ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №  2а-3549/10/2470                                                   

Головуючий у 1-й інстанції: Спіжавка Г.Г.  

Суддя-доповідач:  Голота Л. О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді:  Голоти Л. О.

суддів:  Курка О. П.,  Совгири Д. І.

при секретарі:  Швандер В.О.

за участю представників сторін:

позивача  - Аврам Ю.М., Беженар В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Глибоцькому районі Чернівецької області на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2011 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємтсва "Бурак" до Державної податкової інспекції у Глибоцькому районі Чернівецької області про скасування податкових повідомленнь-рішеннь , -

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2010 року до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулось приватне підприємство «Бурак» до державної податкової інспекції у Глибоцькому районі про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0096351700/0-11447 від 26.07.2010 року та № 0096351700/1 від 30.08.2010р. та №0096351700/2 від 13.10.2010р.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 27.01.2011 року вказаний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, податковим органом подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв’язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

18.04.2011 року на адресу суду надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких позивач заперечує проти доводів викладених у апеляційній скарзі ДПІ у Глибоцькому районі, посилаючись на правомірність та доведеність висновків суду першої інстанції, у зв’язку з чим просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У судове засідання представник відповідача в судове засідання не з’явився по невідомій суду причині, хоча належним чином повідомлявся про день та час розгляду справи.  

Представники позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на правомірність висновків суду першої інстанції та просили суду апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Глибоцькому районі залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 27.01.2011 року без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та з’ясувавши думку сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з  ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Державною податковою інспекцією у Глибоцькому районі Чернівецької області  проведено  планову виїзну перевірку ПП «Бурак» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008р. по 31.03.2010р.

За результатами перевірки складено Акт № 146/2300/33800405 від 13.07.10р. та прийнято податкове повідомлення - рішення від 26.07.2010р. № 0096351700/0-11447, яким донараховано ПП «Бурак» податок з доходів фізичних осіб в загальній сумі 342145,80 грн.

Позивачем було оскаржено податкове повідомлення - рішення в адміністративному порядку до ДПІ у Глибицькому районі, ДПА у Чернівецькій області та  ДПА України, які винесли рішення про залишення без змін податкове повідомлення - рішення ДПІ у м. Хмельницькому від 26.07.2010р. № 0096351700/0-11447.

Як встановлено судом першої інстанції, один із засновників ПП «Бурак» ОСОБА_4 передав власне нерухоме майно (станки деревообробні) на загальну вартість 380162 грн., таким чином вніс до статутного фонду вказаного підприємства майновий вклад.

На думку податкового органу, в порушення п. 8.1 ст. 8 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” підприємством не було утримано та перераховано податок з доходів фізичних осіб, одержаних від ОСОБА_4.

Колегія суддів не може погодитись з вищенаведеним висновком відповідача виходячи з наступного.

Так, відповідно п.8.1 ст.8 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” врегульовано порядок оподаткування доходів, нарахованих (виплачених) платнику податку податковим агентом.

Посилаючись на порушення позивачем наведеної норми права відповідач виходив з того, що по-перше, позивач в спірних правовідносинах є податковим агентом, а по-друге, ОСОБА_4 при внесенні до статутного фонду підприємства майна отримав дохід, який підлягає оподаткуванню за правилами Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”.

Слід зазначити, що у розумінні положень п.1.15. ст.1 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” податковий агент це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Положеннями п. 1.2. ст.1 наведеного Закону встановлено, що дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Колегія суддів зауважує, що апелянт не заперечує проти того, що нерухоме майно, було внесено вищевказаною фізичною особою саме до статутного фонду підприємства.     

Беручи до уваги положення п. 8.4.11 п. 8.4 ст.8 Закону України «Про оподаткування  прибутку підприємств» до придбання основних фондів та нематеріальних активів прирівнюються операції з включення таких основних фондів та нематеріальних активів до складу статутного фонду такої іншої особи, із подальшим включенням основних фондів до відповідних груп.

На вказану норму права посилається і апелянт в обґрунтування своєї правової позиції і не заперечує проти того, що спірна господарська операція, яка по внесенню до статутного фонду підприємства майно є інвестицією і прирівнюється до придбання позивачем основних фондів.

Колегія суддів відмічає, що поняття інвестиції визначено положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Пунктом 1.28 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Таким чином, з урахуванням вищевикладених норм права та фактичних обставин у справі, суд дійшов висновку, що господарська операція щодо внесення майна до статутного фонду позивача підпадає під поняття прямої інвестиції, є витратами, понесеними у зв’язку із придбанням інвестиційного активу, не є доходом, який підлягає оподаткуванню за правилами ст.11 та ст.12 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” і не відноситься до операцій з купівлі-продажу майна відповідно до норм вказаних статей цього Закону.

Аналізуючи положення Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” суд зазначає, що оподаткування інвестиційного прибутку, яким внесення до статутного фонду підприємства майна, врегульовано п. 9.6 ст. 9 Закону України „Про податок з фізичних осіб”.

Так, положеннями пп. 9.6.2 п.9.6 ст.9 Закону придбання інвестиційного активу законодавцем віднесено до операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного фонду юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права.

На думку колегії суддів, при здійсненні вказаної операції не виникає об’єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб у вигляді інвестиційного прибутку у разі, коли вартість придбаного фізичною особою інвестиційного активу дорівнює вартості майна, внесеного до статутного фонду юридичної особи, що має підтверджуватися сумою витрат понесених фізичною особою у зв’язку з придбанням такого майна, або його грошовою оцінкою здійсненою згідно з чинним законодавством.       

Висновки суду першої інстанції підтверджуються також роз’ясненнями Державної податкової адміністрації України, які в своїх листах № 22929/7/17-0717 від 12.10.2009р., №7720/6/23-4015/486 від 05.08.2010р. прямо вказує, що вклад засновника в статутний капітал підприємства  є витратами, а не доходами. Вказані податкові роз'яснення є чинними.

Згідно вимог Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-111 від 21.12.2000р. абзацу «д» пп.4.4.2 не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, що діяв відповідно до податкового роз'яснення, лише на підставі того, що у майбутньому таке податкове роз'яснення було змінене або скасоване. При цьому при оцінці доказів судом (арбітражним судом), наданих органом стягнення, податкові роз'яснення не мають пріоритету над іншими доказами або іншими експертними оцінками.

Норма пп.4.4.1 того ж Закону вказує, що у разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення у межах апеляційного узгодження приймається на користь платника податків.

Щодо посилань апелянта на підтвердження своїх доводів щодо правомірності прийнятого оскаржуваного податкового повідомлення-рішення на ст.ст.715 та 716 Цивільного кодексу України, які регулюють правовідносини за договорами міни, суд вважає їх помилковими з наступних підстав.

Виходячи зі змісту наведених статей Цивільного кодексу України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар, при цьому до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Згідно з пунктом 1.8 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» корпоративні права – це право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

Слід відмітити, що поняття товарів визначено положеннями п.1.6 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого товари - це матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

В свою чергу, матеріальні активи - основні фонди та оборотні активи у будь-якому виді, що відрізняється від коштів, цінних паперів, деривативів та нематеріальних активів (пункт 1.1. ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”).

Нематеріальні активи відповідно до пункту 1.2 статті 1 цього ж Закону - об’єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об’єктом права власності платника податку.

Отже, певні активи можуть бути визнані товаром лише в разі належності їх або до основних фондів, або до оборотних активів, або до об’єктів права інтелектуальної власності чи аналогічних об’єктів.   

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Глибоцькому районі №0096351700/0-11447 від 26.07.2010 року та № 0096351700/1 від 30.08.2010р. та №0096351700/2 від 13.10.2010р., якими визначено ПП «Бурак» податкове зобов'язання за основним платежем та штрафною санкцією в сумі 342145,80 грн.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що Хмельницький окружний адміністративний суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду – без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу  Державної податкової інспекції у Глибоцькому районі Чернівецької області, – залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2011 року, – без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в  касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі  16 травня 2011 року .

          Головуючий                                                   /підпис/           Голота Л. О.

          Судді                                                            /підпис/           Курко О. П.

                                                                      /підпис/           Совгира Д. І.

З оригіналом згідно:

секретар