Справа № 2-667/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          11.05.2011 року                                                    Замостянський районний суд м.Вінниці

                            в складі: головуючого судді  Прокопчук А.  В.,

                                 при секретарі Гаврилюк А.М.,

                                 за участю представника позивача ОСОБА_1,

                             представника відповідача ТОВ «ОТП Факторинг Україна»- Гавриш С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" в особі Вінницької філії ПАТ "ОТП Банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП "Факторинг Україна" за участю третіх осіб на боці відповідача Національного банку України, Приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним кредитного договору, -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2011 року позивач звернувся в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»про визнання недійсним кредитного договору, договору застави та договору поруки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 20.12.2006 року між ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», був укладений кредитний договір № CL-B00/068/2006, за умовами якого позивач отримав кредит в сумі 53 928,72 долари США строком до 19.12.2012 року. В порядку забезпечення грошового зобов’язання за договором кредиту між сторонами 20.12.2006 року укладено договір застави автотранспортного засобу GRAND CHEROKEE 5.7», державний номер НОМЕР_1. Також 20.12.2006 року на виконання вказаного зобов’язання між відповідачем та дружиною позивача ОСОБА_6 укладено договір поруки.

Позивач вважає,що договір споживчого кредиту, укладений між ним та ПАТ «ОТП Банк», підлягає визнанню недійсним, оскільки на момент його укладення у ПАТ «ОТП Банк»була відсутня ліцензія Національного банку України на здійснення валютної операції, яка передбачена пп. «г»п. 4 ст. 5 п. 4 Декрету УМК «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яка б дозволяла використовувати позивачу іноземну валюту як засіб платежу при виконанні зобов’язань за кредитним договором. Недійсність основного кредитного зобов’язання, на думку позивача, відповідно призводить до недійсності договору застави транспортного засобу та договору поруки. У зв’язку з чим позивач звернувся в суд та просить визнати недійсними укладені між ним та відповідачам кредитний договір, договір застави транспортного засобу GRAND CHEROKEE 5.7», державний номер НОМЕР_1, договір поруки, укладений 20.12.2006 року між відповідачем та ОСОБА_6, виключити з державного реєстру обтяжень рухомого майна запис № 11453 від 20.12.2006 року щодо накладення обтяження на автомобіль засобу GRAND CHEROKEE 5.7», державний номер НОМЕР_1, належний йому на праві власності.

Ухвалою суду від 15.03.2011 року до участі в справі в якості співвідповідача залучено ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

В ході судового розгляду частина позовних вимог ОСОБА_3, а саме про визнання недісними договорів застави транспортного засобу та договору поруки недійсними, виключення з Державного реєстру обтяжень на легковий автомобіль засобу GRAND CHEROKEE 5.7», державний номер НОМЕР_1 залишена без розгляду за заявою представника позивача.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Просив визнати недійсним кредитний договір № CL-B00/068/2006, укладений 20.12.2006 року між ПАТ «ОТП Банк»та позивачем ОСОБА_3

Представники відповідачів ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна»та представник третьої особи Національного банку України заперечили проти позову, посилаючись на законність укладення спірного кредитного договору на підставі банківської ліцензії, письмового дозволу та додатку до письмового дозволу. Просили в задоволенні позову відмовити.

Представники відповідача ПАТ «ОТП Банк»та представник третьої особи Національного банку України участі в судових дебатах не брали, так як не з’явилися в судове засідання, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Приватний нотаріус вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_5 в судове засідання не з’явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 20.12.2006 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3 був укладений договір кредиту № CL-B00/068/2006. Згідно п.1.1 ч. 2 зазначеного договору кредиту банк надає позичальнику кредит в розмірі та валюті, визначеній в частині 1 цього договору, а позичальник приймає, зобов’язується належним чином використати і повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату користування кредитом, а також виконати всі інші зобов’язання, як вони визначені у цьому договорі. Відповідно до п. 2 ч. 1 зазначеного договору кредиту банк надає позичальнику кредит, а позичальник приймає його на наступних умовах: розмір кредиту –53 928,72; валюта кредиту –долари США; цільове використання кредиту –купівля автомобіля (а.с. 5-8).

У забезпечення виконання своїх грошових зобов’язань перед банком за кредитним договором між ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Банк»було укладено договір застави транспортного засобу, згідно якого позивач передав в заставу легковий автомобіль, належний йому на праві власності  GRAND CHEROKEE 5.7», державний номер НОМЕР_1 (а.с. 9-10).

Позивач та його представник обґрунтовуючи свої вимоги наполягають на тому, що при укладенні спірного договору кредиту у відповідача була відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту як засіб платежу при виконанні кредитного договору.

В судовому засіданні представники ОТП «Факторинг Україна», ПАТ «ОТП Банк» факт відсутності вказаної індивідуальної ліцензії  не спростували.

Пунктом 1.11.1 спірного договору кредиту визначено, що всі платежі для повернення суми кредиту, сплати процентів та комісій за користування кредитом повинні здійснюватись позичальником у валюті платежу кредиту в строки та на умовах, встановлених цим договором.

Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України –гривня. Іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 522 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»зазначено, що згідно з частиною першою ст.. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України –гривня… Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функцій банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно п. 2 ч. 1 вказаного Декрету до валютних операцій відносяться операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності.

Пункт 1 ч. 1 ст. 1 Декрету передбачає, що до валютних цінностей відноситься іноземна валюта –іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законними платіжними засобами на території відповідної  іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обміну, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст.. 5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам.

Згідно ч. 5 ст. 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Разом з цим, у відповідача, а відтак і у позивача, як встановлено в ході судового розгляду справи, на момент укладення спірного договору кредиту індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюти при здійснення платежів за вказаним договору кредиту була відсутня.

ПАТ «ОТП Банк»надало суду банківську ліцензію № 191 від 08.11.2006 року ( а.с. 60), дозвіл № 191-1 від 08.11.2006 року та додаток до даного дозволу (а.с. 61, 62). Однак посилання відповідачів на достатність вказаної банківської ліцензії, письмового дозволу та додатку письмового дозволу на використання іноземної валюти як засобу платежу при виконанні спірного договору кредиту, спростовується наступним.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14.10.2004 року № 483, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); - у випадках, передбачених законами України.

Згідно п. 1.7.2 оспорюваного договору кредиту банк здійснює видачу кредиту позичальнику згідно з кредитною заявкою позичальника. Кредит надається однією сумою шляхом дебатування позичкового рахунку позичальника шляхом перерахування позичкових коштів за реквізитами, вказаними в кредитній заявці позичальника.

З аналізу наведеного пункту договору кредиту вбачається, що сторони погодили порядок видачі кредитних коштів (без видачі яких кредитний договір в силу його реальності не є укладеним) –а саме, подання позичальником кредитної заяви комітету кредиторів банку з вказуванням рахунку, на який позичальник просить переказати кредитні кошти.

Отже, єдиним ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного кредиту є саме позичальник, який звертається з кредитною заявкою до банку з проханням видати кредит. Докази, що ініціатором видачі кредиту ОСОБА_3 був ПАТ «ОТП Банк»у судовому засіданні не були надані.

Отримувачем за такою операцією також є позичальник, так як банк перераховує на його користь на вказаний в кредитній заявці рахунок суму кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в який позичальник ОСОБА_3 має право використовувати іноземну валюту як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено.

Крім того, згідно п. 1.2 вказаного Положення, воно регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Позивач в свою чергу використовував готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов’язань за спірним договором кредиту, вносячи готівкою долари США в касу ПАТ «ОТП Банк».

Так, п. 1.5.1 спірного договору кредиту передбачено, що повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця в розмірі та строки, визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим договором.

Отже, сторонами у вказаному пункті договору погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов’язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту як засіб платежу.

Згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою НБУ № 492 від 12.11.2003, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно п. 1.1. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 № 200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні.

Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.

Згідно п. 6.3. Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.

Таким чином, ОСОБА_3 чинним законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь ПАТ «ОТП Банк»шляхом внесення доларів США в касу ПАТ «ОТП Банк».

Посилання ПАТ «ОТП Банк»та ТОВ «ОТП Факторинг Україна»на те, що Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»не передбачається отримання індивідуальної ліцензії на «перерахування іноземної валюти»суперечить наведеному вище пп. «г»п. 4 ст. Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яким передбачено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Суд не бере до уваги посилання представників відповідачів - ПАТ «ОТП Банк»та ТОВ «ОТП Факторинг Україна»на лист Національного банку України від 07.12.2009 «Про правомірність укладення валютних договорів в іноземній валюті», так як згідно ст. 56 Закону України «Про Національний банк України»нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку.

Крім того, у своєму ж листі від 02.06.2000 «Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», НБУ дотримувався прямо протилежної позиції, зокрема вказуючи на таке: наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу) не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно ст. 5 Декрету мають проводитись виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ».

Слід також залишити без уваги як доказ висновок науково-правової експертизи Інституту держави і права ім. В. М. Корецького, наданий третьою особою - НБУ, так як по-перше, даний висновок не є висновком судової експертизи, який може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. По-друге, проведення експертизи з юридичних питань в цивільному судочинстві не допускається, та як юридичну оцінку обставинам справи та юридичний аналіз справи здійснює виключно суд, який володіє необхідними юридичними знаннями.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що чинним на момент укладення спірного кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст. ст. 192, 533 ЦК України, п. «г»ч. 4 ст. 5 Декрету.

За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним.

Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування.

Отже, оспорюваний кредитний договір відповідно до ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України є недійсним.

Судові витрати розподіляються судом у відповідності до ст.. 88 ЦПК України та підлягають солідарному стягненню з відповідачів на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 192, 203, 227 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним кредитний договір CL-B00/068/2006, укладений 20.12.2006 року між ОСОБА_3 та ЗАТ «ОТП Банк».

Стягнути з солідарно з Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП "Факторинг Україна" на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 8 грн. 50 коп. та 30 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області через Замостянський районний суд м. Вінниці протягом 10 днів з дня його проголошення.

Головуючий: