ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                          ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  "25" грудня 2007 р.                                                                   Справа № 10/99

м. Чернівці                                                                                            11-00 год.

За позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці

до Державної податкової інспекції у м. Чернівці

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Суддя       Т.І. Ковальчук

Секретар судового засідання –Нікуліца І.С.

За участю представників:

Від позивача –Дубець О.С., представник за дов. № 1057 від 12.07.2007 р.

Від відповідача –Білак М.М., головний державний податковий інспектор, дов. № 19290/10-012 від 03.09.2007 р., Чмола І.І., головний державний податковий інспектор, дов. № 28570/10-008 від 12.12.2006 р.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся з позовом до відповідача про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 298593152/0 від 26.04.2007 р. про застосування штрафних санкцій за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є установою Збройних Сил України, майно якої є державною власністю і закріплюється за нею на праві оперативного управління, в силу чого позивач не є власником закріплених за ним транспортних засобів, а відповідно й платником податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Зазначена обставина, вказує позивач у позові, не була врахована відповідачем під час проведення документальної невиїзної перевірки своєчасної сплати узгодженого податкового зобов’язання з податку з власників  транспортних засобів, відповідачем також не було прийнято до уваги подані позивачем до податкової інспекції довідки про суми податку з власників транспортних засобів, які зменшують або збільшують податкові зобов’язання в результаті виправлення самостійно виявленої помилки, допущеної в попередніх періодах, за 2003 і 2004 роки, що призвело до незаконного застосування до позивача штрафних санкцій за порушення граничного строку сплати  узгодженого податкового зобов’язання з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Відповідач надав заперечення, в яких позов не визнав з тих підстав, що позивач не входить до кола осіб, які звільняються від сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів відповідно до Закону України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів”.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, пояснив, що позивач не є платником податку з власників транспортних засобів, у 2005 році подав довідки про зменшення суми цього податку за 2003 і 2004 роки, у 2006 році сплатив на виконання рішення господарського суду по справі № 10/86 недоїмку попередніх періодів у сумі 13198,72 грн., за 2005-2007 роки підприємство не подавало декларацій з податку з власників транспортних засобів, тому у відповідача не було підстав вважати, що в позивача виникла затримка по сплаті недоїмки з цього податку за 2003 і 2004 роки, в зв’язку з чим нарахування штрафних санкцій є безпідставним.

Представники відповідача позов не визнали, пояснили, що позивач є платником податку з власників транспортних засобів, під час невиїзної документальної перевірки було враховано довідки позивача про зменшення суми податку за 2003 і 2004 роки і встановлено порушення граничних строків сплати узгодженого податкового зобов’язання, яке залишилося несплаченим після проведених коригувань, тому штрафні санкції застосовані правильно.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Судовим розглядом справи встановлено наступне.

Згідно зі своїм Положенням, затвердженим начальником Західного Територіального КЕУ Міністерства оборони України 17.01.2006 р., Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці є державною установою, яка заснована на базі Чернівецької квартирно-експлуатаційної частини району згідно директиви Міністра оборони України № 322/1/10 від 20.04.2005 р. та створено Міністерством оборони України і підпорядковано Західному територіальному квартирно-експлуатаційному району. Квартирно-експлуатаційний відділ  м. Чернівці є правонаступником Чернівецької КЕЧ району. В п. 4.2 Положення вказано, що майно позивача є державною власністю і закріплюється за ним на праві оперативного управління (а.с. 5-11).

27.02.2007 р. ДПІ у м. Чернівці проведено документальну невиїзну перевірку своєчасної сплати узгоджених податкових зобов’язань КЕВ м. Чернівці, результати якої оформлені актом № 1022 від 27.02.2007 р. (а.с. 12-17).

Перевіркою установлено, що КЕВ м. Чернівці допускалася затримка сплати узгодженого податкового зобов’язання, зокрема, з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів згідно з розрахунками № 32005 від 03.03.2003 р., № 34816 від 25.02.2004 р. та договору про розстрочення  податкового боргу від 25.02.2001 р. (а.с. 17).

Податковим повідомленням-рішенням № 298593152/0 від 26.04.2007 р. за затримку сплати на 769 календарних днів податкового зобов’язання з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у сумі 7739,52 грн. до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 3869,76 грн., що становить 50% суми узгодженого податкового зобов’язання.

Статтею 67 Конституції України проголошено, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Суд не приймає тверджень позивача, що він не є платником податку з власників траснпортних засобів.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” платниками цього податку є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів та/або мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 цього Закону є об’єктами оподаткування.

Ст. 4 цього Закону визначено перелік осіб, які звільняються від податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, позивач до цього переліку не входить.

Статус позивача як установи Збройних Сил України також не звільняє позивача від обов’язку сплачувати податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Правовий режим майна суб’єктів господарювання визначається ст. 133 Господарського кодексу України, згідно з якою основу правового режиму майна суб’єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Відповідно до ст. 137 ГК України правом оперативного управління визнається речове право суб’єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Як передбачено ч. 2 ст. 14 Закону України “Про Збройні Сили України”, майно, яке закріплене за військовим частинам, належить їм на праві оперативного управління.

Аналіз змісту зазначених правових норм дає підстави для висновку, що оскільки платниками податку з власників транспортних засобів є підприємства, організації й установи безвідносно до форми власності, на якій вони засновані, в т. ч. й державні, а державні установи можуть мати закріплене за ними майно лише на праві оперативного управління, при відсутності законодавчо встановленого виключення щодо державної установи як платника податку та при чітко визначеному статтею 4 Закону України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” колу осіб, які звільняються від сплати цього податку, застосоване в ст. 1 цього Закону поняття “власні транспортні засоби” наряду з правом власності на транспортні засоби, означає також їх перебування у платника податку на праві повного господарського відання та на праві оперативного управління.

Не може бути визнане підставою для звільнення позивача від сплати зазначеного податку й положення ч. 2 ст. 14 Закону України “Про Збройні Сили України” щодо звільнення майна, закріпленого за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, від сплати усіх видів податків.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 1 Закону України “Про систему оподаткування” встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюється Верховною Радою України, Верховною Радою АР Крим, сільськими, селищними і міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування.

Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), за винятком особливих видів мита, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Враховуючи, що Закон України “Про систему оподаткування” є спеціальним законом про оподаткування, виходячи із правила співвідношення загальної і спеціальної норм у разі їх конкуренції, його норми підлягають застосуванню при вирішенні спору, зокрема, щодо пільг з оподаткування у випадку встановлення таких пільг іншими законами, крім законів про оподаткування.

Таку ж правову позицію викладено в аналогічних справах Верховним Судом України (постанова від 12.10.2004 р. по справі № 3/139) та Вищим господарським судом України (постанова від 16.02.2005 р. по справі № А-42/166-04).

Відтак, посилання позивача на те, що він не є платником податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, є необґрунтованим.

Не приймає суд також посилань позивача на той факт, що ним у 2005 році відкориговано податкові зобов’язання за 2003 та 2004 р. у сторону зменшення шляхом подання відповідних довідок та сплачено стягнуту за рішенням господарського суду Чернівецької області заборгованість з податку з власників транспортних засобів у сумі 13198,72 грн., податкові розрахунки з цього податку з 2005 року до ДПІ не подавалися, тому в позивача відсутня податкова заборгованість, за порушення строків сплати якої можливе застосування штрафних санкцій.

Так, рішенням господарського суду Чернівецької області від 08.11.2005 р. по справі № 10/86 з позивача стягнуто до бюджету заборгованість з податку з власників транспортних засобів в сумі 13196,72 грн. недоїмки, у частині стягнення пені позов залишено без розгляду (а.с. 57-59).

З облікової картки позивача з податку з власників транспортних засобів видно, що станом на 14.01.2005 р. недоїмка позивача складала 60090,72 грн. (у тому числі й з урахуванням сум розстроченого податкового боргу згідно з рішенням про розстрочення податкового боргу від 23.06.2001 р.), а пеня –3862,55 грн. (а.с. 19, 37-43). 16.06.2005 р. по обліковій картці позивача проведено зменшення податкового боргу на суму 46892 грн. за рахунок поданих позивачем довідок про суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, які зменшують або збільшують податкові зобов’язання в результаті виправлення самостійно виявленої помилки, допущеної в попередніх періодах за 2003-2004 роки, та нараховано пеню за прострочку сплати узгодженого податкового зобов’язання. Відповідно, станом на 16.06.2005 р. податковий борг позивача з податку з власників транспортних засобів становив 13198,72 грн. недоїмки та 17153,40 грн. пені (а.с. 20-24, 43-45).

Зазначену суму недоїмки й було стягнуто рішенням господарського суду Чернівецької області від 08.11.2005 р. по справі № 10/86. Указану суму позивач сплатив згідно з платіжним дорученням № 67 від 20.02.2006 р. (а.с. 67).

З акту перевірки № 1022 від 27.02.2007 р. та облікової картки позивача видно, що сплачені ним кошти в сумі  13198,72 грн. зараховані відповідачем частково на погашення існуючої недоїмки в сумі 13198,72 грн. та несплаченої пені в сумі 17153,40 грн., як це передбачено п. 16.3 ст. 16 Закону  України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (далі –Закон № 2181). Вказані дії відповідача суд вважає правомірними, оскільки вони відповідають Закону № 2181, а позивач у платіжному дорученні не вказав, що цим платежем він погашає саме борг, стягнутий за рішенням господарського суду, окрім того, такі дії відповідача не призвели до зайвого нарахування застосованої штрафної санкції.

Згідно з п. 5.3 ст. 5 Закону № 2181 платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Ст. 17 Закону № 2181 визначено, що штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством.

Штрафні санкції накладаються контролюючими органами, а у випадку, передбаченому пунктом 17.2 цієї статті, самостійно нараховуються та сплачуються платником податків.

Згідно з п. 17.1.7 п. 7.1 ст. 7 Закону № 2181 у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов’язаний сплатити штраф у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, - у розмірі п’ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Як видно з акту перевірки № 1022 від 27.02.2007 р. та облікової картки платника податку, затримка сплати позивачем узгодженого податкового зобов’язання з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів мала місце протягом більш як 90 днів, тому відповідачем правомірно застосовано штрафні санкції у розмірі 50% погашеної суми боргу. Розрахунок штрафних санкцій відповідачем виконано вірно (а.с. 62-63).

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Розглядом матеріалів справи суд дійшов висновку, що відповідачем доведено правомірність податкового повідомлення-рішення № 298593152/0 від 26.04.2007 р., відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Судові витрати належить залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 3, 6-12, 17, 160-163, 167, п.п. 3, 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1.          У задоволенні позову відмовити.

Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано  заяву  про  апеляційне  оскарження,  але апеляційна  скарга  не  була  подана  у  строк,  встановлений  КАС України,  постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

У  разі  подання  апеляційної скарги судове рішення,  якщо його  не  скасовано,  набирає  законної  сили   після   закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо  строк  апеляційного  оскарження  буде поновлено,  то вважається, що постанова не набрала законної сили.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 КАС України -  з  дня  складення  в  повному  обсязі.

Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

За згодою учасників судового розгляду в судовому засіданні 25.12.2007 р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови. У повному обсязі постанова підписана 27.12.2007 р.

Суддя                                                             Т.І. Ковальчук