Справа№ 2-1652/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

01 червня 2011 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого –судді Лівандовської-Кочури Т.В.

при секретарі Янко А.Я.

з участю представника публічного акціонерного товариства

“Західінкомбанк” Хомицької А.А.

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства “Західінкомбанк”, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання кредитного договору, договорів поруки та іпотечного договору недійсними,

ВСТАНОВИВ:

04 січня 2011 року позивач звернулася в суд з позовом до відповідачів про визнання кредитного договору, договорів поруки та іпотечного договору недійсними. Заяву мотивує тим, що 27 березня 2007 року між ОСОБА_2 та установою банку був укладений кредитний договір №2703-1, відповідно до п.1.1 якого банк надав ОСОБА_2 кредит в іноземній валюті на поточні потреби в сумі не більше як 150000 доларів США у вигляді відкличної поновлювальної кредитної лінії, на строк до 26.03.2010 року під 13 % річних, з цільовим призначенням на поточні потреби. Згідно з розділом 2 оспорювального кредитного договору, в забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору, з ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір №2703-1 від 27.03.2007 року та договір поруки №2703-1 від 27.03.2007 року.  Позивач вказує, що єдиним законним платіжним засобом в Україні є гривня, проте, кредит в сумі 15000 доларів США був наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого, усі розрахунки також проводились в іноземній валюті, що підтверджується платіжними документами, а така оплата потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. За таких підстав кредитний договір є недійсним. У разі недійсності правочину, кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. В даному випадку, кредитний договір є недійсним з моменту його укладання. Якщо кредитний договір є недійсним то і договір, який було укладено як забезпечення виконання зобов’язання, теж повинен бути визнаний недійсним. Позивач також вказує, що між установою банку та ОСОБА_2 28.11.2008 року укладено додатковий договір до кредитного договору, згідно з яким, починаючи з 01.12.2008 року відсоткову ставку по кредиту збільшено з 13% до 16%. Проте, позивача, як поручителя не було повідомлено про такі зміни, а, тому, вважає, що такий договір припинив свою дію з 28.11.2008 року.

Покликаючись на викладене, просить визнати правочин, який оформлений кредитним договором №2703-1 від 27.03.2007 року недійсним. Визнати договір поруки №2703-1 від 27.03.2007 року недійсним. Визнати договір поруки №2703-2 від 27.03.2007 року недійсним. Визнати іпотечний договір №2703-1 від 27.03.2007 року. Покласти на відповідачів судові витрати по справі.

Позивач в судове засідання не з’явилася, попередньо подала заяву, в якій просить слухати справу у її відсутності. Заявлені позовні вимоги визнає в повному обсязі, просить задовольнити.

Представник публічного акціонерного товариства “Західнкомбанк” в судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнала, відносно їх задоволення заперечила з посиланням на письмові заперечення, що містяться у справі.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заявлені позовні вимоги визнав в повному обсязі, просив задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з’явився, попередньо подав заяву, в якій просить слухати справу у його відсутності. Заявлені позовні вимоги визнає, відносно їх задоволення не заперечує.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27 березня 2007 року між ОСОБА_2 та КБ “Західінкомбанк”, правонаступником якого є ПАТ “Захзідінкомбанк” був укладений кредитний договір №2703-1, відповідно до п.1.1 якого банк надав ОСОБА_2 кредит в іноземній валюті на поточні потреби в сумі не більше як 150000 доларів США у вигляді відкличної поновлювальної кредитної лінії, на строк до 26.03.2010 року під 13 % річних, з цільовим призначенням на поточні потреби. Згідно з розділом 2 оспорювального кредитного договору, в забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору, з ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір №2703-1 від 27.03.2007 року та договори поруки №2703-1, №2703-2 від 27.03.2007 року.  (а.с.10-16).

Однак, позичальник порушив свої зобов’язання щодо своєчасної сплати відсотків та кредиту.

Рішенням Рівненського міського суду від 10.12.2010 року позов ПАТ “Західінкомбанк” задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 2852 295, 10 грн. боргу за кредитним договором, а також судові витрати по справі.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 21.02.2011 року рішення Рівненського міського суду від 10.12.2010 року залишено без змін.

Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України (в редакції 2004 року) використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускаються у випадку, порядку та на умовах, встановлених законом.

           Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

           Згідно з ч. ч. 1, 2, 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19 лютого 1993 року Національний банк видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом; генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання; індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період необхідний для здійснення такої операції.

           Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями, відповідно до п.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

            Підпункт “в” п.4 ст.5 Декрету №15-93 передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні у законодавстві не визначено меж термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

           Відповідно до п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року №483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за №1429/10028). Використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

          Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо зазначених операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті, згідно з вимогами ст.5 Декрету №15-93 є наявність у банку генеральної ліцензії н а здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

          В 2007 році, коли був укладений кредитний договір, КБ “Західінкомбанк” ТзОВ мав відповідну генеральну ліцензію, видану Національним банком України на здійснення валютних операцій. Окрім того, позивачу та відповідачам було відомо про те, що кредит надається в іноземній валюті, і на момент його укладення жодних заперечень не було. Такі дії свідчать про небажання та затягування погашення кредитної заборгованості перед банком. А, тому, підстав для визнання кредитного договору недійсним не встановлено.

           Оскільки, підстав для визнання кредитного договору недійсним судом не встановлено, а  позивач просить про визнання іпотечного договору недійсним з підстав недійсності кредитного договору, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні такої вимоги.  

          Не підлягає також до задоволення вимога позивача про визнання договорів поруки недійсними, оскільки, позивачем, у відповідності до ст.60 ЦПК України не представлено доказів в підтвердження того, що ОСОБА_3 не була повідомлена про збільшення відсоткової ставки.

            Таким чином, позивач не довів, що порушено його права та охоронювані законом інтереси, тому, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

            У відповідності до правил ст.88 ЦПК України з ОСОБА_3 слід стягнути в дохід держави 17 (сімнадцять) грн. судового збору.

             Керуючись ст. ст. 10, 11, 15, 58, 60, 88, 209, 215 ЦПК України та на підставі ст. 553, 1048 ЦК України (в редакції 2004 року), ст.43 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19 лютого 1993 року, суд,

                                                                    В И Р І Ш И В:

           В задоволенні позову ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства “Західінкомбанк”, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання кредитного договору, договорів поруки та іпотечного договору недійсними - відмовити.

            Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави 17 (сімнадцять) грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили.

Суддя