Справа № 2-1690/11

Р І Ш Е Н Н Я  

Іменем України

19.05.2011 року                                                                                                      м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:     

головуючого судді - Поліщук Р.А.

при секретарі -           Філатової А.І.

за участю представника відповідача (позивача) -  ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Нікополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору дарування житлового будинку недійсним, про визнання права власності на частину житлового будинку в порядку спадкування за законом, і зустрічному позову ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору дарування житлового будинку частково недійсним, про визнання права власності на частину житлового будинку в порядку спадкування за законом, -

                                                         ВСТАНОВИВ:                                                            

          10.04.1998р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_9 і ОСОБА_8 про визнання договору дарування домоволодіння АДРЕСА_1 частково недійсним, визнанні права власності на частину спадкоємного майна й розділі спадкоємного майна. Інтереси ОСОБА_2 представляв за дорученням ОСОБА_5 який надалі                                                   -12.02.1999р. у порядку ст. 103 ЦПК України змінив вимоги позивача й просив визнати договір дарування повністю недійсним.

          -27.04.1999р. ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_9 подали позов до ОСОБА_7 і ОСОБА_8 про визнання договору дарування житлового будинку недійсним, визнанні права власності на 1/6 частину домоволодіння й про реальний розділ спадкоємного майна.

          -22.05.2000р. позивачі в порядку ст. 103 ЦПК України уточнили свої вимоги й просили визнати договір дарування будинку недійсним, визнати за ними право власності на 13/70 частин житлового будинку за кожним.

          Свої вимоги позивачі мотивували тим, що їх батьки ОСОБА_12 і ОСОБА_13 були одружені з 1936 р.

          У період шлюбу вони побудували житловий будинок АДРЕСА_1. Житловий будинок був зданий в експлуатацію в 1985 р., і правовстановлюючі документи були оформлені на ім'я ОСОБА_12.

          ІНФОРМАЦІЯ_1 р. умерла ОСОБА_13. Після її смерті відкрилася спадщина на 1/2 частину спірного домоволодіння й грошові внески. Спадкоємцями 1 черги за законом були в рівних частках їх батько ОСОБА_12, і діти, -: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_7, а також внучка ОСОБА_9, тому що її батько ОСОБА_14 умер раніше матері.

          Усі спадкоємці, за винятком ОСОБА_9, прийняли спадщину, звернувшись у встановлений строк із заявою про прийняття спадщини в нотаріальну контору.

В інтересах неповнолітньої спадкоємиці ОСОБА_9 у відповідності зі ст. 14 ЦК України повинна була в нотаріальну контору звернутися її мати із заявою про прийняття спадщини, однак таку заяву в нотаріальну контору не направили, чим було порушене право неповнолітнього спадкоємця по незалежних від його волі причинах.

          Батько   ОСОБА_12   прийняв   спадщину як шляхом   звернення   із   заявою  в нотаріальну контору про прийняття спадщини, так і шляхом фактичного вступу в керування й володіння спадкоємним майном, тому що був прописаний і постійно проживав у спадкоємному будинку.

          Таким чином, частки в спадщині після смерті матері становлять:

- частка батька - 8/14 (1/2+1/14) або 4/7;

- частка інших спадкоємців - по 1/14 кожному (1/2:7=1/14).

          Грошові внески вони одержали й розділили.

          ІНФОРМАЦІЯ_2 року вмер їхній батько ОСОБА_12.

          Після смерті ОСОБА_12 усі діти, за винятком ОСОБА_7, і онученята ОСОБА_9 звернулися із заявою про прийняття спадщини в нотаріальну контору. Однак у нотаріальній    конторі    їм   стало    відомо,    що    батько розпорядився спадкоємним майном і подарував увесь будинок дочці ОСОБА_7, своїй внучці - ОСОБА_8 на підставі договору дарування від 29.11.1994 року.

          Вважають, що договір дарування був складений у порушення законодавства, що регулює права спадкоємців за законом і права неповнолітнього спадкоємця, а тому, у відповідності зі ст. 48 ЦК України угода, яка не відповідає вимогам закону, повинна бути визнана недійсної.

Крім того, їм відомо, що батько уклав договір дарування будинку в результаті неправомірного впливу на батька з боку ОСОБА_7. ОСОБА_7 зробив так з тою метою, щоб увесь будинок дістався тільки його дочки ОСОБА_8, таким чином, позбавивши інших спадкоємців їх частки в спадкоємнім майні.

Усі вони допомагали батькам у будівництві спірного домоволодіння й батьки у свою чергу бажали, щоб після їхньої смерті будинок залишився дітям. ОСОБА_7 ніякої допомоги батькам при будівництві будинку не виявляв, тому батько не міг укласти такий договір дарування на вкрай невигідні для себе умовах.

Вважають, що частка батька, складова 8/14 частин житлового будинку повинна успадковуватися всіма спадкоємцями за законом.

Зважаючи на те, що ОСОБА_7 після смерті батька спадщину не прийняв, спадщина після смерті батька підлягає спадкуванню тільки позивачами. За ОСОБА_7 тільки може бути визнане право власності на 1/14 частину домоволодіння, що залишився після смерті матері.

За кожним з позивачів повинне бути визнане право власності на 1/14 частину домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті матері, і на 4/35 частин (4/7:5=4/35) у порядку спадкування за законом після смерті батька, а всього на 13/70 частин домоволодіння за кожним.

Таким чином, позивачі, згідно своїх позовних вимог, просили суд визнати договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, ув'язнений між ОСОБА_12 і ОСОБА_8 29.11.1994 року 2-ой Нікопольською нотаріальною конторою недійсним у відповідності зі ст. ст. 48 і 57 ЦК України, визнати за ними право власності в порядку спадкування за законом на 13/70 частин житлового будинку АДРЕСА_1, за кожним.

ОСОБА_9 просила суд продовжити строк на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_13, і визнати за нею право власності на 13/70 частин житлового будинку в порядку спадкування за законом. Не заперечувала проти того, що ОСОБА_12 міг розпорядитися приналежної йому частиною домоволодіння. Надалі вона виїхала за межі м. Нікополя на постійне місце проживання, була двічі допитана  окремим  дорученням,  підтримала  свої  позовні  вимоги, визнала вимоги ОСОБА_7 просила заслухати справу в її відсутності. Крім того, у зв'язку з реєстрацієй шлюбу вона змінила своє прізвище на «ОСОБА_7».                                                  Відповідач ОСОБА_7 позовні вимоги позивачів визнав частково, не заперечував той факт, що після смерті матері позивачі мають право на спадкування по 1/14 частині домоволодіння. Він прийняв спадщину шляхом звернення із заявою про прийняття спадщини в нотаріальну контору. Не заперечує проти продовження строку на прийняття спадщини ОСОБА_6 (ОСОБА_6) після смерті ОСОБА_13. Згодний, щоб за нею також було визнане право власності на 1/14 частину домоволодіння, не заперечував проти визнання договору дарування частково недійсним, оскільки батько ОСОБА_12 розпорядився й частиною спадкоємного майна, що залишився після смерті матері без згоди інших спадкоємців.

Однак ОСОБА_12 мав право розпорядитися своєю часткою в спадщині й домоволодінні за своїм розсудом. Він, як і його дочка, ОСОБА_15, не виявляли на ОСОБА_12 тиску.

ОСОБА_8 постійно проживала в спірному будинку, доглядала за дідусем. Спочатку ОСОБА_12 склав заповіт, яким заповів усе своє майно ОСОБА_7 Пізніше він виявив бажання подарувати будинок ОСОБА_8 Усі позивачі про це знали, і ніхто тоді проти цього не заперечував.

Після смерті батька він - ОСОБА_7, прийняв спадщину шляхом фактичного вступу в керування спадкоємним майном.                    

У свою чергу ОСОБА_7 пред'явив зустрічний позов і просив визнати договір дарування будинку частково недійсним, визнати за ним право власності на 1/14 частину домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті матері. Спадщина він прийняв шляхом звернення із заявою в нотаріальну контору.                    

У судове засідання ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 не з'явилися, про слухання справи були сповіщені. Підтвердженням тому, телеграма ОСОБА_2 про відкладання справи з родинних обставин, ОСОБА_11 до суду взагалі не з'явився, ОСОБА_4 до суду приходила 16.05.2011р., підтвердила, що знає про слухання справи 19.05.2011р., але нібито повістки не одержала, на пропозицію секретаря одержати повістку –відмовилася (на що був складений акт), направивши телеграму про повідомлення її наступною датою слухання справи. Суд визнав їхню неявку до суду без поважних причин, і продовжив розгляд справи, залишивши їх позовні вимоги без розгляду.                              У судовім засіданні інтереси ОСОБА_7 за дорученням представляв ОСОБА_16, який підтримав вимоги свого довірителя в  У судовім У  У Узасіданні інтереси ОСОБА_7 за дорученням представляв ОСОБА_1, який підтримав вимоги свого довірителя в частині визнання договору дарування будинку частково недійсним і визнанні за ним право власності на 1/14 частину домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті матері. ОСОБА_3 . визнала позовні вимоги ОСОБА_7 у частині визнання за ним права власності на 1/14 частину домоволодіння. ОСОБА_3 написала заяву й просила розглянути справа в її відсутність, на позові наполягала, вимоги ОСОБА_7 визнала, позови ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 не визнає.

Позовні вимоги позивачів,- ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4, про визнання договору дарування повністю недійсним і визнанні за ними права власності на 13/70 частин будинку ОСОБА_7 не визнав як і ОСОБА_15, ОСОБА_3 вважаючи, що ОСОБА_12 правомірно розпорядився своєю частиною будинку. ОСОБА_15, не заперечувала проти визнання договору дарування будинку частково недійсним, і визнанні за позивачами ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_6  права власності на 1/14 частину домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті матері, ОСОБА_13, і проти продовження строку на прийняття спадщини ОСОБА_9, і визнанні за нею права власності на 1/14 частину домоволодіння.

Вислухавши думку сторін, вивчивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.

Як установлено в судовім засіданні домоволодіння АДРЕСА_1  було  побудовано     подружжям ОСОБА_12  і  ОСОБА_17.      Домоволодіння     в      1985 році      було      здано      в     експлуатацію й правовстановлюючі документи оформлені на ім'я ОСОБА_12.

ІНФОРМАЦІЯ_1 р. умерла ОСОБА_13 (а.с.6).

Після її смерті відкрилася спадщина на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1.

На випадок смерті ОСОБА_13 спадщиною не розпорядилася.

У відповідності зі ст. 529 ЦК України при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти, подружжя й батьки померлого. Онуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо вчасно відкриття спадщини немає в живих того з батьків, який був би спадкоємцем; вони успадковують нарівно в тій частці, яка належала б при спадкуванні за законом їх померлому батькові.

Після смерті ОСОБА_13 спадкоємцями першої черги були її чоловік ОСОБА_12, і її діти: ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4 а також внучка ОСОБА_6, оскільки її батько ОСОБА_14 умер раніше матері.

Усі спадкоємці, за винятком ОСОБА_6 прийняли спадщину у відповідності зі ст. 549 ЦК України.

Так, чоловік померлої ОСОБА_12 і її діти прийняли спадщину шляхом обігу із заявою в нотаріальну контору.

На момент смерті ОСОБА_13 ОСОБА_6 була неповнолітньої й від її імені із заявою повинна була звернутися її мати, однак вона цього не зробила, чим порушила права неповнолітнього спадкоємця.

У судовім засіданні сторони не заперечували проти продовження строку для прийняття спадщини ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_13 і дали згоду на визнання за нею права власності на частину спадкоємного майна, з обліком того, що ОСОБА_9   була двічі допитана  окремим  дорученням,  підтримала  свої позовні вимоги, визнала вимоги ОСОБА_7, просила заслухати справу в її відсутності .

Крім того, у судовім засіданні представник ОСОБА_7 показав, що отримані після смерті матері грошові внески вони поділили нарівно, у тому числі й частину грошей ОСОБА_5 передав ОСОБА_6, що може свідчити про фактичне прийняття ОСОБА_18 спадщини після смерті бабусі.

У відповідності зі ст. 550 ГК України суд визнає причину пропуску ОСОБА_6 строку на прийняття спадщини після смерті бабусі ОСОБА_19 поважної. Дійсно ОСОБА_6 на момент смерті спадкодавця була неповнолітньої, її опікун неналежно виконав свої обов'язки й не звернулася із заявою в нотаріальну контору про прийняття спадщини в інтересах неповнолітнього спадкоємця.

Таким чином, частка кожного спадкоємця в спадкоємнім майні після смерті матері становить    1/14 частину (1/2 частина домоволодіння: 7 спадкоємців = 1/14).

Суд знаходить обґрунтованими вимоги позивачів ОСОБА_6, ОСОБА_3  і ОСОБА_7 у частині визнання за ними права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_13

За кожним зі спадкоємців: ОСОБА_7, ОСОБА_3, і ОСОБА_6  повинне бути визнане право власності на 1/14 частину домоволодіння АДРЕСА_1, за кожним.

Інвентарна вартість 1/2 частини домоволодіння становить 6326 гр. (а.с. 18).

Частка ОСОБА_12 у домоволодінні після смерті дружини становить 1/2+1/14=8/14 (або 4/7).

Згідно зі ст. 113 ЦК України кожний учасник загальної часткової власності має право на возмездне або безоплатне відчуження іншій особі своєї частки в спільному майні.

Однак, 29.11.1994р. ОСОБА_12 подарував ОСОБА_8 усе домоволодіння АДРЕСА_1.

Договір дарування був зареєстрований у другій Нікопольській державній нотаріальній конторі р.№.2-3634 від 29.11.1994г. (а.с.ЗЗ).

У порушення чинного законодавства, містячи договір дарування будинку, ОСОБА_12 розпорядився також і часток інших спадкоємців у спірнім домоволодінні, чим ущемив їх права.

Згідно зі ст. 60 ЦК України недійсні частини угоди не спричиняють недійсності інших її частин, якщо можна припустити, що угода була б зроблена й без включення недійсної її частини.

Оскільки ОСОБА_12 мав право, розпорядитися приналежної йому часткою у домоволодінні ( у тому числі й спадкоємною частиною після смерті дружини), а всього в розмірі 8/14 частин, то суд вважає, що договір дарування, ув'язнений між ним і ОСОБА_8 повинен бути визнаний частково дійсним.

Судом не встановлене, що ОСОБА_12 уклав договір дарування в результаті неправомірного впливу на нього з боку ОСОБА_7 на вкрай невигідні для себе умовах внаслідок збігу важких обставин або за іншими підставами, передбачених ст. 57 ЦК України.

ОСОБА_12, розпоряджаючись приналежної йому часток у домоволодінні, не ущемив особисті або майнові права позивачів. Його дії в цій частині відповідають вимогам закону. При укладанні договору дарування нотаріусом була перевірена дієздатність ОСОБА_12, договір дарування укладений відповідно до чинного законодавства, ОСОБА_12 розумів значення своїх дій.

Крім того, ОСОБА_15 постійно проживала в спірнім домоволодінні й останнім часом доглядала за дідом, що не заперечували в судовім засіданні представник ОСОБА_7, ОСОБА_3 у своїй заяві, ОСОБА_6 по протоколах допиту.

Позивачі не надали суду доказів, що підтверджують те, що ОСОБА_12 уклав договір дарування із ОСОБА_20 на вкрай невигідних для нього умовах у зв'язку із плином важких обставин.

При таких обставинах суд не знаходить підстав для визнання договору дарування домоволодіння АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_12 і               ОСОБА_8, 29 листопада 1994 р. повністю недійсним. У цій частині в позовні вимоги позивачів задоволенню не підлягають.                                                                                                    

Керуючись ст. ст. 15, 30, 62 ЦПК, 48, 60, 113, 529, 549, 550 ЦК України, суд

                                                                 ВИРІШИВ:

Визнати договір дарування домоволодіння АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_12 з однієї  сторони й ОСОБА_8 з іншої сторони 29 листопада 1994 року в 2 Нікопольській державній нотаріальній конторі, реєстраційний № 2-3634 частково недійсним.

Визнати за ОСОБА_3, ОСОБА_7 право власності на 1/14 частину домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом, за кожним, після смерті матері, ОСОБА_13

Продовжити ОСОБА_6 строк на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_13 й визнати за нею право власності 1/14 частина домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.

В іншій частині в позові ОСОБА_3, ОСОБА_6, відмовити.

На рішення може бути подана апеляція в Дніпропетровський апеляційний суд протягом                 10 днів з подачею апеляції через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Суддя:Р. А. Поліщук