- 1 -
№2а-181/11-0407
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.04.2011р. Суддя Вільногірського міського суду Дніпропетровської області
Литвинова Р.А.,
розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Вільногірської міської ради депутатів Дніпропетровської області про визнання неправомірними дій по призначенню та виплаті державної допомоги до досягнення дитиною трирічного віку,
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з зазначеним адміністративним позовом, в якому зазначає наступне.
Вона є матір’ю дитини –сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження і відповідно до ст.15 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми»(в редакції Закону від 22.03.2001р.) було встановлено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого Законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
В 2006р. згідно з Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік»в ст.15 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми»були внесені зміни, відповідно до яких була встановлена допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не в розмірі прожиткового мінімуму, а менше –у розмірі, що дорівнює різниці між 50% прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90 грн.
Таке внесення змін до Закону порушувало ч.2 ст.22 Конституції України, згідно до якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Таким чином, на протязі 2007р. після народження дитини вона отримувала від відповідача щомісячно допомогу по догляду за дитиною в розмірі 130-140грн., замість допомоги в розмірі прожиткового мінімуму.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р. №6-рп/2007 положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»в частині внесення змін в ст.15 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми»були визнані такими, що не відповідають Конституції України, оскільки обмежують соціальні права громадян.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. №10-рп/2008 Конституційний Суд України роз`яснив, що Конституція України не надає Закону про державний бюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів і цим Законом не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх.
Таким чином, при встановленні виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку треба керуватись тільки Законом України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми»в його початковій редакції, а не постановами КМ України, оскільки вони є підзаконними нормативними актами.
Позивач зазначає, що відповідач є суб`єктом владних повноважень, головним розпорядником коштів місцевого бюджету за рахунок субвенцій з державного бюджету. Тому з липня 2007р. він повинен був керуватись вищевказаними рішеннями Конституційного Суду України і надавати їй щомісячно державну допомогу по догляду за дитиною в розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, який згідно із ст.62 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»складав : з 01.04.2007р. –463грн., з 01.10.2007р. –470грн., а відповідачем були виплачені значно менші суми, що є порушенням її конституційних
прав, тому необхідно, щоб було зроблено перерахунок.
Про порушення відповідачем її конституційних прав вона дізналась в січні 2011р. від її знайомих, які раніше звернулись з відповідними позовами до суду. Як їй стало відомо, вона повинна була звернутись до суду до 09.09.2010р. в порядку, передбаченому ст.15 ЦПК України з цивільним позовом, за яким була встановлена позовна давність в три роки.
- 2 -
В свою чергу, згідно з ч.2 ст.15 ЦПК України до 01.01.2011р. вона мала право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства, строк позовної давності за яким складав три роки, і таким чином без пропуску строку позовної давності вона мала право вимагати від відповідача виконання певних дій, починаючи з липня по грудень 2007р.
09.09.2010р. Конституційним судом України було прийняте рішення №19-рп/2010, згідно з яким ч.2 ст.15 ЦПК України визнана неконституційною, і вона може звернутись до суду тільки згідно з ч.1 ст.18 КАС України в порядку адміністративного судочинства. При цьому згідно з ч.1 ст.99 КАС України строк за захистом її порушеного права значно скорочений на відміну від строку, передбаченого ЦК та ЦПК України, і складає 6 місяців, замість трьох років.
Позивач в своєму позові зазначає, що Верховна Рада України своїми неконституційними законами спочатку привела до виникнення даного спору, потім двічі (Законом від 18.02.2010р. №1691-УІ, яким юрисдикція щодо спорів фізичних осіб з суб`єктами владних повноважень з приводу пенсій та соціальних виплат передана з адміністративного до цивільного судочинства, та Законом від 07.07.2010р. №2453-У1 юрисдикція щодо спорів фізичних осіб з суб`єктами владних повноважень з приводу пенсій та соціальних виплат до 01.01.2011р. належить до розгляду в порядку цивільного судочинства), які визнані Конституційним Судом України неконституційними. Цим Верховна Рада України ввела її в оману щодо строків її звернення до суду за захистом свого порушеного права (який був встановлений в три роки), тому вона вважає, що з поважних причин пропустила 6-місячний строк на звернення до суду щодо вимог, які передували подачі адміністративного позову, тому що до останнього часу законодавець встановлював, що вона мала право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства з відповідним строком позовної давності в три роки, що на 2 з половиною роки більше, ніж передбачено ст.99 КАС України і який почав діяти з 09.09.2010 року.
Згідно з ч.1 ст.102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений за клопотанням особи, яка бере участь в справі.
Позивач просить поновити пропущений нею з поважних причин строк на звернення до суду з даним позовом, визнати неправомірними дії відповідача стосовно невірного нарахування їй державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату їй цієї допомоги за період з липня по грудень 2007р. (включно).
Відповідач висловив свої заперечення проти позову, надавши їх в письмовому вигляді. З них вбачається, що він не вважає свої дії по відмові в перерахунку державної допомоги на дитину неправомірними. Державна допомога позивачу була призначена як застрахованій особі до досягнення дитиною трьох років у відповідності до діючого законодавства, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України та виходячи з відповідного обсягу видатків, передбачених Законом України «Про державний бюджет України на 2007р.». При цьому керувались ст.56 Закону України «Про державний бюджет України на 2007р.». Конституційним Судом України 09.07.2007р. було прийнято рішення стосовно виплати цих допомог, але кошти при цьому для таких цілей не надавались, змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2007р.»Верховною Радою не приймалось.
УПСЗН не може виконувати рішення Конституційного Суду України, так як не було внесено змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2007р.»та не збільшено видатків на виплату державної допомоги. УПСЗН призначало ці допомоги згідно програмного комплексу, до якого вони не вправі вносити будь-які зміни. Такі повноваження має лише Міністерство праці та соціальної політики України. Тому УПСЗН просить відмовити позивачці в задоволенні позову, при цьому врахувати ту обставину, що позивач пропустила 6-ти місячний строк для звернення до суду, крім того дія рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007р., яким визнано таким, що не відповідає Конституції України абз.3 ч.2 ст.56 Закону України «Про державний бюджет України на 2007р.», закінчується 31.12.2007р.
Вивчивши матеріали справи, надані по справі докази, заперечення відповідача, оцінивши повідомлені сторонами обставини, провівши глибокий, системний аналіз законодавства, яке регулює правовідносини, що склались між сторонами, суд приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.
Позивачка на своєму утриманні має дитину – сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження (а.с.9), тому вона має право на отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно з Законом України
- 3 -
«Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», як застрахована особа.
Відповідно до названого Закону на підставі наданої нею заяви відповідачем їй була призначена допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років з 01.04.2007р. до досягнення дитиною трьох років. Як видно з наданої довідки про розміри виплаченої державної допомоги, в 2007р. позивачці виплачувалась допомога в межах 129-144грн. на місяць (а.с.7).
Відповідно до п.3 ст. 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»від 18.01.2001 року № 2240-ІІІ підставою для призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є наказ (розпорядження) роботодавця про надання застрахованій особі, яка фактично здійснює догляд за дитиною, відпустки для догляду за дитиною. До надання позивачці відпустки по догляду за дитиною проводились відрахування до Фонду соціального страхування, в зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, так як вона є застрахованою в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування. Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»від 18.01.2001 року № 2240-ІІІ : застраховані особи мають право отримувати у разі настання страхового випадку матеріальне забезпечення та соціальні послуги, передбачені цим Законом (п.3 ч.1 ст. 29) ; одним з видів матеріального забезпечення є допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (п.4 ч.1 ст. 34) ; право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має застрахована особа, яка фактично здійснює догляд за дитиною (ч.1 ст. 42).
З 01.01.2007 року згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2007 року № 32 «Питання виплати застрахованим особам допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку»та Наказу Міністерства праці та соціальної політики від 06.12.2006 року № 453 «Про передачу функцій призначення та виплати допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку застрахованим особам від страхувальників та робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та його відділень з призначення та виплати допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, які передбачені Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»від 18.01.2001 року № 2240-ІІІ передані органам праці та соціального захисту населення.
Статтею 43 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»встановлений розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, який не повинен бути меншим розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Що стосується виплати позивачці допомоги по догляду за дитиною в 2007 році суд приходить до наступних висновків.
Як вбачається з наданої позивачкою довідки (а.с.7), в 2007р. позивачка почала отримувати вказаний вид допомоги з 01.04.2007р.
Установа відповідача в 2007р. не здійснила перерахунок та не забезпечила виплату суми щомісячної допомоги позивачу відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», посилаючись на те, що відповідно до статті 56 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” та роз'яснень Міністерства праці та соціальної політики України від 11 вересня 2007 року № 430/5/75-07 “Про порядок застосування норм рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 щодо скасування ряду положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, які стосуються обмеження у 2007 році розміру допомоги за дитиною до досягнення нею трирічного віку встановлено, що допомога по догляду за дитиною
до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” здійснюється за рахунок коштів відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції
- 4 -
України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції
України (є неконституційним), зокрема положення пункту 14 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” в частині зупинення на 2007 рік дії статті 12, частини першої статті 15 та пункту 3 розділу VIII “Прикінцеві положення” Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” щодо встановлення розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України “Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність”.
Так, у вищевказаному Рішенні зазначено, що зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України.
У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин. Внаслідок зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій, відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму (частина 3 статті 46 Конституції України, та порушується гарантоване у статті 48 Конституції України право кожного на достатній життєвий рівень.
Конституційний Суд України підкреслив, що відповідно до частини 3 статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
В Рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року вказано, що зі змісту наведених положень Конституції України та Бюджетного кодексу України вбачається, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.
Відповідно до частини 5 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року “Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними”. Відповідно до частини 3 статті 150 Конституції України “Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені”.
Статтею 15 Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
Відповідно до положень статті 62 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” передбачено, зокрема, затвердити на 2007 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 492 гривні, з 1 квітня - 525 гривень, з 1 жовтня - 532 гривні та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 434 гривні, з 1 квітня - 463 гривні, з 1 жовтня - 470 гривень.
За умови відсутності у державному бюджеті коштів на належну виплату допомоги по
догляду за дитиною громадянам України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, створюється ситуація правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Водночас, Конституційний Суд звертає увагу на те, що це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання допомоги по догляду за дитиною, яка прямо передбачена законом.
Відносини, що склалися між позивачем та відповідачем є публічно-правовими
- 5 -
відносинами, виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивачка має дитину віком до трьох років, тобто наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання допомоги по догляду за дитиною.
Наділивши осіб зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які мають дітей віком до трьох років.
Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти.
Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно із статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з позицією позивачки щодо порушення її права на отримання державної допомоги у 2007р., а саме з 09.07.2007 року до 31.12.2007р.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Керуючись вимогами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на адміністративні суди покладено обов'язок, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Суд, встановивши невідповідність положень нормативно-правового акту Конституції України застосовує положення Конституції України як норми прямої дії. Таким чином, суд при вирішенні справи може не застосовувати закон, який не відповідає вимогам Конституції України.
Отже, виходячи з пріоритетності конституційних норм, суд приходить до висновку, що на момент здійснення виплат позивачу, застосуванню підлягали норми статті 15 Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” ( для не застрахованих осіб ) та Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»(для застрахованих осіб), а не положення статті 71 Закону України “Про державний бюджет на 2007 рік”, які істотно звужували обсяг прав, встановлених вищевказаними двома Законами. Дана обставина згодом була підтверджена Рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-29/2007.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного
- 6 -
законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивачки є обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню.
Як видно з наданої позивачкою довідки, державна допомога позивачці УПСЗН була призначена з 01.04.2007р., оскільки з 01.01.2007 року згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2007 року № 32 «Питання виплати застрахованим особам допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку»та Наказу Міністерства праці та соціальної політики від 06.12.2006 року № 453 «Про передачу функцій призначення та виплати допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку застрахованим особам від страхувальників та робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та його відділень з призначення та виплати допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, які передбачені Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»від 18.01.2001 року № 2240-ІІІ передані органам праці та соціального захисту населення.
Законами України про Державний бюджет України на 2007 та 2008 рік взагалі не визначався розмір державної допомоги сім'ям з дітьми, а ті зміни які вносились до статті 15 зазначеного Закону, з 09.07.2007 року визнані неконституційними. Аналізуючи зазначене, можна прийти до висновку, що право на отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років виникає за період з 9 липня 2007 по 31 грудня 2007 г року відповідно до частини 1 статті 15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми»в розмірі прожиткового мінімуму для дитини віком до 6 років.
Також необхідно звернути увагу на положення Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»від 18.01.2001 р. № 2240, відповідно до якого ( в редакції Закону станом на 19.12.2006 року), Закон визначає правові, організаційні та фінансові основи загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян на випадок тимчасової втрати (працездатності, у зв’язку з вагітністю та пологами, народженням дитини та необхідністю догляду за нею. Пунктом 2 статті 1 цього Закону визначено, що застрахована особа - це найманий працівник, на користь яких здійснюється загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням". Статтею 43 цього Закону визначено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі в розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до вимог ч.3 ст.46 Конституції України пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
У розумінні ч.1 ст.1 Закону України «Про прожитковий мінімум»- вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Статтею 2 цього Закону визначено, що прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та законів України.
Законом України №489 від 19.12.2006 р. «Про Державний бюджет України на 2007 рік»дію статті 43 зупинено на 2007 рік, що визнано неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007. Таким чином, положення статті 43 Закону з 09.07.2007 року діє в редакції: «допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі в розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом».
Диспозиція цієї статті співпадає з положенням статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»в частині розміру вказаної допомоги. Тобто розмір допомоги як застрахованим особам, так і не застрахованим особам за період з 09.07.2007 по 31.12.2007 року має визначатись з розміру прожиткового мінімуму.
З огляду на вищенаведене суд дійшов до висновку про наявність законних підстав для задоволення позову ОСОБА_2
- 7 -
В своєму позові позивач порушила клопотання про поновлення пропущеного нею строку для звернення до суду з даним позовом. Питання про поновлення позивачу пропущеного процесуального строку вирішено ухвалою суду від 24.03.2011 року.
В позові позивач не ставить вимоги щодо розподілу судових витрат, тому суд відносить понесені нею витрати у вигляді судового збору в розмірі 03.40грн. на рахунок позивача.
Керуючись ст.ст. 2 ч.3, ст.ст.8, 22, 64, 113, 150 ч.3, 152 ч.2 Конституції України, Рішеннями Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007р.,ст.ст. 73,74 Закону України «Про Конституційний Суд України», ст.ст. 4, 15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", ст.43 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням та похованням»від 18.01.2001р. №2240-Ш, ст. ст. 2, 3, 6-12, 17, 89, 94, 99, 100, 102, 158-164, 167, 183-2, 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України,
П О С Т А Н О В И Л А:
Позов ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Вільногірської міської ради депутатів Дніпропетровської області про визнання неправомірними дій по перерахунку та виплаті державної допомоги до досягнення дитиною трирічного віку та зобов’язання здійснення та виплати вказаної допомоги задовольнити.
Зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Вільногірської міської ради депутатів Дніпропетровської області вчинити дії, спрямовані на перерахунок та забезпечення виплати ОСОБА_2 державної допомоги по догляду за дитиною –сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, до досягнення ним трирічного віку, недоплачену за період з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. у розмірі, визначеному ст.43 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням та похованням», що обчислюється з урахуванням встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років з урахуванням раніше виплачених їй сум, визнавши незаконною бездіяльність відповідача стосовно нездійснення цього перерахунку та невиплати позивачеві державної допомоги за зазначений період 2007 року у відповідності до вказаних норм законодавства.
Апеляційна скарга на постанову подається до апеляційного адміністративного суду Дніпропетровської області через Вільногірський міський суд протягом 10-ти днів з моменту отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Відповідно до ч.7 ст.183-2 КАС України копію постанови не пізніше наступного дня надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням.
Суддя Р.А. Литвинова