справа №2-447-1/07
№2-3252-1/06
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 червня 2007р. Святошинський районний суд м. Києва в складі: головуючого - судді Оношко І.В.
при секретарі Коробко В.М. , Ішуніній Л.М. , Полосенко Г.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1, яка також дії в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в в користування жилим приміщенням , визнання права користування жилим приміщенням, вселення, суд-
ВСТАНОВИВ:
Позивачка звернулася до суду з зазначеним позовом, при цьому збільшила свої позовні вимоги та суду пояснила, що 11.09.1993року між нею та відповідачем ОСОБА_3 був укладений шлюб, від якого в ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_2. В 1998році квартира АДРЕСА_1 була приватизована в рівних частках на чоловіка та сина. В спірну квартиру вона була заселена як член сім"ї наймача, а саме як дружина наймача і проживала в цій квартирі постійно до жовтня 2006року, після чого відповідач вигнав її з квартири, перестав впускати як її так і сина до спірної житлової площі. Оскільки відповідач та його мати відмовлялися прописувати її в спірну квартиру, вона не мала можливості зареєструватися за спірною адресою, хоча постійно користувалася жилим приміщенням на протязі 13 років. У зв"язку з тим, що відповідач чинить їй перешкоди в користуванні жилим приміщенням, просить суд визнати за нею право користування жилим приміщенням в АДРЕСА_1 та вселити її разом з невпонолітнім сином ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 в спірну квартиру. Зобов"язати відповідача не чинити їй та їх сину перешкоди у кориистуванні жилим приміщенням.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивачка є співвласником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1. Сімейні стосунки з позивачкою тривалий час не підтримуються , він згоди на її проживання в спірній квартирі не давав, позивачка скористалася своїм право приватизації квартири її батьків, яку вона приватизувала разом зі своїм братом. Стосовно сина ОСОБА_2 останній має постійний доступ до квартири. Як батько відповідач постійно піклується про сина, займається його вихованням.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, встановив наступне.
Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 11.09.1993року по 20.04.2007року. Від даного шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_2.
В судовому засіданні відповідач не заперечував того факту, що позивачка поселилася на спірну житлову площу за його згодою як його дружина і що тільки останні два роки вони припинили вести з позивачкою спільне господарство. Також відповідач не заперечував того факту, що в квартирі поставлені на дверях три замки, але сину він дав ключ лише від одного замка.
Свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5 суду показали, що сторони до одруження проживали на одному поверсі будинку АДРЕСА_1. Після одруження позивачка переїхала жити до квартири АДРЕСА_1 , тобто до квартири відповідача. У них народився син, вихованням якого займалася мати позивачки, так як вони постійно працювали. Позивачка на даний час проживає у своїх батьків в сусідній квартирі, місяців 2-3 назад відповідач переносив речі до квартири позивачки. Син сторін проживає в сусідній квартирі НОМЕР_1, тобто де проживають брат позивачки та її батьки.Тобто дані свідки підтвердили пояснення позивачки про те, що вона з моменту одруження з відповідачем постійно проживала в його квартирі.
Судом встановлено, що спірне жиле приміщення , а саме квартира АДРЕСА_1 належить на парві спільної власності відповідачу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по 1/2 частині спірної квартири.
Згідно ст. 160 ЖК України члени сім"ї наймача, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов"язки, що випливають з договору найму.
Згідно п.1 ч.1 ст. 161 ЖК України наймач вправі вселити в займане ним жиле приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві особистої власності, свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб за письмовою згодою власника будинку (квартири) і всіх членів сім"ї, які проживають з наймачем. Згідно ч.2 даної статті особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім"ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім"ї права користування приміщенням, якщо при їх вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім"ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
В судовому засіданні позивачка пояснила, що вона вселилася в спірне жиле приміщення як член сім"ї наймача, т.б. як дружина відповідача одразу ж після одруження з відповідачем в 1993році. Відповідач даний факт в судовому засіданні не заперечував.
Суд, вирішуючи спір за станом на дату винесення рішення, вважає, що позовні вимоги позивачки слід вирішувати на підставі вищезазначених статтей та ч.1 ст. 156 ЖК України згідно якої члени сім"ї власника жилого будинку (квартири), що проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належать користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Згідно ч.4 ст. 156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним жилим приміщенням.
З урахуванням цього, суд вважає, що оскільки при вселенні позивачки у спірну квартиру відповідач не заперечував проти її проживання ( що достовірно встановлено в судовому засіданні), конкретної домовленості про порядок користування між сторонами не було, то позивачка ОСОБА_1 набула права користування у спірній квартирі, яку відповідач приватизував в 1998році.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача про наявність у відповідачки іншого житла, а саме квартири АДРЕСА_1, оскільки вони не грунтуються на чинному законодавстві ( ст. 156 ЖК України).
Згідно п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.1985року судом встановлено, що при вселенні позивачки в спірну квартиру був дотриманий встановлений порядок про вселення позивачки в спірну квартиру, оскільки відповідач після реєстрації шлюбу з позивачкою по справі в 1993 році не заперечував проти її вселення як члена сім"ї наймача, а саме як дружини, яка вела з відповідачем спільне господарство і з якою шлюб був розірваний лише в 2007році.
Крім того, згідно п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 1.11.1996року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім"ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Також судом встановлено, що дитина сторін - ОСОБА_2 постійно проживає разом з позивачкою в квартирі АДРЕСА_1. Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що їх син має постійний доступ до спірної квартири, оскільки в судовому засіданні встановлено, що дитина сторін є неповнолітньою, в судовому засіданні відповідач не заперечував того факту, що місце проживання дитини не визначено, вона на даний час проживає разом з матір"ю -позивачкою по справі. При цьому відповідач не заперечував того факту, що в квартирі на дверях встановлені три замки, а син сторін має лише один ключ від спірної квартири.
Враховуючи докази, оцінку яким суд дав вище, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись вимогами ч, 4 ст. 156, ст. 160, п.1 ч.1 ст. 161 ЖК України, ст. ст. 88, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 292, 294 ЦПК України, суд-
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити. Зобов"язати ОСОБА_3 не чинити перешкод у користуванні жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та неповнолітньому ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Визнати за ОСОБА_1 право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 в будинку АДРЕСА_1 та вселити в зазначену квартиру ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі до районного суду заяви про його оскарження протягом 10 днів з дня проголошення та апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.