ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

09 червня 2011 р.           Справа № 2а/0270/2332/11

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Поліщук Ірини Миколаївни,

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи

за позовом: ОСОБА_1   

до:   управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі  

про: визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу

ВСТАНОВИВ :

18 травня 2011 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу №567 та №566 від 28.04.2011 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вимоги про сплату боргу не відповідає діючому законодавству у сфері підприємницької діяльності. Так, згідно з п.1 ст.11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи,  які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств  та організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок) на умовах трудового договору  (контракту)  або  працюють на інших умовах, передбачених законодавством. Пунктом 1 ст.14 вищезазначеного закону встановлено, що страхувальниками цих осіб є їх роботодавці, які відповідно до ч.1 ст.15 цього Закону є платниками страхових внесків і зобов'язані на підставі п. б ч.2 ст.17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати та сплачувати в установлені строки і в повному обсязі страхові внески. З огляду на це відповідач безпідставно нарахував недоїмку зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування і неправомірно вимагає її стягнення.

Позивач в судове засідання не з`явилась, 02.06.2011 року до суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності (а.с. 19). В даній заві позивач додатково зазначила, що позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце його проведення повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 18).

У своїх письмових запереченнях (а.с. 21), що надійшли до суду 08.06.2011 року, відповідач вказував, що позивачем не було сплачено страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за ІІ півріччя 2010 року, внаслідок чого станом на 01.04.2011 року і були сформовані вимоги про сплату боргу.

Відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України, у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про  причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

З огляду на вищевикладене, суд, керуючись ч. 6 ст. 128 КАС України, прийшов до висновку провести розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов висновку про відсутність  підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснює свою діяльність на підставі свідоцтва про державну реєстрацію Серії НОМЕР_1, виданого Гайсинською райдержадміністрацією від 03.07.2002р., місце проживання –АДРЕСА_1 (а.с. 10).

Відповідно до свідоцтва Серії НОМЕР_2, ОСОБА_1 є платником єдиного податку (а.с. 11).

28.04.2011 року ФОП ОСОБА_1 надіслано вимоги №566 та №567 від 28.04.2011 року про сплату боргу в загальному розмірі 1137,60 грн., що виник станом на 01.04.2011 року (а.с. 5-6).

Вважаючи зазначену вимогу відповідача протиправною, позивач оскаржив її в судовому порядку, звернувшись з даним позовом до Вінницького окружного адміністративного суду.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV (далі –Закон), (тут і далі по тексту застосовується закон в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи –суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до п.1 ст.14 Закону страхувальниками визначено роботодавців: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи –суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб –суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону. На виконання зазначеного Закону в п.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного Фонду України, затвердженого Постановою Правління Пенсійного Фонду України №21-1 від 19.12.2003 року наведено такий же перелік платників страхових внесків.

З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивач як суб'єкт підприємницької діяльності, який обрав особливий спосіб оподаткування підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і є платником страхових внесків до Пенсійного фонду.

Відповідно до пп.4 п.8 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України №1058-IV в редакції Закону України "Про внесення змін до законів України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 8 липня 2010 року N2461-VI, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.

Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески. Мінімальний страховий внесок - сума коштів, що визначається розрахунками як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу) (ст.1 Закону).

Частиною 3 ст.18 Закону визначено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ст.17 Закону, платник страхових внесків зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески. Відповідно до п.6 ст.20 даного Закону, страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом для даної категорії страхувальників є квартал.

З урахуванням зазначених вище положень Закону позивач зобов'язаний сплатити нараховані у порядку, визначеному пп.4 п.8 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону, страхові внески за ІІ півріччя 2010 року.

За змістом ч.2. ст.106 Закону суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків.

Частиною 3 ст. 106 Закону визначено, що територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату боргу може бути сформована не тільки за наслідками проведення перевірки, але й на підставі даних особових рахунків платника  у випадку наявності у такого платника недоїмки зі сплати страхових внесків.

Факт наявності заборгованості по сплаті страхових внесків у сумі 1137,60 грн. позивачем не спростований.

Тому, вимоги про сплату боргу №566 та №567 від 28.04.2011 року сформовані відповідачем правомірно, в межах повноважень, наданих йому Законом.

При цьому, суд не бере до уваги посилання позивача на Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування та звітності" як на підставу для звільнення платників єдиного та фіксованого податків від сплати внесків до Пенсійного фонду України, з урахуванням наведеного.

В силу частин 4, 6 ст.18 зазначеного Закону страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство, законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Статтею 15 Прикінцевих положень Закону визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Таким чином, страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не встановлені пільги з нарахування та сплати цих внесків або звільнення від їх сплати. Відтак, обов’язок сплачувати страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не залежить від статусу платника податку.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у  справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:   на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, оцінивши надані сторонами докази та матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені вище критерії при винесенні оспорюваних  вимог відповідачем дотримані.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що відповідачем доведено правомірність свого рішення, у зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог щодо визнання неправомірними вимог №566 та №567 від 28.04.2011 року слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею  документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. З огляду на те, що в процесі розгляду даної справи свідки не залучалися і не призначалася судова експертиза, судові витрати стягненню з позивача  не підлягають.  

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257  КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя                 /підпис/                                                     Поліщук Ірина Миколаївна

Копія вірна

Суддя:

Секретар: