КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2011                                                                                           № 44/55

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Попікової  О.В.

суддів:             

при секретарі:            

за участю представників:

від позивача:                     ОСОБА_1 – довіреність № 63 від 04.02.2011 р.

від відповідача:                    ОСОБА_2 – довіреність № б/н від 17.02.2011 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційної скарги          Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське інженерно-виробниче підприємство "Будкомплекс"

на рішення          

Господарського суду          міста Києва  

від          21.03.2011 р.

у справі          № 44/55 (суддя – Чеберяк П.П.)

за позовом          Державного підприємства "Коростенське лісомисливське господарство"

до          Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське інженерно-виробниче підприємство "Будкомплекс"

про          стягнення 70965,55 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Державне підприємство “Коростенське лісомисливське господарство” (далі – ДП “Коростенське лісомисливське господарство”, позивач) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Українське інженерно-виробниче-підприємство “Будкоплекс” (далі – ТОВ “Будкоплекс”, відповідач) 70 965 грн.55 коп., які складаються з 44 345,72 грн. основного боргу з оплати відпущених лісоматеріалів, 18 832,59 грн. відшкодування інфляції, 3 994,75 грн. 3% річних за користування коштами та 4 723,72 грн. штрафних санкцій.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав прийняті на себе зобов’язання і не оплатив в повному обсязі поставлений йому за договорами № 275 від 08.11.2006 р., № 59 від 02.01.2007 р., № 59/1 від 05.01.2007 р., № 221 від 01.10.2007 р. на купівлю лісопродукції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2011 р. позов задоволений частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 46 242 грн. 50 коп. боргу з урахуванням індексу інфляції, 3 802 грн. 10 коп. – 3% річних, 3 699 грн. 56 коп. штрафних санкцій, 537 грн. 44 коп. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову  було відмовлено.

Рішення мотивоване приписами статей 257, 261, 525, 625, 629 Цивільного кодексу України та 193, 231, 232 Господарського кодексу України з огляду на встановлення судом першої інстанції факту порушення відповідачем свого зобов’язання за договорами № 275 від 08.11.2006 р., № 59 від 02.01.2007 р. Однак, у задоволенні позовних вимог про стягнення вартості товару поставленого в період до 14.12.2007 р., пені, 3% річних та інфляційних втрат на відповідну суму заборгованості відмовлено в зв’язку з пропущенням строку позовної давності.

Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідач вважає, що оскаржуване рішення суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, є необґрунтованим і таким, що суперечить фактичним обставинам справи.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що договір № 59 від 02.01.2007 р. не був підписаний відповідачем, про що свідчить його копія, тобто, на думку відповідача вказаний договір не може слугувати доказом у даній справі.

Також відповідач вказує на те, що за договором № 275 від 08.11.2006 р. позивач недопоставив відповідачу товар на загальну суму 42 426 грн., а за договором № 310 від 26.12.2006 р. не здійснив поставку взагалі, що виключає заборгованість відповідача у даній справі, що судом не було встановлено і що призвело до прийняття невірного рішення у справі.

Крім того, відповідач в апеляційній скарзі вказує на те, що товарно-транспортні накладні не можуть бути належним доказом у даній справі, оскільки між сторонами існувала усна домовленість про підвищення цін на один кубічний метр лісопродукції, що підтверджується податковими накладними, що містяться у матеріалах справи. В зв’язку з тим, що частина наданих позивачем суду транспортних накладних не містить підписів посадових осіб відповідача, суд повинен був зробити висновок про те, що відповідачу не були відомі розцінки на частину поставленого товару, тобто факт поставки зазначеної кількості лісопродукції за вказаними позивачем цінами саме на 228 138,72 грн. є недоведеними.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд справи призначений на 10.05.2011 р.

Розпорядженням в.о. Голови Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2011 р. розгляд справи доручено колегії у складі Головуючого (доповідач у справі) Попікової О.В., суддів Гольцової Л.А., Ропій Л.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2011 р. розгляд справи в зв’язку з неявкою представника позивача відкладений на 09.06.2011 р.

В судовому засіданні 09.06.2011 р. оголошено перерву на 14.06.2011 р.

В судових засіданнях представник відповідача усно підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Присутній представник позивача усно заперечував щодо доводів апеляційної скарги та просив відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення суду першої інстанції просив залишити без змін з мотивів у ньому викладених.

Розглянувши апеляційні скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи між сторонами у справі 08.11.2006 р. був укладений договір № 275 на поставку товару – хлисти хвойних порід (п. 1.2. договору).

Загальна сума договору, відповідно до п. 1.6., складала 80 000 грн. На кожну окрему партію продукції оформляється окрема накладна, яка є невід’ємною частиною договору, остаточна сума складається з суми накладних на фактично отриману продукцію.

02.01.2007 р. між тими ж сторонами укладений договір № 59 на поставку товару, а саме: пиловника хвойних порід д. 26 і більше 1-3 ґатунок, будлісу хвойних порід, підтоварника хвойних порід, дров технологічних хвойних порід, балансів хвойних порід, дров паливних (п. 1.1) на загальну суму 141 367 грн. (п. 1.6.).

01.10.2007 р. між сторонами укладений договір № 221, за яким продавець (позивач) зобов’язався поставити відповідачу товар, а саме: пиловник хвойних порід д 14 см. І більше 1-3 гатунку, бід ліс хвойних порід, підтоварник хвойних порід, баланси хвойних порід, дрова технологічні, дрова паливні (п. 1.1.) на загальну суму 62 500 грн. (п. 1.6.)

Розділами 2 вказаних договорів передбачено, що оплата здійснюється шляхом перерахунку передоплати, доставка товару здійснюється силами покупця (за договором № 275 від 08.11.20006 р.), а частково силами продавця (за договорами № 59 від 02.01.2007 р. та № 221 від 01.10.2007 р.)

З виписок  по особовому рахунку № 260053102517 (а.с. 55 – 57) та прибуткового касового ордеру (а.с. 58), які надані позивачем, вбачається, що відповідач шляхом перерахунку передоплати сплатив позивачу 183 793 грн., зокрема:

- 13.11.2006 р. – 18 000 грн. та 24 000 грн.;

- 29.11.2006 р. – 34 800 грн.;

- 23.12.2006 р. – 6 993 грн.;

- 29.12.2006 р. – 50 000 грн. та 50 000 грн.

З товарно-транспортних накладних № 2673 від 20.11.2006 p., № 2676 від 24.11.2006 p., №4037 від 24.11.2006 p., № 4048 від 07.12.2006 p., № 4049 від 07.12.2006 p., № 4050 від 07.12.2006 p., № 4052 від 08.12.2006 p., № 4257 від 22.12.2006 p., № 4258 від 23.12.2006 p., № 000327 від 14.11.2007 p., № 000332 від 23.11.2007 p., № 000333 від 23.11.2007 p., № 000852 від 30.11.2007 p., № 000347 від 07.12.2007 p., № 000348 від 07.12.2007 p., № 000349 від 07.12.2007 p., № 000265 від 14.12.2007 p., № 000266 від 14.12.2007 p., № 000267 від 14.12.2007 p., № 000268 від 14.12.2007 p., № 000401 від 18.12.2007 p., № 000403 від 21.12.2007 p., № 001669 від 21.12.2007 p. (а.с. 20-42, 101-113), вбачається, що відповідач в період з 20.11.2006 р. по 21.12.2007 р. отримав від позивача товар на загальну суму 228 138,72 грн.

На отримання вказаної продукції відповідач надав наступні довіреності: ЯЛД № 985269 від 20.11.2006 p., МАЄ № 528881 від 08.12.2006 р., ЯЛД № 985299 від 14.11.2007 р., ЯОТ № 380004 від 13.12.2007 р., ЯОТ № 380005 від 17.12.2007 р. (а.с. 43-47), ЯЛД № 985282 від 16.02.2007 р., ЯЛД №  985286 від 26.03.2007 р., ЯЛД №  985297 від 31.03.2007 р., МАЄ № 528882 від 31.03.2007 р., ЯЛД №  985287 від 10.04.2007 р., ЯЛД №  985289 від 20.04.2007 р., ЯЛД №  985290 від 11.04.2007 р., ЯЛД №  985288 від 24.05.2007 р. (а.с.114-121).

В позовній заяві позивав стверджує, що решту вартості отриманого товару відповідач не оплатив, в зв’язку з чим у останнього виникла заборгованість в сумі 44 345,72 грн., яку позивач вимагав у відповідача сплатити шляхом надсилання йому претензій № 1063 від 28.08.2008 р., № 573 від 13.05.2010 р. та № 1340 від 29.11.2010 р.

Відповідач, в свою чергу, заперечує факт наявності у нього заборгованості перед позивачем за згаданими договорами. Таке твердження відповідач викладає в письмових поясненнях та апеляційній скарзі, зазначаючи, що між сторонами були укладені договори № 275 від 08.11.2006 р., № 310 від 26.12.2006 р. та 221 від 01.10.2007 р., за якими позивач зобов’язався поставити відповідачу хлисти хвойних порід та іншу лісопродукцію в кількості 1 340 м3. Орієнтована вартість вказаного товару складала 242 500 грн. На виконання умов договорів відповідач здійснив передоплату в розмірі 183 793 грн., що не заперечується позивачем, однак, позивач свої зобов’язання за згаданими договорами не виконав належним чином і поставив лісопродукції лише 683 м3. на загальну суму 129 286,56 грн., тобто недопоставив продукції на 54 506,44 грн. Відповідно, ТОВ “Будкоплекс” вважає, що заборгованості перед позивачем відсутня.

Крім того, відповідач звернувся до суду першої інстанції із заявою про застосуванням у даних правовідносинах строку позовної давності.

Апеляційна інстанція дослідивши матеріали справи погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення суми основної заборгованості з огляду на наступне:

Договори № 275 від 08.11.2006 р., № 59 від 02.01.2007 р., № 221 від 01.10.2007 р. за своєю правовою природою фактично є договорами поставки.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за   договором  поставки  продавець  (постачальник),  який здійснює  підприємницьку  діяльність,  зобов’язується  передати  у встановлений   строк   (строки)  товар  у  власність  покупця  для використання його у підприємницькій діяльності або в інших  цілях, не пов’язаних з особистим,  сімейним,  домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У частині 2 статті 664 Цивільного кодексу України зазначено, що в разі коли з договору купівлі-продажу не випливає обов’язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов’язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв’язку для доставки покупцеві.

Умовами договорів № 275 від 08.11.2006 р., № 59 від 02.01.2007 р., № 221 від 01.10.2007 р. (п. 2.2.) передбачено, що доставка товару проводиться частково силами покупця, а частково силами продавця.

Після дослідження копій транспортних накладних та огляду в судовому засіданні їх оригіналів, колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку проводився самовивоз лісопродукції, оскільки в графі Вантажовідправник” зазначене найменування позивача (ДП “Коростенське лісомисливське господарство”), а в графах “Замовник” та “Вантажоотримувач” – найменування ТОВ “Будкоплекс” (відповідача”). Відповідно, зобов’язання позивача за згаданими договорами є виконаними з моменту передачі товару перевізнику.

Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України передбачений обов’язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Проте, приписи частин 1 та 2 статті 693 Цивільного кодексу України надано також надано право встановлення обов’язку покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата). В разі, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судом був встановлений факт передачі товару перевізнику, тобто виконання позивачем своїх зобов’язань за договорами поставки в період з 20.11.2006 р. по 21.12.2007 р. на загальну суму 228 138,72 грн., як він і стверджує був виконаний. Таким чином посилання відповідача в апеляцій скарзі на те, що позивач не довів факт поставки товару на вказану ним у позові суму є безпідставною.

Доводи ТОВ “Будкоплекс” щодо недопоставки позивачем лісопродукції за договорами № 275 від 08.11.2006 р., № 221 від 01.10.2007 р. та № 310 від 26.12.2006 р. на загальну суму 54 506,44 грн., що начебто спростовує наявність заборгованості є необґрунтованими, оскільки відповідач не надав суду доказів звернення до позивача з вимогою про повернення попередньої оплати або передачу недопоставленого товару, відповідно до ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України. Крім того, колегія суддів, звертає увагу, що зобов’язання за договором № 310 від 26.12.2006 р. взагалі не є предметом дослідження у даній справі.

Також є необґрунтованими доводи відповідача про те, що товар за договорами № 275 від 08.11.2006 р., № 221 від 01.10.2007 р. поставлявся за меншою ціною ніж зазначено в товаро-транспортних накладних, оскільки, з письмових пояснень відповідача вбачається, що домовленість була усною, що не підтверджуються жодними доказами у справі.

Одночасно колегія наголошує на тому, що обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на договори № 275 від 08.11.2006 р., № 221 від 01.10.2007 р. та № 59 від 02.01.2007 р., однак договір № 59 від 02.01.2007 р. судом не може бути прийнятий як належний доказ у справі, оскільки в наданій позивачем копії відсутні підпис посадової особи, уповноваженої на його укладення та печатка ТОВ “Будкоплекс”. Таким чином, суд апеляційної інстанції здійснює оцінку обставин у справі з урахуванням договорів № 275 від 08.11.2006 р. і № 221 від 01.10.2007 р., на виконання яких позивач здійснив поставку товару на суму 228 138,72 грн. згідно товаро-транспортних накладних.

Апеляційна інстанція звертає увагу на приписи статті 538 Цивільного кодексу України, відповідно до частин першої та четвертої якої виконання свого обов’язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов’язку, є зустрічним виконанням зобов’язання. Якщо зустрічне виконання обов’язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов’язку, друга сторона повинна виконати свій обов’язок.

Зважаючи на те, що позивач здійснив поставку, а відповідач прийняв товару на загальну суму більшу ніж сума передоплати, у відповідача, відповідно до статті 538 Цивільного кодексу України виникло зобов’язання сплатити вартість товару, який не був покритий сумою передоплати. Відповідно, факт виникнення у відповідача заборгованості перед позивачем на загальну суму 44 345,72 грн. є доведеним.

Висновок місцевого господарського суду щодо виникнення грошового зобов’язання щодо неоплаченого товару з моменту його поставки є помилковим, оскільки за ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України, відповідно до якої строк (термін) виконання боржником обов’язку, який не встановлений договором або не визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався до відповідача з претензією про погашення заборгованості в сумі 44 345,72 грн. (а.с. 48 – 52), проте доказів направлення та отримання відповідачем претензій № 1063 від 28.08.2008 р. та № 573 від 13.05.2010 р. позивач не суду не надав. Разом з тим, претензію № 1340-1341 від 29.11.2010 р. про сплату заборгованості у розмірі 44 345,72 грн. позивачем було направлено відповідачу на три адреси: м. Київ, вул. Московська, 43/11; Київська область, м. Фастів, вул. Червоний шлях, 16 та м. Київ, вул. Рибальська, 13. За двома останніми адресами, однією з яких є юридична адреса ТОВ “Будкоплекс”, відповідач претензію отримав, що підтверджується зворотними поштовими повідомленнями. В зв’язку з тим, що вимогу про оплату заборгованості за юридичною адресою відповідачем отримана 08.12.2010 р., то сплатити борг відповідач повинен був до 15.12.2010 р. включно. Відповідно, право позивача на звернення з даним позовом виникло лише 16.12.2010 р. І відповідно строк позовної давності позивачем не пропущений.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що позов в частині стягнення суми основної заборгованості підлягає задоволенню в повному обсязі в розмірі 44 345,72 грн.

Проте, апеляційна інстанція звертає увагу на те, що оскільки відповідач мав сплатити суму заборгованості до 15.12.2010 р., строк порушення вказаного зобов’язання, як встановлено судом, розпочався з 16.12.2010 р., а з позовом позивач звернувся до суду 20.12.2010 р., то позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача сум пені, 3% річних та інфляційних втрат за період з січня 2008 р. по листопад 2010 р. є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Постановляючи у даній справі рішення, суд першої інстанції припустився порушень норм матеріального права, шляхом незастосування приписів статей 530, 538, 664, 692, 693 Цивільного кодексу України та дійшов помилково висновку стосовно того, що грошове зобов’язання щодо оплати товару, вартість якого перевищила суму передоплати настав для відповідача з наступного дня після його отримання, що призвело до застосування строку позовної давності, стягнення з відповідача сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, тому відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України, вказане рішення підлягає зміні. Тобто, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.  

Керуючись статтями 33, 34, 35, 49, 80, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, 

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Українське інженерно-виробниче підприємство “Будкомплекс” задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2011 р. у справі № 44/55 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2011 р. у справі № 44/55 в наступній редакції:

“Позов задовольнити в частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Українське інженерно-виробниче підприємство “Будкомплекс” (01015, м. Київ, вул.Рибальська,13, код ЄДРПОУ 32555594) на користь Державного підприємства “Коростенське лісомисливське господарство” (11500, Житомирська обл., м. Коростень, 3-ій пров. Шатрищанський, 3, код ЄДРПОУ 00991841) 44 345 (сорок чотири тисячі триста сорок п’ять) грн. 72 коп. основної заборгованості, 443 (чотириста сорок три) грн. 46 коп. державного мита та 146 (сто сорок шість) грн. 32 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

В задоволенні позову в частині стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат відмовити.”

4. Стягнути з Державного підприємства “Коростенське лісомисливське господарство” (11500, Житомирська обл., м. Коростень, 3-ій пров.Шатрищанський,3, код ЄДРПОУ 00991841) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Українське інженерно-виробниче підприємство “Будкомплекс” (01015, м. Київ, вул.Рибальська,13, код ЄДРПОУ 32555594) 134 (сто тридцять чотири) грн. 83 коп. державного мита за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

5. Видачу наказів доручити Господарського суду міста Києва

6. Справу № 44/55 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

17.06.11 (відправлено)