КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 761/9142/22

провадження № 22-ц/824/10076/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Усковій Я. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 квітня 2023 року в складі судді Фролової І. В.,

встановив:

05.05.2022 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся на адресу ДБР із заявою про кримінальне правопорушення, вчинене суддею Апеляційного суду Львівської області Копняк С. М.

20 червня 2020 року ОСОБА_1 на його звернення отримано лист від 04 червня 2020 року за вих. №3231зкп/10-16-06-7449/20, в якому ДБР повідомило, що ним розглянуто заяву ОСОБА_1 щодо можливих протиправних дій судді Львівського апеляційного суду Львівської області Копняк С. М. та з інших питань. Заяву ОСОБА_1 направлено за належністю для організації розгляду в межах чинного законодавства до Територіального управління ДБР, розташованого у місті Львові.

Листом від 11 червня 2020 року за вих. №Б-3314/12-03/1-20 від 11.06.2020 ДБР, Територіальне управління, розташоване у місті Львові, повідомило, що у зверненні ОСОБА_1 порушено питання про вчинення суддею Львівського апеляційного суду Львівської області Копняк С. М. кримінальних правопорушень, передбачених статтями 366, 375 КК України. Однак, у зверненні не наведено достатніх відомостей про обставини які б свідчили про факти вчинення перелічених злочинів вищевказаною службовою особою. Підстави для вжиття заходів, передбачених ст. 214 КПК України, не вбачається.

Вказані дії посадових осіб ДБР ОСОБА_1 вважав незаконними, що підтверджено ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 червня 2020 року по справі № 761/16864/20, якою його скаргу задоволено частково. Зобов`язано уповноважену посадову особу ДБР внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення, на підставі заяви ОСОБА_1 від 29.05.2020, отриману 01.06.2020, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР.

Позивач вказує, що у зв`язку з грубим порушенням норм статей 40, 55, 56 Конституції України та норм КПК України з боку ДБР, що підтверджується ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 червня 2020 року по справі №761/16864/20, він не зміг в короткі терміни захистити свої права, в результаті чого йому було спричинено моральну шкоду, яка полягала у приниженні честі, гідності, ділової репутації, моральних переживань у зв`язку з порушенням прав, порушено стосунки з оточуючими людьми.

Просив суд стягнути з ДБР на його користь кошти в сумі 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконних дій посадових (службових осіб) ДБР, шляхом не внесення відповідних відомостей на підставі його заяви про вчинення кримінального правопорушення від 29.05.2020 до ЄРДР, що спричинило приниження честі, гідності, ділової репутації.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 квітня 2023 року вказаний позов залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що реалізація позивачем свого права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінального провадження не є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Незгода позивача з прийнятими відповідачем процесуальними рішеннями, які були або можуть бути ним оскаржені в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування останньому моральної шкоди.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів наявність завданої йому шкоди у визначеному розмірі, причинний зв`язок між шкодою та діями відповідача.

22.03.2024 ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 квітня 2023 року, прийняти нове судове рішення про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено без дотримання Конституції та законів України, без надання оцінки всіх доказів, без всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Судом першої інстанції не враховано статтю 56 Конституції України, згідно з якою він має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Враховуючи наявність ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2020 року по справі №761/16864/20, якою встановлено вину та незаконність дій органів досудового розслідування при розгляді його заяви про вчинення кримінального правопорушення, суд першої інстанції зобов`язаний був задовольнити його позов на підставі статей 8, 22, 40, 55, 56, 64, 129, 129-1, 151-2 Конституції України, що не було зроблено, у результаті чого порушені його права, передбачені статтями 40, 56 Конституції України. При цьому судом першої інстанції не зазначено, які саме докази він був зобов`язаний надати для обґрунтування моральної шкоди, яка полягала у приниженні ділової репутації, моральних переживань у зв`язку з діями відповідача.

Крім того, в апеляційній скарзі міститься клопотання про вирішення питання щодо звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення статті 56 Конституції України та щодо конституційності постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції".

06.09.2024 представник ДБР - Олійник А. Д. через підсистему «Електронний суд» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 квітня 2023 року залишити без змін.

Посилається на те, що суд першої інстанції належним чином дослідив матеріали справи, доводи сторін, правильно застосував норми матеріального права та висновки Верховного Суду, викладені у судових рішеннях за наслідками розгляду подібних справ та дійшов вірного висновку про те, що ухвала слідчого судді про зобов`язання внести відомості до ЄРДР не є беззаперечною підставою для виникнення моральної шкоди.

Саме позивач повинен довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Вказаний висновок сформований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17.

Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов у постановах від 30.01.2019 у справі №199/1478/17, від 27.11.2019 у справі №641/2198/17, від 13.01ю2020 у справі №227/2572/19, від 21.02.2020 у справі №521/2951/17, від 19.03.2020 у справі №686/13212/19.

Суд першої інстанції належним чином дослідив докази, надані позивачем, та дійшов до єдиного вірного висновку про те, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди, так і розміру моральної шкоди.

Звертає увагу, що ОСОБА_1 у позовній заяві, а також в апеляційній скарзі як на підставу для задоволення його позовних вимог посилається на те, що 29.05.2020 він звернувся до ДБР із заявою про вчинення кримінального правопорушення суддею Апеляційного суду Львівської області Копняк С. М., однак відомості із даної заяви уповноваженими особами ДБР до ЄРДР внесені не були.

Наголошує, що у заяві ОСОБА_1 від 29.05.2020 стверджувалося про вчинення суддею Копняк С. М. правопорушення, передбаченого статтею 375 КК України (постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови), чим на думку позивача, позбавив ОСОБА_1 доступу до правосуддя та наніс йому шкоду в сумі 606 грн 32 коп.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020 стаття 375 КК України визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).

Тим не менш, на переконання позивача, внаслідок такої бездіяльності ДБР йому завдано моральну шкоду, і він має право на відшкодування йому 1 000 000 грн. Однак, зазначені позивачем фактичні обставини, а ні прямо, ні опосередковано не свідчать про наявність в діях ДБР ознак заподіяння позивачу моральної шкоди.

Навіть у разі внесення відомостей до ЄРДР по заяві позивача ще 01.06.2020, а не після ухвали слідчого судді, кримінальне провадження у такій справі було б закрито, а відтак твердження позивача про те, що несвоєчасне внесення відомостей в ЄРДР за його заявою "не дозволило в короткі терміни захистити його права" є передчасними та помилковими.

Ухвала слідчого судді від 15.06.2020 у справі № 761/16864/20 свідчить про реалізацію ОСОБА_1 передбаченого статтею 303 КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого, що підтверджує факт поновлення ймовірно порушених законних інтересів позивача в судовому порядку, адже відомості з його заяви від 09.06.2020 були внесені до ЄРДР, що свідчить про отримання позивачем достатньої сатисфакції.

Водночас, сам факт бездіяльності органу досудового розслідування не є безумовним доказом її протиправності, саме у розумінні статей 1173, 1174, 1176 ЦК України, не підтверджує заподіяння шкоди позивачу, а також не свідчить про наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями/бездіяльністю та настанням шкоди.

У матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, що підтверджують заподіяння позивачу душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких при обрахуванні розміру компенсації, можливо було б встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальних витрат, понесених позивачем, а також підтверджують причинно-наслідковий зв`язок такої шкоди із обставинами описаними у позовній заяві.

В судовому засіданні представник ДБР - Олійник А. Д. просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2020 року у справі № 761/16864/20, частково задоволено скаргу ОСОБА_1 та зобов`язано уповноважену особу ДБР внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення, на підставі заяви ОСОБА_1 від 29.05.2020, отриману 01.06.2020, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).

За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок про те, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Згідно із статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок незаконних дій посадових (службових) осіб ДБР щодо невнесення відомостей про вчинення суддею Львівського апеляційного суду Львівської області Копняк С. М. кримінальних правопорушень, передбачених статтями 366, 375 КК України, йому була завдана моральна шкода в розмірі 1 000 000 грн з огляду на приниження його честі, гідності та ділової репутації, а також порушення стосунків з оточуючими людьми.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди, а також причинний зв`язок між діями посадових осіб ДБР та настанням шкоди.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками.

Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, насамперед спричинення позивачеві моральної шкоди.

При цьому слід ураховувати, що причинний зв`язок між шкодою, завданою потерпілому, та протиправним діянням заподіювача шкоди є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Позивачем не надано достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань, факту наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) посадових осіб ДБР, а відтак обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, у тому числі бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

Згідно із частиною другою статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування забезпечується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у ній. Проте, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої.

Сам факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал не тягне безумовний наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлено зазначену позивачем у касаційній скарзі ухвалу слідчого судді, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій слідчого ДБР і притягнення його до цивільно-правової відповідальності.

Звернувшись до Шевченківського районного суду м. Києва зі скаргою на бездіяльність посадових осіб ДБР, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви про кримінальне правопорушення, ОСОБА_1 реалізував своє право на оскарження процесуальних рішень слідчого.

Сам факт винесення слідчим суддею Шевченківського районного суду м. Києва за наслідками такого звернення ухвали від 15 червня 2020 року про зобов`язання уповноважену особу ДБР внести відповідні відомості до ЄРДР не є достатнім доказом на підтвердження факту заподіяння позивачу такими діями моральних страждань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до положень статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

Клопотання ОСОБА_1 про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення статті 56 Конституції України та щодо конституційності постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" для уникнення непорозумінь при їх застосуванні задоволенню не підлягає.

Підстави і порядок звернення до Конституційного Суду України визначені Законом України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII.

Статтею 50 Закону № 2136-VIII передбачено, що формами звернення до Конституційного Суду України є конституційне подання, конституційне звернення, конституційна скарга.

Конституційним поданням є подане до Конституційного Суду України письмове клопотання щодо офіційного тлумачення Конституції України (пункт 2 частини першої статті 51 Закону № 2136-VIII).

Статтею 52 Закону № 2136-VIII визначено суб`єктів права на конституційне подання. Такими є: Президент України, щонайменше сорок п`ять народних депутатів України, Верховний Суд, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 46 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» Пленум Верховного Суду приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України.

Оцінивши доводи клопотання, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

Вказане клопотання за своїм змістом не стосується тлумачення статті 56 Конституції України та роз`яснення змісту і мети правових норм, а спрямоване на вирішення спору по суті.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом за наслідками вирішення відповідних клопотань ОСОБА_1 у постановах: від 09 серпня 2023 року у справі № 454/551/22 (провадження № 61-8643св23); від 14 серпня 2023 року у справі № 454/290/22 (провадження № 61-9830св23), від 08 січня 2024 року у справі № 454/2855/22 (провадження № 61-13132св23); від 02 жовтня 2024 року у справі № 761/2792/23-ц (провадження № 61-8506св24).

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 01.11.2024.

Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук