Справа № 302/813/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 лютого 2022 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:                        

       головуючого – судді Куштана Б.П. (доповідача),                                суддів: Джуги С.Д. і Кожух О.А.,                                                        з участю секретаря Волощук В.І.,                                                        розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Міжгірського районного суду від 16 січня 2018 року (у складі судді Кривки В.П.) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа – Колочавська сільська рада, про зобов`язання учинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

       У вересні 2017 р. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

-усунути порушення його права власності на земельну ділянку з боку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом зобов`язання відповідачів перенести огорожу, розташовану на межі його земельної ділянки по всій довжині, та звільнити земельну ділянку площею 0,0139 га за їх рахунок;

-зобов`язати відповідачів у майбутньому не створювати йому перешкод у користуванні земельною ділянкою.

       Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 посилався на те, що він проживає у будинку АДРЕСА_1 та використовує для обслуговування цього будинку земельну ділянку площею 0,1345 га, яка перебуває у його приватній власності.

       Користувачами суміжних земельних ділянок є ОСОБА_1 та         ОСОБА_2 , які чинять йому перешкоди у користуванні та володінні його ділянкою. Зокрема, відповідачі по всій довжині правої сторони від вулиці Шевченка захопили частину його земельної ділянки площею 0,0139 га.

       Згідно з актом встановлення межових знаків від 09 вересня 2015 р., виготовленим ТОВ «Землемір» (надалі –Товариство), від Б до В – землі ОСОБА_1 , а від В до Г – ОСОБА_2 . Під час винесення меж ділянки в натурі на місцевості, яку проводилоТовариство, виявилася накладка земельних ділянок відповідачів на його земельну ділянку. Добровільно перенести огорожу відповідачі не бажають. Ці обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

       Рішенням Міжгірського районного судувід 16 січня 2018 р. позов задоволено частково.

       Зобов`язано ОСОБА_1 перенести огорожу, яка розмежовує його земельну ділянку, що обслуговує житловий будинок АДРЕСА_2 , кадастровий № 2122482100:01:010:0026, і земельну ділянку ОСОБА_3 , що обслуговує житловий будинок АДРЕСА_1 , кадастровий № 2122482100:01:010:0068, вглиб земельної ділянки ОСОБА_1 , звільнивши площу 0,0093 га (93 кв. м) до межі довжиною 64,249 м (точки 2-3-4-5 на план–схемі, складеної ТОВ «Землемір»).

       Зобов`язано ОСОБА_2 перенести огорожу, яка розмежовує його земельну ділянку, що обслуговує житловий будинок АДРЕСА_3 , кадастровий № 2122482100:01:010:0024, і земельну ділянку ОСОБА_3 , що обслуговує житловий будинок АДРЕСА_3 , кадастровий № 2122482100:01:010:0068, вглиб земельної ділянки ОСОБА_2 , звільнивши площу 0,0046 га (46 кв. м) по межі довжиною 45,571 м (точки 5-6-7-8 на план-схемі, складеній ТОВ «Землемір»).

       У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

       Вирішено питання про розподіл судових витрат.

       У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати це рішення і прийняти нову постанову, якою відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Доводить про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.                        Узагальнені та доречні доводи апеляційної скарги зводяться до такого:

-суд першої інстанції не дослідив належним чином висновок державного інспектора у сфері державного контролю за використанням і охороню земель № 16.4-02/199 від 13.02.2018 р.;

-суд на підставі неналежних і недопустимих доказів позивача визнав межу земельної ділянки між позивачем і відповідачами;

-Колочавська сільська рада перевищила свої повноваження щодо передачі у власність земельної ділянки позивачу, оскільки безпідставно передала йому у власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, що перебуває у власності іншої особи.

       Прохальна частина та доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є аналогічні доводам і прохальній частині апеляційної скарги ОСОБА_1 .

       У письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просив апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

       Узагальнені заперечення зводять до того, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.

       Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними. При цьому суд виходив із того, що факт накладення на земельну ділянку ОСОБА_3 підтверджується вимірюванням на місцевості за геодезичною зйомкою із занесенням на план-схему спеціалістами ТОВ «Землемір». Заперечуючи проти позову, відповідачі посилалися на те, що раніше виготовили документи і що покійний батько позивача – ОСОБА_3 , погодив їм суміжне землекористування за життя за встановленою огорожею, однак не змогли обґрунтовано пояснити, чому вони не погодили як суміжні землевласники межу земельної ділянки позивача. Водночас, затвердивши розміри земельної ділянки, цю межу погодила Колочавська сільська рада Міжгірського району рішенням від 24 грудня 2015 р. № 11.

       Відповідачі та Колочавська сільська рада визнали факт накладення (заступ) на земельну ділянку ОСОБА_3 , неспівпадання ширини земельної ділянки ОСОБА_3 на межі АДРЕСА_2 і розбіжності площ земельної ділянки ОСОБА_3 за документами і фактичними вимірами, однак не надали доказів спростування факту накладення земельних ділянок.

       Апеляційний суд Закарпатської області постановою від 21 серпня 2018 р. рішення Міжгірського районного суду 16 січня 2018 р. залишив без змін.

       Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

       Постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 р. касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково, постанову апеляційного суду Закарпатської області від 21 серпня 2018 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

       Судами було встановлено, що ОСОБА_1 на підставі рішення Колочавської сільської ради від 15 лютого 2011 р. № 55 та технічної документації, виготовленої у 2013 р., є власником земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0938 га на АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 06 грудня 2014 р., зареєстрованим у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 06 грудня 2014 р. за № 30577625, кадастровий номер земельної ділянки 2122482100:01:010:0026.

        ОСОБА_2 на підставі рішення Колочавської сільської ради від 27 червня 2013 р. № 83 та проекту землеустрою,. виготовленого у 2013 році, є власником земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1289 га на АДРЕСА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 14 серпня 2014 р., зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 14 серпня 2014 р. за № 25589076, кадастровий номер земельної ділянки 2122482100:01:010:0024.

       Рішенням Колочавської сільської ради від 28 серпня 2015 р. № 32 ОСОБА_3 (за його заявою) надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовно площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_3 .

       Рішенням Колочавської сільської ради від 24 грудня 2015 р. № 11 затверджено розміри земельної ділянки, площею 0,1345 га переданої у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_3 .

       Крім того, рішенням Колочавської сільської ради від 27 березня 2016 р. № 20 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 2122482100:01:010:0068) у власність ОСОБА_3 і надано йому у власність земельну ділянку площею 0,1345 га.

       На підставі цього рішення державний реєстратор у липні 2016 р. зареєстрував за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,1345 га.

       Земельна ділянка ОСОБА_3 межує із земельними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від АДРЕСА_4 (від точки 2 до точки 8), що підтверджується планом геозйомки, складеним ТОВ «Землемір», а також детальним планом забудови земельної ділянки, складеним Комунальним проектним підприємством «Архітектура». У планах із описом меж земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суміжним землевласником також зазначено ОСОБА_3 . Суміжне розмежування земельних ділянок закріплено стаціонарною огорожею по суцільній довжині межі (точки 2–8 на плані). Водночас протилежні межі земельних ділянок відповідачів (вглиб земельної ділянки) не зафіксовані.

       Предметом цього спору є накладення (заступ) на земельну ділянку ОСОБА_3 , що підтверджено фактичним вимірюванням на місцевості за геодезичною зйомкою із занесенням на план-схему спеціалістами ТОВ «Землемір», а саме – зі сторони земельної ділянки ОСОБА_1 площею 0,0093 га, зі сторони земельної ділянки ОСОБА_2 – 0,0046 га. Згідно з планом земельної ділянки за проектом землеустрою ОСОБА_3 ширина його земельної ділянки на межі АДРЕСА_4 становить 11,46 м. (від А до Б). Цей параметр ширини земельної ділянки погоджений сільською радою як суміжним землевласником, від 1 до 2 не відповідає фактичним вимірам, зафіксованим ТОВ «Землемір» станом на час розгляду справи, у зв`язку з чим ОСОБА_3 фактично володіє і користується земельною ділянкою площею 0,1189 га замість наданих у власність з унесенням до Державного реєстру речових прав за рішенням сільської ради площею 0,1345 га.

       Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

       Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

       Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.

       Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів із рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

       Задовольняючи частково позов та зобов`язуючи відповідачів перенести огорожу, суд першої інстанції виходив з того, що факт накладення на земельну ділянку ОСОБА_3 підтверджується вимірюванням на місцевості за геодезичною зйомкою із занесенням на план-схему спеціалістами ТОВ «Землемір». Окрім того, Колочавська сільська рада своїм рішенням від 24 грудня 2015 р. № 11 затвердила розміри земельної ділянки та погодила її межі.

       Проте, Верховний Суд указав, що такий висновок судів попередніх інстанцій є передчасним.

       Цивільне процесуальне законодавство саме на суд покладає обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

       Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК України), допустимими (стаття 78 ЦПК України), достовірними (стаття 79 ЦПК України), а у своїй сукупності –достатніми (стаття 80 ЦПК України).

       Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

       Враховуючи предмет і підстави заявленого ОСОБА_3 позову, з`ясування питання, чи накладаються надані у власність відповідачів земельні ділянки на земельну ділянку позивача, та визначення розміру такого накладення мають визначальне значення для встановлення обставин справи і в разі встановлення цих обставин дає можливість дійти висновку про порушення прав позивача як землекористувача.

       На підтвердження факту накладення земельних ділянок відповідачів на земельну ділянку позивача ОСОБА_3 надав технічну документацію із землеустрою, яка була розроблена під час оформлення правовстановлюючих документів на його земельну ділянку. При цьому позивач посилався на те, що Колочавська сільська рада рішенням від 24 грудня 2015 р. № 11 затвердила розміри його земельної ділянки та погодила її межі. Інших доказів, зокрема висновку земельно-технічної експертизи, який підтверджував би факт накладення земельної ділянки та її площу, матеріали справи не містять.

       Отже, належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував факт накладення на земельну ділянку позивача та площу такого накладення, може бути висновок земельно-технічної експертизи.

       Суд зобов`язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов`язків.

       Ураховуючи те, що відповідачі заперечують факт накладення їхніх земельних ділянок на земельну ділянку позивача, судмає роз`яснити позивачу його право заявити клопотання про призначення земельно-технічної експертизи, і тільки після отримання відповідного висновку експерта або відмови від проведення цієї експертизи вирішувати питання про доведеність чи недоведеність вимог позову.

       Указана цивільна справа протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, була розподілена судді-доповідачу 08.12.2020 р. (т.2 а.с.125).

       У вказаній справі було призначено п`ять судових засідань (02.03.2021 р., 11.05.2021 р., 07.09.2021 р., 25.11.2021 р. і 10.02.2022 р.), на жодне із них позивач не з`являвся, хоча був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про час і місце розгляду справи. Відтак, колегія суддів Закарпатського апеляційного суду позбавлена можливості, на виконання вимог Верховного Суду, роз`яснити позивачеві його право клопотати перед судом про призначення земельно-технічної експертизи.

       Із огляду на неможливість проведення земельно-технічної експертизи через неявку позивача в судові засідання, колегія суддів констатує, що висновок суду першої інстанції про те, що земельні ділянки накладаються на земельну ділянку позивача, є таким, що ґрунтується на припущеннях, оскільки лише експерт може надати відповідь на питання, чи накладаються земельні ділянки одна на одну, та встановити площу такого накладення, а без встановлення цих обставин рішення не може вважатися законним та обґрунтованим.

       Окрім того, в оцінці спірних правовідносин колегія суддів враховує, що рішенням Міжгірського районного суду 25 квітня 2018 р., залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 06 грудня 2018 р. і постановою Верховного Суду від 03 листопада 2020 р., у справі № 302/1001/17-ц за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Колочавської сільської ради, ОСОБА_3 і сектору з питань державної реєстрації Міжгірської районної державної адміністрації, третя особа – Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, про визнання недійсними рішень сільської ради, скасування державної реєстрації на земельну ділянку та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Колочавської сільської ради, сектору з питань державної реєстрації Міжгірської районної державної адміністрації про скасування рішень Колочавської сільської ради первісний позов задоволено.

       Визнано протиправним і скасовано рішення Колочавської сільської ради від 24 грудня 2015 р. № 11 «Про погодження меж земельної ділянки».

       Визнано протиправним і скасовано рішення Колочавської сільської ради від 27 березня 2016 р. № 20 «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки та передання її у приватну власність», на підставі якого ОСОБА_3 було передано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,1345 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 2122482100:01:010:0068, та скасовано державну реєстрацію цієї земельної ділянки. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

       Судові рішення у справі № 302/1001/17-ц мотивовано тим, що, приймаючи оспорювані рішення, Колочавська сільська рада неправомірно погодила межі земельної ділянки ОСОБА_3 і неправомірно передала йому у власність земельну ділянку, у зв`язку з чим позивачів за первісним позовом протиправно позбавлено частини їх земельних ділянок, водночас позивачі за первісним позовом на законних підставах, з дотриманням встановленого законом порядку набули право власності на земельні ділянки.

       Оскільки рішення Колочавської сільської ради про погодження меж земельної ділянки і затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачу її у приватну власність позивачу скасовані в судовому порядку, технічна документація із землеустрою, що розроблена для відведення земельної ділянки позивачу, також не може бути належним доказом на підтвердження заявлених у цій справі вимог.

       Суд першої інстанції не надав належної оцінки всім наявним у справі доказам, не взяв до уваги, що позовні вимоги обґрунтовані в тому числі і технічною документацією, затвердженою рішеннями Колочавської сільської ради від 24 грудня 2015 р. № 11 та від 27 березня 2016 р. № 20, що скасовані рішенням Міжгірського районного суду від 25 квітня 2018 р., яке на час розгляду апеляційним судом цієї справи також було предметом перегляду цього ж суду, а тому дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову, який ґрунтується на припущеннях.

       Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

       Указаним вимогам закону оскаржене рішення суду першої інстанції не відповідає.

       Отже, за результатами розгляду апеляційних скарг та відповідно до ст. 376 ч.1, п.4 ЦПК України рішення суду першої інстанції належить скасувати, а в задоволенні позову – відмовити.

       Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1, п.4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.                                                                2.Рішення Міжгірського районного суду від 16 січня 2018 року скасувати. 3.У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.                4.Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 960 (дев`ятсот шістдесят) грн. на кожного у відшкодування судового збору.                                5.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.                                                                        6.Повне судове рішення складено 25 лютого 2022 р.

Судді: