КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.06.2011 № 24/302-15/407
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Баранця О.М.
суддів:
при секретарі:
за участю представників сторін:від позивача – ОСОБА_2;
від відповідача – Ковтун Н.В.
розглянувши апеляційну скаргу Фізична особа - підприємець ОСОБА_3
на рішення Господарського суду м. Києва від 08.02.2011
у справі № 24/302-15/407 (Хоменко М.Г.
за позовом Фізична особа - підприємець ОСОБА_3
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Скіфія-Транс"
третя особа відповідача ВАТ "Кіровоградський кар"єр"
про стягнення 106716,24 грн.
ВСТАНОВИВ :
Рішенням господарського суду м. Києва від 08.02.2011 року в позові позивача про стягнення з відповідача 106716,24 грн. заборгованості, яка виникла на підставі договору № 196/06П від 11.05.2006 року відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 15.03.2011 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2011 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 24/302-14/407.
Розпорядженням в.о. голови Київського апеляційного господарського суду змінено склад колегії суддів.
Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника відкритого акціонерного товариства „Кіровоградський кар’єр” належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як було встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції та підтверджується матеріалами справи що 11 травня 2006 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (далі-Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скіфія - Транс" (далі-Відповідач) був укладений Договір-доручення №196/06П про транспортно-експедиційне обслуговування та перевезення вантажів в міжнародному сполученні, відповідно умов якого Позивач, як Перевізник, зобов'язувався доставити ввірений йому Відповідачем, як Експедитором, вантаж, а Експедитор зобов'язувався оплатити перевезення вантажу за рахунок коштів, отриманих від Замовника.
Відповідно до умов п. 2.3. Договору конкретні умови по кожному перевезенню обумовлюються в разовому замовленні, яке Експедитор висилає перевізнику після погодження з ним.
Договором передбачено, що таке замовлення-заявка є невід'ємною частиною Договору.
З поданої Позивачем заявки № б/н від 15.04.2008 р., випливає зобов'язання Відповідача здійснити оплату за перевезення на загальну суму 191214,00 грн. в наступному порядку: 50% - попередня оплата, 50% - після розвантаження автомобіля на підставі наданих Позивачем оригіналів документів.
У свою чергу Відповідач стверджує, що перевезення, виконані Позивачем, здійснювалися на підставі заявок: від 15.04.2008 р. у розмірі 98170,00 грн. при 100% попередній оплаті, від 20.05.2008 р. - за ціною послуг у розмірі 129852,5 грн., та 02.06.2008 р. - за договірною ціною 12725,00 грн.
За твердженням Відповідача, на доведення чого ним подано банківські виписки (копії наявні у матеріалах справи), він повністю виконав грошові зобов'язання.
Судом встановлено, що Договір містить елементи різних договорів. Так Відповідач, будучи довіреною особою Позивача, але від імені і за рахунок замовника, зобов'язувався знайти завантаження для виконання Позивачем перевезень вантажів автомобільним транспортом. При цьому Позивач зобов'язувався за рахунок коштів Замовника, але сплачених Відповідачем, доставити ввірений йому Відповідачем вантаж, вказаний у накладній, до місця призначення та видати його вантажоодержувачу.
Окрім іншого Договір мав на меті організувати майбутній перевізний процес, адже містив порядок прийняття заявки на виконання перевезення, обов'язки перевізника, вимоги щодо тари, упаковки та маркування вантажу, суми фрахту і порядок розрахунків за перевезення, відповідальність сторін.
Розділом 5 Договору визначено, що перевезення мало здійснюватися на підставі графіків та маршрутів, розроблених Відповідачем у формі заявки і погоджених не менше ніж за добу до завантаження із Позивачем. Після цього Відповідач повинен був по факсу направити Позивачу заявку, яка мала містити інформацію щодо пункту завантаження і розвантаження, найменування вантажу, вагу, обсяг, його кількість, дата завантаження і строк доставки, додаткові умови з перевезення, а також вартість перевезення і строки його плати.
Вказівка у Договорі на те, що саме на Відповідача покладено відповідальність за викладену у заявці інформацію, і що Позивач приступає до виконання своїх обов'язків після отримання від експедитора письмової заявки і підтвердження її перевізником у письмовій формі по факсу, є свідчення того, що ініціатива в укладенні кожного конкретного договору Перевезення мало виходити від Відповідача.
Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Отже, заявку на перевезення, що виходить від Відповідача, слід розглядати як оферту, запропоновану Позивачу, відтак, з огляду на приписи частини 2 ст. 207 ЦК України та ч. 1 ст. 181 ГК України, заявка, як намір вчинення правочину від імені юридичної особи, потребувала підписання її особою, уповноваженою на це установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами законодавства, та скріплення печаткою цієї юридичної особи.
Відповідно до п. 7.1 Договору розрахунки по перевезенню експортно - імпортних вантажів як по території України, так і по території іноземних держав повинні здійснюватися Відповідачем за договірними ставками, вказаними у заявці.
Поряд із цим сторони передбачили, що факсимільні копії документів, оформлених при виконанні цього Договору і у відповідності з ним (специфікації, додатки, тощо), мають повну юридичну силу.
За загальним правилом, пропозиція укласти договір має містити не лише істотні умови договору, але й виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.
Згідно вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Колегія суддів, підтримує висновок суду першої інстанції про те, що у заявці-замовленню, про яку йдеться у розділі 5 Договору, сторонами відповідно до п. 2.3. надано юридичної природи договору і одночасно, поряд із міжнародною транспортною накладною, шляховими листами, тощо сили документу, який підтверджує виконання Договору і слугує підставою в силу п. 7.1. для здійснення розрахунків по перевезенню. Як вбачається з поданих Позивачем та Відповідачем копій заявок за маршрутом Фінляндія - Україна, вони відрізняються за ставками вартості ввезення і датою завантаження. З поданої Позивачем заявки сума фрахту і порядок рахунків складає 24 500 Євро у гривневому еквіваленті по курсу НБУ, при цьому 50% цієї суми становить передоплата, а 50% - після вивантаження автомобіля, а дата завантаження 19 - 23.05.2008 р.
Заявка від цієї ж дати, але подана Відповідачем, свідчить про те, що сума фрахту і порядок розрахунків становить 98170 грн. при повній передоплаті у строк до 15.05.2008 р. і датою завантаження з 01.07.2008 - 27.01.2008 р.р.
Як було вірно встановлено судом першої інстанції, що подана Позивачем заявка № б/н від 15.04.2008 р. завірена оригіналом штампу Відповідача, тоді як його власна печатка на заявці не є оригінальною, хоча з огляду на порядок обміну заявками згідно розділу 5 Договору повинно бути навпаки - оригінальна печатка Позивача, а копії заявки , яка отримана факсом від Відповідача, а печатка відповідача - має бути факсовою.
Вищий господарський суд України у мотивувальній частині постанові від 01.11.2010 року у справі № 24/302 вказав, що господарські суди попередніх інстанцій не досліджували обставин щодо того 23.05.2008 року чи 27.07.2008 року було завантажено відповідачем та прийнято позивачем вантаж за заявкою від 15.04.2008 року.
В спірній заявці, яку надав в якості доказу позивач, крім розбіжності щодо вартості отриманої послуги є інші розбіжності щодо самого виконання замовлення, а саме: дата завантаження - з 19 по 23.05.2008, хоча перевезення, були здійснені 17.06.2008 що підтверджує ЦМР №281148177 від 17.06.2008 р. та 23.06.2008 р., що підтверджує ЦМР №281149719 від 23.06.2008 р., також різняться і місце вигрузки, в заявці наданій Позивачем місце вигрузки Кіровоград вул. Автолюбителів 5, а в заявці Відповідача - Кіровоградська обл. Кіровоградський р-н с. Соколівське вул. Шевченко 23, що також що підтверджує ЦМР №281148177 від 17.06.2008 та ЦМР №281149719 від 23.06.2008 р.
Отже, спірна заявка-замовлення № б/н від 15.04.2008 р. не може бути прийнята судом, як належний доказ наявності договірних відносин з перевезення і підставою виникнення зобов'язання замовника перевезення розраховуватися за перевезення.
З огляду на викладене, подані Позивачем в обґрунтування своїх вимог докази, а саме: рахунки-фактури, податкові накладні, акти виконаних робіт, тощо не є належними і допустимими доказами, які підтверджують виникнення у Відповідача зобов'язання сплатити Позивачу вартість перевезення у заявленому у позові розмірі, тому суд першої інстанції цілком правомірно та обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.
Виходячи з викладеного, колегія суддів на підставі вищенаведених встановлених та досліджених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України суд –
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду міста Києва від 08.02.2011 року у справі № 24/302-15/407 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Справу № 24/302-15/407 повернути до господарського суду міста Києва.
3. Копію постанови надіслати сторонам.
Головуючий суддя
Судді
17.06.11 (відправлено)