Справа № 2-31 /11

     РІШЕННЯ

             Іменем України

11 березня 2011 р. Калінінський районний суд м. Донецька у складі:

головуючого –судді  Гавриленка О.М.

при секретарі -                  Козак Ю.В,

за участю позивачки ОСОБА_1 й позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, представника третьої особи ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_5 до АКБ «Укрсоцбанк», ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_8, про визнання недійсними договору іпотеки та виконавчого напису нотаріуса, а також за зустрічним позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_5, АКБ «Укрсоцбанк», треті особи: орган опіки та піклування Калінінської районної у м. Донецьку ради, приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_10, про визнання договору іпотеки недійсним, -

    ВСТАНОВИВ:

У лютому 2009 р. ОСОБА_5 звернулась із позовом до АКБ «Укрсоцбанк», ОСОБА_6, ОСОБА_7. Змінивши та уточнивши свої вимоги під час провадження у справі, просила визнати укладений між нею та АКБ «Укрсоцбанк»договір іпотеки від 30.01.06 р. недійсним і визнати виконавчий напис нотаріуса, призведений на виконання цього договору, таким, що не підлягає виконанню. Свої вимоги мотивувала тим, що у 2006 р. відповідач ОСОБА_7 через її брата звернувся до неї з проханням підписати деякі документи, які носять суто формальний характер, у зв’язку з чим завірив її, що вона жодним чином не ризикуватиме. Підготовка та підпис необхідних документів для ОСОБА_7, (іпотечного договору) здійснився дуже швидко за її фактичної бездіяльності. Крім того, жодних копій згаданого договору іпотеки їй надано не було. Також зазначила, що за своїм фахом вона музикант і тому зрозуміти природу своїх правових наслідків була не в змозі, тоді як копій підписаних нею документів вона не отримала. Згодом, у 2008 р. вона почала отримувати листи від виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно, що є предметом договору іпотеки (її квартиру АДРЕСА_1) за відповідним кредитним договором. Підставою даного стягнення став виконавчий напис нотаріуса, призведений для реалізації заставленого майна на погашення заборгованості за кредитним договором на користь АКБ «Укрсоцбанк». Враховуючи зазначені обставини, вона відразу звернулась до ОСОБА_7 з вимогою про погашення кредиту, від якого й дізналась, що кредит у банку брав його співробітник ОСОБА_6, з яким у нього був укладений договір позики, який за своїм змістом цілком схожий з кредитним договором. За цим вважала, що своїм братом вона була навмисно введена в оману стосовно укладення нею договору іпотеки.

У свою чергу ОСОБА_9 звернулась із зустрічним позовом до своєї матері ОСОБА_5, АКБ «Укрсоцбанк»про визнання того ж самого договору іпотеки недійсним через те, що лише зараз їй стало відомо про заставу матір’ю в іпотеку їхньої квартири за вказаною адресою на забезпечення виконання сторонньою особою ОСОБА_6 своїх зобов’язань перед АКБ «Укрсоцбанк»за власним кредитним договором. Зазначала, що на час укладення матір’ю договору іпотеки вона була неповнолітньою особою, але включеною в особистий рахунок квартири та зареєстрованою за її адресою на постійній основі в якості члена сім’ї власника. Мала право користування нею, так саме як і на цей час. У зв’язку з тим, що орган опіки та піклування не надавав сторонам згоди на укладення спірного договору іпотеки, вважала, що таким чином були порушені її особисті права.

Відповідач ОСОБА_7 за письмовими запереченнями на позов свого представника позовні вимоги ОСОБА_5 не визнавав, проте згодом звернувся до суду з нотаріально посвідченою письмовою заявою про визнання ним позову ОСОБА_5 у повному обсязі. Крім того, у заяві зазначав, що з 2001 р. він є директором ТОВ «Агрокомплекс»і в січні 2006 р. у нього виникла необхідність у грошових коштах, однак через існування неповерненого ним раніше кредиту, отримати новий –він не зміг. Через це звернувся до свого робітника –тракториста ОСОБА_6 з проханням отримати кредит на своє ім’я. При цьому запевнив ОСОБА_6 у фактичному виконанні ним кредитних зобов’язань за його договором. Оформлення усіх необхідних документів за договором він також брав на себе, на що останній погодився. Разом з тим, будучи посадовою особою, він (ОСОБА_7) виготовив завідомо неправдиві довідки про розмір заробітної плати ОСОБА_6. У зв’язку з тим, що під час оформлення кредиту виникла необхідність у наявності майна під заставу, він звернувся через свого знайомого ОСОБА_12 (брата позивачки) до позивачки ОСОБА_5

та вмовив її підписати документи для оформлення договору іпотеки. 30.01.06 р. був підписаний кредитний договір між ОСОБА_6 й АКБ «Укрсоцбанк»та договір іпотеки –між ОСОБА_5 та тим же банком, а також договір позики між ним (ОСОБА_7) та ОСОБА_6. У 2007 р. у нього виникли фінансові труднощі, внаслідок чого він змушений був припинити виплачувати будь –які платежі за кредитним договором. Також просив суд розглянути справу у його відсутність.

Відповідач ОСОБА_6 за письмовими запереченнями свого представника позовні вимоги ОСОБА_5 також не визнавав, проте згодом звернувся до суду з нотаріально посвідченою письмовою заявою про визнання ним позову ОСОБА_5 у повному обсязі. Зазначив, що за договором кредиту від 30.01.06 р. він є позичальником у АКБ «Укрсоцбанк», ініціатором укладення якого дійсно був ОСОБА_7, оскільки йому були необхідні грошові кошти для розвитку бізнесу. Він же зобов’язався у письмовій формі погашати кредитні зобов’язання за нього. Оскільки він (ОСОБА_6) працював на підприємстві, яке очолював ОСОБА_7, то він не зміг відмовити директору. Для оформлення кредиту були виготовлені завідомо неправдиві довідки про розмір його (ОСОБА_6) заробітної плати. Про те, що кредитний договір був забезпечений договором іпотеки квартири, укладеним сторонньою йому ОСОБА_5 з АКБ «Укрсоцбанк», ОСОБА_6 стало відомо лише після відкриття провадження по даній справі. Просив суд розглянути справу у його відсутності.

Представник АКБ «Укрсоцбанк»у судове засідання також не з’явився, не повідомивши суд про причини неявки. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Тому суд розглянув справу у відсутність відповідачів ОСОБА_7 й ОСОБА_6 та представника АКБ «Укрсоцбанк»на підставі правил ст,ст 169 ч.4, 174 ЦПК України.

Разом з тим, надані до суду письмові заперечення АКБ «Укрсоцбанк»свідчать про невизнання ним позову. Заперечення містять посилання на те, що позивачка ОСОБА_5 не довела наявність умислу з боку іншої сторони правочину, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, й сам факт омани. На думку відповідача, укладаючи іпотечний договір з банком, ОСОБА_5 свідомо прийняла на себе ризик втрати права власності на предмет іпотеки –свою квартиру, у разі невиконання чи неналежного виконання ОСОБА_6 своїх кредитних зобов’язань перед банком. При цьому вільність волевиявлення ОСОБА_5 при укладанні нею іпотечного договору була нотаріально посвідчена. За викладеним банк просив у задоволенні позову відмовити.

Третя особа –орган опіки та піклування Калінінської районної у м. Донецьку ради у судовому засіданні визнала позовні вимоги ОСОБА_9 з огляду на те, що укладений договір іпотеки порушив її право на житло, як неповнолітньої дитини на час укладання договору, яка  з 03.03.2005 р. постійно проживає та зареєстрована у квартирі, що є предметом іпотеки. Вважав, що договір укладений із суттєвим порушенням закону через неотримання його сторонами дозволу органа опіки та піклування. Таким чином, виконання договору іпотеки практично позбавить житла ОСОБА_9, яка має право користування квартирою, тоді як іншого житла у місті чи за його межами взагалі не має.

Треті особи –приватні нотаріуси ОСОБА_8 та ОСОБА_10 у судове засіданні не з’явилися, не повідомивши суд про причини неявки. Про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Тому суд розглянув справу у їх відсутність, в порядку правил ст. 169 ч.4 ЦПК України.

          Перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_5 та ОСОБА_9, заявлені ними стосовно одного й того ж договору, але за різних підстав, відповідно, обґрунтованими і підлягаючими задоволенню за підставами, передбаченими ст,ст 203, 230 ЦК України,  ч.1, 2 ст. 156 ЖК України, ч.1, 3 ст.27 Конвенції про права дитини, ч.1 ст.9 Конституції України, ч.1, 2, 3 ст.18, 17 Закону України «Про охорону дитинства»від 26.04.2001 р, п.6.1 Правил опіки та піклування, затверджених сумісним ержкомітету у справах сім’ї та молоді, Міносвіти України, Міністерства хорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України №34/166/131/88 від 26.05.1999 р, ч.ч.1, 2, 3, 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей». За останніми, зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин визнається недійсним, якщо одна з його сторін навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, омана має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх неповнолітніх дітей. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Члени сім'ї власника квартири, які проживають разом з ним у квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником квартири, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте життя, недоторканність житла. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання. Чинні міжнародні договори,

згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень. Батьки не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою чи видавати письмові зобов'язання. Органам опіки та піклування надано право захисту житлових прав неповнолітніх дітей, які здійснюють контроль за дотриманням батьками житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь –яких правочинів стосовно нерухомого майна, право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.   

Як убачається з матеріалів справи, пояснень сторін та їх представників, 30.01.06 р. між «Укрсоцбанк»та ОСОБА_5 був укладений іпотечний договір за №255/16-31, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_10, за яким іпотекодавець передала в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно –свою квартиру АДРЕСА_1 на забезпечення виконання позичальником ОСОБА_6 зобов’язання за договором кредиту №255/36-33 від 30.01.06 р, за яким, той отримав від банку грошові кошти у розмірі 250000 грн. зі сплатою 16% річних з кінцевим терміном погашення кредиту до 2013 р. Того ж дня (30.01.06 р.) між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 був укладений договір позики, за яким останній позичив у ОСОБА_6 грошові кошти, отримані тим на підставі згаданого договору кредиту у тому ж розмірі, тобто у розмірі 250000 грн.

14.01.08 р. на підставі виконавчого напису нотаріуса ОСОБА_8 було звернуто стягнення на спірну квартиру, яка є предметом іпотеки за вказаним кредитним договором.

Поряд з цим, постановою Микитівського райсуду м. Горлівки Донецької області від 23.03.10 р. ОСОБА_7 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ст,ст 172 ч.1, 399 КК України, із закриттям стосовно нього кримінальної справи через сплив строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Проте із змісту постанови убачається, що ОСОБА_7 неодноразово надавав завідомо неправдиві довідки про розмір доходів свого працівника ОСОБА_6 для укладання останнім вказаного вище кредитного договору з «Укрсоцбанком».

Між тим, у спірній квартирі АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки за зазначеним договором, з 3.03.2005 р. по цей час постійно проживає та зареєстрована ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка на момент укладення позивачем ОСОБА_12 іпотечного договору дійсно була неповнолітньою. Проте виконком Калінінської районної у м. Донецьку ради своєю письмовою відповіддю підтверджував той факт, що за дозволом органу опіки та піклування на укладення спірного іпотечного договору ОСОБА_5 не зверталась.

Наведене підтверджено документально і сторонами у суді не заперечувалося.

З викладеного випливає, що відповідач ОСОБА_7, на той час директор ТОВ «Агрокомплекс», маючи метою отримання кредитних коштів від банку, звернувся до підлеглого йому робітника –тракториста ОСОБА_6 з проханням, оформити кредит на своє ім’я, на що той погодився. ОСОБА_7 ж виготовив завідомо неправдиві довідки про посаду та розмір заробітної плати ОСОБА_6, які б підтверджували платоспроможність останнього перед банком. Зазначених обставин не заперечували самі ОСОБА_7 й ОСОБА_6, вони ж підтверджені договором позики, укладеним між останніми на суму кредиту, а також постановою Микитівського райсуду м. Горлівки Донецької області від 23.03.10 р. про дійсну підробку вказаних довідок ОСОБА_7 стосовно посади й зарплатні ОСОБА_6, які у подальшому були використані для отримання ними від банку кредиту у розмірі 250000 грн. на ім’я останнього. Зазначені факти свідчать про фактичне отримання кредиту злочинним шляхом з боку ОСОБА_7, що будь –якого додаткового доведення по справі не потребує, оскільки уникнути відповідальності за скоєний злочин ОСОБА_7 вдалося лише завдяки спливу строку давності притягнення його до кримінальної відповідальності. Тобто позивачка дійсно була введена в оману ОСОБА_7, який опосередковано фактично підбурив її на укладання спірного договору іпотеки шляхом шахрайства.   

Таким чином, суд доходить висновку, що незважаючи на те, що кредитний договір від 30.01.06 р. був укладений між ОСОБА_6 та «Укрсоцбанком», фактично гроші за ним були отримані ОСОБА_7, й саме він створив умови для отримання ОСОБА_6 необхідного кредиту. Крім того, ОСОБА_7 через брата позивачки ОСОБА_12 завірив позивачку ОСОБА_5 у правомірності своїх дій та намірів. Тобто суд доходить висновку, що навмисна омана з боку ОСОБА_7 дійсно мала місце стосовно ОСОБА_6 та позивачки ОСОБА_5. Крім того, виходячи з досліджених доказів, судом встановлено, що отримання кредиту ОСОБА_6, чиї зобов’язання пізніше були забезпечені спірним іпотечним договором, стало можливим лише після ряду умисних злочинних дій ОСОБА_7, що також підтверджує й встановлює факт омани позивачки ОСОБА_5.

Разом з тим, суд також враховує, що у квартирі, яка є предметом іпотеки за зазначеним договором, з березня 2005 р. по цей час постійно зареєстрована та проживає ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, член сім’ї власника цієї квартири –іпотекодавця ОСОБА_5, котра на час вчинення правочину була неповнолітньою особою. Зазначені обставини цілком підтверджуються копіями свідоцтва про народження та паспорту ОСОБА_9, довідкою з місця її проживання. Таким чином, судом встановлено, що з 03.03.05 р. до теперішнього часу позивач ОСОБА_9 має право користування жилим приміщенням у спірній квартирі, яке вона мала й на час укладення договору іпотеки від 30.01.06 р. За викладеним дійсно були порушені норми діючого законодавства, що діяли на час укладання спірного договору й містили пряму заборону на його укладення без дозволу органу опіки та піклування, оскільки він торкався інтересів неповнолітньої дитини. На думку суду, порушуючи в цій частині права власної дитини, позивачка з цього приводу продовжувала діяти під впливом омани з боку ОСОБА_7, тоді як АКБ «Укрсоцбанк»свідомо не врахував і припустив це суттєве порушення права неповнолітньої дитини під час укладання спірного договору іпотеки.

Таким чином, судом встановлено, що іпотечний договір №255/16-31 від 30.01.06 р. був укладений внаслідок омани, всупереч актам міжнародного права, які є частиною національного законодавства України, всупереч іншим вищезазначеним актам цивільного законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним. Внаслідок цього виконавчий напис приватного нотаріуса ОСОБА_8, як похідний від зазначеного договору іпотеки, що визнається судом недійсним, суд також вважає таким, що не підлягає виконанню.

Судові витрати у вигляді держмита у розмірі 8,5 грн. та витрат на інформаційно –технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн, а всього 45,5 грн, сплачених позивачкою ОСОБА_5 на час подання позову, так само як витрати (у тих же самих розмірах на суму 45,5 грн.), сплачені на час звернення до суду ОСОБА_9, підлягають солідарному стягненню на їхню користь з відповідних відповідачів.

Керуючись ст,ст 10-11, 60, 209, 212-214 ЦПК України, суд –

    ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_5 до АКБ «Укрсоцбанк», ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_8, про визнання недійсними договору іпотеки та виконавчого напису нотаріуса, а також зустрічний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_5, АКБ «Укрсоцбанк», треті особи: орган опіки та піклування Калінінської районної у м. Донецьку ради, приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_10, про визнання того ж самого договору іпотеки недійсним задовольнити.

Визнати недійсним договір іпотеки за №255/16-31 (з майновим поручителем) від 30.01.2006 р, укладений між АКБ «Укрсоцбанк»та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстровим №166.

Визнати виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом ОСОБА_8 від 14.01.2008 р. за реєстровим  №312  таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з АКБ «Укрсоцбанк», ОСОБА_6, ОСОБА_7 солідарно держмито у розмірі 8,5 грн. та витрати на інформаційно –технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37 грн, а всього 45,5 грн. на користь ОСОБА_1

Стягнути з АКБ «Укрсоцбанк», ОСОБА_5 солідарно держмито у розмірі 8,5 грн. та витрати на інформаційно –технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37 грн. на користь ОСОБА_9

Рішення може бути оскаржене до судової палати по цивільних справах апеляційного суду Донецької області через місцевий суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення (чи з дня отримання його копії, але особою, яка приймала участь у розгляді справі, однак не була присутньою в судовому засіданні під час проголошення судового рішення).

          Суддя –