Справа № 465/7280/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я.

Провадження № 22-ц/811/3156/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Юзефович Ю.І.

з участю позивачки ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 липня 2021 року в складі судді Кузя В.Я. в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном, вселення у квартиру з наданням ключів та стягнення судових витрат, -

встановив:

У грудні 2016 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном, вселення у квартиру з наданням ключів та стягнення судових витрат.

Вимоги обгрунтувувала тим, що є співвласницею майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 , земельної ділянки в КСТ «Карпати», за адресою: с.Велика Калинка (81550), Городоцького району Львівської області з дачним будинком № АДРЕСА_3 , гаражу № НОМЕР_2 , що розташований в гаражному кооперативі «Автолюбитель-4», за адресою: АДРЕСА_2 . Їй та відповідачу належить по 1/2 частині кожного майнового об`єкту. При цьому, відповідач протягом тривалого часу з 2008 року чинить їй перешкоди у користуванні майном.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 02.11.2009 визнано недійсним заповіт, складений її матір`ю на користь відповідача.

Франківським ВП ГУ НП у Львівській області відкрито кримінальне провадження щодо шахрайських дій відповідача, який шляхом обману та зловживання довірою, вчинив дії для складання заповіту на свою користь, в якому вона визнана потерпілою. З 2014 року відповідач закрив та не дає можливості зайти у кімнату та горище, де знаходяться її особисті речі, не дає можливості користуватися дачним будинком, який знаходиться на земельній ділянці і гаражем, оскільки в нього знаходяться всі ключі і він відмовляється надати можливість зробити дублікати. З приводу протиправних дій відповідача вона неодноразово зверталася до поліції і прокуратури, однак вжиті поліцією заходи не дали жодного результату. На її прохання надати доступ до майна відповідач не реагує, відповідає у грубій нецензурній формі.

З врахуванням уточнених позовних вимог просила зобов`язати відповідача не чинити їй перешкод у користуванні квартирою за адресою АДРЕСА_1 , земельною ділянкою в КСТ «Карпати» за адресою с. Велика Калинка (81550) Городоцького району Львівської області з дачним будинком АДРЕСА_3 , гаражем № НОМЕР_2 , що розташований в гаражному кооперативі «Автолюбитель - 4» за адресою АДРЕСА_2 , вселити її у квартиру та зобов`язати надати ключі від вхідних дверей під`їзду (т. 1 а.с. 89, 147, 165-166).

Оскаржуваним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 23 липня 2021 року відмовлено у задоволенні уточнених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном, вселення у квартиру з наданням ключів та стягнення судових витрат, за безпідставністю таких.

Рішення суду оскаржила позивачка ОСОБА_1 , вважає таке незаконним та необґрунтованим, оскільки суд не з`ясував усіх фактичних обставин справи.

Не погоджується із оцінкою судом першої інстанції показів свідків, які стверджують факт відмови ОСОБА_2 надати їй доступ до квартири та можливість виготовити дублікати відповідних ключів.

Покликається на те, що рішенням Франківського районного суду м. Львова від 23.07.2021, справа № 465/7856/18, судом встановлено та сторонами не заперечувалося, що ОСОБА_2 одноосібно проживає у кв. АДРЕСА_4 .

Зазначає, що суд не долучив, як доказ, до матеріалів справи Акт ЛКП «Львівський ліхтар» від 16.12.2020 про те, що ОСОБА_1 зареєстрована, однак не проживає за спірною адресою та не взяв до уваги відповіді правоохоронних органів на письмові звернення з приводу чинення перешкод ОСОБА_2 у користуванні квартирою.

Звертає увагу, що у судовому засіданні 06.07.2021 відповідач не заперечив, що має всі ключі від вхідний дверей під`їзду, квартири балкону та горища.

Щодо користування садовим будинком, то технічна документація на такий була виготовлена КП «Городоцьке районне БТІ» 18.06.2013, відтак така обставина не може свідчити про те, що позивачка має вільний доступ до садового будинку та земельної ділянки, оскільки ключі від воріт на земельну ділянку та вхідних дверей дачного будинку знаходяться у відповідача.

Зазначене підтверджується довідками голови СТ «Карпати», з яких слідує, що садовим будинком користується лише ОСОБА_2 та не надає можливості використання будинку ОСОБА_1 .

Покликається на кримінальне провадження, яке розслідується у зв`язку із завданням їй тілесних ушкоджень ОСОБА_2 при намаганні нею зайти у дачний будинок.

Вважає, що своїми умисними діями відповідач заперечує її право власності.

Просить скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 липня 2021 року та ухвали нове рішення, яким уточнені позовні вимоги задовольнити.

10.11.2021 на адресу апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, просить залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити виходячи із такого.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий суд виходив з того, що матеріалами справи не встановлено, а позивачкою не надано належних доказів, які б свідчили про те, що відповідач чинить їй перешкоди у користуванні майном, що є у їх спільній власності.

Суд не взяв до уваги показання свідків, оскільки при їх допиті не встановлено жодних обставин, які б однозначно стверджували факт вчинення відповідачем перешкод у користування майном позивачці, а свідчать лише про наявність неприязних відносин між сторонами.

В матеріалах справи відсутні рішення за результатами розгляду заяв позивачки, що подані в правоохоронні органи, щодо не допуску відповідачем її до майна, співвласником якого вона є, які б свідчили про наявність умисних дій відповідача.

Таким чином, позивачкою не доведено, що вона не може належним чином користуватись своє часткою у спільному майні, як і не доведено, що відповідач чинить їй перешкоди у користуванні таким майном, тому суд прийшов висновку, що як дії позивачки, так і дії відповідача є бездіяльними відносно спільного майна та свідчать про помсту один одному, яка має місце внаслідок неприязних стосунків між ними.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з такого.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Судом встановлено, що сторони у справі, які є рідними сетрою та братом, згідно свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих 22.01.2016 державним нотаріусом П`ятої Львівської державної нотаріальної контори Бобеляк Т.В., є співвласниками квартири АДРЕСА_4 , гаражу № НОМЕР_2 , що розташований в гаражному кооперативі «Автолюбитель-4», який знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , земельної ділянки, що призначена для садівництва та розташована за адресою Львівська область, Городоцький район, Керницька сільська рада в КСТ «Карпати», частки у спадщині по 1/2 (т. 1 а.с. 4-9).

На підставі даних свідоцтв оформлені витяги про реєстрацію права власності в спадковому майні (т. 1 а.с. 10-12).

Зазначені обставини беззаперечно встановлені судом та визнаються сторонами, відтак не доказуються в силу вимог ст. 82 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду про недоцільність дослідження спірних правовідносин в контексті судового рішення щодо визнання недійсним заповіту матері сторін, оскільки таке мало місце до оформлення спадкових прав сторонами.

Згідно із ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь які дії, які не суперечать закону.

За змістом статті 383 ЦК України, статей 150, 156 Житлового кодексу УРСР власник житла має право використовувати свою власність для свого проживання та проживання членів своєї родини.

Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно із ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам направі спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Звертаючись із позовними вимогами ОСОБА_1 такі зводить до того, що як співвласниця спірного майна, не може реалізувати свої права, оскільки відповідач чинить їй перешкоди у користуванні таким.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, а внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна слід враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦПК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 року по справі № 526/2101/15-ц.

Факт непроживання позивачки ОСОБА_1 у спірній квартирі, яка частково є її власністю, тобто порушення відповідних прав, на переконання колегії суддів, встановлений та підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, колегія суддів виходить з того, що відповідач самостійно у відзиві на позовну заяву зазначав, що ОСОБА_1 не проживає за спірною адресою з 2008 року (т. 1 а.с. 56).

Крім цього, відповідне відношення відповідача до зявлених позовних вимог чітко підтверджує доводи позивача щодо наявності у неї перешкод в користуванні квартирою.

Так, рішенням Франківського районного суду м. Львова від 23.07.2021, справа №465/7856/18 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 про стягнення коштів за надані послуги із обслуговування прибудинкової території (т. 1 а.с. 233).

У рішенні суд зазначив, що сторини, як співвласники зареєстровані у спірній квартирі, однак проживає у квартирі виключно ОСОБА_2 , який несе витрати на житлово комунальні послуги.

Більше того, наявність такої кількості судових рішень у правовідносинах між сторонами, а також кримінальне провадження, яке було відкрите за заявою ОСОБА_1 , свідчить про неприязні відносини між ними та намагання кожного із них у судовому порядку довести свою правоту, обмеживши, у тому числі, у відповідний спосіб права іншого (т. 1 а.с. 66-67, 73-74, 91-92, 95).

Поряд з цим, оскільки ОСОБА_1 є співвласником спірної квартири, відтак має право на безперешкодне користування цією квартирою.

Факт закриття відповідного кримінального провадження на підставі ч. 1 ст. 284 КПК України висновків суду не спростовує та відповідних обставин не виключає, крім цього саме позивачка ОСОБА_1 була визнана потерпілою у кримінальному провадженні №12013150080002670 внесеному до ЄРДР від 11.09.2013, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України (т. 1 а.с. 25, 112, 113).

При цьому, колегія суддів враховує правові позиції Верховного Суду України, викладеними у постанові від 16 січня 2012 р. у справі № 6-57цс11, відповідно до яких у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм житловим приміщенням, власник має право вимагати усунення таких перешкод в судовому порядку.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.09.2018 року у справі №306/2659/16-ц, застосування конкретного способу захисту права залежить, як від захисту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Захист порушеного права має бути ефективним.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідний розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Зобов`язання відповідача лише не чинити перешкод у користуванні квартирою не є ефективним способом захисту прав позивачки, оскільки сам по собі не призводить до безперешкодного входження позивачки у спірну квартиру та її проживання (перебування) у цій квартирі та не виключає подальше звернення позивача до суду за захистом порушених прав.

Ефективним способом захисту прав позивача за встановлених судом обставин є вселення у квартиру, оскільки відповідно до частин четвертої, шостої статті 67 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" у разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про вселення стягувача, державний виконавець накладає на нього штраф та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. Примусове вселення стягувача здійснюється у присутності понятих за участю працівників поліції.

У разі подальшого перешкоджання боржником проживанню (перебуванню) стягувача у приміщенні, в яке його вселено, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. У такому разі державний виконавець має право повторно здійснити примусове вселення стягувача та накласти на боржника штраф у подвійному розмірі відповідно до статті 75 цього Закону.

На час апеляційного перегляду рішення суду позивачка не користується спірною квартирою, понад десять років.

Той факт, що позивачка добровільно певний час в квартирі не проживала, не є підставою для відмови їй у захисті порушеного права, оскільки право власності є абсолютним правом, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом, відтак непроживання у спірній квартирі, не позбавляє позивачку права власності та права в будь-який момент знову продовжити користування квартирою, співвласником якої вона є.

Окремо колегія суддів звертає увагу на наявність у матеріалах справи нотаріально завіреної заяви ОСОБА_1 від 07.03.2019 про надання можливості ОСОБА_2 реалізувати переважне право купівлі належної їй частки квартири за відповідну суму та докази пересилки такої заяви, однак відсутність будь яких рішень відповідача з цього приводу (т. 1 а.с. 114-116).

Аналогічні аргументи, колегія суддів враховує в котексті наявності у позивачки перешкод у користуванні земельною ділянкою в КСТ «Карпати», за адресою с. Велика Калинка (81550) Городоцького району Львівської області та дачним будинком на такій земельній ділянці.

Зокрема, в матеріалах справи відсутні докази наявності у позивачки ключів та можливості користуватися спірним дачним будинком та земельною ділянкою.

Зазначений факт не спростований відповідачем, протилежного не доведено.

Крім цього, сам факт заявлення позовних вимог є підтвердженням відповідних обставин та фактів, а також наявність спору про таке.

У цьому контексті, не можуть залишитися поза увагою суду і покази допитаних свідків, оскільки такі по своїй суті, щодо предмету спору є логічними та послідовними.

Не спростовують висновків суду і доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки, яка є суміжною із спірною та на якій знаходиться дачний будинок АДРЕСА_3 , відтак має доступ до такої, оскільки між земельними ділянками відсутня огорожа, поряд з цим предметом спору у даних правовідносинах є можливість реалізувати позивачкою правомочності співвласника відповідного майна, тому навіть можливість користуватися таким з врахуванням його розташування на місцевості, про протилежне не свідчить.

Відповідно до ст.ст. 12, 76, 77 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, колегія суддів приходить переконання про те, що матеріалів справи та встановлених колегією суддів обставин достатньо для висновків про необхідність скасування оскаржуваного рішення та задоволення позовних вимог, натомість відповідач належними та допустимими доказами не спростував вимог позивачки.

Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 липня 2021 року - скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном, вселення у квартиру з наданням ключів та стягнення судових витрат - задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_4 , земельною ділянкою в КСТ «Карпати», за адресою с. Велика Калинка (81550) Городоцького району Львівської області з дачним будинком № 38.

Вселити ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_4 та та зобов`язати ОСОБА_2 надати ключі від вхідних дверей під`їзду (сходової клітки) будинку АДРЕСА_5 , а також ключі від квартири АДРЕСА_4 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 23 лютого 2022 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк