Номер провадження: 11-кп/813/2370/24

Справа № 947/6642/20

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.10.2024 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді                 ОСОБА_2 ,

суддів                                     ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря с/з         ОСОБА_5 кизи,

прокурора                                 ОСОБА_6

захисника                                 ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2024 року ,про продовження обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 строку тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12019160480003160 від 02 вересня 2019 року, -

установив

Зміст оскарженого судового рішення.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2024 року задоволено клопотання прокурора та ОСОБА_9 , обвинуваченому у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.185 КК України та ОСОБА_8 , обвинуваченому у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.5 ст.185 КК України продовжений запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» на строк 60 днів до 24 листопада 2024 року включно.

Раніше визначений ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.10.2023 року розмір застави залишений без змін.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погодившись із зазначеною ухвалою суду захисник ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу та застосувати до його підзахисного запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту з носінням електронного браслету та звільнити його з-під варти в залі суду.

Доводи апеляційної скарги обґрунтував тим, прокурором до клопотання про продовження строку тримання під вартою не було надано суду додані до нього матеріали, які підтверджують існування ризиків, на які посилається сторона обвинувачення.

Твердження про неможливість застосування відносно обвинуваченого більш м`яких запобіжних заходів також є необґрунтованим.

Ризики, на які посилається прокурор у клопотанні, відсутні, а запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не має перетворюватись на відбування можливого у майбутньому покарання за обвинувальним вироком.

ОСОБА_8 раніше не судимий, має міцні соціальні зв`язки, постійне місце проживання, позитивно характеризується, працевлаштований.

Крім того, старший син обвинуваченого є інвалідом з народження та потребує постійного догляду і додаткового забезпечення.

Сам обвинувачений має хронічні захворювання, а саме астму та захворювання шлунку, потребує постійного догляду лікаря, негайного лікування та спеціальної дієти, які не можуть йому надати в умовах слідчого ізолятору.

Розмір застави, визначений ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.10.2023 року, для обвинуваченого є непомірним і не відповідає положенням ч.4 ст.182 КПК України.

Позиції учасників апеляційного розгляду

Під час апеляційного розгляду захисник ОСОБА_7 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_6 заперечувала проти апеляційної скарги, просила залишити оскаржену ухвалу суду без змін.

Заслухавши суддю доповідача, учасників апеляційного розгляду, дослідивши матеріали за клопотанням прокурора та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов висновку про таке.

Мотиви апеляційного суду

Частиною 1 ст.404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ч.1 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Абзацом 2 ч.2 ст.392 КПК України передбачено, що ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Як убачається з матеріалів провадження на розгляді в Київському районного суду м. Одеси знаходиться кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12019160480003160 від 02 вересня 2019 року, за обвинуваченням ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у вчиненні злочину ч.5 ст.185 КК України та ОСОБА_8 у вчиненні злочину ч.5 ст.27, ч.5 ст.185 КК України.

Відповідно до положень ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

За наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Абзацом 2 ч.3 ст.407 КПК України передбачено, що постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 розділу II цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст.184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Згідно з ч.3 ст.404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Виходячи з положень п.24) ч.1 ст.3 КПК України судове провадження – це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч.1 ст.392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.

Також, зважаючи на те, що приписами ст.23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу.

Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку статтями 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст.331 КПК України.

Тобто, апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред`явленого ОСОБА_8 обвинувачення по суті, оскільки, окрім, як дослідивши оскаржену ухвалу суду першої інстанції щодо продовження запобіжного заходу та копію клопотання прокурора, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких інших доказів.

Окрім того, відповідно до п.13) ч.1 ст.3 КПК України, обвинувачення – це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом, а тому питання обґрунтованості підозри на даній стадії не є предметом розгляду апеляційного суду, в тому числі з огляду на те, що ОСОБА_8 вже пред`явлене обвинувачення, яке є твердженням про вчинення особою інкримінованого злочину, а не обґрунтованим припущенням, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, що мало місце коли остання перебувала у процесуальному статусі підозрюваного.

За таких обставин апеляційний суд не переглядає обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_8 за ч.5 ст.27, ч.5 ст.185 КК України.

Оскарженою ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2024 року обвинуваченим: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 продовжений строк тримання під вартою, оскільки суд дійшов висновку про те, що не зменшились і продовжують існувати ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Так, на теперішній час у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12019160480003160 судом першої інстанції не вчинені не вчинені всі необхідні дії, що передбачені процедурою судового розгляду для повного, об`єктивного та всебічного дослідження всіх обставин справи, зокрема не дослідженні всі докази, які були зібрані органом досудового розслідування.

Разом з тим ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину проти власності, за який, у разі доведеності вини обвинуваченого, йому загрожує реальне покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років з конфіскацією майна.

Беручи до уваги тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, продовжує існувати ризик того, що він може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Європейський суд з прав людини вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою («W v.Switzerland», Заява № 14379/88, 26 січня 1993 року).

Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Becciev v.Moldova» (Бекчиєв проти Молдови), пункт 58).

Аналізуючи характер та обставини злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , апеляційний суд вважає, що у випадку застосування до останнього запобіжного заходу не пов`язаного з позбавлення волі, він може незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, з метою схилити їх до зміни своїх первинних показань, що в свою чергу буде перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, а також повному, всебічному та об`єктивному дослідженню всіх обставин справи.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що згідно із ст.23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, а показання учасників кримінального провадження суд отримує усно, з метою виконання завдань кримінального процесуального закону, вказані обставини зумовлюють можливість поза процесуального впливу на свідків з метою уникнення кримінальної відповідальності та підтверджують наявність ризику, передбаченого п.3) ч.1 ст.177 КПК України.

Під час апеляційного розгляду прокурор вказала на те, що обвинувачений ОСОБА_10 співпрацює з органом обвинувачення та надає викривальні показання на ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , що також підтверджує існування ризику, передбаченого п.3) ч.1 ст.177 КПК України.

Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.

Твердження апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про те, що обвинувачений ОСОБА_8 має двох дітей, один з яких є інвалідом з народження та потребує постійного догляду, також має батьків похилого віку, які потребують постійного догляду, позитивно характеризується, на думку апеляційного суду, не є достатніми підставами для застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу.

Апеляційний суд вважає, що зазначені соціальні фактори не спростовують викладені в ухвалі висновки суду першої інстанції та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків.

Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності апеляційний суд дійшов висновку про те, що на даному етапі судового розгляду лише винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_8 , дозволить під час судового розгляду контролювати його місце перебування та запобігти ризикам, передбаченим ч.1 ст.177 КПК України, які на теперішній час продовжують існувати.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 про недоведеність існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, є непереконливими, адже при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.

Також, у своїй апеляційній скарзі захисник вказував на негативний стан здоров`я обвинуваченого ОСОБА_8 , який має хронічні захворювання.

В свою чергу апеляційний суд зазначає про те, що захисником не надано доказів того, що ОСОБА_8 було відмовлено у наданні медичної допомоги, або така допомога, якої він потребує в умовах лікувального закладу вказаного типу не може бути наданою, не надано будь-якої медичної документації щодо критичного стану здоров`я підозрюваного, який би виключав можливість утримання особи під вартою в умовах слідчого ізолятора.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 про наявність підстав для застосування до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту є необґрунтованими, а суд першої інстанції правильно встановив обставини, передбачені ч.3 ст.199 КПК України, що в свою чергу свідчить про наявність правових підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 .

Разом з тим, захисник зазначає, що визначений раніше ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.10.2023 року розмір застави, а саме 2000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є непомірним для обвинуваченого ОСОБА_8 .

Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України, застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків.

Частиною 4 статті 182 КПК України встановлено, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Так, ОСОБА_11 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, що відповідно до вимог п.2) ч.5 ст.182 КПК України, передбачає визначення застави від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Між тим, згідно абзацу 2 ч.5 ст.182 КПК України, у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Апеляційний суд зазначає про те, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що суд, при встановленні суми застави, яка перевищує платоспроможність обвинуваченого повинен враховувати тяжкість злочину, у вчиненні якого він підозрюється, а також його професійне становище. Судом, враховуючи винятковий характер справи, виправдано корегування суми для звільнення під заставу з рівнем передбачуваної відповідальності для забезпечення того, щоб винні не мали стимулу уникати правосуддя і знехтувати заходами безпеки.

Розмір застави, встановлений виключно з урахуванням майнового стану обвинуваченого, не є достатнім для забезпечення його явки у судове засідання.

Апеляційний суд враховує наявність обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні особливо тяжкого злочину проти власності,обставин інкримінованого злочину, зокрема, розмір майнової шкоди завданої потерпілому у сумі загальній сумі 77 333 555 гривень.

На переконання апеляційного суду саме такий розмір застави у сукупності з покладенням на ОСОБА_8 обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, дозволить контролювати його місце перебування під час судового розгляду, а також зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, на які посилається прокурор у клопотанні про продовження строку тримання під вартою.

Щодо інших доводів апеляційної скарги захисника про незаконність оскарженої ухвали апеляційний суд враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 про наявність підстав для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту є необґрунтованими, а суд першої інстанції правильно встановив обставини, передбачені ч.3 ст.199 КПК України, що в свою чергу свідчить про наявність правових підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 .

Пунктом 1) ч.3 ст.407 КПК України встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 без задоволення, а оскаржену ухвалу суду – без змін.

Водночас, апеляційний суд вважає за необхідне звернути особливу увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України, ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року та приписи ст.ст. 28 та 318 КПК України.

Відповідно до ч.4 ст.28 КПК України, кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.

Водночас ч.1 ст.318 КПК України встановлює, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

В рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Європейський Суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що кримінальне провадження внесене до ЄРДР за №12019160480003160 від 02 вересня 2019 року, знаходиться на розгляді суду першої інстанції досить тривалий час, протягом якого ОСОБА_8 утримується під вартою, проте судовий розгляд на теперішній час не завершений та остаточне рішення не прийнято.

Апеляційний суд вважає таку невиправдану тривалість розгляду даного кримінального провадження неприпустимою, що з огляду на положення ч.4 ст.28 та ч.1 ст.318 КПК України тягне за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи, у зв`язку із чим вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на необхідність вжиття термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.

Керуючись статтями 28, 177, 178, 183, 194, 197, 199, 318, 376, 404, 405, 406, 407, 419, 422-1, 532 КПК, апеляційний суд, -

                                               ухвалив

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2024 року, якою обвинуваченому ОСОБА_8 продовжений запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» на строк 60 днів, до 24.11.2024 року, із визначенням розміру застави – залишити без змін.

Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків, передбачених ст.28 КПК України, під час розгляду кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12019160480003160 від 02 вересня 2019 року.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2                         ОСОБА_3                         ОСОБА_4