ПОСТАНОВА

                                              ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2008 року   Печерський  районний суд м. Києва в складі:

            Головуючого судді:                          Фінагєєва В.О.

            при  секретарі:                                  Кабанець О.С.

            розглянувши в відкритому судовому засіданні  в м. Києві адміністративну справу за позовом  ОСОБА_1 до Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України про визнання рішення незаконним та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

22.09.2004 року позивач звернувся до суду та просив суд винести постанову, якою: 

1. Визнати спільне рішення викладене в листі  Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства фінансів України  за підписом Першого заступника міністра праці та соціальної політики України від 11.03.2004 року та підписом Заступника міністра фінансів України від 12.03.2004 року про визначення розміру грошової компенсації за санаторно-курортне лікування громадян, на яких поширюється «Порядок надання і розміри грошових компенсацій вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян», затвердженого постановою Кабінету міністрів України  від 03 квітня 1995 року № 236 - незаконним.

2. Зобов'язати Міністерство праці  і соціальної політики України, Міністерство фінансів України визначити дійсну середню вартість путівки у відповідності до вимог законодавства України.

В ході розгляду справи в суді позивач змінив свої позовні вимоги та просив суд вважати п. 2  своєї позовної заяви недійсним та зобов'язати Міністерство праці та соціальної політики України надати довідку про середню вартість путівок в санаторно-курортних закладах, підпорядкованих міністерству праці та соціальної політики України. Також просив суд на підставі довідки наданої міністерством, або на підставі постанови правління фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, встановити фактичну середню вартість путівки. Стягнути  з Міністерство праці та соціальної політики України суму фактичної середньої вартості путівки.

Свій позов позивач обґрунтовує тим, що спільне рішенням Міністерства праці та соціальної політики України,  Міністерства фінансів України про визначення суми компенсації на санаторно-курортне лікування, замість невикористаних путівок  незареєстроване в міністерстві Юстиції України, а відтак незаконне.  В разі застосування його - буде вступати в протиріччя з п. 3 ст. 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та п. 7 постанови КМУ № 785 от 17.06.2004 p., також дане рішення порушує принцип справедливості при розподілі бюджетних коштів, оскільки одні інваліди отримують путівки щорічно вартістю, на час звернення позову, 1500 грн., а інші 100 грн. раз на 2 роки., що гарантує п. 9 ст. 7 Бюджетного кодексу. Положеннями   ЗУ "Про державний бюджет на 2004 p.", зупинено дію положень інших законів України щодо надання пільг,  компенсацій  і гарантій  окремим  категоріям  громадян та змінено або встановлено нові підстави й умови їх надання. По даним положенням було конституційне подання і   1 грудня 2004 р. Конституційним Судом України було прийняте рішення N 20-рп/2004. Суд чітко визначив в яких випадках можуть бути призупиненні положення щодо прав та пільг громадян. Всі інші підстави звуження прав та пільг, в тому числі  ветеранів війни - незаконні. Виходячи з вище зазначеного, позивач вважає, що Міністерство праці та соціальної політики України має визначати фактичну середню вартість путівки виходячи з вартості путівок санаторно-курортних закладів підпорядкованих міністерству, таких як санаторій "Салют" (м. Одеса) або ж використовуючи розрахунки Правління Фонду соціального страхування тимчасової втрати працездатності, постанова "Про граничні витрати коштів Фонду на санаторно-курортне лікування" N 36 від 19.09.2001 р.  Виходячи з вище зазначеної постанови витрати за  добу на одну особу в санаторно-курортному закладі складає 65 грн. (взята мінімальна сума) помножено на 24 доби, тобто середня вартість путівки може складати 1560 грн.

В судове засідання позивач не з'явився та просив суд розглядати справу у його відсутність.

Представники відповідачів Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України до суду не з'явилися та не повідомили суд про причини своєї неявки. Про належне повідомлення відповідачів свідчать розписки про вручення їм повісток, що є в матеріалах справи.

Приймаючи до уваги клопотання позивача про розгляд справи у його відсутність, а також той факт, що   представники  відповідачів  не з'явились до суду з неповажних причин, суд на підставі ч. 4 ст. 128 КАС України вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідачів, що були повідомлені належним чином про час, місце та дату судового розгляду справи.

Розглянувши справу, дослідивши надані суду докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість позову та необхідності його часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом І групи, перебуває на обліку для   забезпечення   санаторно-курортною путівкою з 17.11.2000 року. В серпні 2003 року ОСОБА_1 була виплачена грошова компенсація замість санаторно-курортного лікування за 2000-2001 роки у розмірі 100 гривень, які були направлені поштовим переказом, але він від них відмовився, про що управлінням праці та соціального захисту населення складено акт про відмову від грошової компенсації. Повторно ОСОБА_1 став на облік в 2002 році. 21.10.2004 року йому було запропоновано санаторно-курортну путівку в санаторій смт. Ворзель, від якої він відмовився, мотивуючи тим, що бажає отримати грошову компенсацію замість санаторно-курортного лікування. ОСОБА_1 включено у списки на виплату грошової компенсації за 2002 - 2004 роки. 

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.1995 року № 236 "Про порядок надання і розміри грошових компенсацій вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян" (у редакції до 17.06.2004 року) визначено, що середню вартість путівки визначає Міністерство праці та соціальної політики України за погодженням з Міністерством фінансів України.

Оскаржуваним позивачем спільним листом Міністерства праці та соціально політики України № 03-3/4102 від 11.03.2004 року, Міністерства фінансів України № 31-03153 від 12.03.2004 року   визначено вартість грошової компенсації за санаторно-курортне лікування для осіб на яких поширюється постанова Кабінету Міністрів України від 03.04.1995 року № 236 "Про порядок надання і розміри грошових компенсацій вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян", яка діяла до 17.06.2004 року та якою регулювався порядок компенсації середньої вартості курортної путівки - в сумі 100 грн.

Однак сума зазначеної компенсації в 100 грн.   замість санаторно-курортного лікування на 2004 рік, яка визначений Міністерством праці та соціально політики України для забезпечення санаторно-курортного лікування  не є середньою вартістю путівки, яка передбачена до компенсації Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в якому не йдеться про те, що середня вартість путівки для інвалідів І групи складає 100 грн., а мова йде про компенсацію 100% середньої вартості путівки за бажанням інваліда замість запропонованої йому такої путівки до санаторію, профілакторію або будинку відпочинку.

Таким чином судом встановлено, що спільне рішення викладене в листі  Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства фінансів України  за підписом Першого заступника міністра праці та соціальної політики України від 11.03.2004 року та підписом Заступника міністра фінансів України від 12.03.2004 року про  визначення розміру грошової компенсації за санаторно-курортне лікування громадян, на яких поширюється «Порядок надання і розміри грошових компенсацій вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян», затвердженого постановою Кабінету міністрів України  від 03 квітня 1995 року № 236 - в розмірі 100 грн. - не відповідає вимогам Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а тому  є незаконним.

Крім того  вказане спільне рішення викладене в листі  Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства фінансів України  за підписом Першого заступника міністра праці та соціальної політики України від 11.03.2004 року та підписом Заступника міністра фінансів України від 12.03.2004 року про  визначення розміру грошової компенсації за санаторно-курортне лікування громадян… не  зареєстроване в Міністерстві юстиції України.

У відповідності до вимог ст. 1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» -  з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Ст. 3 зазначеного Указу визначено, що  нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Таким чином зазначений спільний лист не набув чинності, а  тому  міністерство праці та соціальної політики України не мало право застосовувати його для  визначення розміру компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян.

Отже суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача про визнання незаконним зазначеного спільного рішення Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства фінансів України.

Вимоги позивача про зобов'язання Міністерства праці та соціальної політики України надати ОСОБА_1 довідку про середню вартість путівок в санаторно-курортних закладах, підпорядкованих Міністерству праці та соціальної політики України підлягають повному задоволенню, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.1995 року № 236 "Про порядок надання і розміри грошових компенсацій вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян" (у редакції до 17.06.2004 року) визначено, що середню вартість путівки визначає Міністерство праці та соціальної політики України за погодженням з Міністерством фінансів України. Отже обов'язок визначення середньої вартості путівки  покладений на  Міністерство праці та соціальної політики України.

Статею 9 Закону України «Про інформацію» визначено, що  всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Таким чином суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1, будучи інвалідом 1-ї групи, маючи право на отримання компенсації вартості путівки замість  отримання самої путівки на санаторно-курортне лікування - мав право на отримання від Міністерства праці та соціальної політики України інформації про середню вартість путівки, яку міністерство зобов'язано було визначити у відповідності до вимог Постанови  Кабінету Міністрів України від 03.04.1995 року № 236 "Про порядок надання і розміри грошових компенсацій вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян".

Вимоги позивача про встановлення судом фактичної середньої вартості путівки на підставі довідки наданої Міністерством праці та соціальної політики України або на підставі постанови правління фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності - задоволенню не підлягають з наступних підстав.

У відповідності до вимог Постанови  Кабінету Міністрів України від 03.04.1995 року № 236 "Про порядок надання і розміри грошових компенсацій вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян" обов'язок визначення середньої вартості путівки лежить на Міністерстві праці та соціальної політики України, а не на  судах України. Крім того позивач просить суд встановити фактичну середню вартість путівки на підставі довідки Міністерства праці та соціальної політики України. Однак на момент розгляду вказаної справи  такої довідки не існує і відповідач - Міністерство праці та соціальної політики України має видати таку довіку позивачу відповідно до  даного рішення суду, що станеться після набуття даним рішенням чинності. А отже в даний момент у суду не має ні права ні можливості  встановлювати фактичну середню вартість путівки.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача Міністерства праці та соціальної політики України на його користь суми фактичної середньої вартості путівки  задоволенню не підлягають, оскільки зазначену суму відповідно до даного рішення суду має визначити відповідач,  тільки після чого суд зможе розглядати вказані вимоги. В даний час  в суду немає даних про фактичну  середню вартість путівки на санаторно-курортне лікування, а тому суд позбавлений можливості стягнути з відповідача не існуючу суму.

На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. ст. ст. 159, 160, 161, 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати спільне рішення викладене в листі  Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства фінансів України  за підписом Першого заступника міністра праці та соціальної політики України від 11.03.2004 року та підписом Заступника міністра фінансів України від 12.03.2004 року про  визначення розміру грошової компенсації за санаторно-курортне лікування громадян, на яких поширюється «Порядок надання і розміри грошових компенсацій вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян», затвердженого постановою Кабінету міністрів України  від 03 квітня 1995 року № 236 - незаконним.

Зобов'язати Міністерство праці та соціальної політики України надати ОСОБА_1 довідку про середню фактичну вартість путівок в санаторно-курортних закладах, підпорядкованих міністерству праці та соціальної політики України.

 В решті позовних вимог відмовити.

 Постанову може бути оскаржено до Київського адміністративного апеляційного суду через Печерський   районний суд протягом  10 днів з моменту проголошення постанови шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги протягом 20 діб з моменту подачі заяви.

Суддя: