№2-10852/11

                                                       Р І Ш Е Н Н Я

                                              І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

19  квітня 2011  року                                                                                      м. Донецьк

Калінінський районний суд міста Донецька Донецької області у складі

головуюча суддя                              - Гладка І.А.

при секретарі                                         - Калініній Ю.М.

за участю сторін:

позивач                                              - не з’явився,

представник позивача                       - ОСОБА_1

представник відповідача                   - не з’явився,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Восьма Донецька державна нотаріальна контора про визнання права власності на домоволодіння, -

                                                 В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_3, третя особа-Восьма Донецька державна нотаріальна контора про визнання права власності на домоволодіння.

Подану позовну заяву позивач обґрунтувала наступними обставинами. Позивач –ОСОБА_2, спадкоємець за заповітом своєї бабусі –ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Факт смерті ОСОБА_4 підтверджується свідоцтвом про смерть, яка видана  відділом реєстрації актів цивільного стану Калінінського районного управління  юстиції в місті Донецьку від 22 лютого 2011 року за № 858. Факт наявності заповіту ОСОБА_4 підтверджується копією заповіту, завіреного 30  серпня 1996 року державним нотаріусом Восьмої Донецької державної нотаріальної контори –Потужним А.А. та  зареєстрований в реєстрі за № 2-4358, а також постановою про відмову у  здійсненні нотаріальних дій, винесеній  22 лютого 2011 року державним нотаріусом Восьмої Донецької державної нотаріальної контори –Кучеренко О.Л. по причині того, що позивач не  був прописаний разом з померлою за однією адресою і він пропустив 6 місячний строк для прийняття спадщини. В поданій позовній заяві зазначено, що фактично позивач - ОСОБА_2 прийняв спадок, так як, з 1994 року і по теперішній час (тобто більше 10 років), проживає за вищезгаданою  адресою.  ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер батько позивача  –ОСОБА_7. Факт його смерті підтверджується свідоцтвом  про смерть, виданим  відділом реєстрації актів цивільного стану Калінінського районного управління  юстиції в місті Донецьку від 10 березня 1995 року за № 329.   В 1996 році помер другий син ОСОБА_4  та ОСОБА_8, після чого, ОСОБА_4 заповіла домоволодіння своїм онукам - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частках, що підтверджується заповітом, завіреним 30 серпня 1996 року державним нотаріусом Восьмої Донецької державної нотаріальної контори –Потужним А.А. та зареєстрованим в реєстрі за № 2-4358. В позовній заяві також зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла бабуся позивача –ОСОБА_4. Факт її смерті підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим  відділом реєстрації актів цивільного стану Калінінського районного управління  юстиції в місті Донецьку від 22 лютого 2011 року, запис акту № 858.  Отже, в будинку фактично проживали  мати позивача –ОСОБА_9 з двома  неповнолітніми дітьми : ОСОБА_2, та ОСОБА_3. З 2006 року за цією адресою стали проживати ОСОБА_2 разом з сестрою та матір’ю , які потім виїхали на постійне місце проживання в місто Макіївка. Позивач завжди вважав, що цей будинок його, так як він постійно жив в ньому, здійснював ремонт, ніс всі витрати на його утримання, доглядав за присадибною ділянкою та  вів на ній господарство, тобто, позивач знав про те,що на нього складений заповіт, однак, в силу того, що на момент видачі заповіту йому було шість років, але він не міг та не мав права звертатися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, це повинна була зробити його мати, яка, як з’ясувалось надалі, цього не зробила. В поданій позовній заяві позивач зазначив, що він фактично прийняв спадок, що можуть підтвердити сусіди. Відповідно до ст. 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право  прийняти спадщину або не прийняти її. Не  допускається прийняття  спадщини  з  умовою  чи  із застереженням.  Спадкоємець,  який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку,  встановленого статтею 1270  цього  Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна  дієздатність  якої  обмежена,  вважаються   такими,   що прийняли спадщину,  крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно  від  часу  прийняття  спадщини  вона   належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Однак, відповідно договору про надання  в безстрокове  користування земельною ділянкою для будівництва індивідуального житлового будинку від 02 квітня 1958 року  за реєстром № 1-10883 засвідченого першою Сталінською нотаріальною конторою, зареєстрованого в Донецькому міському бюро технічної інвентаризації в реєстрі за № 21699 від 02 липня 1963 року, домоволодіння на земельній ділянці по АДРЕСА_2 зареєстроване за ОСОБА_10, померлого (свідоцтво про смерть серія  НОМЕР_1 від 31 серпня 1979 року).  Про цей факт позивачу стало відомо в 2010 році,  коли він вирішив прописати в цьому будинку та оформити перепланування  квартири. У зв’язку  з тим, що  будинок оформлений на ОСОБА_10, позивач не міг прописатися в ньому, а повинен був прописатися у матері в місті Макіївка, тому нотаріусом відмовлено в  реєстрації права власності на тій підставі, що він не зареєстрований за згаданою адресою. В позовній заяві також зазначено, що ОСОБА_4,1929 року народження, проживала в АДРЕСА_2 в Калінінському районі м. Донецька з  19 березня 1964 року разом зі своїм чоловіком –ОСОБА_11, 1928 року народження; зареєстровані були  за вищезазначеною адресою з 15 березня 1964 року разом з двома дітьми - синами ОСОБА_8 та ОСОБА_7 ОСОБА_10 зареєстрованим за вищезгаданою адресою не значиться, що підтверджується відомостями з домової книги. Крім того, родичі та сусіди позивача можуть підтвердити, що будинок був побудований родиною ОСОБА_11 за їх особисті кошти, однак земельну ділянку переоформлено на них не було, у зв’язку з чим, будинок було зареєстровано на ім’я власника земельної ділянки. Відповідно до частини 1,2  статті 344 Цивільного кодексу України ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на протязі свого життя здійснювали володіння своїм майном сумлінно, оскільки вважали себе власниками будинку, крім того, вони ніколи не приймали ніяких заходів, направлених на приховування факту володіння майном від третіх осіб, у тому числі, сумлінно виконували обов’язки, покладені на них як на власників житлового будинку, зокрема по сплаті установлених законом обов'язкових податків та зборів, а також комунальних платежів. Позивачем також зазначено, що на протязі всього періоду володіння будинком ніхто не оскаржував право ОСОБА_4  ні на володіння ні на користування цим майном. При цьому, протягом вказаного періоду ОСОБА_4 безперервно володіла будинком як своїм власним майном з моменту побудови з 1964 року та до моменту смерті - 1997 року, тобто 33 роки, а її онук -  ОСОБА_2 з моменту народження та до теперішнього часу, за виключенням часу перебування  у збройних силах України, також цей факт можуть підтвердити показання свідків. Відповідно до договору про надання в  безстрокове користування земельною ділянкою для будівництва особистого житлового будинку від 02.04.1958 року за реєстром №1- 10883, посвідченого першою Сталінською нотаріальною  конторою зареєстрованого в Донецькому міському бюро технічної інвентаризації в реєстрі № 21699 від 02 липня 1963 року, ОСОБА_10 була виділена земельна ділянка площею 372 м2 за адресою АДРЕСА_2 на якій ОСОБА_2 був побудований будинок та, який знаходиться в користуванні  у  позивача. Відповідно до частини 1та 2 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право  власності вважається набутим правомірно,  якщо інше прямо  не  випливає  із  закону  або  незаконність  набуття  права власності не встановлена судом. Відповідно до ст.377 Цивільного кодексу України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені. Частина 2 статті  119 Земельного кодексу України до громадяни,  які добросовісно,  відкрито  і  безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років,  але  не  мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади  або  органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або  надання  у  користування.  Розмір  цієї   земельної   ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.  Передача  земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в  порядку, встановленому Цивільним кодексом України. Відповідно статті 120  Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий  будинок, будівлю або споруду, що перебуває у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право   користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок,  будівлю або споруду, розміщені на  земельній  ділянці, що перебуває у  власності  іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці,  що перебуває у користуванні, то в разі набуття права  власності  на ці об'єкти до набувача переходить  право користування земельною ділянкою,  на якій вони розміщені, на тих самих  умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Позивач вважає, що в даному випадку єдиним способом встановити право власності позивача на житловий будинок є рішення суду, яке набрало законну силу, у зв’язку з чим він звернувся до суду.

Представник позивача у судовому засіданні надала пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просила суд задовольнити заявлені позовні вимоги.

Відповідач про час, дату та місце розгляду справи повідомлена належним чином, у судове засідання не з’явилась, однак, звернулась до суду із  письмовою заявою, в якій зазначила, що проти задоволення заявлених позовних вимог не заперечує, а також просить суд розглянути справу за її відсутності.

Третя особа про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в судове засідання не з’явився, однак звернувся до суду із  письмовою заявою, в якій просить суд розглянути справу за його відсутності, у зв’язку з чим, суд вважає за можливе розглянути цивільну справу у його відсутність.

Суд, розглянувши цивільну справу в межах заявлених вимог, заслухавши пояснення позивача та дослідивши матеріали справи і докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Восьма Донецька державна нотаріальна контора про визнання право власності на домоволодіння обґрунтовані, тому підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 41 Конституції України, кожен має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно статті 1 Цивільно-процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 8 Цивільного кодексу України визначає законодавство, відповідно до якого суд вирішує  справи.  Суд  вирішує  справи  відповідно  до  Конституції  України  законів України та міжнародних договорів, згода на  обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд  застосовує  інші  нормативно-правові  акти, прийняті відповідним органом на підставі,  в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Частина 1 статті 11 Цивільно-процесуального кодексу України передбачає, що  суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 Цивільно-процесуального кодексу України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень проти них. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у розгляді справи. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі щодо яких виникає у сторін спір, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.  

Стаття 316 Цивільного кодексу України визначає поняття права власності, а саме: правом власності є право особи на річ (майно), яке воно здійснює відповідно до закону, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Суб’єктами права приватної  власності відповідно до частини 1 статті 325 Цивільного кодексу України є фізичні та юридичні особи.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із  правочинів. Право  власності вважається набутим  правомірно, якщо інше прямо не випливає  із закону або незаконність набуття права власності  не встановлена судом.

Стаття 344 Цивільного кодексу України набувальна давність особа,   яка   добросовісно   заволоділа  чужим  майном  і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти  років  або рухомим майном - протягом п'яти років,  набуває право власності на це майно (набувальна давність),  якщо  інше  не  встановлено цим Кодексом. Набуття права  власності  на  земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на  нерухоме  майно,  що  підлягає  державній реєстрації,  виникає  за  набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа,  яка заявляє про давність володіння, може приєднати до  часу  свого  володіння  увесь  час,  протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником,  який  після  закінчення  строку  договору не пред'явив вимоги про  його  повернення,  вона  набуває  право  власності  за набувальною  давністю  на  нерухоме майно через п'ятнадцять,  а на

рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його  володільцем  не  перериває набувальної  давності у разі повернення майна протягом одного року

або  пред'явлення  протягом   цього   строку   позову   про   його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Житловим будинком відповідно до частини 1 статті 380 Цивільного кодексу України є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно –правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Суд, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до копії технічного паспорту від 13 жовтня 2006 року на садибний (індивідуальний) житловий будинок за АДРЕСА_2  ОСОБА_10 був власником згідно з договором про надання в безстроковому порядку  земельної ділянки для будівництва  індивідуального житлового будинку від 02.04.1958 року № 1-10883 (а.с.2).  Відповідно до довідки Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька»виконкому Донецької міської ради за № 112484 від 01 березня 2011 року по обліку Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька»право власності на житлову будівлю за адресою: вул. АДРЕСА_2 станом на 02 березня 2011 року зареєстровано за наступними особами: ОСОБА_10 згідно з договором про надання в безстроковому порядку  земельної ділянки для будівництва  індивідуального житлового будинку від 02.04.1958 року № 1-10883; на  ім’я ОСОБА_4  в м. Донецьку станом  зареєстровано  наступне нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, згідно з договором купівлі –продажу, посвідченим 07 квітня 2001 року  приватним нотаріусом ОСОБА_14 (а.с.17).

Судом також встановлено, що відповідно до копії витягу із державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 року народження є дитиною: ОСОБА_11 та ОСОБА_4 (а.с.15).

Із матеріалів справи вбачається, що  відповідно до копії заповіту, складеного 30 серпня 1996 року, ОСОБА_4, яка проживала в місті Донецьку, вул. Долгорукова, будинок, 27, на випадок її смерті, зроблено розпорядження: належне їй майно –житловий будинок АДРЕСА_2 заповіла ОСОБА_2 до ОСОБА_3 (а.с.5).  

Із матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла, про що в низі реєстрації смертей Відділу реєстрації актів цивільного стану Калінінського районного управління юстиції у м. Донецьку зроблено відповідний запис за № 858 від 04 серпня 1997 року (а.с. 21).

Представник позивача у судовому засіданні надала пояснення, що оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер батько позивача  –ОСОБА_7 (копія свідоцтва про смерть  долучена до матеріалів справи, а.с. 20),  а в 1996 році помер другий син ОСОБА_4  та ОСОБА_8 –ОСОБА_11 (копія свідоцтва про смерть також  долучена до матеріалів справи, а.с.20), фактично позивач - ОСОБА_2, який з 1994 року і по теперішній час (тобто більше 10 років), проживає за вищезгаданою  адресою, прийняв спадок. Відповідно до витягів зі спадкового реєстру від 22 лютого 2011 року спадкова справа відрита в Восьмій Донецькій державній нотаріальній конторі  (а.с.26-27) , однак, постановою від 22 лютого 2011 року  державного нотаріусу Восьмої Донецької державної нотаріальної контори –Кучеренко О.Л. відмовлено у здійсненні нотаріальних дій відповідною постановою від 22 лютого 2011 року, з причин того, що позивач не  був прописаний разом з померлою за однією адресою і він пропустив 6 місячний строк для прийняття спадщини (а.с.18).

Представник позивача також зазначила, що фактично в даному АДРЕСА_2  міста Донецька проживали мати позивача  - ОСОБА_9 з двома неповнолітніми дітьми: позивачем - ОСОБА_16, а також його сестрою, відповідачем по справі - ОСОБА_3. У 2006 році ОСОБА_3 переїхала разом  з матір’ю до міста Макіївка, тобто, за адресою: АДРЕСА_2  залишився проживати тільки позивач -  ОСОБА_2, який вважав, що цей будинок його, оскільки він постійно проживав в ньому, здійснював ремонт, ніс всі витрати на його утримання, доглядав за присадибною ділянкою та  вів на ній господарство; крім того, позивач знав про те, що на нього складений заповіт, однак, в силу того, що на момент видачі заповіту йому було тільки шість років, у зв’язку  з чим,  він не міг та не мав права звертатися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки це повинна була зробити його мати, яка, як з’ясувалось надалі, цього не зробила.

З огляду на встановлені під час судового розгляду  обставини справи, а також враховуючи, що згідно договору про надання в безстрокове користування земельною ділянкою для будівництва індивідуального житлового будинку від 02 квітня 1958 року, посвідченого Першою Сталінською  нотаріальною конторою та зареєстрованого в Донецькому міському бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 21699 від 02.07.1963 року, домоволодіння на земельній ділянці по АДРЕСА_2 яке зареєстровано за іншою особою  (померлою  у 1979 році), про що позивачу стало відомо тільки у 2010 році,  коли він вирішив зареєструватися в будинку за вищезазначеною адресою та оформити перепланування, суд вважає позовні вимоги щодо визнання права власності за ОСОБА_2, 1990 року народження, на житловий будинок Літера А-1, житловою площею 54,50 м2, загальною площею –74, 90  м2, який складається: тамбур –Літера 2, літню кухню –Літера В, сарай –Літера Г,Е, розташований на земельній ділянці  по АДРЕСА_2 обґрунтовані, у зв’язку з чим, підлягають задоволенню, оскільки факти володіння домом ОСОБА_4 з моменту забудови, тобто з 1964 року та до моменту її смерті –1997 року, а з 1997 року - ОСОБА_2 до теперішнього часу, ніхто не оспорював.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст. ст. 16, ч.1 ст. 316, ч.1 ст.  317, ст.ст. 325, 328, 344, 380, 383 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 8, 10, 11, 60, 88, 208-209, 212-215, 218, 223, 292, 294 Цивільно-процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Восьма Донецька державна нотаріальна контора про визнання право власності на домоволодіння –задовольнити.  

Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 року народження, право власності на житловий будинок житловий будинок Літера А-1, житловою площею 54,50 м2, загальною площею –74, 90  м2, який складається: тамбур –Літера 2, літню кухню –Літера В, сарай –Літера Г,Е, розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_2

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя                                               І.А. Гладка

                                                                                                                  19.04.2011