Справа №  2-а-540/11

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

23 травня 2011 року

Свердловський міський суд Луганської області у складі:

Головуючого судді: Бусленко В.П.,   

при секретарі: Светові В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Свердловська Луганської області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в мсті Свердловську Луганської області про визнання незаконними дій та бездіяльності відповідача, що порушують право інваліда війни другої групи на підвищення пенсії з 01.11.2000 року по 31.05.2003 року на 350%, та потім як інваліда  війни третьої групи  на підвищення пенсії з 01.06.2003 року по 31.12.2005 року на 200% мінімальної пенсії за віком, -

ВСТАНОВИВ

 Позивач звернувся до суду з даним позовом, в обґрунтування якого вказує, що він ОСОБА_1 є інвалідом війни третьої групи, копію посвідчення додає. Позивач вважає, що під час перебування на пенсійному обліку відповідачем протиправно та проти законно порушено його право на підвищення пенсії з 01.11.2000 року по 31.05.2003 рік на 350%, як інваліду війни другої групи, та потім з 01.06.2003 року по 31.12.2005 рік на 200%, як інваліду війни третьої групи. Відповідно до ч. З ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у редакції до 1 січня 2006 року) позивачу, як інваліду війни другої та третьої групи, відповідач повинен був провести підвищення пенсії на 350 % мінімальної пенсії за віком з 01.11.2000 року по 31.05.2003 рік, та потім на 200 % мінімальної пенсії за віком з 01.06.2003 року по 31.12.2005 рік. Третя група інвалідності була надана з 07.09.1992 року - копія довідки МСЕК додається, друга група інвалідності була надана з 15.05.1998 року - відповідь Управління Пенсійного фонду України в м. Свердловську Луганської області. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету, яким є прожитковий мінімум визначений ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» як вартісна величина набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення соціальних та культурних потреб особистості визначається як прожитковий мінімум застосовується для встановлення розміру мінімальної пенсії за віком. Згідно ч. З ст. 46 Конституції України розмір прожиткового мінімуму встановлюється законом. Розмір прожиткового мінімуму вперше в Україні був встановлений Законом України Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 рік». Закон набув чинності с 01.11.2000 року. Тому вимоги про перерахунок підвищення пенсії саме з 01.11.2000 року, на думку позивача, є обґрунтованими. З огляду на викладене позивач вважає, що як інвалід війни 2 групи,  має право на підвищення пенсії на 350 % прожиткового мінімуму з 01.11.2000 року по 31.05.2003 рік, та потім як інвалід війни 3 групи, має право на підвищення пенсії на 200 % прожиткового мінімуму з 01.06.2003 року по 31.12.2005 рік, розмір, який встановлюється законом який відповідає Конституції України. В абзаці З п.6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 р. № 5-рп/2002 зазначено, що закон про Державний бюджет України не може вносити зміни до чинного законодавства, а також зупиняти дії чинних законів у частині встановлених ними пільг, компенсацій і гарантій, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів. Згідно ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно - правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Відповідно до ст.22 Конституції України, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів. Неприпустимість звуження прав і свобод ветеранів війни визнав Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 р. №20-рп/2004 та від 09.07.2007р. №6-рп/2007 Суд визнав такими, що не відповідають Конституції України Цими же Рішеннями Конституційного Суду України було визнано, що зменшення розміру гарантій і компенсацій суперечить також і вимогам ч. З ст. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», згідно з якою нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними. В абзаці 10 п.6 цього рішення зазначено: "Конституційний Суд України дійшов висновку, що на осіб, які за Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" належать до ветеранів війни, повинні поширюватися гарантії державного соціального захисту відповідно до положень ч.5 ст. 17 Конституції України". Конституційний Суд України в мотивувальній частині свого Рішення від 09.07.2007року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) констатував, що неодноразово розглядав за зверненням суб'єктів права на конституційне подання справи і приймав рішення яких визнавав окремі положення законів про Державний бюджет України щодо зупинення або обмеження пільг такими, що не відповідають Конституції України (рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 р. №5-рп 2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 17.03.2004р. №7-рп/2004 (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів), від 01.12.2004 р. №20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11.10.2005 р. №8-рп/2005 (справа про рівень пенсій і щомісячного грошового свічного грошового утримання). Проте незважаючи на зазначені рішення Конституційного Суду України, ревізія законами про Державний бюджет України пільг, компенсацій і гарантій, яку започатковано у 1995 році та набула системного характеру (абзац 3 п.3.2). Отже, враховуючи вище викладене, з огляду на положення ст. 22 Конституції України, при визначенні для виплати розміру як інвалід війни 2 групи, позивач вважає, що має право на підвищення пенсії на 350 % прожиткового мінімуму з 01.11.2000 року по 31.05.2003 рік. та потім як інвалід війни 3 групи, має право на підвищення пенсії на 200 % прожиткового мінімуму з 01.06.2003 року по 31.12.2005 рік, розмір якого встановлюється Законом України №3551-ХП тому необхідно керуватися нормами ч.З Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та розміром мінімальної пенсії за віком, встановленим законами на рівні межі малозабезпеченості та прожиткового мінімуму. Мінімальні розміри пенсій за віком, встановленні Постановами Кабінету Міністрів України на відповідний рік, які не відповідають вимогам ч.З ст. 46 Конституції України, Закону України «Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1999 рік» від 25.12.1998 року № 366-ХІУ; та Законам України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 рік» від 05.10.2000 рік №2025-Ш; на 2001 рік від 22.03.2001 рік №2330-111; на 2002 рік від 15.11.2001 року №2780-111; на 2004 рік від 11.05.2004 року №1704-ІУ; на 2005 рік від 19.10.2004 року №2089-ІУ; на 2006 рік ст. 65 Закону від 20.12.2005 №3235-ІУ; на 2007 рік від 19.12.2006 року № 489-V. Відповідно до ч.З ст.19 Закону України від 05.11.1991р. №1778-ХП мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється на рівні межі малозабезпеченості, а з 01.01.04 р. - на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, згідно ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-V В абзаці 2 п.8 Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999р. №5-рп/1999 До законодавчого визначення прожиткового мінімуму...має слугувати показник встановленої законом межі малозабезпеченості». Вперше законодавчо прожитковий мінімум був визначений у Законі України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 рік» від 05.10.2000р. № 2025-Ш, який набув чинності з 01.11.2000 р.

Розмір мінімальної пенсії за віком за період з 01.11.2000 року по 31.12.2005 року становить:

Проте позивачу у спірний період виплачувалося підвищення до пенсії, як інваліду 2 та потім 3 групи, в розмірі, визначеному постановою КМУ № 831 від 26.07.1996 року «Про підвищення розмірів пенсій, призначених до 1 серпня 1996 року та порядок обчислення пенсій, що призначаються після 1 серпня 1996 року» виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком 16,62 грн., що підтверджується відповіддю УПФУ в м. Свердловську Луганської області. Розмір цих виплат суперечить вимогам норм Законів України, а саме: згідно зі ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Закону України «Про прожитковий мінімум» мінімальний розмір пенсії не може бути нижчим прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно до ст.19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та гарантії» мінімальний розмір пенсії встановлюється виключно законами України. Таким чином, при розрахунку підвищень пенсії відповідач мав виходити з положень, встановлених Законами України про затвердження прожиткового мінімуму на відповідний рік, а не положеннями, встановленими вищевказаними постановами КМУ, оскільки ці постанови є підзаконними актами і тому не можуть вносити зміни до діючих Законів України, а тому ці нарахування повинні бути переглянуті, та визначені вірні розміри підвищень пенсії. Посилання відповідача на те, що КМУ у межах наданих йому повноважень визначив розмір суми, яка повинна враховуватися при обчисленні підвищень пенсій вказаним категоріям громадян, на увагу не заслуговує, оскільки воно суперечить вимогам закону та Закони України мають на території України найвищу юридичну силу. Крім того відповідно до пункту 1 та 6 статті 92 Конституції України, дія положень спеціального закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього закону, а також абзацом 2 преамбули, частиною 3 статті 4, пунктом 2 частини 1 статті 8 та пунктами 13, 16 Прикінцевих положень загального закону, якими передбачено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення. До приведення законодавства України у відповідність із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно ст. 4 Закону України ЦК України та ст.2 Закону України №3551-XII, якщо Постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням Закону України №3551-XII - застосовується положення Закону України №3551-ХП який відповідає Конституції України. Тому позивач вважає, що мав право на отримання підвищення пенсії у розмірі 350 % мінімальної пенсії за віком з 01.11.2000 року по 31.05.2003 рік, та 200 % мінімальної пенсії за віком з 01.06.2003 року по 31.12.2005 рік відповідно до ч.З ст.13 Закону України «Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту». Від 05.10.2005 року, в порушення Конституції України прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту» яким передбачено з 01.01.2006 року зміну підвищення пенсії інвалідам війни 3 групи у розмірі 30 % прожиткового мінімуму, інвалідам війни 2 групи у розмірі 40 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Відповідно до цих змін позивачу сьогодні і здійснюється відповідачем підвищення пенсії. Згідно вимог ст.5 Закону України ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності і не мають зворотної дії у часі. Таким чином, на думку позивача, вказані зміни не можуть стосуватися підвищення його пенсії за 2000 - 2006 роки, так як це є зменшення його пенсії. Окрім того, згідно з вимогами ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів, або внесення змін до чинного законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод. Конституційний Суд України в своєму рішенні від 01.12.2004 року № 20-рп/2004 вказав, що звуження змісту та обсягу існуючих прав шляхом прийняття нових законів, або внесення змін до чинних законів не допускається. Скасування підвищення пенсій інвалідам війни суперечить вимогам ст. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійснені правосуддя» вказав, що оскільки Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь - якого закону чи іншого нормативно - правового акту з точки зору його відповідності Конституції України в усіх необхідних випадках застосувати Конституцію України як акт прямої дії. В зв'язку з цим, застосування відповідачем Постанови Кабінету Міністрів № 1 від 03.01.2002 року «Про підвищення розміру пенсії та інших соціальних виплат окреміш категоріям, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» та Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції від 05.10.2005 року) є неправомірним. Позивач додає наступне, що в листі № 910/13-09 від 17.06.2009 року, заступник голови Вищого Адміністративного Суду України О. Панченко до Голови апеляційних судів писав наступне: ... «що судам слід ураховувати, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України (254к/96-ВР) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень а у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України. Отже, за конституційними нормами та виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди повинні здійснювати нарахування та виплату пенсій виходячи з розмірів, встановлених Законом». Відповідачем позивачу було виплачено підвищення пенсії, як інваліду війни 2 групи за період з 01.11.2000 року по 31.05.2003 рік, та потім як інваліду війни 3 групи за період з 01.06.2003 року по 31.12.2005 рік у таких розмірах, а саме:

за 2000 рік - (16,62грн х 350%) = 58,17 грн. х 2 міс = 116,34 грн.

за 2001 рік - (16,62 х 350 %) = 58,17 грн. х 12 міс = 698,04 грн.

за 2002 рік - (19,91 х 350 %) = 69,69 грн. х 12 міс = 836,28 грн.

за 2003 рік - (19,91 х 350 %) = 69,69 грн. х 5 міс = 348,45 грн.

(19,91 х 200 %) = 39,82 грн. х 7 міс = 278,74 грн.

за 2004 рік - (19,91 х 200 %) = 39,82 грн. х 12 міс = 477,84 грн.

за 2005 рік - (19,91 х 200 %) = 39,82 грн. х 12 міс = 477,84 грн.

Всього: 3233 грн. 53 коп. (три тисячі двісті тридцять три гривні 53 копійки).

Враховуючи наведене, в зв'язку з незаконними діями Відповідача, як позивач вважає, йому було не виплачено підвищення пенсії, як інваліду війни другої групи за період з 01.11.2000 року по 31.05.2003 рік, та потім як інваліду війни третьої групи за період з 01.06.2003 року по 31.12.2005 рік у таких розмірах, а саме:

за 2000 рік - (216,56 грн. х 350 %) = 757,96 грн. х 2 місяців - 1515,92 грн.

за 2001 рік - (248,77 х 350 %) = 870,69 грн. х 12 міс = 10448,28 грн.

за 2002 рік - (268,00 х 350 %) = 938,00 грн. х 12 міс = 11256,00 грн.

за 2003 рік - (268,00 х 350 %) = 938,00 грн. х 5 міс - 4690,00 грн.

(268,00 х 200 %) = 536,00 грн. х 7 міс = 3752,00 грн.

за 2004 рік - (284,69 х 200%) = 569,38 грн. х 12 міс = 6832,56 грн.

за 2005 рік - (332,00 х 200%) = 664,00 грн. х 12 міс = 7968,00 грн.

Всього:  46462  грн.  76 коп.  (сорок шість тисяч чотириста  шістдесят дві гривні 76 копійок).

Загальна сума боргу станом на 31.12.2005р. - (46462,76 грн. - 3233,53 грн.) = 43229 грн. 23 коп. (сорок три тисячі двісті двадцять дев'ять гривень 23 копійки). Відповідно до ч.1 ст.1 протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зі змінами, внесеними протоколом №11 «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». В зв'язку з тим, що: відповідачі не в повному обсязі виплачував позивачу пенсію з порушенням до ч.З ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у редакції до 1 січня 2006 року) позивачу, як він гадає, як інваліду війни 2 групи, відповідач повинен був провести підвищення пенсії на 350 % мінімальної пенсії за віком з 01.11.2000 року по 31.05.2003 рік, та потім як інваліду війни 3 групи, відповідач повинен був провести підвищення пенсії на 200% мінімальної пенсії за віком з 01.06.2003 року по 31.12.2005 рік. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та керуватися ст.ст. З, 8, 22, 68, Конституції України. Слід зазначити, що згідно ч.2 ст.71 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, повинен довести суду правомірність своїх дій, якщо вони не згодні з його позовом. Відповідно до ст. 23 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» посадові особи і громадяни, винні в порушенні законодавства про соціальний захист ветеранів війни та їх сімей, несуть відповідальність згідно з законодавством України. Частиною другою ст.87 ЗУ № 1788-ХП від 5 листопада 1991 р. «Про пенсійне забезпечення» визначено, що суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь - яким строком. Пунктом другим ст..46 Закону України 1058-ІУ від 9 липня 2003 року. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь - яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Відповідно ст.1 ЗУ «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» ядерна шкода - втрата життя, будь - які ушкодження, завдані здоров'ю людини, або будь - яка втрата майна, або шкода, заподіяна майну, або будь-яка інша втрата чи шкода, що є результатом небезпечних властивостей ядерного матеріалу на ядерній установці або ядерного матеріалу, який надходить з ядерної установки чи надсилається до неї, крім шкоди, заподіяної самій установці або транспортному засобу, яким здійснювалося перевезення. Статтею 76 цього Закону визначено, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності. Оскільки позивачу була призначена 2 та потім 3 група інвалідності у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, пенсійні виплати фактично є компенсацією за відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю. Позивач вважає, що на його позовні вимоги не можуть розповсюджуватися строки звернення до суду згідно із ст. 99 КАС України, оскільки його права щодо відсутності строків звернення до суду (строків позовної давності) гарантуються ст. 268 Цивільного кодексу України, де зазначено, що у разі порушення його прав власності рішеннями чи діями органів влади і місцевого самоврядування строки позовної давності не застосовуються. Порушення його права на справедливі соціальні виплати як інваліду війни є порушенням його права власності (див рішення Європейського суду з прав людини Войтенко проти України, Науменко проти України). Тому, позивач вважає, що суди при вирішенні спору не мають права застосовувати до його позовних вимог строки позовної давності. Суд має звернути увагу, що ст. 99 КАС України почала діяти тільки з 01.09.2005р. (набув чинності КАС України), а ст. 268 ЦК України діє ще з 01.01.2004р. (набув чинності ЦК України), тобто суд повинен поставити під сумнів можливість застосування норм ст. 99 КАС України, адже ця стаття значно обмежила обсяг прав позивача щодо захисту від порушень, що існував до набрання чинності КАС України. Тобто, на думку позивача, дія ст. 99 КАС України порушує ст. 22 Конституції України, яка забороняє обмеження обсягу прав і свобод людини при прийняті нових законів. Таким чином, застосування ст. 99 КАС України до вирішення питання про захист його порушеного з боку державного органу права власності є прямим порушенням Конституції України і його конституційних прав з боку суду. В п. З ч.1 ст.268 ЦК України вказані вимоги на які позовна давність взагалі не поширюється, а саме на вимогу про відшкодування шкоди завданої каліцтвом, іншими ушкодженнями здоров'ю або смертю, а позивач є інвалід. На підставі викладених норм, позивач вважає про неможливість застосування до цієї справи будь яких строків давнини, в тому числі строків звернення до суду за захистом своїх прав. Також позивач вважає, що суд повинен врахувати, що він мав підстави довіряти владі, адже згідно із ст. З, ст. 19 Конституції України орган державної влади (тобто відповідач) повинен виходити із пріоритету прав людини і діяти тільки на підставі чинного законодавства, позивач не міг і не повинен був знати, що держава його обдурює. Позивач підкреслює, що неврахування чинної норми ст. 22 Конституції України при вирішенні судом першої інстанції справи за його позовом про призначення йому справедливих соціальних виплат як інваліду війни суперечить також правовій позиції Європейського Суду з прав людини, який за справою Проніна проти України, вказав, що неврахування норм Конституції України при вирішенні справи є порушенням ст. 6 ч.1 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод. При цьому згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і практику Європейського Суду з прав людини", що діє з 30.03.2006р., рішення Європейського Суду є джерелом права для судів України і обов'язкові до застосування на території України. Позивач зазначає, що згідно ст. 106 КАС України, як позивач, він не зобов'язаний вказувати посилання на норми законодавства, для цього позивач звертається до суду, судді якого повинні мати для цього необхідний рівень професійної підготовки.

На підставі вищевикладеного позивач просить суд прийняти адміністративний позов до розгляду та поновити строк звернення до суду відповідно п.3 ст.99 КАС України. Визнати незаконними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Свердловську
Луганської області, що полягають у значно заниженій виплаті йому пенсії як інваліду війни
2-ї групи, порушенні його права на підвищення пенсії з 01.11.2000 року по 31.05.2003 року на
350% від розміру мінімальної пенсії за віком, та як інваліду війни 3-ї групи, порушені його
права на підвищення пенсії з 01.06.2003 року по 31.12.2005р. на 200% від розміру мінімальної
пенсії за віком, який встановлений ч.З ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни,
гарантії їх соціального захисту» і який відповідає ст. 46 Конституції України та Рішенню
Конституційного Суду України від 03.06.1999р. №5-рп/1999. Визнати незаконною відмову (бездіяльність) Управління Пенсійного фонду України в м.
Свердловську Луганської області згідно його відповіді, провести перерахунок пенсії позивачу
щодо недоплачених грошових сум відповідно до ч. З ст.13 Закону України «Про статус
ветеранів війни,  гарантії їх соціального захисту»,  з 01.11.2000 року по 31.05.2003 рік
підвищення пенсії на 350% мінімальної пенсії за віком, як інваліду війни 2-ї групи, та потім з
01.06.2003 року по 31.12.2005 рік на 200% мінімальної пенсії за віком, як інваліду війни 3-ї
групи. Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в м. Свердловську Луганської області
на користь позивача недоплачену за період з 01.11.2000 р. по 31.12.2005 р. суму надбавки до пенсії як інваліду війни 2-ї та 3-ї групи у розмірі 43229 грн. 23 коп. (сорок три тисячі двісті
двадцять дев'ять гривень 23 копійки) згідно з ч. З ст. 13 Закону України «Про статус
ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у редакції до 1 січня 2006року). Звільнити його від сплати судових витрат на підставі ст. 22 Закону України «Про
статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Провести попереднє судове засідання і розгляд справи за відсутності позивача. Провести
розгляд справи у порядку письмового провадження. Позовні вимоги підтримує у повному
обсязі.

Позивач в судове засідання не з,явився, вказав в позовній заяві про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, наполягає на їх задоволенні, в зв,язку з чим суд вважає можливим розглянути справу без його участі, на підставі наявних у справі доказів.

Представник відповідача Управління Пенсійного Фонду України в м. Свердловську Луганської області в судовому засіданні позов не визнала та пояснила суду, що Законом України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 23.11.1995 N 458/95-ВР частину третю статті 13 було викладено в такій редакції: "Інвалідам війни пенсії підвищуються: інвалідам І групи - у розмірі 400 процентів мінімальної пенсії за віком, II групи - 350 процентів мінімальної пенсії за віком, III групи - 200 процентів мінімальної пенсії за віком".

У період з 01.01.2000 року по 31.05.2003 року позивачу фактично виплачувалось підвищення до пенсії як інваліду війни у розмірі 350%, з 01.06.2003 року  у розмірі 200% мінімальної пенсії за віком відповідно діючого на той час законодавства. Підстав для виплати підвищення до пенсії як інваліду війни у розмірі 200% мінімальної пенсії за віком та у розмірі 350%  мінімальної пенсії за віком після 01.01.2006 року немає, оскільки з цього часу до ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" було внесено зміни. Так, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 05.10.2005 року N 2939-1V часті: четверту статті 13 було викладено в такій редакції: "Інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам І групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність".

Вказана норма діє і на теперішній час, щомісячно пенсія Позивачу підвищується на 171,90 грн., що складає 30 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність та повністю відповідає вимогам законодавства. Просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Суд, вислухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що позивач є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи та йому була встановлено 3 група інвалідності, від захворювання, яке пов’язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, виданого Свердловським УПСЗН 01 липня 2009 року (ар. с. 11).

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р. визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни, п. 2 ч.2 ст. 7 вказаного закону передбачено, що до інвалідів війни належить також інваліди з числа осіб, які стали інвалідами внаслідок захворювання, одержаного від час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Частиною 4 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції, яка діяла до 01.01.2006 р., було передбачено, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються: інвалідам 1 групи – у розмірі 400 процентів мінімальної пенсії за віком, 2 групи – 350 процентів мінімальної пенсії за віком, 3 групи – 200 процентів мінімальної пенсії за віком.  

Розмір з якого обчислюється позивачу підвищення до пенсії як інваліду війни, був встановлений Постановою Кабінету Міністрів України № 831 від 26.07.1996 р. «Про підвищення розмірів пенсій, призначених до 01.08.1996 р. та порядок обчислення пенсій, що призначаються після 01.08.1996 р.», Постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2002 р. «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету», встановлено, що виходячи із розміру 19,91 грн. проводиться розрахунок підвищень, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тобто зазначені постанови регулювали правовідносини, які виникли до 01.01.2006 р.

Таким чином, у рахуванням розміру мінімальної пенсії з якого необхідно визначити розмір доплати до пенсії, встановленого Постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2002 р., яка діяла на той час, такий розмір було збільшено, що потягло збільшення розміру пільгових виплат позивачу. Вказані положення не визнані неконституційними Конституційним Судом України.

Статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що доплата до пенсії інваліду війни – є пільгою. При цьому, пільга не є складовою основної пенсії, а тому з боку відповідача не було порушено права позивача на належне соціальне забезпечення.

Пунктом 3 розділу I Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05.10.2005 р., який набрав чинності з 01.01.2006 р., ч. 4 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» була викладена в такій редакції: «інвалідам війни пенсії або щомісячне довідне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується: інвалідам 1 групи – у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, 2 групи – 40 процентів прожиткового мінімум для осіб, які втратили працездатність, 3 групи – 30 процентів прожиткового мінімум для осіб, які втратили працездатність». Ця норма є діючою на теперішній час та Конституційним Судом України її зміни неконституційними не визнавалися.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державною конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 р., згідно статті 1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Частиною 3 статті 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загально одержаної сфери розповсюдження.

Відповідно до повідомлення УПФУ в м. Свердловську Луганської області № 1265/О-14 від 26.03.2010 р. /а.с.12/ ЗУ «Про внесення змін і доповнень до ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 23.11.1995 №458/95-ВР частину 3 ст. 13 було викладено в такій редакції: інвалідам війни пенсії підвищуються: інвалідам 1 групи – у розмірі 400 % мінімальної пенсії за віком, 2- групи – 350 % мінімальної пенсії за віком, 3 групи – 200% мінімальної пенсії за віком».

У період з 01.01.2000 року по 31.05.2003 року позивачу фактично виплачувалось підвищення до пенсії як інваліду війни у розмірі 350% з 01.06.2003 року  у розмірі 200% мінімальної пенсії за віком відповідно діючого на той час законодавства. Підстав для виплати підвищення до пенсії як інваліду війни у розмірі 200% мінімальної пенсії за віком та у розмірі 350%  мінімальної пенсії за віком після 01.01.2006 року немає, оскільки з цього часу до ст.. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було внесено зміни. Так ЗУ «Про внесення змін до ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05.10.2005 року № 2939-4 частину четверту ст. 13 було викладено в такій редакції: «Інвалідам війни пенсії або щомісячне грошове утримання  чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується: інвалідам 1 групи у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму  для осіб, які втратили працездатність, 2 групи – 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, 3 групи – 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Вказана норма діє і на теперішній час, щомісячно пенсія позивача підвищується на 171,90 грн., що складає 30 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність. Та повністю відповідає вимогам законодавства.

Як убачається з довідки, виданої Управлінням Пенсійного Фонду України в м. Свердловську Луганської області/а.с.13-14/ позивачу ОСОБА_1, останній дійсно знаходиться на обліку в УПФУ в м. Свердловську отримує пенсію по інвалідності 3 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, з 01.06.2003 року по довічно, останньому здійснюється виплата підвищення до пенсії як інваліду війни та відповідно до позовних вимог позивача, у розмірах, які були встановлені законодавством та діяли на той час.

Сплачуючи позивачу зазначений вид пенсії, суб’єкти владних повноважень керувалися та проводили розрахунки у відповідності з правовими нормами.

За таких обставин, в судовому засіданні встановлено, що позивач дійсно є інвалідом війни 3 групи та йому Управлінням Пенсійного Фонду України в м. Свердловську Луганської області своєчасно нараховувалась та сплачувалась підвищення відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», які діяли на відповідний період пенсійних виплат, тому суд, вважає, позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Свердловську Луганської області про визнання незаконними дій та бездіяльності відповідача, що порушують право інваліда війни другої групи на підвищення пенсії з 01.11.2000 року по 31.05.2003 року на 350%, та потім як інваліда  війни третьої групи  на підвищення пенсії з 01.06.2003 року по 31.12.2005 року на 200% мінімальної пенсії за віком задоволенню не підлягають. Тому на підставі викладеного суд вважає відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю. Судові витрати віднести за рахунок держави.  

Керуючись ст.ст.6-18,86,87,99,100, 122,158-163, 186, 254-255 КАС України,  на підставі ст.19 Конституції України, ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст.ст.29,40,42,43 ,46Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст.. 55 Закону України» Про пенсійне забезпечення  осіб , звільнених з військової служби , та деяких інших осіб « ,  суд

ПОСТАНОВИВ

   В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в мсті Свердловську Луганської області про визнання незаконними дій та бездіяльності відповідача, що порушують право інваліда війни другої групи на підвищення пенсії з 01.11.2000 року по 31.05.2003 року на 350%, та потім як інваліда  війни третьої групи  на підвищення пенсії з 01.06.2003 року по 31.12.2005 року на 200% мінімальної пенсії за віком відмовити за необґрунтованістю.  

На постанову  може бути подана  апеляційна скарга  протягом десяти днів  з дня проголошення рішення до апеляційного суду Луганської області. Постанова   суду  набирає  законної  сили  після  закінчення строку для подання апеляційної скарги,  якщо апеляційну скаргу  не було подано.  У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не  скасовано,  набирає  законної  сили  після  розгляду   справи апеляційним судом.

Суддя :