ЛЬВІВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2011 р.                                                                                  Справа № 23468/10/9104

           Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді:                                       Сапіги В.П.,

           суддів:                                                  Онишкевича Т.В., Попка Я.С.            

з участю секретаря судових засідань            Наконечної М.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.03.2010 року у справі за позовом приватного підприємства «Міруся» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

16.04.2009 року ПП «Міруся» звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова за яким просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення № 0001502321/0 від 28.05.2008 року, № 0001502321/1 від 13.08.2008 року, № 0001502321/2 від 16.10.2008 року, № 0001502321/3 від 28.11.2008 року та № 0001502321/4 від 02.03.2009 року.

В обґрунтування заявлених вимог покликається на те, що ДПІ у Галицькому районі м. Львова винесено податкове повідомлення-рішення № 0001502321/0 від 28.05.2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 14614,78 грн., в тому числі основний платіж – 9743,19 грн. та штрафні санкцій -4871,59грн. При цьому вважає податкові повідомлення-рішення незаконними, з тих підстав, що вони ґрунтуються на неправильних висновках, описаних в акті № 1759/23-209/23269934 від 16.05.2008 року, складеного за результатами виїзної позапланової перевірки ПП «Міруся» з питань сплати податків та обов'язкових платежів до бюджету при здісненні фінансово-господарських операцій з ПП «Флавор» за період з 30.01.2005 року по 30.01.2008 року, які полягають у невизнанні податковим органом права позивача на включення до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплаченої у складі ціни товару своєму постачальнику, якщо останній не включив зазначену суму до своїх податкових зобов'язань і не сплатив їх до бюджету. Зазначає, що норми Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, вказані в акті перевірки, регулюють питання заборони включення сум ПДВ до податкового кредиту за відсутності податкових накладних, а також порядку складання податкової накладної, проте не регулюють питання відсутності у платника ПДВ права на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту за умови невідображення контрагентом сум ПДВ у податковому зобов'язанні. Вважає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування. Таким чином, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та застосовувати штрафні (фінансові) санкції до покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30.03.2010 року позов задоволено, визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення з тих підстав, що Закон України №168/97-ВР від 03.04.1997 року не ставить виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який був постачальником товарів, робіт, послуг, на вартість яких нарахований податок: на додану вартість, включений платником податку (покупцем) до податкового кредиту.

Не погодившись з прийнятою постановою, ДПІ у Галицькому районі м. Львова оскаржила її в апеляційному порядку та вважає, що постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, зазначає, що в січні 2007 року позивач отримав від контрагента ТМЦ (ліс-кругляк) на суму 58459,16 грн., в т.ч. ПДВ – 9743,19 грн., сума якого включена ПП «Міруся» до складу податкового кредиту та відображена в реєстрі отриманих податкових накладних та декларацій. При цьому позивачем відображено в реєстрі отриманих податкових накладних за січень 2007 року податкові накладні від ПП «Флавор» та включено до складу податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 9743,19 грн., без внесення ПП «Флавор» коштів до бюджету.

Окрім цього апелянт зазначає, що ПП «Флавор» не є виробником ТМЦ, які поставило позивачу, а є лише посередником. Разом з тим, згадані товари ПП «Флавор» отримало в результаті господарських відносин з Фірмою «СВ-Трейдінг», а саме з підприємством, яке зареєстровано злочинним шляхом, без наміру здійснювати господарську діяльність. Також, зазначає, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2009 року у справі № 2а-2458/08/1370 визнано недійсними установчі документи ПП «Фірми СВ-Трейдінг» з моменту реєстрації, в якій суд прийшов до висновку, що вказане підприємство не створювалося для мети проведення господарської діяльності і одержання прибутку.

Тому апелянт просить скасувати постанову суду та прийняти нову за якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що необхідно відмовити в задоволенні апеляційної скарги з наступних мотивів.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів врахувала наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

ПП «Міруся» 12.07.1995 року зареєстроване виконавчим комітетом Львівської міської ради як юридична особа, включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та 26.07.1995 року взяте на облік як платник податків за № 4077 в ДПІ у Галицькому районі м. Львова.

ДПІ у Галицькому районі м. Львова, на підставі направлення від 06.05.2008 року № 809, проведено виїзну позапланову перевірку ПП «Міруся» з питань правильності обчислення і своєчасності сплати податків та обов'язкових платежів до бюджету при здісненні фінансово-господарських операцій з ПП «Флавор» за період з 30.01.2005 року по 30.01.2008 року, за результатами якої складено акт від 16.05.2008 року№ 1759/23-009/23269934 з якого вбачається, що ПП «Міруся» відображено в реєстрі отриманих податкових накладних за січень 2007 року податкові накладні, отримані від ПП «Флавор» та включено до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 9743,19 грн., без внесення ПП «Флавор» зазначеного податку до бюджету.

Згідно з інформаційною довідкою ДПІ у Шевченківському районі м. Львова від 29.01.2008 року № 1840/23-009, ПП «Флавор» останню звітність подано до органів ДПС з податку на прибуток підприємств за 2006 рік та з податку на додану вартість за 2007 рік з нульовим показником, що, на думку відповідача, виключає можливість включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, які не сплачені продавцем.

Судом першої інстанції було також встановлено, що товарність операцій з поставки позивачеві товару не оспорюється, фактичне здійснення цих операцій підтверджується наявними у справі копіями первинних документів.   

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 року  податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.   

В силу вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4 цієї ж статті Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 року  не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).   

Згідно з п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 року  податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).   

Як вбачається з установлених судом першої інстанції обставин справи, включена позивачем сума податку на додану вартість до податкового кредиту підтверджена податковими накладними, які відповідають вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 року .   

Відповідачем, в свою чергу, не надано будь-яких доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій з поставки товарів позивачеві ПП «Флавор» невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків.             Доводи ДПІ про те, що ПП «Міруся» не підтвердило своє право на податковий кредит з огляду на визнання постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2009 року недійсними установчих документів та анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ПП «Фірма СВ- Трейдінг» контрагента (постачальника товарів) ПП «Флавор», обґрунтовано не були взяті до уваги судом першої інстанції, оскільки на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) ПП «Флавор», ПП «Фірма СВ- Трейдінг»  були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та мали свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ.   

Усі ж операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення його юридичної особи, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу факту подальшого припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. Водночас доказів обізнаності позивача про факт припинення або недобросовісний характер діяльності ПП «Флавор» скаржником не подано.   

З огляду ж на приписи ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, висновок ДПІ у Галицькому районі м. Львова відносно неправомірного формування ПП «Міруся» з покликанням на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 19.11.2008 року у справі № 1-364, яким визнано винною ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 212 КК України, оскільки вказане рішення суду не підтверджує незаконності правочину, укладеного між ПП «Міруся» та ПП «Флавор», так як порушення ПП «Фірма СВ-Трейдінг» законодавства про податки, зокрема Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 року, не є підставою для визнання такого правочину недійсним, оскільки податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового законодавства.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно ч. 2 ст. 71  КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи суд приходить до висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатні та беззаперечні докази в обгрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, та не довів правомірність дій, а тому позовні вимоги позивача є підставними, підтверджені матеріалами справи, доведені у судовому засіданні та підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В зв’язку з цим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи всебічно, повно та об’єктивно встановив обставини справи, дослідив та оцінив всі докази, які містяться в матеріалах справи.

З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що Львівський окружний адміністративний суду правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись  ч.3 ст. 160, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205,  ст.206, ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції

У Х В А Л И В  :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова –залишити без задоволення.  

Постанову Львівського окружного адміністративного суду  від 30.03.2010 року у справі № 2а-2908/09 - без змін.   

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

      Головуючий суддя :                                                                             В.П.Сапіга

Судді:                                                                                                         Т.В. Онишкевич

                                                                                                                    Я.С.Попко

Повний текст ухвали

виготовлено -09.06.2011р.