Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

                                                                                Справа № 2а-12302/10/13/0170

12.04.11 м. Севастополь

                    Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді          Іщенко Г.М.,

суддів           Кучерука О.В. ,
 Щепанської О.А.

секретар судового засідання          Саматова М.А.                              

за участю сторін:

представник позивача, - ОСОБА_2  , довіреність № б/н  від 10.01.11

представник відповідача, - Луговська Анна Василівна, посвідчення № 061249,  

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя на постанову Окружного адміністративного суду  Автономної Республіки Крим (суддя  Ольшанська Т.С. ) від 10.12.10 у справі № 2а-12302/10/13/0170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бегемот-2009" (вул. Кубанська, 14, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95022)

до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя (вул. Пролетарська, 24, місто Севастополь, Автономна Республіка Крим, 99014)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

                                                                ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки  Крим від 10.12.2010 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бегемот-2009»задоволено частково: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Гагарінському районі міста Севастополя від 06.05.2010 №0000090234/0, від 09.07.2010 №0000090234/1, від 13.09.2010 №0000090234/2 в частині визначення позивачу податкового зобов’язання в сумі 8033,24грн., у тому числі: 2260,75 грн. основного платежу, 5772,49 грн. штрафних (фінансових) санкцій, вирішено питання щодо розподілу судових витрат, в решті позовних вимог відмовлено.

          На зазначене судове рішення від Товариства з обмеженою відповідальністю «Бегемот-2009»надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції в частині не задоволених позовних вимог та прийняття нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

          Також Державна податкова інспекція у Гагарінському районі міста Севастополя звернулася з апеляційною скаргою, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.

          Доводи апеляційних скарг мотивовані тим, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

          Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга  Товариства з обмеженою відповідальністю «Бегемот-2009»підлягає задоволенню, апеляційна скарга  Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя не підлягає задоволенню  з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Судом першої інстанції встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 11.02.2009 по 31.12.2009, валютного та іншого законодавства за період з 11.02.209 по 31.12.2009 був складений акт від 20.04.2010 №1607/23-1/36327070.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 5.3.1., 5.3.5., статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

На підставі акту перевірки та в результаті процедури адміністративного оскарження відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: від 06.05.2010 №0000090234/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 12809,91 грн., у тому числі: основний платіж –5184,44 грн., штрафні санкції-7625,47 грн.; від 09.07.2010 №0000090234/1 у розмірі 12809,91 грн., у тому числі: основний платіж-5184,44грн., штрафні санкції-7635,47грн.; від 13.09.2010 №0000090234/2 про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 12418,77 грн., у тому числі: основний платіж-5184,44 грн., штрафні санкції-7234,33 грн.

Відповідно до статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Підставою для нарахування  податкового зобов’язання з податку на прибуток  стали висновки відповідача про заниження позивачем податку на прибуток в загальній сумі 5184,43 грн.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що донарахування позивачу податкових зобов’язань з податку на прибуток в сумі  8033,24грн., у тому числі: основний платіж- 2260,75грн. та 5772,49грн.-штрафні санкції здійснено відповідачем не правомірно, оскільки договір №11 від 02.04.2009, укладений між позивачем та фізичною особою-підприємцем  ОСОБА_5 про надання диспетчерських послуг, не можливо ототожнювати  з послугами перевезення.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належним є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

За вказаним договором позивачу надавалися диспетчерські послуги радіозв’язку. На підставі виставлених рахунків та актів виконаних робіт позивачем було сплачено 8078,00 грн., які були включені до валових витрати підприємства.

Відповідно до умов договору позивач повинен своєчасно надавати заявки на автотранспорт письмово чи за допомогою телефонного зв’язку, інформувати працівників про вартість проїзду.

          Заявником апеляційної скарги-Державною податковою інспекцією у Гагарінському районі міста  Севастополя не прийнято до уваги, що послуги радіозв’язку  не можливо ототожнювати з послугами з перевезення, оскільки це є різними правочинами, та врегульовані різними нормами законодавства.

          Отже, диспетчерські послуги радіозв’язку є послугами з пошуку автотранспорту на замовлення особи, а тому підтверджуються актами виконаних робіт.

          Судом встановлено, що відповідно до наказів директора Товариства з обмеженою відповідальінстю “Бегемот-2009” був встановлений змінний режим роботи працівників складу Севастопольської філії в нічний час з 20:30 до 04:30. Вказаними наказами підприємство зобов’язувалось організувати перевезення працівників по закінченню робочої зміни.

          Судова колегія зазначає, що віднесення витрат на оплату диспетчерських послуг радіозв’язку до валових витрат зроблено позивачем у відповідності до статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому нарахування податкового зобов’язання у сумі 2019,50 грн. та штрафних санкцій у сумі 1461,84 грн. є протиправним.

          Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були укладені договори постачання очищеної питної води ТМ “Жива Роса” з Товариством з обмеженою відповідальністю “Еко центр”та очищеної питної води ТМ “Аква Стар” з суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_6

          Позивачем було віднесено на валові витрати 765,00 грн. сплачених коштів вказаним постачальникам.

          Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі про те, що вказані операції неправомірно віднесені до валових витрат, оскільки не пов’язані з господарською діяльністю підприємства та відсутні у переліку заходів та засобів з охорони праці, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 №994, не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки відповідно до договору суборенди нежитлового приміщення від 01.03.2009 в користування  позивачу передані складські приміщення за адресою: місто Севастополь, Камишове шосе, 15. За вказаною адресою здійснює господарську діяльність Севастопольска філія Товариства з обмеженою відповідальністю “Бегемот-2009”. Згідно акту приймання-передачи нежитлового приміщення- склад знаходиться у задовільному стані, відсутнє водопостачання будівлі.

          Слід зазначити, що статтею 4 Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” встановлено, що громадяни мають право на безпечну для здоров'я і життя питну воду. Це означає обов'язок підприємства дати можливість працівнику реалізувати право на безпечну питну воду, гарантоване Законом. Крім того, в статті 16 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” прямо вказується на паритетність забезпечення споживачів питної води: або централізованим питним водопостачанням, або за допомогою пунктів розливу питної води (в тому числі пересувних) або фасованою питною водою.

          Отже, необґрунтованим визнається висновок відповідача про фінансування особистих потреб працівників. Забезпечення безпечною питною водою працівників є прямим обов'язком працедавця, направленим на організацію та ведення діяльності та поліпшення санітарно-побутових умов праці на підприємстві, що є підставою вважати не правильним нарахування позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 191,25 грн. та штрафних санкцій у розмірі 92,63 грн.

          Також  не заслуговують на увагу  твердження відповідача щодо правомірності нарахування позивачу штрафної санкції у розмірі 6157,25 грн., оскільки  вказаний штраф, як зазначає відповідач,  був нарахований у зв’язку з порушенням пункту 17.2. статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків  перед бюджетами та державними цільовими фондами».

          Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що в  акті перевірки позивача від 20.04.2010 відсутні посилання на порушенням порядку добровільного нарахування та сплати штрафних санкцій у зв’язку з самостійним виправленням податкового зобов’язання з податку на прибуток, не визначений розмір податкового зобов’язання зі штрафних санкцій, якій підлягав добровільній сплаті позивачем.

          Таким чином безпідставне нарахування позивачу штрафних санкцій у розмірі 6157,25 грн. у зв’язку з відсутністю констатування порушення пункту 17.2. статті 17 Закону  України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків  перед бюджетами та державними цільовими фондами» в акті перевірки від 20.04.2010 та визначення розміру основного податкового зобов’язання.

          Разом з тим, суд дійшов помилкового висновку про правомірне донарахування відповідачем податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 2923,68грн. в результаті завищення валових витрат на 11694,73грн., оскільки підставою, за якою вартість витрачених ГСМ була виключена із валових витрат, є відсутність нотаріального посвідчення договорів оренди особистих легкових автомобілів.

          Згідно зі статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, що здійснюються як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

          В свою чергу, під терміном "господарська діяльність" слід розуміти будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи (пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

          Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

          Судом першої інстанції  встановлено, що позивачем були укладені договори оренди транспортних засобів з екіпажем, що укладені позивачем, орендодавцями виступали фізичні особи, працівники підприємства.  Позивачем було придбано паливо маркування А95 та А92 на загальну суму 23389,46 грн., віднесено до складу валових витрат у сумі 11694,73 грн.

          Слід зазначити, що відповідно до абзацу п'ятого підпункту 5.4.10 пункту 5.4 статті  5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не включаються до складу валових витрат: 50 % витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та на їх оперативну оренду. При цьому платник податків звільняється від обов'язку доказу зв'язку таких витрат з його господарською діяльністю, але не від обов'язку їх документального підтвердження.

          Тобто, витрати платника податків на пально-мастильних матеріалів відносяться до складу валових витрат в обсязі 50% за наявності відповідних підтверджуючих документів.

          Частинами другою і третьою статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції.

          Первінними документами при здійсненні операцій є, по-перше, договір оренди автотранспортного засобу.

          Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що вартість витрачених ГСМ підлягає виключенню із валових витрат, тому що відсутнє нотаріальне  посвідчення  договорів оренди легкових автомобілів, оскільки  Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», зокрема,  цим законом встановлений порядок обчислення валових доходів, валових витрат, оподатковуваного прибутку та податку на прибуток,  не ставить  право платника  на валові витрати  в залежність  від дотримання норм Цивільного кодексу України або Закону України «Про нотаріат».

          Отже, відсутність нотаріального посвідчення договорів  оренди легкових автомобілів не є  ознакою  витрат, не зв’язаних  з господарською діяльністю, та не порушує зв'язок витрат на ГСМ для експлуатації цих автомобілів з господарською діяльністю платника  податків, що повністю узгоджується з вимогами  підпунктів 5.2.1, 5.3.1, 5.3.9, пункту 5.3, пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

          Тому неправомірним є висновок відповідача про завищення валових витрат у зв’язку з придбанням пального у розмірі 11694,73 грн., тому  слід визнати  неправомірним нарахування позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток на вказану суму в розмірі 2923,68 грн.

          Оскільки судовою колегією визнано неправомірним нарахування позивачу податкового зобов’язання, тому проведене відповідачем нарахування штрафу у  розмірі 10% від суми недоплати за кожний з податкових періодів є неправомірним.

На підставі наявних у справі доказів, відповідно до вимог статей 69, 70, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, судовою колегією не приймається акт перевірки від 20.04.2010 №1607/23-1/36327070, як доказ встановлення фактів порушення позивачем Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»щодо визначення позивачу податкових зобов’язань з податку на прибуток в сумі 12809,91грн. та  в сумі  12418,77грн.

Згідно зі статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому судова колегія виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення. Інші докази, окрім акту перевірки, що підтверджували б факт вчинення позивачем зазначених порушень, відповідачем суду не надані через їх відсутність.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов’язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Проте, доказів правомірності і законності обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов’язань з податку на прибуток  в сумі  12809,91грн. та в сумі 12418,77грн. колегії суддів не надано. Висновки перевіряючих, що викладені в акті перевірки,  не підкріплені жодними доказами і носять характер суб’єктивних припущень.

За таких умов факти порушення позивачем Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”слід вважати неналежно встановленими, отже, визначення позивачу податкових зобов’язань з податку на прибуток  в сумі 12809,91грн. та в сумі 12418,77грн. - неправомірно.

Таким чином, відповідач не надав докази, що підтверджують заперечення та факти, викладені в акті перевірки відносно донарахування  податкових зобов’язань з податку на прибуток в сумі 12809,91грн. та в сумі 12418,77грн., що послужило підставою до винесення спірних податкових повідомлень-рішень, документально не спростував надані позивачем вимоги.           

Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на  обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Такі міжнародні договори підлягають переважному застосуванню перед актами національного законодавства (стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори України").

Таким міжнародним договором у даному випадку є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до названої Конвенції, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства. Встановлено також виняток, відповідно до якого позбавлення майна держава може передбачити, якщо це необхідно для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Це означає, що статтю 1 Першого протоколу слід розуміти так, як вона розуміється в практиці Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у багатьох рішеннях Європейського Суду з прав людини під майном розуміється будь-який економічний актив. Наприклад, у справі "Шмалько проти України" Європейський Суд з прав людини кваліфікував тривале невиконання судового рішення на користь заявника як втручання в його право на мірне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу.

У даному випадку визначення позивачу податкових зобов’язань з податку на прибуток в сумі 12809,91грн. та в сумі 12418,77грн. передбачає вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю «Бегемот-2009»грошових коштів у зазначених сумах. Це дає підстави для кваліфікації спірних податкових повідомлень-рішень, як його втручання у право власності позивача.

У даному випадку дії позивача не завдають будь-якої шкоди інтересам держави, суспільства або споживачів. За відсутності такої шкоди чи загрози її завдання позивачу були визначені неправомірно податкові зобов’язання. Слід також враховувати, що актом перевірки не встановлено будь-яких фактів, які б свідчили про намагання позивача приховати доходи.

Викладене дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини спірні податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та  Законами України.

Зазначена норма кореспондується із приписами частини другої статті 19 Конституції України.

Статтею 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та  охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової  служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

За таких обставин доводи, мотиви, викладені в апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю «Бегемот-2009»заслуговують на увагу та спростовуються нормами діючого законодавства України, що є підставою для задоволення позову в повному обсязі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Бегемот-2009»підлягає задоволенню, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя- залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції- скасуванню.                     Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є  неповне з’ясування судом обставин справи, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.

          Керуючись статтею 11,частиною першою статті 195, пунктом 3 частини першої статті 198, пунктом 3 частини першої статті 202, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                                   ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бегемот-2009»задовольнити.

Апеляційну скаргу Державною податкової інспекції  у Гагарінському районі міста Севастополя залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10.12.2010 у справі №2а-12302/10/13/0170 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бегемот-2009»задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя: №0000090234/0 від 06.05.2010 та №0000090234/1 від 09.07.2010 про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 12809,91грн., у тому числі: основний платіж-5184,44грн., штрафні санкції-7625,47грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя: №0000190234/2 від 13.09.2010 про визначення податкового зобов’язання  з податку на прибуток в сумі 12418,77грн, у тому числі: основний платіж-5184,44грн., штрафні санкції-7234,33грн.

Стягнути з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бегемот-2009»судовий збір в розмірі 3,40грн.»

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя          підпис                              Г.М. Іщенко

Судді           підпис                               О.В.Кучерук
  підпис                               О.А.Щепанська

З оригіналом згідно

Головуючий суддя                                                             Г.М. Іщенко

Повний  текст судового рішення

виготовлений  18  квітня 2011року