ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 2-а-2260/10/0270
Головуючий у 1-й інстанції: Поліщук І.М.
Суддя-доповідач: Голота Л. О.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2011 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Голоти Л. О.
суддів: Курка О. П., Совгири Д. І.
при секретарі: Швандер В.О.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_2
відповідача - Мостовик Т.Г., Шадюк О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2011 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Крижопільської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -
В С Т А Н О В И В :
В червні 2010р. фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Крижопільської міжрайонної державної податкової інспекції (далі - відповідач), в якому просив визнати недійсними податкові повідомлення-рішення.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.03.2011р. у задоволенні позову відмовлено.
Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.03.2011р. та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги.
Представники відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечували.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи відповідачем була проведена планова перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства про оподаткування позивача за період з 01.10.2008 р. по 30.09.2010 р., про що складено Акт перевірки від 05.03.2010 р. № 03/1750/НОМЕР_1.
За результатами проведеної перевірки податковим органом було встановлено, що позивачем в порушення вимог п.п. 7.4.5, п.п. 7.4.3, п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» завищено податковий кредит в сумі 47973,00 грн.; п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» занижено податкове зобов’язання по ПДВ на суму 38427,00 грн.; п. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» та розділу IV Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян».
На підставі вищезазначеного Акта відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення за № 0007611750/0 та №0007621750/0 від 15.03.2010р.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством.
Відповідно до п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та держаними цільовими фондами" у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б"п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Згідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі-Закону) виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Судом І інстанції вірно встановлено, що позивачем не включено податкові зобов’язання з податку на додану вартість, що призвело до заниження податкових зобов’язань по ПДВ в 2008р. в сумі 9760 грн.
Згідно п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону встановлено, що у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.
Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону зазначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Як слідує із матеріалів справи, що підтверджені судом першої інстанції позивачем в податковий кредит по податку на додану вартість включено частково товари, які не в повній мірі використані в оподаткованих операціях, а в залишках відсутні в сумі ПДВ 36976 грн.
Судом вірно встановлено заниження податкового кредиту в сумі 283 грн., що виникли в результаті списання з рахунку ФОП ОСОБА_5 помилково зарахованих коштів в сумі 1700 грн., в тому числі ПДВ 283 грн.
Відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
При цьому положеннями статті 1 Указу Президента № 727/98 передбачено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, у тому числі, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень. Отже, реалізація права суб'єкта малого підприємництва на запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, залежить від виконання останнім установлених Указом Президента № 727/98 вимог. При цьому єдиний податок сплачується виключно з доходів, одержаних фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності з додержанням вимог Указу, зокрема, якщо виручка платника єдиного податку за рік не перевищує 500 тис. гривень. Водночас порушення умов запровадження спрощеної системи оподаткування, визначених статтею 1 Указу Президента № 727/98, у тому числі перевищення граничного обсягу виручки за рік, є юридичним фактом, який виключає можливість застосування до суб'єкта малого підприємництва правил оподаткування, передбачених для платників єдиного податку.
Таким чином, несплата податку на додану вартість, як це передбачено для платників єдиного податку, можлива лише в разі дотримання суб'єктом малого підприємництва умов перебування на спрощеній системі оподаткування. Згідно ст. 5 Указу Президента № 727/98 у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи обсяг виручки позивачем від реалізації товарів становить 644659 грн.
Відповідно до п.п. 9.12.1, 9.12.2 п. 9.12 ст. 9 Закону України «Про податок з доходу фізичних осіб» оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою яка сплачує ринковий збір здійснюється за правилами встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.
Таким чином, факт порушення позивачем норм Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» є доведеним, а тому колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними та необґрунтованими посилання позивача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції зазначених вище норм законодавства.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, – залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2011 року, – без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.
Ухвала суду складена в повному обсязі 23 травня 2011 року .
Головуючий /підпис/ Голота Л. О.
Судді /підпис/ Курко О. П.
/підпис/ Совгира Д. І.
З оригіналом згідно:
секретар