РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"16" травня 2011 р. Справа № 2/20/2011/5003
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Тимошенко О.М.
судді Савченко Г.І. ,
судді Грязнов В.В.
при секретарі Яковлєв Д.В.
за участю представників сторін:
від органу прокуратури - не з'явився
від позивача - не з'явився
від відповідача - ОСОБА_1, ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача СПД ОСОБА_1 на рішення господарського суду Вінницької області від 02.03.11 р. у справі № 2/20/2011/5003
за позовом Хмільницький міськрайонний прокурор в інтересах держави в особі Управління праці та соціального захисту населення Хмільницької районної державної адміністрації
до СПД ОСОБА_1
про стягнення в сумі 7 856 грн. 19 коп.
Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 13.05.2011 року у складі колегії замінено суддю Дужича С.П. суддею Савченком Г.І.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Вінницької області від 02.03.2011 року у справі № 2/20/2011/5003 (суддя Мельник П.А.) позов задоволено. Присуджено до стягнення з СПД ОСОБА_1 на користь Управління праці та соціального захисту населення Хмільницької районної державної адміністрації 7856,19 грн. завищеної суми компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян у транспорті загального користування. Також з відповідача підлягає стягненню в дохід Державного бюджету України 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. плати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи та підтверджені належними доказами.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить останнє скасувати з підстав неповного з'ясування обставин справи та неправильного застосування норм процесуального і матеріального права. Зокрема вказує, що суд прийняв рішення не з'ясувавши причину неявки відповідача та неподання витребуваних доказів, що позбавило скаржника захистити свої права в судовому засіданні. Зазначає також, що наведені позивачем розрахунки не відповідають дійсності.
Прокурор та позивач в судове засідання не з'явились, письмових відзивів на апеляційну скаргу не подали.
Зважаючи, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась та додаткові докази не витребовувались, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду скарги без участі представників прокуратури та позивача - за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Вінницької області від 02.03.2011 р. у справі № 2/20/2011/5003 залишити без змін виходячи з наступного.
В ході наглядової перевірки додержання бюджетного законодавства Хмільницькою міжрайпрокуратурою встановлено, що відповідно до договору №5-09 від 22.01.2009 року "Про порядок відшкодування витрат за пільговий проїзд окремих категорій громадян у транспорті загального користування", укладеного між Управлінням праці та соціального захисту населення Хмільницької районної державної адміністрації та перевізником суб''єктом підприємницької діяльності в особі ОСОБА_1 останній зобов'язувався забезпечувати перевезення окремих категорій громадян.
Під час проведення ревізії контрольно-ревізійним відділом у Хмільницькому та Літинському районах і м. Хмільнику, щодо цільового та ефективного використання коштів субвенції з державного бюджету, а саме щодо сплати компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян у транспорті загального користування встановлено завищення суми виручки від перевезення платних пасажирів у розрахунках суми відшкодування витрат за пільговий проїзд окремих категорій громадян на приміських маршрутах Хмільник - Уланів, Хмільник - Гнатівка за січень - червень 2009 року допущених вищезазначеним перевізником на суму 23 496,00 грн, що призвело до завищення суми компенсації на 7 856,19 грн.
Вищезазначене було встановлено тим, що до Хмільницької ОДПІ був направлений запит від 18.08.2010 року за № 15-15/850 для підтвердження доходів від реалізації проїзних квитків, вказаних ПП ОСОБА_1 у розрахунках сум відшкодування витрат за пільговий проїзд окремих категорій громадян у транспорті загального користування.
Співставленням обсягів виручки від реалізації вказаних у звітах платника єдиного податку ОСОБА_1, із сумою виручки від перевезення платних пасажирів, вказаних даним перевізником у розрахунках суми відшкодування витрат за пільговий проїзд окремих категорій громадян у транспорті загального користування, які надавалися до Управління, встановлено розбіжності за 1 та 2 квартали 2009 року.
Так, згідно розрахунків поданих до управління за січень-березень 2009 року, сума виручки склала 14 870,00 грн. По звітах поданих до податкової інспекції сума виручки склала 7 500,00 гривень.
Різниця в 7 370,00 гривень призвела до незаконної виплати компенсації на суму 2 970,46 гривень.
Згідно розрахунків поданих до управління за квітень - червень 2009 року сума виручки склала 22 426,00 гривень. По звітам поданих до податкової інспекції сума виручки склала 6 300,00 гривень.
Різниця в 16 126,00 гривень призвела до незаконної виплати на суму 4 885,73 гривень.
Так за 2 квартали 2009 року завищення суми виручки ПП ОСОБА_1, на суму 23 496,00 гривень призвело до завищення суми компенсації на загальну суму 7856, 19 гривень.
Станом на день звернення з позовом до суду ПП ОСОБА_1 не вчинив дії спрямовані на повернення незаконно отриманого відшкодування, що в свою чергу і змусило позивача звернутись з позовом до суду.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини .
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт ( управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст. 920 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до п. 2.2.3. Договору № 5- 09 від 22.01.2009 року виконавець (перевізник) несе відповідальність за оформлення розрахункових документів.
В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Факт надання недостовірних даних підтвердив і сам ПП ОСОБА_1 в поясненні від 16.09.2010 року, пояснивши останнє дублюванням сум. (а.с.12)
Про необхідність повернення незаконно отриманих сум компенсації, ПП ОСОБА_1 повідомлявся листом управління праці та соціального захисту населення Хмільницької РДА за № 01 -13-1930 від 08.10.2010 року (а.с. 11), однак ніяким чином на нього не зреагував.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Всупереч наведеним вище нормам відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача.
За вказаних вище обставин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме прийняття рішення без участі відповідача не приймається судом до уваги з огляду на таке.
Ухвала суду про порушення провадження у справі № 2/20/2011/5003 від 28.01.2011 року та призначепння розгляду на 02.03.2011 р. отримана скаржником 05.02.2011 року. До дня судового судового засідання відповідач не надав суду відзиву на позов, обгрунтувань своїх вимог чи заперечень тощо. В судове засідання відповідач не з'явився та про причини неявки суд не повідомив. Відтак, останній не скористався процесуальними правами, визначеними ст. 22 ГПК України. Відкладення розгляду справи в порядку ст. 77 ГПК України є правом суду, а не обов'язком, яке реалізується у випадку неможливості вирішити спір в даному судовому засіданні. Відтак, з огляду на відсутність будь-яких заперечень, клопотань тощо з боку відповідача, суд першої інстанції прийняв рішення за наявними у справі матеріалами, що не являється порушенням норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що додатково подані до апеляційної скарги докази, а саме: розрахунок суми компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян (складений відповідачем), лист позивача від 12.05.2011 р. № 01-17-1021 про надання інформації, довідка банку про надходження коштів, не спростовують обставин справи, а саме - подання недостовірних даних відповідачем про отриману виручку до органів податкової інспекції та органів управління праці та соціального захисту населення, що призвело до безпідставного відшкодування коштів.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 02.03.2011 року відповідає матеріалам справи, грунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не обгрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
1. В задоволенні апеляційної скарги СПД ОСОБА_1 від 14.03.2011 року відмовити.
2. Рішення господарського суду Вінницької області від 02.03.2011 року у справі № 2/20/2011/5003 залишити без змін.
3. Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.
4. Матеріали справи скеровуються в господарський суд Вінницької області.
Головуючий суддя Тимошенко О.М.
Суддя Савченко Г.І.
Суддя Грязнов В.В.