1-81/2011

          ВИРОК

                   Іменем України

21 квітня 2011 року                                                          м.Бар                                 

Барський районний суд  Вінницької області в складі:

головуючої судді           Єрмічової В.В.,

з участю секретаря   Лебедевіч Н.А.,

з участю прокурора   Вараниці В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Барські Чемериси Барського району Вінницької області , жителя АДРЕСА_1 з професійно-технічною освітою , приватного підприємця, не одруженого, на утриманні одна неповнолітня дитина, раніше не судимого, в злочині,  передбаченому ч.1 ст.172 КК України,–

                           ВСТАНОВИВ:

    Підсудний ОСОБА_2 відповідно до  свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця №НОМЕР_1 від 17.09.1997 року, є підприємцем, в зв’язку з чим наділений організаційно-розпорядчими і  адміністративно-господарськими обов’язками, тобто будучи службовою особою, згідно  ст.9 Закону України «Про підприємництво»від 07.02.1991 року  для здійснення підприємницької діяльності мав право укладати з громадянами договори про використання їх праці. А тому, при укладенні трудового договору, в тому числі у випадках передбачених законами України, контракту,  зобов’язаний був забезпечити умови та охорону праці, її оплату не нижче встановленого мінімального рівня, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до чинного законодавства, зловживаючи своїм службовим становищем, тобто використовуючи свої службові повноваження, пов’язані із здійсненням прав і обов’язків, якими він був наділений в силу займаної посади,  з корисних мотивів чи іншої особистої заінтересованості, діючи умисно,  вчинив грубе порушення законодавства про працю, а саме: порушуючи вимоги ст.24  Кодексу законів  про працю України, згідно якої додержання письмової форми трудового договору є обов’язковим: при укладанні трудового договору з фізичною особою і ст.24-1 Кодексу законів  про працю України, відповідно до якої у разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою, особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання, в період з вересня місяця 2008 року по липень місяць 2009 року прийняв на роботу ОСОБА_3; з листопада  2005 року по лютий 2011 року  - ОСОБА_4; з жовтня 2009 року по лютий 2001 року -  ОСОБА_5 і з початку лютого місяця по лютий 2011 року - ОСОБА_6 не уклавши з ними трудовий договір у письмовій формі і відповідно не зареєструвавши письмовий трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання.

Порушуючи вимоги ст.253  Кодексу  законів про працю України, згідно якої особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або фізичної особи, підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню , ОСОБА_1 не вжив заходів для забезпечення загальнообов’язкового соціального страхування робітників, яких прийняв на роботу, що суперечить п.10 ст.1 Закону України  «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»від 02.03.2000 року, порушуючи вимогу п.2 ст.35 цього Закону України , згідно якої роботодавець зобов’язаний зареєструватися у виконавчій дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, за місцем свого знаходження як платник страхових внесків з дня укладення трудового договору з найманими працівниками , найнявши на роботу вищевказаних працівників не зареєструвався у виконавчій дирекції Фонду як платник страхових внесків.

    Відповідно з положенням ст.1 п.10. Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»від 2.03.2000 року, будучи роботодавцем:  власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган та фізична особа, які використовують найману працю", порушуючи вимоги ст. 35 п.2  Закону  України  "Про загальнообов'язкове державне  соціальне страхування на випадок   безробіття"   від   02.03.2000 року,  згідно   яких   роботодавець   зобов'язаний:
зареєструватися   у   виконавчій   дирекції   Фонду загальнообов'язкового   державного соціального страхування України на випадок безробіття, за місцем свого знаходження як платника   страхових   внесків з   дня  укладення   трудового   договору   з   найманими працівниками , прийнявши найманих працівників,   на роботу в період часу: з вересня місяця 2008 року по липень місяць 2009 року ОСОБА_3; з листопада  місяць   2005   року   по   лютий  місяць   2011   року  ОСОБА_4; з жовтня місяця 2009 року по лютий місяць 2011 року ОСОБА_5 і з початку лютого місяця по лютого місяць 2011 року ОСОБА_6, не зареєструвався у виконавчій дирекції фонду як платник страхових внесків.

Крім того,  відповідно до п.1 ст.14 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 року, згідно якої страхувальниками відповідно до закону є роботодавці фізичні особи суб’єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб суб’єктів підприємницької діяльності), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або інших умовах передбачених законодавством, будучи страхувальником, порушуючи положення п.2 ст.17 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 року, згідно якої страхувальник зобов’язаний зареєструватися в територіальному органі Пенсійного фонду в порядку,  визначеному правлінням Пенсійного фонду, як платник страхових внесків у десятиденний термін укладення трудового договору з найманим працівником, ОСОБА_1 прийнявши на роботу працівників в період часу з вересня місяця 2008 року по липень місяць 2009 року ОСОБА_3; з листопада  2005 року по лютий 2011 року  - ОСОБА_4; з жовтня 2009 року по лютий 2001року -  ОСОБА_5 і з початку лютого місяця по лютий 2011 року - ОСОБА_6, не зареєструвався в територіальному органі Пенсійного фонду, як платник страхових внесків.

Крім того, відповідно до ч.3 ст.6 та ст.7 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»від 23.09.1999 року, згідно яких страхувальниками є роботодавці, роботодавцем вважається власник підприємства або уповноважений ним орган та фізична особа, яка використовує найману працю, ОСОБА_1, будучи роботодавцем і відповідно страхувальником, порушуючи вимоги п.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»від 23.09.1999 року, згідно якого обов’язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:  особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), і вимоги п.1 ч.2 ст.45 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку  на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»від 23.09.1999 року, згідно якого роботодавець, як страхувальник зобов’язаний своєчасно реєструватися у фонді страхування від нещасних випадків , прийнявши на роботу в період часу з вересня місяця 2008 року по липень місяць 2009 року прийняв на роботу ОСОБА_3; з листопада  2005 року по лютий 2011 року  - ОСОБА_4; з жовтня 2009 року по лютий 2001року -  ОСОБА_5 і з початку лютого місяця по лютий 2011 року - ОСОБА_6 не застрахував вищевказаних працівників від нещасного випадку і не зареєструвався у фонді соціального страхування від нещасних випадків.

Порушуючи вимоги ст.48 Кодексу законів про працю України згідно якої «трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві , в установі, організації понад п'ять днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників. Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу»ОСОБА_1, прийнявши на роботу працівників: з вересня місяця 2008 року по липень місяць 2009 року ОСОБА_3; з листопада місяць 2005 року по лютий місяць 2011 року ОСОБА_4; з жовтня місяця 2009 року по лютий місяць 2011 року ОСОБА_5 і з початку лютого місяця по лютого місяць 2011 року ОСОБА_6, які пропрацювали у нього понад п'ять днів, не оформив трудові книжки і не зробив у них запис про роботу вищевказаних найманих працівників у нього.

Порушуючи вимоги ч.2 ст.ЗО Закону України «Про оплату праці»,  згідно якої по кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який проводиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахування із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку , ОСОБА_1, прийнявши на роботу працівників з вересня місяця 2008 року по липень місяць 2009 року ОСОБА_3; з листопада місяць 2005 року по лютий місяць 2011 року ОСОБА_4: з жовтня місяця 2009 року по лютий місяць 2011 року ОСОБА_5 і з початку лютого місяця по лютого місяць 2011 року ОСОБА_6, не повідомляв належним чином працівникам про загальну суму заробітної плати, розміри і підстави відрахувань із заробітної плати, суму заробітної плати, що належить до виплати, не забезпечив достовірний облік виконуваної працівником роботи і витрат на оплату праці, а саме не вів табелі обліку робочого часу працівників і відомості на нарахування і виплату заробітної плати.

Порушуючи вимоги ст.115 КЗпП України, згідно якої  заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні не рідше двох раз на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти днів, ОСОБА_1 заробітну плату найманим працівникам ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 виплачував один раз на місяць.

Порушуючи вимоги ст.6 Закону України «Про відпустки»згідно якої щорічна відпустка надається працівникам тривалістю не менше як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору, прийнявши на роботу в період часу: з вересня місяця 2008 року по липень місяць 2009 року ОСОБА_3; з листопада місяць 2005 року по лютий місяць 2011 року ОСОБА_4; з жовтня місяця 2009 року по лютий місяць 2011 року ОСОБА_5, не надав жодної щорічної основної відпустки.

Вищевказаними незаконними діями ОСОБА_1 грубо порушив законодавство про працю, що полягає в обмеженні основних конституційних прав і свобод особи, що передбачені статтями 43,46 Конституції України.

Підсудний ОСОБА_1 свою вину у вчинені вказаного злочину визнав повністю та суду пояснив, що дійсно вчинив вказані порушення законодавства при прийнятті на роботу працівників ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 На даний час призупинив підприємницьку діяльність в даній сфері для належного оформлення працівників.

Крім повного визнання своєї вини підсудним ОСОБА_7 його вина у вчиненні вказаного злочину підтверджується показами потерпілих та свідка.

Так, потерпілий ОСОБА_6 суду пояснив, що восени 2010 року він працював один тиждень у ОСОБА_1 без офіційного оформлення, ніяких офіційних угод не укладав, потім перебував на роботі в м.Києві. З 07.02.2011 року працював в ОСОБА_7 на пилорамі робітником. Ніяких офіційних угод чи трудових договорів з ним не укладав. Працював неофіційно. Записи в трудову книжку не вносились. Робочий день тривав з 8.00 год. до 17.00 год., робочий тиждень тривав 5 днів, вихідні дні субота і неділя, а також св'яткові дні. Перерва на обід тривала з 12.00 годин до 13.00 годин. Згідно усної домовленості з ОСОБА_1 заробітна плата повинна була складати 1000 гривень на місяць, проте її виплата в такому розмірі не проводилась. Претензій матеріального та морального характеру до підсудного не має. Просить суд суворо не карати.

Потерпілий ОСОБА_4 суду пояснив, що з початку листопада місяця 2005 року до теперішнього часу працював робітником на пилорамі у ОСОБА_1 Ніяких офіційних угод чи трудових договорів з ним не укладав. Працював неофіційно. Записи в трудову книжку не вносились. Робочий день тривав з 8.00 год. до 17.00 год., робочий тиждень тривав 5 днів, вихідні дні субота і неділя, а також в св'яткові дні. Перерва на обід тривала з 12.00 годин до 13.00 годин. Згідно усної домовленості з ОСОБА_1 заробітна плата повинна була складати 1000 гривень на місяць, проте її виплата в такому розмірі не проводилась. Претензій матеріального та морального характеру до підсудного не має. Просить суд суворо не карати.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що він працює головним державним інспектором праці територіальної державної інспекції праці у Вінницькій області. 17.02.2011 року під час проведення перевірки дотримання  законодавства про працю ФОП ОСОБА_1 ним було виявлено ряд грубих порушень останнім законодавства про працю, а саме: порушення вимог ст.24 КЗпП України, ст.253 КЗпП України, п.10 ст.1 Закону України «Про загальнообов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття», п.1 ст.14 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ч.3 ст.6 , ст.7 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ст.ст.48 КЗпП України та ч.2 ст.30 Закону України «Про оплату праці».

Крім доведеного та повного визнання вини підсудним, його вина у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.172 КК України підтверджується наступними матеріалами справи: матеріалами дослідчої перевірки в порядку ст.97 КПК України (а.с.2-19); протоколом огляду місця події (а.с.9), інформацією  Барського районного центру зайнятості, згідно якої ОСОБА_1 в період часу з 2005 року по даний час трудові угоди з найманими працівниками не укладав (а.с.19); актом головного державного інспектора праці ОСОБА_8 щодо перевірки дотримання законодавства про працю ФОП ОСОБА_1 (а.с.20,21); поясненнями потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_3, оголошеними в судовому засіданні на повторному виклику яких учасники процесу не наполягали(а.с.65,70).

Дослідивши зібрані докази в їх сукупності суд  вважає, що вина підсудного повністю доведена i його дії слід кваліфікувати за ч.1 ст.172 КК України - грубе порушення законодавства про працю –незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю.

    При призначенні виду та міри покарання підсудному ОСОБА_1 суд враховує те, що останній посередньо характеризується за місцем проживання, що підтверджується довідкою-характеристикою виданою Барською міською радою (а.с.86), злочин вчинив вперше, у нього на утриманні є неповнолітня дитина ІНФОРМАЦІЯ_5, що підтверджується копією свідоцтва про народження, де батьком записаний ОСОБА_1 (а.с.43), на обліку у лікаря-психіатра та  лікаря-нарколога не перебуває, що підтверджується довідкою психоневрологічного диспансерного відділення Барської ЦРЛ (а.с.99), а також клопотання потерпілих про те, щоб підсудного суворо не карати.

           До обставин, що відповідно до ст.66 КК України пом’якшують покарання підсудного, суд відносить повне визнання вини підсудним, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

    Обтяжуючих покарання обставин, передбачених ст.67 КК України, судом не встановлено.

    Враховуючи обставини вчинення злочину та всі дані про особу підсудного, суд вважає, що ОСОБА_7 слід призначити покарання у виді штрафу в дохід держави в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто у сумі 850 (вісімсот п’ятдесят) гривень.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_7 до вступу вироку в законну силу залишити раніше обрану - підписку про невиїзд.

    Цивільні позови по справі не заявлялися.

    На підставі викладеного , керуючись ст.ст.323,324 КПК України та ст.65 КК України,–

                         ЗАСУДИВ:

    ОСОБА_1  визнати винним за ч.1 ст.172 КК України  та призначити йому покарання у виді  штрафу в розмірі п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає суму у розмірі 850 (вісімсот п’ятдесят) гривень.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_1  до вступу вироку в законну силу залишити раніше обрану - підписку про невиїзд.

    Цивільні позови по справі не заявлялися.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Вінницької області протягом 15 діб з моменту його проголошення.

   Суддя: