Україна

В І Л Ь Н О Г І Р С Ь К И Й      М І С Ь К И Й     С У Д       Д Н І П Р О П Е Т Р О В С Ь К О Ї     О Б Л А С Т І

51700, м. Вільногірськ, вул. Жовтнева, 14-а, тел. (05653) 5-07-41

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

08 квітня 2011 року                                                                                    Справа № 2а-314/11/0407

          Суддя Вільногірського міського суду,  Дніпропетровської області, Шаповал Г.І., розглянувши в порядку  скороченого провадження в приміщенні суду в м. Вільногірську, Дніпропетровської області,  адміністративну справу  за  адміністративним позовом прокурора м. Вільногірська, Дніпропетровської області, Косенка А.Л., в інтересах ОСОБА_3  до Управління Пенсійного фонду України (УПФУ) в м. Вільногірську, Дніпропетровській області,   про зобов’язання  здійснити перерахунок підвищення до пенсії,

В  С  Т  А  Н  О  В  И  В:

          29.03.2011 року  прокурор звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому прохає:

- поновити   пропущений  з поважних причин  6-ти місячний строк для звернення з цим позовом до суду;

- зобов’язати відповідача  здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії позивачу, згідно ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня  2007 року по час винесення постанови за цим позовом.

В обґрунтування позову зазначено, що, відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом.

Ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження.

Ст. 45 ЦПК України передбачено, що прокурор може звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб та брати участь у цих справах.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 18 КАС України місцевим судам як і адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи у спорах фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Обмеження конституційних прав громадян на соціальний захист суперечить основним принципам Конституції України, де Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).

До прокуратури м. Вільногірська надійшла заява гр. ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н., який відповідно до вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни»є дитиною війни. Через свій вік, стан здоров'я і матеріальний стан він   не    може   самостійно захистити свої порушені права та реалізувати процесуальні повноваження щодо захисту своїх конституційних прав на соціальний захист, що є підставою для представництва прокуратурою його інтересів в суді.

Проведеною прокуратурою м. Вільногірська перевіркою встановлено, що позивач є дитиною війни, оскільки відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»він є громадянином України та на час закінчення Другої світової війни ( 2 вересня 1945 року) йому було менше 18 років.

Відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Ст. 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

П. 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»призупинено, а ст. 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»передбачено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 у справі № 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», в тому числі зміни до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»визнані неконституційними і втратили чинність.

З урахуванням викладеного, Відповідач мав перерахувати  позивачу пенсію на підставі вищевказаних положень, але у добровільному порядку відмовляється це зробити, посилаючись в числі інших на прогалини в законодавстві. А саме, на те, що питання призначення та виплати підвищення пенсії зазначеним особам залишилося невирішеним, оскільки у 2007 році не було прийнято відповідного законодавчого акту для внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»до прийняття Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік».

Так, положенням п. 2 ст. 41 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»викладено у наступній редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Ветеранам війни, які мають право на отримання, підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

Але положення п. 41 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік»визнано неконституційним та втратило чинність на підставі Рішення Конституційного суду України 10-рп/2008 від 22.05.2008 року.

Крім того, Відповідач посилається на те, що у Законі України «Про соціальний захист дітей війни»не визначено величину мінімальної пенсії за віком для здійснення розрахунку відповідного підвищення особам, які мають статус діти війни.

Відповідно до доводів Відповідача, визначення терміну «мінімальний розмір пенсії за віком»наведене лише у ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», однак вартісна величина вказаного терміну застосовується лише для визначення розмірів пенсій, які призначені тільки цим Законом.

З такими доводами погодитися не можна, оскільки п. 1 ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Крім того, п. 2 ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»передбачено, що виключно цим законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Також, як зазначено у п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 09.07.2007р. № 6-рп/2007 з посиланням на норми Конституції України та Бюджетного Кодексу України, закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. Таке положення закріплено і в частині 3 ст. 27 Бюджетного Кодексу України.

П. 5.4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України № 10-пр/2008 від 22.05.2008р. передбачено, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

П. 7 вказаного рішення, передбачено, що Конституційний суд України також виходить з того, що зупинення на 2008 рік оспорюваними положеннями Закону дії окремих норм правових актів (стаття 67 розділу 1 Закону), внесення до деяких законодавчих актів змін і доповнень та визнання законів такими, що втратили чинність (розділ 2 Закону), призвело до фактичного скасування чи звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до п. 5 п. 6 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року та п. 6, п. 7 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України № 10-пр/2008 від 22.05.2008р., рішення Конституційного суду України у цих справах є обов'язковим до виконання на території України, має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Про порушення своїх прав, позивач, як особа похилого віку, юридично несвідома, узнав тільки у лютому 2011 року від знайомих, які раніше звернулися з відповідними позовами до суду. При цьому позивачу повідомлено, що на той час він повинен був звертатися до суду в порядку ст. 15 ЦПК України з цивільним позовом, за яким була встановлена позовна давність три роки. Тобто позивач розраховував, приймаючи до уваги, що ч. 2 ст. 15 ЦПК України до 01.01.2011 року він має право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства, строк позовної давності за яким складав три роки та, таким чином, без пропуску строку позовної давності має право вимагати від відповідача виконання певних дій починаючи з 2007 року по час винесення рішення судом.

Однак, 09.09.2010 року, Конституційним Судом України було прийнято рішення № 19-рп/2010, згідно до якого частина 2 ст. 15 ЦПК України визнана неконституційною та він може звертатися до суду тільки згідно ч. 1 ст. 18 КАС України.

При цьому, згідно  ч. 2 ст. 99 КАС України, строк за захистом порушених прав, значно скорочений на відміну від строку передбаченого ЦК та ЦПК України і складає шість місяців замість трьох років.

Приймаючи до уваги, що протиріччя в законодавстві призвели до виникнення даного спору, двічі: Законом 18.02.2010 року № 1691 - VI (юрисдикція щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу пенсій та соціальних виплат, передана з адміністративного до цивільного судочинства) та Законом від 07.07.2010 року № 2453 - VI (юрисдикція щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу пенсій та соціальних виплат до 01.01.2011 року належить до розгляду в порядку цивільного судочинства), які визнані Конституційним Судом України - неконституційними, фактично ввели позивача в оману щодо строків його звернення до суду за захистом свого порушеного права (який був встановлений в три роки), а тому, вважаю, що позивач пропустив 6–ти місячний строк на звернення до суду щодо вимог які передували подачі адміністративного позову, тому що до останнього часу законодавець встановлював, що позивач мав право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства з відповідним строком позовної, давності в три роки, що на два з половиною роки більше строку, передбаченого ст. 99 КАС України і який почав діяти з 09.09.2010р.

Згідно до ч. 1 ст. 102 КАС України, пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

Оскільки, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, з 09.07.2007 року були визнані неконституційними внесення в ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з цього самого часу відповідач і повинний зробити перерахунок та доплатити підвищення до пенсії позивачу.

          Відповідач позов не визнав та надав письмові заперечення, де зазначив, що виплата пенсії позивачу здійснювалась у відповідності до закону. В Законі України  «Про соціальний захист дітей війни»не визначено величини мінімальної пенсії за віком для здійснення перерахунку відповідного підвищення. Визначення розміру «мінімальний розмір пенсії за віком»надано лише в ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ”, але відповідно до ч.3 ст.28 вказаного закону мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений цією статтею, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом. Застосування цього розміру для призначення надбавок і підвищень до пенсії цим законом не передбачено. Згідно ст. 95 Конституції України, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Згідно ст. 4 Бюджетного кодексу України, встановлено, що, при здійсненні бюджетного процесу в Україні, положення нормативно-правових актів застосовуються  лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього Кодексу та Закону про Державний бюджет України. Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов’язання та бюджетні платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.  Статтею 110 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік»установлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Положення ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік» про призупинення дії ст. 6 «Про соціальний захист дітей війни» не скасовувалося, рішення з цього приводу Конституційним Судом України не  приймалося. Частиною  12 ст.71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дія ст. 6 була призупинена, та ст. 111 встановлено, що виплата підвищення  проводиться лише особам, які є інвалідами ( крім тих, на яких поширюється дія ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту») у розмірі 50% від розміру  надбавки, встановленої  для учасників війни. Позивачу з 01.01.2008 року по березень 2011 року проведено перерахунок пенсії відповідно до постанови КМУ № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»на загальну суму  1924.00 грн.

Перевіряючи обґрунтованість доводів позивача щодо незаконності дій відповідача при проведенні перерахунку пенсії, та доводи відповідача, якими обґрунтовуються заперечення проти позову,  суд враховує наступне.   

          Ухвалою Вільногірського міського суду, Дніпропетровської області,  від 01.04.2011 року позивачу було поновлено строк звернення до суду з даним позовом.

          Позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком,  має право користуватись пільгами відповідно до ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», що не заперечується  відповідачем та  підтверджується  пенсійним посвідченням з відміткою «дитина війни», копією паспорту громадянина України, в якому зазначена дата народження позивача  – ІНФОРМАЦІЯ_1 р., та місце народження – с. Вільні Хутори, Верхньодніпровського району, Дніпропетровської області.       

          У відповідності до ст. 1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року № 2195-ІV, дитиною війни визнається особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення  (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.   

          У відповідності до ст.ст. 6, 7 вказаного Закону, дітям війни пенсії підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Фінансове забезпечення державних соціальних   гарантій, передбачених цим законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

          Згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в редакції від 19.12.2006 року № 489-V, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

          Відповідно до п.15 Положення «Про Пенсійний фонд України», Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження через створені в установленому порядку територіальні управління.

          Надання дітям війни соціальної підтримки є державною програмою соціальної допомоги, яка згідно ст. 87 Бюджетного кодексу України відноситься до видатків Державного бюджету, а Пенсійний фонд України згідно  ст. 21 Бюджетного кодексу України є розпорядником  бюджетних коштів для здійснення програми  соціальної підтримки дітям війни та відповідно до ч.4 ст. 22 Бюджетного кодексу України розробляє план своєї діяльності відповідно до  завдань та функцій, визначених  нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності  досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів, а також розробляє на  підставі плану діяльності  проект кошторису  та бюджетні запити і подає їх до Мінфіну України чи місцевому фінансовому органу,  затверджує кошториси розпорядників бюджетних  коштів нижчого рівня (до яких відноситься і відповідач) та інше.

          Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України»і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»рішення щодо призначення, донарахування перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону покладено па відповідні територіальні управління за місцем проживання позивача.

          Стосовно  вимог позивача за 2006 рік: відповідно до ст. 110 Закону України «Про  Державний бюджет України на 2006 рік»пільги дітям війни, передбачені абзацом  сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист  дітей війни», запроваджується з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за  результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за  погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Але протягом 2006 року, такий порядок визначений не був, що виключає можливість збільшення пенсії особам, які  мають статус «дітей війни».

          Стосовно  вимог позивача за 2007 рік:  дію ст. 6 ЗУ  «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 рік було зупинено ст. 111 Закону України від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(з урахуванням положень п. 12 ст. 71 цього Закону) та визначено, що у 2007 році підвищення до пенсії відповідно до ст.6  Закону, виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.  Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року визнані неконституційними положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»щодо зупинення дії на 2007 рік ст. 6 ЗУ  «Про соціальний захист дітей війни». Таким чином, було відновлено дію ст. 6 даного Закону з 09.07.2007 року. На підставі цього відповідач повинен був зробити перерахунок пенсії позивачу, починаючи з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 р.  

Стосовно  вимог позивача за 2008-2011 роки:  Законом України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»внесені зміни до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,  яку було викладено в наступній редакції: «дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни».   Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року за № 10-рп/2008 були визнані такими, що не відповідають Конституції України положення статей розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет на 2008рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», тобто, дія ст. 6 ЗУ   «Про соціальний захист дітей війни» була поновлена з 22.05.2008 року і надалі  не припинялася до часу розгляду  даної справи в суді. Будь якого іншого нормативного акту про поновлення дії ст. 6 ЗУ   «Про соціальний захист дітей війни»в цьому випадку, на думку суду, не потрібно, оскільки положення ст. 6 починають діяти в попередній редакції в зв’язку з визнанням неконституційними   змін до них.

          Таким чином, норми Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», які визнані неконституційними, втратили чинність в період з 9 липня 2007 року по 31.12.2007 року, норми   Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які визнані неконституційними, втратили чинність в період з 22 травня 2008 року по цей час. В зв’язку з тим, що дія ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»більше не зупинялася, то вона діє  по цей час і підлягає виконанню відповідачем. Відповідно,  за вказані періоди часу, виходячи з розміру встановленого на ці періоди мінімального розміру пенсії за віком,  особам,  які  мають статус „дітей війни”, поновлено право на отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи соціальної допомоги, які виплачуються замість пенсії, з підвищенням на 30 % мінімальної пенсії за віком.  

          Згідно  ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Оскільки  поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як правове визначення застосовується  в дії відповідача під час визначення та призначення пенсій громадянам, то суд вважає, що це визначення слід застосовувати і до обрахування інших пенсій чи доплат, призначення яких   пов'язане  саме з розміром  мінімальної пенсії за  віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого частиною першою статті 28 зазначеного закону. Тому положення ч.3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»не є перешкодою для застосування даного поняття - мінімального розміру пенсії за віком для нарахування підвищення до пенсії згідно з ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни». Незастосування  положень ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»буде означати дискримінацію громадян та нерівність їх перед законом, що буде суперечити  ст. 2 КАС України, міжнародному законодавству стосовно прав  та свобод людини та Конституції України, адже не може таке поняття як «мінімальна пенсія за віком», мати два и більше змістів протягом одного і того ж періоду часу та за всіх інших рівних умов і застосовуватися за рівних умов, але  по різному у відношенні громадян. Окрім того, згідно п. 1 ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; п. 2 ст. 5  даного Закону передбачено, що виключно цим законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Згідно  ч. 1 ст. 62 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік», прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на 2007 рік затверджений у наступному розмірі: з 1 січня - 380 грн., з 1 квітня - 406 грн., з 1 жовтня - 411 грн.  Згідно ч. 3 ст. 62 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік», встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком, відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 року, з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.

          Згідно ст. 58  ЗУ «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»,  прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність, установлений у розмірах:  з 1 січня –470 грн.,  з 1 квітня - 481 грн., з 1 липня –482 грн., з 1 жовтня - 498 грн.

          Згідно ст. 54  ЗУ «Про державний бюджет України на 2009 рік»,   встановлено прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься  до основних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року, тобто мінімальна пенсія за віком у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, з 1 січня по 31 жовтня 2009 року становила 498 грн.

          Згідно  ст. 1 ЗУ «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати»від 20.10.2009 року № 1646-УІ, з 1 листопада 2009 року прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність, встановлено в сумі 573 грн.,  в 2010 році:  з 1 січня - 695 грн., з 1 квітня -706 грн., з 1 липня - 709 грн., з 1 жовтня -  723 грн., з 1 грудня –734 грн.  

          Крім того, згідно ч. 2 ст. 85 ЗУ «Про пенсійне забезпечення»(з наступними змінами та доповненнями), виплата пенсій проводиться за поточний місяць загальною сумою у встановлені строки, але не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія.

          Згідно ч. 2 ст. 87 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», сума пенсії, не одержана своєчасно з вини органу, що призначає або сплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком; згідно ч. 2 ст. 46 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», передбачено, що нараховані суми пенсії, які не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмежень будь-яким строком із нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Суд сприймає ці положення законів, як установлену  відсутність строку позовної давності для витребування не отриманих сум пенсії.

Згідно ч.2 ст.3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.   

          Обґрунтовуючи свої висновки, суд  керується, в першу чергу, нормами Конституції України, рішеннями Конституційного суду України, міжнародним законодавством, нормами  Цивільного Кодексу України, постановами Пленуму Верховного суду України.

              Згідно ч.2 ст. 152 Конституції України, закони, інші  правові акти, або їх окремі положення, що визнані  неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.   

          Згідно ст.  8 Конституції України, в Україні визнається  і  діє  принцип  верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції  України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення  до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

          Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та  законами України.

            Згідно ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і  громадянина,  закріплені
цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не  можуть  бути скасовані. При прийнятті нових  законів  або  внесенні  змін  до  чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав  і свобод.

           Згідно ст. 46 Конституції України,  громадяни мають право  на  соціальний  захист,  що включає право на забезпечення їх  у  разі  повної,  часткової  або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника,  безробіття з незалежних від них обставин, а  також  у  старості  та  в  інших випадках, передбачених законом.  Це  право   гарантується    загальнообов'язковим    державним соціальним страхуванням за  рахунок  страхових  внесків  громадян, підприємств, установ і організацій, а  також  бюджетних  та  інших джерел  соціального  забезпечення;  створенням  мережі  державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії,  інші  види  соціальних  виплат  та  допомоги,  що  є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя,  не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

          Згідно рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнано, що Конституція України  не надає Закону  України «Про Державний бюджет»вищої юридичної сили стосовно інших законів, Конституційний Суд дійшов висновку, що Законом України «Про державний бюджет України»не можуть вноситися зміни до інших законів і не може зупинятися їх дія.

          Згідно висновку Європейського Суду  з прав людини  у рішенні від 08.11.2005 року у справі «Кечко проти України»,  зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань. Згідно ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», від 23 лютого 2006 року N 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.  

          За приписами ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

          Згідно вимог ч.2 ст.11 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

          Приймаючи рішення по-суті спору,   суд дійшов висновку, що в  період з 09.07. 2007 по 31.12.2007 року та в період з 22 травня 2008 року і по 31 березня 2011 року  позивач має право на отримання підвищення до пенсії, не на 10 відсотків від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а на  30 відсотків мінімальної пенсії за віком, яка визначається згідно ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»( в первісній редакції закону), згідно ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та згідно  Законів України «Про державний бюджет України»на 2007, 2008, 2009,  2010, 2011  роки.

          Суд дійшов висновку, що відповідач, не діяв у відповідності до Конституції України та  законів, які регулюють правовідносини з  питань призначення та виплати підвищення до пенсії  позивачу, як «дитині війни», не забезпечив в установленому законами порядку здійснення права позивача на отримання зазначеного підвищення, відповідач керувався  правовими нормами, які суперечили вимогам Конституції України,  та  не діяв у відповідності до  вимог, передбачених  ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»та міжнародного законодавства, всі заперечення відповідача проти позову  не ґрунтуються на діючому законодавстві та нормах Конституції України.

          Враховуючи невідповідність дій відповідача вимогам законів та Конституції України, з метою захисту прав позивача від порушень з боку відповідача, суд дійшов висновку про необхідність захисту цих прав шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачене щомісячне підвищення до пенсії, відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», в його первісній редакції, за  період з 09 липня по 31 грудня 2007 року, включно, та з 22.05.2008 року по 31.03.2011 року, включно,   у   розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком,  встановленої на час виплат, з врахуванням отриманих сум підвищення до пенсії за ці періоди.

          Відповідно до п.8 ч.6 ст. 183-2, та  п.1 ч.1 ст.256 КАС України, постанова в частині здійснення перерахунку та виплати пенсії позивачеві в межах одного місяця  –підлягає негайному виконанню.

          Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд приймає до уваги, що позивач звільнений від сплати судового збору,  тому, відповідно до  ст. 94 КАС України, судові витрати в виді судового збору  - 03.40 грн.,  слід покласти за рахунок  Державного бюджету України.

          Керуючись ст.ст. 2-15,86,87,94,158-163,167, 183-2, 185,186,254,255, 256 ч.1 п.1   КАС України,   

                                                           П О С Т А Н О В И В:   

          Позов задовольнити в повному обсязі.

          Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Вільногірську, Дніпропетровської області,  код ЕДРПОУ 21923924, юридична адреса: вул. Жовтнева, буд. 14, в м. Вільногірську, Дніпропетровської області, здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю с. Вільні Хутори, Верхньодніпровського району, Дніпропетровської області,  і/к №  НОМЕР_1, пенсіонеру,   який має статус «дитини війни», та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30  відсотків мінімальної пенсії за віком, установленої на час виплат,  відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», (в його первісній редакції), ст. 28  ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»,   за період з  09 липня по 31 грудня 2007 року, включно,  та за періоди:  з 22.05.2008 р.  по 31.12.2008 р., з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р., з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р.,  з 01.01.2011 р. по 31 березня 2011 року, включно,   з врахуванням суми отриманої позивачем доплати за ці періоди.

          Зобов’язати відповідача виконати постанову негайно в частині здійснення перерахунку та виплати підвищення до  пенсії позивачеві в межах одного місяця.

          Судові витрати у справі в виді судового збору –03.40 грн. покласти  за рахунок Державного бюджету України.

            Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

          Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо постанову було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти  днів з дня отримання копії  постанови.

          Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

          Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії ухвали суду безпосередньо в суді, то 10 денний строк на апеляційне оскарження ухвали суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії  постанови суду.

          Копію постанови не пізніше наступного дня  з дня  її постановлення  надіслати  рекомендованим листом з повідомленням про вручення позивачу, прокурору м. Вільногірська, Дніпропетровської області, та  відповідачу.

          Головуючий суддя                                               Шаповал Г.І.