Справа № 2а-2549/11

П О С Т А Н О В А  

іменем України

"07" червня 2011 р.суддя Дарницького районного суду міста Києва Коренюк А.М., розглянувши в приміщенні суду в місті Києві у порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва про зобов»язання проведення перерахунку та виплати пенсії згідно чинного законодавства, суддя -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася  з позовом до відповідача  щодо перерахунку державної та додаткової пенсії згідно чинного законодавства як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, посилаючись на те, що вона є громадянином, що постраждала наслідок Чорнобильської катастрофи, 1-ї категорії, їй встановлена друга група інвалідності безстроково внаслідок захворювання, пов’язаного з наслідками аварії на ЧАЕС.

          Просила визнати неправомірними дії  відповідача відносно нарахування та здійснення перерахунку  раніше призначеної державної та додаткової пенсі та усунути порушення й провести  перерахунок та виплату щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи, інваліду 2 групи, виходячи з розміру 75 % мінімальної пенсії за віком та державну пенсію не менше 8 мінімальних пенсій за віком.

Також просить виплатити 30% надбавки до пенсії як дитині війни з урахуванням проведених виплат. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 –пенсіонерка за  віком, має статус «дитина війни»і,  відповідно до  ст. 6 Закону України «Про  соціальний  захист   дітей  війни», що  набрав  чинності  з 01  січня 2007 року має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Проте, з 01.01.2007 року нарахування відповідно до Закону  проводяться не в повному обсязі. Відповідач на її звернення надав відмову у проведенні такого перерахунку та виплаті в повному обсязі 30% надбавки. Також зазначила, що бездіяльність відповідача грубо порушила її законні права, позбавила права отримувати щомісячну доплату до пенсії в належному розмірі, що свідчить про нехтування правами громадян з боку відповідача.  Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року визнано неконституційним положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік»в частині, якою зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Зокрема, у п. 5 рішення зазначено, що «Законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупинити їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві і як наслідок –скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх не чинними, мають використовуватись окремі закони». Таким чином вважає, що відповідач зобов’язаний був здійснювати виплату належної їй допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Суддя розглядає, відповідно до ч.4 ст.1832 КАС України справи, передбачені п.1- 4 ч.1 ст. 1832 цього Кодексу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Відповідач в особі Управління пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва належним чином повідомлений про відкриття провадження по справі, що підтверджується зворотнім повідомленням рекомендованого листа, надав письмовий відгук (заперечення) на позов, в якому просив  у задоволенні позову  відмовити. Вказав на те, що ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»визначено, що встановлений мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсії,  призначених згідно з даним Законом. Крім того, Законом України «Про Державний бюджет України» від 27.12.2007 року внесені зміни до  ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», і на даний період часу  розмір пенсії позивача відповідає встановленим змінам.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, у їх сукупності, суддя вважає достатніми підстави для прийняття законного та обґрунтованого рішення.

Підстав для розгляду справи в судовому засіданні немає.

          Суддя,  вивчивши матеріали справи, вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1  ст.  46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України від 28.02.1991 року № 796-ХІІ  «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

          Позивач - є постраждалою наслідок Чорнобильської катастрофи, про що  Київською міською державною адміністрацією видано посвідчення  громадянина –особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1, серії НОМЕР_1  від 13.02.2001 року (а.с.5), з вкладкою № НОМЕР_2 від 13.02.2001 року, дійсною безстроково (а.с.5).

          Також позивач - є інвалідом ІІ групи з 22.12.1992 року безстроково, що підтверджується довідкою Київської міської спеціалізованої МСЕК від 24.02.1993 року, захворювання позивача пов’язане з наслідками аварії на ЧАЕС (а.с.15).

          Позивач перебуває на обліку та отримує пенсію в Управлінні Пенсійного фонду України в Дарницькому  районі м. Києва (а.с.6).

          Як вбачається з довідки  Управління Пенсійного фонду в Дарницькому районі м. Києва, позивач отримує пенсію по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи, як інвалід 2 групи з 01.09.2001 року, розмір якої становить станом на 01.02.2011 року 3 850 грн. 15 коп. (а.с.8). Таким чином розмір пенсії позивача суперечить розміру пенсії громадянам даної категорії, визначеної Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому його вимоги є обгрутнованими.

Статтею 49 Закону № 796-ХІІ передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до частини четвертої статті 54 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якою визначено підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1, та у зв'язку із втратою годувальника, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів II групи, щодо яких установлено зв'язок із Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими восьми мінімальних пенсій за віком. Отже, пенсія, що виплачується позивачу, не відповідає розміру, передбаченому  ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно зі ст. 50 зазначеного Закону особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, зокрема інвалідам II групи - у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком. Як передбачено ст. 53  Закону, виплата додаткової пенсії здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

Таким чином, вихідним критерієм розрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно зі ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Пунктом  28 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 року   було внесено зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зокрема, текст статті 50 викладено в новій редакції, відповідно до якої , особам, віднесеним  до категорії 1,  призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах:  інвалідам I групи - 30 процентів  прожиткового  мінімуму  для осіб, які втратили працездатність;  інвалідам II  групи  - 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Також внесено зміни до ст. 54 вказаного Закону, частини третю  і  четверту  статті  54  замінено  чотирма частинами нового  змісту, відповідно до якого, у всіх  випадках  розміри  пенсій  для інвалідів,  щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою,  не можуть  бути нижчими: для учасників  ліквідації  наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році:  по II   групі інвалідності  -  200  процентів  прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; для учасників  ліквідації  наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987-1990 роках по II  групі  інвалідності  -  150   процентів   прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

          Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, (про що зокрема зазначено у рішенні № 8-рп/2005 від 11.10.2005 року по справі № 1-21/2005 ) пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

          Зокрема, Конституційний Суд України у рішенні від 09.07.2007 року за № 6рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) сформулював правову позицію, згідно з якою Законом про Державний бюджет України, який має особливий предмет регулювання, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних Законів України, а також встановлюватися інше ( додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.

          На підставі Рішення Конституційного Суду України № 10-рп /2008 від 22.05.2008 року положення п.28 розділу 2  Закону  України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 року, втратили чинність як такі, що є неконституційними.

          Відповідно до ст. 152 Конституції України , закони та інші правові акти, які за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом  України рішення про їх неконституційність.

Частиною п'ятою статті 54 Закону № 796-ХІІ передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України. Однак, надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом.

Порядок обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.1997 року № 523. Ця постанова є чинною, її положення стосовно критеріїв обчислення розмірів пенсій відповідають змісту статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ.

А в пункті 2 Постанови від 03.01.2002 року № 1 Кабінет Міністрів України установив розміри сум, з яких проводиться розрахунок пенсій, усупереч положенням зазначених статей закону, причому ці суми не відповідають розмірам мінімальної пенсії за віком. Вказана Постанова була чинною до 01.09.2008 року.

Постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»встановлено , що   особам,   які   постраждали   внаслідок Чорнобильської  катастрофи,  щомісячна  додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю,  відповідно до Закону України  "Про  статус  і  соціальний    захист    громадян,    які   постраждали   внаслідок  Чорнобильської катастрофи"  виплачується   у   таких розмірах до прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб,  які втратили працездатність:  тим, що належать до категорії 1: інвалідам I групи - 30 відсотків;  інвалідам II групи - 20 відсотків.

Також пунктом 6 вказаної Постанови встановлено, що у  всіх  випадках  розміри  пенсій  для інвалідів,  щодо  яких  встановлено   зв'язок   з   Чорнобильською катастрофою,  і  пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижче: 1) для   учасників    ліквідації    наслідків    аварії    на Чорнобильській АЕС у 1986 році: по II групі інвалідності - 965 гривень; 2) для    учасників    ліквідації    наслідків    аварії   на Чорнобильській АЕС у  1987-1990  роках  та  осіб,  евакуйованих  у 1986 році із зони відчуження: по II групі інвалідності - 725 гривень.

          Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України № 654 від 16.07.2008 року  «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян»встановлено, починаючи з 1 липня  2008  р.  доплату  окремим категоріям  осіб  з  тим,  щоб їх пенсії (без урахування надбавок,підвищень,  додаткових пенсій,  цільової грошової допомоги, пенсій за  особливі  заслуги  перед  Україною,  сум  індексації  та інших доплат, встановлених законодавством) досягали таких розмірів:    зокрема, в   інвалідів,    щодо   яких   встановлено   зв'язок   з Чорнобильською  катастрофою  відповідно  до  Закону  України  "Про статус  і  соціальний  захист громадян,  які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"  :  в учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році  інвалідів II групи –1090 грн., в учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у  1987-1990  роках  та  осіб,  евакуйованих  у  1986 році із зони відчуження,  інвалідів II групи  -  820 грн.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суддя вважає, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають частина перша статті 50 та частина четверта статті 54 Закону № 796-ХІІ ( в редакції Закону № 230/96-ВР від 06.06.1996 року ), а не Постанова Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивача.

                  Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

При розрахунку державної та додаткової пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений у законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

          Доводи  представника відповідача про те, що поняття  «мінімальна  пенсія за віком», про яке йдеться в ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом, суд вважає  безпідставними. Положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»не є перешкодою для застосування даної величини ( мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат, пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.

Тому суддя приходить до висновку, що позивач має право на отримання  пенсії в розмірі, не нижчому 8 мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.

          Відповідно до частини третьої статті 67 Закону № 796-ХІІ, яка набрала чинності 31.10.2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

         Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму. Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

         Оскільки позивачеві слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Отже  дії відповідача Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому  районі м. Києва щодо відмови у перерахунку пенсії у разі встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, є протиправними.

Тому необхідно зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому  районі м. Києва  провести перерахунок та виплату пенсії позивачу  згідно вимог ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»з розрахунку  не нижче 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка повинна становити 75 % від мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 28.08.2010 року.

Згідно до вимог ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини»суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.

При розгляді справи "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету, держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і  дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду ).

В зв'язку з цим Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно якого встановлені надбавки з бюджету, і який є діючим, та Закону України "Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як lex specialis.

Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п.26 рішення Кечко проти України ).

Також судом встановлено, що позивач є пенсіонеркою,  народилася в 1945 році (а.с.4), й  відповідно до  вимог ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,  який  набрав  чинності з 01  січня  2006  року,  набула  статусу  «дитини  війни»,  а  тому  згідно зі статтею 6 зазначеного Закону  має  право  на  підвищення  пенсії  на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»було зупинено та ст. 111 передбачено, що підвищення «дітям війни»виплачується особам, які є інвалідами, у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за №6-рп/2007 року дані положення визнані неконституційними.

Відповідно до розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 року текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»було викладено у новій редакції, відповідно до якої «дітям війни»виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»в новій редакції Закону №2939-ІУ від 05.10.2005 року підвищення учасникам війни складає 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року положення даного розділу Закону також визнані неконституційними.

Відповідно до ст. 152 Конституції України закони і інші нормативно-правові акти, які за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Відповідно до статті 71 Закону України №835-VІ від 26 грудня 2008 року «Про Держаний бюджет України на 2009 рік»у 2009 році надано право Кабінету Міністрів України встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Отже, наведена правова норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відтак, її дія не поширюється на спірні правовідносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України “Про соціальний захист дітей війни” залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у 2010 році нараховується та виплачується дітям війни відповідно до вимог статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Таким чином, відповідач повинен був нараховувати позивачці підвищення як «дитині війни»у 2010 році в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року в розмірі, встановленому для ветеранів війни, а саме 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність,  з 22.05.2008 року  знову в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

В період з  01.01.2008 року по 22.05.2008 року відповідач проводив нарахування та виплату даної надбавки в розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що відповідає чинному на той час законодавству.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»встановлені доплати дітям війни у твердій грошовій сумі:  з 22.05.2008 року в розмірі 48,1 грн., з 01.07.2008 року –48,2 грн., з 01.10.2008 року – 49, 8 грн. Постанова набрала чинності з 22.05.2008 року та відповідач з цього часу проводить нарахування підвищення як дитині війни у розмірах, визначених даною постановою.

Проте, дана постанова суперечить Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами при розрахунку пенсії позивачу застосуванню підлягає підвищення в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як це визначено ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а не у сумах, визначених постановою № 530.

Що  стосується доводів представника відповідача, викладених в письмових поясненнях,  про  те,  що  поняття «мінімальна   пенсія  за  віком»,  про  яке  йдеться   в  ст.   28  Закону   України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», застосовується  виключно для  визначення пенсій, що призначаються лише за цим  Законом і не  стосуються «дітей  війни» відповідно до  ст.  6  Закону,  то вони є безпідставними. Положення ст. 28  Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»не є  перешкодою  для  застосування даної  величини (мінімального  розміру пенсії за віком)  до  обрахування  інших пенсій чи доплат пов’язаних з мінімальною  пенсією за віком, оскільки чинним   законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою статті,  мінімального розміру пенсії за віком.

Судом,  також не можуть бути враховані посилання представника відповідача на  відсутність коштів для забезпечення виплат  зазначеної  доплати до пенсії позивачу, оскільки   органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Крім того, Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про  пенсійний   фонд України» і  здійснює  свої  повноваження на  підставі п.15 зазначеного  положення через  створені в установленому порядку територіальні  управлінні. Відповідно  до  Закону   України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»рішення щодо призначення,  донарахування,  перерахунок   пенсії  приймаються  територіальними  органами Пенсійного  фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачу,  передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» покладено на   відповідні територіальні управління за місцем проживання позивача.

Враховуючи наведене, а також те, що Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком, суд вважає за можливе застосувати ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»для розрахунку зазначеного підвищення «дітям війни». Крім того, в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як розрахункова величина для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки цей Закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії саме із розрахунку мінімальної пенсії за віком, що, на думку суду, не суперечить вимогам ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Отже правовідносини, що  виникають  в  процесі  реалізації права   на  отримання  надбавки  до  пенсії основані на принципі юридичної визначеності.  Зазначений   принцип  не  дозволяє державі  посилатися   на  відсутність  певного нормативного  акта,  який  визначає механізм  реалізації прав  та  свобод громадян,  закріплених  у   конституційних  та  інших  актах. Як  свідчить  позиція  Європейського  Суду,  принцип юридичної  визначеності  означає,  що  зацікавлені  особи  повинні  мати   змогу  покладатися на  зобов’язання,  взяті  державою,  навіть  якщо  такі зобов’язання містяться  у  законодавчому   акті, який  загалом не  має автоматичної прямої дії. Така   дія зазначеного    принципу  пов’язана з  іншим принципом –відповідальності  держави,  який  полягає  у  тому,  що  держава не  може  посилатися на  власне  порушення  зобов’язань для  запобігання   відповідальності.  При  цьому,  якщо держава  чи  орган  публічної  влади схвалили  певну  концепцію,  в  даному  випадку це  надання «дітям війни»надбавок  до  пенсії,  така  держава  чи  орган  вважатимуться  такими,  що  діють   протиправно, якщо  вони   відступлять  від  такої  політики  чи  поведінки, зокрема,  щодо  фізичних  осіб без  завчасного  повідомлення  про  зміни   в  такій   політиці  чи  поведінці,  оскільки  схвалення  такої  політики  чи  поведінки  дало  підстави для  виникнення обґрунтованих сподівань  у  фізичних осіб стосовно  додержання   державою чи  органом  публічної  влади  такої  політики  чи  поведінки.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність зобов’язати  Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі   м. Києва здійснити перерахунок пенсії та виплатити позивачці з нарахуванням щомісячної надбавки, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»з 24.08.2010 року по 24.02.2011 року  з урахуванням здійснених виплат, та провести відповідні виплати.

На  підставі викладеного, ст. 2, 95, 116, 117 Конституції України, ст. 50-67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, Рішення Конституційного Суду України № 10-рп /2008 від 22.05.2008 року, керуючись ст. 9, 11,70, 71, 158-163, 186, 99, 1832 КАС України, суддя –

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва про зобов»язання проведення перерахунку та виплати державної та додаткової пенсії згідно чинного законодавства - задовольнити.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва  провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 згідно вимог ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»з розрахунку не нижче 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка повинна становити 75% від мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність -  з 24 серпня 2010 року.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва перерахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку, передбачену статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період часу з 24 серпня 2010 року по 24 лютого 2011 року з урахуванням виплачених сум.

Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами протягом десяти днів з дня отримання копії постанови шляхом подачі апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги.

Суддя:                                                                                                    Коренюк А.М.