ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2011 р.                                                           Справа № 5023/1702/11       

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя  Білецька А.М.

при секретарі Безлепкіній І.П.

за участю представників сторін:

позивача – ОСОБА_1. (дов. №029 від 28.03.11 р.)

відповідача –не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Артемівські Зорі", с. Артемівка, Печенізький район, Харківська область (вх. № 2086 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 28.04.11 р. у справі № 5023/1702/11

за позовом ТОВ "Українська аграрно-хімічна компанія"

до ТОВ "Артемівські зорі"

про  виконання договірних зобов'язань та стягнення 22 556,19 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.04.2011р. по справі № 5023/1702/11 позовні вимоги задоволені частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Артемівські Зорі", с. Артемівка, Печенізький район, Харківська область на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська аграрно-хімічна компанія", м. Київ суму основного боргу в розмірі 17882,10 грн., інфляційні втрати в сумі 2092,21 грн., 3% річних в сумі 753,99 грн., державне мито в сумі 207,28 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач з даним рішенням в частині стягнення індексу інфляції в сумі 2092,21 грн. та 3 % річних в сумі 753,99 грн. не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 28.04.2011р. по справі № 5023/1702/11 в зазначеній  частині скасувати. При цьому зазначає про те, що судом неправомірно прийнято рішення про стягнення інфляційних, оскільки, на думку заявника скарги, позивачем не вказано законні джерела отримання розмірів індексів інфляції; вважає, що судом безпідставно стягнуто інфляційні та 3% річних в зв’язку з тим, що умовами договору вже передбачено стягнення пені у розмірі 26% за прострочення розрахунків. Також відповідач просить задовольнити клопотання про розстрочку виконання рішення, а судові витрати, пов'язані із розглядом справи, просить покласти на позивача.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає рішення суду першої інстанції прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права і правильним встановленням всіх обставин справи, в зв'язку з чим просить дане рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, як безпідставну. В обґрунтування наданих заперечень позивач посилається на те, що нарахування інфляційних та 3% річних ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Відповідач в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не попередив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови  для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, в зв’язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши уповноваженого представника позивача, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи 03 червня 2009 року між позивачем та відповідачем укладено договір поставки № 8/63, у відповідності до умов якого позивач зобов’язався передати у власність відповідача у встановлений строк товар, а відповідач зобов’язався прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.

Згідно п. 6.3 договору розрахунки за товар відповідачем здійснюються в наступному порядку –оплата 100% вартості поставленого товару –сума 17812,00 грн. (в. тому числі ПДВ) в строк до 01 жовтня 2009 року. Остаточний розрахунок за товар повинен бути здійснено відповідачем не пізніше 01.10.2009 року.

На виконання умов договору позивачем було поставлено, а  відповідачем отримано товар на загальну суму 17882,10 грн., що підтверджується накладною № 8/63 та довіреністю № 58 від 03.06.2009 р. Однак, відповідач за поставлений товар не розрахувався, в зв’язку з чим його заборгованість на момент звернення позивача з позовом до господарського суду становила 17882,10 грн.

Слід зазначити, що відповідачем зазначена сума боргу визнається, про що зазначено у відзиві на позовну заяву (аркуш справи 32-34).

Таким чином, враховуючи, що відповідачем сума заборгованості за отриманий товар не спростована, доказів її погашення до суду не представлено, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу за отриманий товар в розмірі 17882,10 грн.

Позивачем на підставі п. 11.1 договору нарахована відповідачу пеня в розмірі 1827,89 грн. за порушення строків розрахунку за отриманий товар.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в зазначеній частині суд першої інстанції виходив з того, що п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що  нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання має бути виконано.

Враховуючи, що строк оплати товару сторонами погоджено до 01 жовтня 2009 року, тому в зв’язку із спливом строку позовної давності господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 1827,89 грн.

На підставі ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховані інфляційні втрати в сумі 2092,21 грн., 3% річних в сумі 753,99 грн. в зв’язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов’язання.

За таких обставин, суд першої інстанції, встановивши, що строк виконання грошового зобов’язання  за договором поставки відповідачем порушено, перевіривши правильність нарахування суми інфляційних та 3% річних, дійшов правильного висновку про те, що відповідач зобов’язаний сплатити збитки від інфляції, три проценти річних за весь час прострочення, з чим обґрунтовано  погоджується апеляційна інстанція.

Враховуючи, що факт несвоєчасної оплати отриманого товару був встановлений під час розгляду справи судом першої інстанції та не заперечувався відповідачем, господарським судом вірно визначено, що з відповідача підлягає стягненню 2092,21 грн. інфляційних, 3% річних в сумі 753,99 грн. у відповідності з положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України.

В силу ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з’ясування обставин справи, пов’язаних з предметом доказування у даній справі, а висновки, викладені в рішенні узгоджуються з приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини,  що призвело до прийняття правомірного рішення.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Посилання заявника скарги на те, що судом безпідставно стягнуто інфляційні та 3% річних в зв’язку з тим, що умовами договору вже визначено стягнення пені у розмірі 26% за прострочення розрахунків, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

В той час, як п. 11.1 договору поставки № 8/63 від 03.06.2009 р. обумовлено відповідальність за порушення зобов’язання у вигляді пені.

Отже, зазначена умова договору не виключає можливість застосування ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки положення останньої можливо застосовувати незалежно від стягнення пені в договорі.

Колегією суддів не приймається до уваги посилання відповідача на ненадання позивачем доказів про визначення джерела отримання розмірів індексу інфляції, оскільки індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів, який визначається згідно даних Державного комітету статистики України.

Твердження відповідача про те, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання про розстрочку виконання рішення не заслуговують на увагу, оскільки місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні у повному обсязі досліджені докази, які були надані відповідачем в обґрунтування обставин, що ускладнюють виконання рішення, або роблять його неможливим, їм надана вичерпна правова оцінка. Таким чином, доводи відповідача про існування надзвичайних та невідворотних обставин, що унеможливили виконання зобов’язання з оплати товару в 2009 році не знайшли свого документального підтвердження.

Таким чином, твердження заявника про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалам справи, в зв’язку з чим підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

З урахуванням викладеного, відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді  Харківської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і висловлених у своїй апеляційній скарзі тверджень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами. Його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому, вказані вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 28 квітня 2011 року.

На підставі викладеного та керуючись статтями ст..ст. 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статтею 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Артемівські Зорі", с. Артемівка, Печенізький район, Харківська область  залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 28 квітня 2011 року по справі № 5023/1702/11 залишити без змін.      

          Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.                             

Головуючий суддя                                                                    Істоміна О.А.

Суддя                                                                                           Барбашова С.В.  

Суддя                                                                                           Білецька А.М.  

Повний текст постанови підписано 10 червня 2011 року.