ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 1/21/5027
Головуючий у 1-й інстанції: Паскарь А.Д.
Суддя-доповідач: Голота Л. О.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2011 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Голоти Л. О.
суддів: Курка О. П., Совгири Д. І.
при секретарі: Швандер В.О.
за участю представників сторін:
позивача: Чебан В.І.
відповідача: Шеремета А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці на постанову Господарського суду Чернівецької області від 03 березня 2011 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у м. Чернівці до Публічного акціонерного товариства "Чернівецький хлібокомбінат", Товариства з обмеженою відповідальністю "ФортАгроБуд" про визнання договору недійсним, стягнення коштів , -
В С Т А Н О В И В :
Державна податкова інспекція у м. Чернівці 06.06.2006 року звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Чернівецький хлібокомбінат" (відповідач 1) та товариства з обмеженою відповідальністю “ФортАгроБуд” (відповідач 2) про визнання недійсним укладеного відповідачами 01.07.2005 договору про надання послуг по технічному обслуговуванню автомобільного транспорту та стягнення з відповідачів в доход держави по 332 300 грн.
Постановою Господарського суду Чернівецької області від 03.03.2011 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог Державної податкової інспекції у м. Чернівці про визнання недійсним господарського зобов'язання (договір на надання послуг по технічному обслуговуванню автомобільного транспорту від 01.04.2005), укладеного між ВАТ “Чернівецький хлібокомбінат” та ТОВ “ФортАгроБуд”. Роз’яснено позивачеві, що нікчемний договір не може бути предметом спору, тобто не може бути визнаний недійсним у будь-якому судочинстві, в тому числі і в адміністративному судочинстві. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено за безпідставністю.
Не погоджуючись із судовим рішенням, Державна податкова інспекція у м. Чернівці подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду та прийняти нову про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд І інстанції дійшов безпідставних висновків про те, що договір не може бути визнаний недійсним. Вказане спростовується ст. 207 Господарського кодексу України, п. 11. ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”. Враховуючи вищевикладене, позивач вказує про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
У судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити його вимоги.
Представник відповідача 1 у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги та вказав на її безпідставність.
Відповідач 2 у судове засідання не з’явився, причини неявки суду не відомі. Про дату, час і місце судового засідання повідомлено завчасно і належним чином.
Враховуючи те, що явка відповідача 2 не визнавалась судом обов’язковою, у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України, ухвалив здійснювати розгляд за відсутності представника відповідача 2.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом І інстанції, 01.04.2005 ВАТ “Чернівецький хлібокомбінат”, правонаступником якого є ПАТ “Чернівецький хлібокомбінат”, та ТОВ “ФортАгроБуд” уклали між собою договір про надання послуг по технічному обслуговуванню автомобільного транспорту, відповідно до умов якого ТОВ “ФортАгроБуд” зобов’язалося в період з 01.04.2005 по 03.06.2006р.р. провести роботи, пов’язані з підготовкою автомобільного транспорту ВАТ “Чернівецький хлібокомбінат” до осінньо-зимового сезону та передати їх останньому відповідно до акта виконаних робіт, що має бути підписаний сторонами протягом 3-х календарних днів з моменту закінчення робіт за договором.
Закриваючи провадження у справі в частині визнання договору недійсним та відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з в дохід держави 332 300 грн., суд І інстанції виходив з того, що позивачем не надано достатніх доказів які б давали підстави для застосування правових наслідків, передбачених ч. 1 ст. 207 ГК України та стягнення з відповідача коштів за вищевказаним договором. Закриваючи провадження щодо частини позовних вимог, суд І інстанції зазначив, що нікчемний договір не може бути предметом спору, тобто не може бути визнаний недійсним у судовому порядку.
Слід відзначити, що умовою для визнання недійсним правочину, на підставі ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою.
Як вірно встановлено судом І інстанції, ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 13.06.2006 року скасовано рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24.02.2006 року за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «ФортАГроБуд», ДПІ у Дніпровському районі м. Києва, ОСОБА_5 про визнання установчих документів та свідоцтва № 35626336 про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «ФортАгроБуд» недійсними з моменту їх реєстрації, за нововиявленими обставинами.
Наявні у справі документальні дані про відображення відповідачем 1 операції за договором від 01.04.2005 року у господарській і податковій звітності та отримання ним послуг по технічному обслуговуванню автомобільного транспорту не містять у діях названого відповідача будь-яких ознак чи обставин, з якими стаття 207 Господарського кодексу України пов’язує недійсність господарських зобов’язань.
Тому, Поряд із цим Цивільний кодекс України, який набрав чинності 01.01.2004р., серед правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, не встановлює санкцій, аналогічних тим, які були встановлені статтею 49 Цивільного кодексу УРСР. Такі санкції встановлені Господарським кодексом України.
Згідно з частиною першою статті 207 цього Кодексу, який набрав чинності 01.01.2004р., господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Органи державної податкової служби, вказані у статті 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатися до судів з позовами про стягнення на користь держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.
Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України, слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною першою статті 203, частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з тим, за змістом частини першої статті 208 Господарського кодексу України, застосування цих санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.
Санкції, встановлені цією нормою, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій,
передбачених частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.
Частиною першою статті 208 цього Кодексу передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки санкції, передбачені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини першої статті 238 Господарського кодексу та можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього кодексу.
Матеріали справи не містять достатніх доказів, які б вказували на недійсність укладених відповідачами угоди.
З огляду на викладене, відсутні підстави для застосування конфіскаційних санкцій, що передбачені ст. 208 Господарського кодексу України.
Таким чином, відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідачів коштів отриманих за оспорюванню угодою.
Разом з тим, вирішуючи спір, суд І інстанції припустився процесуальних порушень, а саме не врахував приписи ст. 158 КАС України.
Так, відповідно до цієї статті судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови (ч. 1 ст. 158 КАС України). Судове рішення, яким суд зупиняє чи закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або приймає рішення щодо інших процесуальних дій, клопотань, викладається у формі ухвали (ч. 2 ст. 158 КАС України).
Всупереч викладеному, суд І інстанції постановою вирішив питання про закриття провадження у справі.
При цьому, судом зроблені невірні висновки щодо нікчемності укладеного відповідачами правочину, оскільки за умови не доведеності мети відповідачів при укладенні даного договору, яка б завідомо суперечила інтересам держави і суспільства, визнання цього правочину нікчемним не може мати місце.
Разом з тим, виходячи з повноважень суду апеляційної інстанції за наслідком розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, якою судом І інстанції мало бути вирішено питання про закриття провадження, відповідно до п. 3 ч.1 ст. 199 КАС України, вважає за доцільне скасувати постанову суду, питання закриття провадження у справі направити до суду І інстанції.
З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці задовольнити частково. Постанову Господарського суду Чернівецької області від 03 березня 2011 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у м. Чернівці до відкритого акціонерного товариства "Чернівецький хлібокомбінат", товариства з обмеженою відповідальністю "ФортАгроБуд" про визнання договору недійсним, стягнення коштів,-скасувати.
Прийняти нову постанову.
У задоволенні позову Державної податкової інспекції у м. Чернівці до відкритого акціонерного товариства "Чернівецький хлібокомбінат" про визнання договору недійсним, стягнення коштів в частині стягнення з відкритого акціонерного товариства "Чернівецький хлібокомбінат", товариства з обмеженою відповідальністю "ФортАгроБуд" в дохід держави по 332 300 грн. - відмовити.
Справу в частині позовних вимог Державної податкової інспекції у м. Чернівці про визнання недійсним господарського договору направити для подальшого розгляду до Господарського суду Чернівецької області.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі "30" травня 2011 р. .
Головуючий /підпис/ Голота Л. О.
Судді /підпис/ Совгира Д. І.
/підпис/ Курко О. П.
З оригіналом згідно:
секретар