від відповідача: ОСОБА_2., дов. від 01.04.11 б/н,
від третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_3., дов. від 28.02.11 б/н,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД»
на рішення Господарського суду Київської області від 24.02.11 (підписане 01.03.11) у справі № 3/009-11 (суддя Лопатін А.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичне науково-виробниче об’єднання «Біокон», м. Донецьк
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД», с. Іванковичі, Васильківський район, Київська область
про стягнення 670905,57 грн.
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД», с. Іванковичі, Васильківський район, Київська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичне науково-виробниче об'єднання «Біокон», м. Донецьк
про визнання договору купівлі-продажу недійсним
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Аптека ВВС»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД», с. Іванковичі, Васильківський район, Київська область, Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичне науково-виробниче обєднання «Біокон», м. Донецьк
про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу від 31.12.01 №66/01
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «МНВО «Біокон» (далі – позивач, ТОВ «МНВО «Біокон») звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ЛТД» (далі – відповідач, ТОВ «ВВС-ЛТД») про стягнення 670905,57 грн., з яких 633426,39 грн. основного боргу, 24650,50 грн. пені, 8057,62 грн. інфляційних втрат та 4771,06 грн. 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого обов’язку щодо оплати товару за договором купівлі-продажу від 31.12.01 №66/01 (далі - договір).
01.02.11 ТОВ «ВВС-ЛТД» подало зустрічний позов до ТОВ «МНВО «Біокон» про визнання договору купівлі-продажу від 31.12.01 №66/01 недійсним. Вимоги обґрунтовані невідповідністю договору вимогам законодавства.
15.02.11 ТОВ «Аптека ВВС» (далі – третя особа) звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, до ТОВ «ВВС-ЛТД» та ТОВ «МНВО «Біокон» про часткове визнання недійсним договору купівлі-продажу від 31.12.01 №66/01, а саме п.1.1 та п. 2.1.. Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю договору, який укладений між позивачем та відповідачем вимогам законодавства в частині асортименту та вартості продукції.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.02.11 залучено ТОВ «Аптека ВВС» в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, прийнято до розгляду його позовну заяву.
15.02.11 відповідачем подано клопотання про призначення судової економічної експертизи для підтвердження заборгованості ТОВ «ВВС-ЛТД» перед позивачем, встановлення факту поставки продукції, тощо, але судом першої інстанції відмовлено у задоволення клопотання з огляду на його необґрунтованість належними та допустимими доказами.
Рішенням Господарського суду Київської області від 24.02.11 первісний позов задоволено повністю. У задоволенні зустрічного позову та позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, відмовлено в повному обсязі.
Не погодившись з зазначеним вище рішенням, ТОВ «ВВС-ЛТД» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 24.02.11 у справі №3/009-11 та постановити нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічним позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з’ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та порушення останнім норм процесуального права. Апелянт стверджує, що судом першої інстанції належним чином не встановлено факту поставки та отримання товару згідно видаткових накладних. Крім того, апелянт посилається на те, що позивачем не доведено суму заборгованості належними письмовими доказами.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.11 ТОВ «ВВС-ЛТД» відновлено пропущений строк на апеляційне оскарження рішення, апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 11.05.11.
26.04.11 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.
До початку судового засідання через відділ документального забезпечення від ТОВ «ВВС-ЛТД» надійшло клопотання про фіксацію судового процесу.
У судовому засіданні 11.05.11 представник ТОВ «ВВС-ЛТД» подав клопотання про витребування нових доказів, про виклик у судове засідання посадових осіб позивача та про призначення судової економічної експертизи, просив задовольнити заявлені клопотання.
Представник позивача надав виписки з особового рахунку банку від 03.11.10, 12.11.10, 16.11.10, 06.12.10, 20.12.10 як доказ того, що відповідач перераховував кошти позивачу після підписання акта звірки, а отже договір виконувався.
Представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, а рішення Господарського суду Київської області від 24.02.11 скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічним позов задовольнити в повному обсязі.
Представник позивача доводи апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Просив відмовити у задоволенні клопотань відповідача.
Представник третьої особи підтримав апеляційну скаргу та клопотання відповідача.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія приходить до висновку, що клопотання відповідача не підлягають задоволенню, суд першої обґрунтовано задовольнив первісні позовні вимоги, а в задоволенні зустрічних - відмовив, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.12.01 між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу №66/01, згідно з умовами якого продавець продає, а покупець купує продукцію, відповідно до замовлень. За два дні до дати поставки продавець зобов’язаний виставити рахунок-фактуру (або інший документ, який підтверджує готовність відгрузки по кількості і цінах, вказаних у замовленнях на покупку, на відповідну дату поставки). Покупець розраховується за отриманий товар не пізніше строків, вказаних у видаткових накладних, які складаються продавцем. Всі товарно-транспортні накладні, за якими покупець отримує від продавця продукцію в період дії цього договору, виписані на підставі цього договору, є його невід'ємною частиною. Продавець зобов’язаний на будь-якому вихідному документі вказувати номер замовлення покупця, покупець зобов’язаний на будь-якому вихідному документі вказувати номер рахунку-фактури продавця. (п.п. 1.1, 1.2, 3.1, 3.3, 5.1 договору). Вказаний договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками.
Відповідно до п. 2.1 договору, оптові ціни продавця за продукцію вказуються за одиницю в гривнях і відповідають замовленням, що додаються, які погоджені сторонами.
Згідно п.п. 9.3 договору, будь-які зміни і доповнення до даного договору будуть дійсні, якщо вони здійсненні в письмовій формі і підписані сторонами.
Пунктом 9.4 встановлено, що договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.05. Дія цього договору автоматично продовжується на новий строк.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.12.10 між сторонами була підписана додаткова угода №7 до договору, якою внесено зміни до п. 9.4, та зазначено строк дії договору – до 31.12.11.
Відповідно до видаткових накладних від 08.07.10 №1473, від 27.07.10 №1565, від 11.08.10 №№1702, 1706 та від 19.08.10 №1754, підписаних обома сторонами, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 633426,39 грн. Факт отримання товару підтверджується відповідними довіреностями, виданими відповідачем, та підписами на видаткових накладних, вчинених особою позивача, та особою, уповноваженою відповідачем на отримання товару.
Відповідач у суді першої та апеляційної інстанції не довів належними доказами неотримання товару за вказаними накладними тими особами, що зазначені у довіреностях.
Згідно п.1 додаткової угоди від 11.06.07 №3 покупець зобов’язується оплатити товар шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника не пізніше 80 днів, від дати поставки товару.
Претензії та повідомлення відповідача про порушення продавцем умов договору у справі відсутні.
Проте, відповідач свої обов’язки за договором належним чином не виконав, вартість поставленого товару за спірними накладними у визначений договором строк не оплатив.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).
Положення зазначеної вище статті кореспондуються з положенням п.1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч.1, п.1 ч.2, ч.4 ст.692 ЦК України).
Доказів оплати отриманого товару або його повернення позивачу відповідачем не надано.
Судова колегія не приймає до уваги посилання відповідача на те, що обов'язок по оплаті вартості поставленого товару за спірними накладними не настав, оскільки вони є додатками до договору, а тому мали бути підписані уповноваженими особами саме на підписання правочину, оскільки, підписання спірних накладних з боку відповідача було здійснено його представниками, які діяли на підставі довіреностей на отримання цінностей (типова форма №М-2), що були видані відповідно до кожної з вищезазначених накладних. При цьому умовами договору не передбачено, що підписання видаткової накладної, яка лише засвідчує факт передачі товару покупцю, має наслідком внесення змін чи доповнень до вказаного договору.
Такі доводи апелянта судова колегія відхиляє як необґрунтовані з огляду на наступне.
Відповідно до приписів ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Згідно ст. 246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.
У п. 2 Інструкції «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 №99, зазначено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів (типова форма № М-2).
Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Статтею 1 вказаного Закону визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено інший первинний документ - накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей.
Як свідчать матеріали справи, підписання спірних накладних з боку відповідача в якості покупця здійснено представниками ОСОБА_4. та ОСОБА_5., які діяли на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей (типова форма № М-2) від 19.07.10 №12614, від 07.08.10 №13122, від 26.08.10 №13539, від 30.08.10 №13678, що були видані відповідачем.
Згідно ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
В матеріалах справи не містяться докази скасування або визнання недійсними вищезазначених довіреностей, з чого слідує необґрунтованість посилань відповідача на підписання спірних накладних з боку покупця неуповноваженою на це особою.
Відповідно до ч. 4 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Як встановлено у п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Із вказаних правових норм випливає те, що факт підписання спірних накладних з боку покупця уповноваженим представником, а також вчинення відповідачем дії (прийняття товару), що засвідчує його волю до настання відповідних правових наслідків, вказує на необґрунтованість вимог відповідача про визнання договору недійсним.
Проаналізувавши зазначене вище, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не виконав свої зобов'язання по договору, суму боргу не оплатив, тому позовні вимоги ТОВ «МНВО «Біокон» обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Крім того, у матеріалах справи наявний акт звірки взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем станом на 01.11.10, який свідчить про заборгованість на користь позивача у сумі 2170408,52 грн.. Акт відображає всі наявні між сторонами операції з 01.07.10, підписаний та скріплений печатками обох товариств.
Як встановлено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У п. 8.1. договору зазначено, що у випадку несвоєчасної оплати отриманої продукції покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє в період, за який нараховується пеня, від суми боргу за кожен день прострочки.
Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з розрахунком позивача, що знаходиться в матеріалах справи, інфляційні втрати складають 8057,62 грн., 3% річних – 4771,06 грн., пеня - 24650,50 грн.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Проаналізувавши вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про правомірне задоволення судом першої інстанції нарахувань штрафних санкцій.
В свою чергу, відповідач у зустрічній позовній заяві просить визнати договір купівлі-продажу від 31.12.01 №66/01, укладений між ТОВ «МНВО «Біокон» та ТОВ “ВВС-ЛТД”, недійсним, на підставі ст. 215 ЦК України в зв’язку з невідповідністю договору вимогам законодавства та недотримання встановленої законом форми у момент укладення.
За приписами ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно зі ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.
Доводи відповідача, що сторонами не погоджено у належній формі предмет договору, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки договором чітко визначено його предмет, а саме зазначено, що продавець продає, а покупець купує продукцію, відповідно до замовлень на покупку, визначено вартість товару та порядок розрахунків.
У п. 2.1 договору зазначено, що оптові ціни продавця за продукцію вказуються за одиницю в гривнях і відповідають замовленням, що додаються, які погоджені сторонами.
Як свідчать матеріали справи, кожна із спірних накладних до договору містить найменування, кількість одиниці товару, ціну постачальника, відсоток знижки, ціну з урахуванням знижки та вартість кожної категорії товару, що постачається із зазначенням загальної вартості відповідної партії.
Судова колегія вважає безпідставними посилання відповідача на недійсність договору оскільки сторонами погоджено предмет, ціну та строк договору і погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволення зустрічного позову.
З матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги третьої особи ґрунтуються на невідповідності договору купівлі-продажу від 31.12.01 №66/01, який укладений між ТОВ «МНВО «Біокон» та ТОВ «ВВС-ЛТД», вимогам законодавства в частині асортименту та вартості продукції (п.1.1 та п.2.1). ТОВ «Аптека ВВС» посилається на те, що 30.12.09 між ТОВ «Аптека ВВС» та ТОВ «ВВС-ЛТД» було укладено договір комісії №15 (далі – договір комісії), відповідно до умов якого комісіонер (ТОВ «ВВС-ЛТД») зобов’язався за дорученням комітента (ТОВ «Аптека ВВС») за плату вчинити від свого імені, але за рахунок комітента, правочини, спрямовані на купівлю лікарських засобів. При цьому, ТОВ «Аптека ВВС» зазначає, що ТОВ «ВВС-ЛТД» було прийняте рішення про закупівлю товару відповідно до умов вже існуючого договору від 31.12.01 №66/01, а умови договору купівлі-продажу попередньо не погоджено, оскільки він був укладений до моменту підписання договору комісії.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи третьої особи щодо недійсності п.п.1.1, 2.1 договору з огляду на наступне.
Згідно ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ст.202 ЦК України).
Відповідно дост. 631 ЦК України договір вступає в силу з моменту його укладання.
Тільки після укладання договору комісії у ТОВ «ВВС-ЛТД» виникло зобов'язання вчинити правочин, результатом якого мала стати поставка певного товару. Такий правочин мав бути вчинений тільки на виконання договору комісії після укладання договору купівлі-продажу.
Правовідносини між ТОВ «МНВО «Біокон» та ТОВ «ВВС-ЛТД» за договором купівлі-продажу, який був укладений до укладення договору комісії, не є такими, що виникли на виконання ТОВ «ВВС-ЛТД» обов'язку щодо вчинення правочину за договором комісії.
Договір купівлі-продажу носить самостійний характер та не є правочином на виконання відповідачем обов'язку за договором комісії.
З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про часткове визнання недійсним договору купівлі-продажу від 31.12.01 №66/01, а саме п.п. 1.1, 2.1.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 2 ст.34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
ТОВ «ВВС-ЛТД» не спростовані встановлені вище обставини належними та допустимими доказами.
Враховуючи зазначене вище, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з’ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку. Рішення місцевого господарського суду, яким задоволено первісні позовні вимоги повністю, а у задоволенні зустрічних позовних вимог та вимог третьої особи відмовлено, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Місцевим господарським судом правильно дотримані вимоги ст. 49 ГПК України щодо покладення судових витрат на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ВВС-ЛТД” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 24.02.11 у справі № 3/009-11 – без змін.
2. Матеріали справи № 3/009-11 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Рябуха В.І.
Судді Гольцова Л.А.
Ропій Л.М.
13.05.11 (відправлено)