КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.06.2011 № 17/7
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Попікової О.В.
суддів:
при секретарі:
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1 – довіреність № 137 від 31.03.2011 р.
ОСОБА_2 – довіреніст № 133 від 31.03.2011 р.
від відповідача: ОСОБА_3 – довіреність № 20 від 11.01.2011 р.;
ОСОБА_4 – довіреність № 1235 від 26.11.2010 р.
від третьої особи-1: не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином;
від третьої особи-2: не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
на рішення
Господарського суду міста Києва
від 21.03.2011 р.
у справі № 17/7 (суддя – Удалова О.Г.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Квартет-ЛТД"
третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на
предмет спору Акціонерна енергопостачальні компанія "Київенерго"
третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на
предмет спору Комунальне підприємство Київської міської державної адміністрації "Головний інформаційно- обчислювальний центр"
про стягнення 340 927,45 грн.
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал” (далі – АК “Київводоканал”, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Квартет-ЛТД" (далі – ТОВ "Квартет-ЛТД", відповідач) про стягнення заборгованості за договором № 03801/5 01 від 01.03.2004 р. з надання послуг з водопостачання та водовідведення в сумі 340 927,45 грн., з яких 336 003,28 грн. складає суму основного боргу, 640,68 грн. 3% річних та 4 283,49 грн. пені.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем за період з 01.05.2010 р. по 01.08.2010 р. не в повному обсязі виконувався обов’язок з оплати наданих за умовами договору № 03801/5 01 від 01.03.2004 р. послуг з водопостачання та водовідведення.
Ухвалою суду від 12.01.2011 р. змінено назву позивача на Публічне акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал”, до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, залучено Акціонерну енергопостачальну компанію “Київенерго” (на стороні позивача) та Комунальне підприємство Київської міської державної адміністрації “Головний інформаційно-обчислювальний центр” (на стороні відповідача).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2011 р. у справі № 17/7 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення мотивоване приписами статей 525, 526, 530, 625, 629, 901 Цивільного кодексу України, ч. 2 статті 193, статей 173 Господарського кодексу України, статі 16 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, п. 11 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ від 21.07.2005 р. № 630 та п. 3.11. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 27.06.2008 р. № 190, пунктами 1, 2 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. за № 731 та п. 1 Указу Президента України від 03.10.1992 р. “Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади”, з огляду на встановлення судом першої інстанції тих обставин, що між сторонами у справі не укладався договір на постачання води для використання її для виготовлення гарячої, тому позов у частині стягнення заборгованості за гаряче водопостачання задоволенню не підлягає. Щодо підстав для відмови у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за постачання холодної води, суд першої інстанції посилаючись на те, що розпорядження Київської міської державної адміністрації № 758 від 30.06.2009 р. та № 1332 від 30.11.2009 р., за якими позивач здійснював нарахування розміру плати за надані ним послуги не зареєстровані у порядку передбаченому чинним законодавством, дійшов висновку, що АК “Київводоканал” не мав права здійснювати нарахування за передбаченими цими актами тарифами. Судом вказано, що нарахування плати за надані ним послуги позивач мав нараховувати з урахуванням вимог розпорядження Київської міської державної адміністрації “Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення” від 28.08.2002 р. за № 1680. Відповідно до тарифів визначених у згаданому розпорядженні заборгованість відповідача за період з 01.05.2010 р. по 31.07.2010 р. складає: за послуги з водопостачання та водовідведення (вода+стоки) щодо постачання та відведення 237 201 куб. м. – 193 556,02 грн.; за послуги з водопостачання (вода) щодо постачання 519 куб. м. – 267,80 грн.; за послуги з водовідведення (стоки) щодо відведення 137295 куб. м. – 41 188,50 грн. на загальну суму 235 012,32 грн. В зв’язку з тим, що позивач отримав від відповідача суму в якості оплати більшу ніж дійсна вартість цих послуг, суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості за постачання холодної води. Відповідно було відмовлено і в стягнення сум пені і 3% річних.
Не погодившись з рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що місцевий господарський суд взагалі не дослідив умови договору № 03801/5 01 від 01.03.2004 р., а саме його пункт 2.1.5., відповідно до якого абонент зобов’язаний вести Журнал обліку споживання води, який заповнюється абонентом та представником постачальника. На думку позивача не надано належної оцінки і тій обставині, що відповідно до пункту 2.1.6. вказаного договору, облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обов’язковому звірянню з постачальником.
Крім того, ВАТ “Київводоканал” в апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до державного ДОСТУ “Вода питна” не має розмежування на холодну та гарячу, а тому існує тільки таке поняття як питна вода, про послуги на постачання якої між сторонами було укладено договір № 03801/5 01 від 01.03.2004 р., тому така підстава відмови у частині позовних вимог як неукладення сторонами додаткового договору на постачання гарячої води є необгрунтованою.
У запереченнях на апеляційну скаргу відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення – без змін з мотивів у ньому викладених.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2011 р. апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд справи призначений на 12.05.2011 р.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від № 01-23/01/1 від 12.05.2011 р. розгляд справи доручено колегії у складі головуючого судді (доповідач) Попікової О.В., суддів: Гольцової Л.А., Ропій Л.М.
В зв’язку з неявкою в судове засідання представника третьої особи-1, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України судове засідання 12.05.2011 р. було відкладене на 14.06.2011 р.
Розпорядженням в.о. Голови Київського апеляційного господарського суду від № 01-23/01/1 від 14.06.2011 р. розгляд справи доручено колегії у складі головуючого судді (доповідач) Попікової О.В., суддів: Калатай Н.Ф., Пашкіної С.А.
В судовому засіданні представники позивача усно підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Представники відповідача в судових засіданнях усно заперечували щодо доводів апеляційної скарги та просили відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення суду першої інстанції просили залишити без змін з мотивів у ньому викладених.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи між сторонами у справі був укладений договір № 03801/5 01 від 01.03.2004 р. про поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі.
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник (позивач) зобов’язався забезпечити абоненту (відповідачу) послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент в свою чергу сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами № 65 користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України.
Облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника (позивача), окрім випадків передбачених правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об’єктів водоспоживання , облік спожитої ним води з урахуванням показників всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом. Обсяг надано води для поливу визначається за показниками лічильника. (п. 2.1.1 договору).
Пунктом 2.1.2. договору встановлено, що зняття показників лічильника (-ків) здійснюється, як правило. Щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника.
Кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показниками лічильника стічних вод, або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання.
Розділом 2.2 договору визначено порядок розрахунків за ним, а саме те, що:
- позивач щомісячно направляє до банківської установи відповідача розрахункові документи (в електронному вигляді –дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги –доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів (п. 2.2.1);
- у розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення позивачем розрахункового документу до банківської установи відповідача. За згодою позивача оплата може здійснюватись іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу, оплата за надані послуги, що надходить від відповідача, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується позивачем в погашення боргу (п. 2.2.2);
- у разі неотримання від позивача поточного щомісячного розрахункового документу, відповідач здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-ого числа наступного місяця платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води (п. 2.2.3).
Пунктом 2.2.4. договору передбачено, що в разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобов’язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документа до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та у цей же термін направити представника з обґрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.
Згідно з п. 3.1.1 договору № 03801/5 01 від 01.03.2004 р. постачальник надавав і продовжує надавати абоненту послуги з водопостачання та водовідведення. Відповідно до вказаного договору щомісячно відповідачу через банківську установу засобами електронного зв’язку направляються платіжні документи де зазначаються кількість та вартість наданих послуг згідно діючих тарифів з урахуванням ПДВ.
За твердженням позивача, він у період з травня 2010 р. по серпень 2010 р. надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення гарячої та холодної води на суму 1 024 216,92 грн., проте відповідач сплатив лише 688 213,64 грн., внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 336 003,28 грн.
Позивач просив суд стягнути з відповідача 340 927,45 грн., а саме: 336 003,28 грн. – основної заборгованості, 4 283,49 грн. – пені, 640,68 грн. – 3% річних та судові витрати.
Колегія суддів дослідивши всі докази у справі погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне:
Відповідно до статті 3 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” законодавство у сфері питної води та питного водопостачання складається з Водного кодексу України, Кодексу України про надра, законів України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у цій сфері.
Так, до інших нормативно-правових актів, які регулюють відносини у сфері питної води та питного водопостачання є Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України наказу № 190 від 27.06.2008 р., Правила приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджені наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002 р.
Відповідно до статті 22 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання”, одним з основних обов’язків споживача є своєчасне внесення плати за використану воду.
Правилами (п. 2.1), як і Законом України “Про питну воду та питне водопостачання”, передбачено договірне формування відносин між водоканалом та абонентом.
Пунктом 3.1 Правил визначено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.
Пунктом 5.1 Правил облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію. (за даним договором, сторонами обумовлено, що облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у позивача, окрім випадків, передбачених Правилами (п. 2.1.1 Договору).
Рахунки за воду, згідно до пунктів 1.10, 12.5 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, складаються на підставі тарифів, що діють у даній місцевості або населеному пункті. Тарифи на користування послугами встановлюються відповідно до чинного законодавства України без будь-яких додаткових узгоджень з абонентом.
Згідно із ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до статей 901, 903 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача оплати у розмірі 58 593,98 грн. за постачання холодної води для виготовлення гарячої з огляду на наступне.
Так, відповідно до Правил надання послуг з опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005р. № 630 та п.3.11 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 27.06.2008 № 190 розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.
Позивач не надав доказів того, що договір укладений між ним та відповідачем укладений також і на постачання гарячої води, тому посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у вказаній частині позову з цієї підстави є необґрунтованим.
Така правова позиція викладена і в Постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 р. у справі № 7/386.
Також апеляційна інстанція погоджується з оскаржуваним рішенням щодо відмови у стягненні плати за постачання холодної води в зв’язку з наступним.
Як слідує з розрахунку позивача за період з травня 2010 року по липень 2010 року, ним надано:
- послуг з водопостачання та водовідведення (вода+стоки) щодо постачання та відведення 237201 куб. м.;
- послуг з водопостачання (вода) щодо постачання 519 куб. м.;
- послуг з водовідведення (стоки) щодо відведення 137295 куб. м.
Факт надання послуг в зазначеному обсязі підтверджується доданими до матеріалів справи виписками з особового рахунку відповідача, актами зняття показань з приладів обліку, нарядами на встановлення лічильників тощо.
Пунктом 3.1 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України визначено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.
Пунктом 5.1 вказаних Правил облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію.
Позивачем до матеріалів справи додані копії актів зняття показань з приладів обліку, підписаних уповноваженими представниками сторін, матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача з приводу незгоди з кількістю або вартістю наданих протягом спірного періоду послуг, а відтак, відповідно до умов Договору (п.п 2.1.6, 2.2.4) вони вважаються прийнятими відповідачем саме в тому обсязі, який визначений позивачем у розрахунку.
У той же час, як слідує з матеріалів справи, позивач розраховує плату за поставлену холодну воду та забрані стоки за тарифами, встановленими наступними розпорядженнями Київської міської державної адміністрації:
- № 758 від 30.06.2009 р. “Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання холодної та гарячої води і водовідведення для бюджетних установ та інших споживачів”;
- № 1332 від 30.11.2009 р. “Про встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води”.
Однак, апеляційна інстанція погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно наступного:
Статтею 7 Закону України від 24.06.2004 р. № 1875 “Про житлово-комунальні послуги” визначено повноваження органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг, в тому числі віднесено до їх повноваження встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги відповідно до Закону, а в статті 31 передбачено порядок формування цін, тарифів на житлово-комунальні послуги.
Статтею 6 цього Закону визначено повноваження Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері житлово-комунальних послуг.
Частиною 1, 2 статті 1 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.
Відповідно до статті 6 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731 затверджено Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади (далі - Положення).
Пунктом 1 Положення визначено, що державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, які виступають суб’єктами нормотворення, здійснюється відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. “Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” та цього Положення.
Положенням Міністерству юстиції та іншим органам, що здійснюють державну реєстрацію відомчих нормативно-правових актів, надано право перевіряти у міністерствах, інших органах виконавчої влади, органах господарського управління та контролю додержання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів, у разі потреби вимагати подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію та вносити пропозиції про усунення виявлених порушень і недоліків та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у допущених порушеннях.
Пунктом 2 Положення визначено, що державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.
Згідно з п. 3 Положення на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб’єктами нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами “Для службового користування”, “Особливої важливості”, “Цілком таємно”, “Таємно”та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.
Також, Положенням встановлено обов’язок міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю своєчасно подавати на державну реєстрацію нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, та не допускати випадків направлення на виконання нормативно-правових актів, що не пройшли державну реєстрацію.
Відповідно до норм пункту 7 Положення, нормативно-правовий акт подається на державну реєстрацію у п’ятиденний строк після його прийняття. Відповідно до норм пункту 16 Положення, зміни і доповнення, внесені до правового акта, підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому цим Положенням.
Пунктом 1 Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. “Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” встановлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.
Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 758 від 30.06.2009 р. та № 1332 від 30.11.2009 р. не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровані ними, а отже, не набрали чинності у встановленому законом порядку.
Дана правова позиція підтверджується Листом Головного управління юстиції у м. Києві Міністерства юстиції України № 3729 від 30.03.2011 р. “Щодо надання роз’яснень з питань встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги”, в якому зазначено, що застосування суб'єктами нормотворення (Київською міською державною адміністрацією) нормативно-правових актів без їх державної реєстрації в установленому законодавством порядку є порушенням вимог Указу Президента України від 03.10.92 № 493 “Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 № 731. У разі порушення вимог зазначеного законодавства такі акти не можуть бути застосовані.
Така ж правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 12.04.2011 р. у справі № 23/490.
З огляду на викладене вище, суд першої інстанції вірно вказав, що розрахунок вартості наданих позивачем послуг необхідно здійснювати згідно з тарифами, встановленими розпорядженням Київської міської державної адміністрації “Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення” від 28.08.2002 р. № 1680, чинним протягом спірного періоду. Відповідно до даного розпорядження вартість послуг наданих позивачем відповідачу в спірний період становить: - послуги з водопостачання та водовідведення (вода+стоки) щодо постачання та відведення 237201 куб. м. –193556,02 грн.;
- послуг з водопостачання (вода) щодо постачання 519 куб. м. – 267,80 грн.;
- послуг з водовідведення (стоки) щодо відведення 137295 куб. м. –41 188,50 грн.
З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що відповідач в рахунок оплати зазначених послуг, з урахуванням тарифів визначених розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 28.08.2002 р. № 1680, сплатив більшу суму, ніж була нарахована позивачем за розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 758 від 30.06.2009 р. та № 1332 від 30.11.2009 р. Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по оплаті за надані послуги щодо постачання холодної води та приймання стоків за період з травня 2010 року по липень 2010 року включно задоволенню не підлягають.
З огляду на викладене відсутні правові підстави для стягнення з відповідача 640,68 грн. трьох процентів річних та 4283,49 грн. пені, нарахованих на суму основної заборгованості.
І відповідно, судова колегія дійшла висновку, що місцевий господарський суд повно і всебічно з’ясував всі обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Порушення норм матеріального чи процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення відсутні, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 33, 34, 35, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “АК “Київводоканал” залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2011 р. у справі № 17/7 залишити без змін.
3.Справу № 17/7 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
16.06.11 (відправлено)